Постанова

від 02.02.2021 по справі 922/4209/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 922/4209/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Ковальової Л. В. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 (суддя Аюпова Р. М.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 (судді: Бородіна Л. І. (головуючий), Геза Т. Д., Лакіза В. В.) у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Зоря"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 ,

про визнання права користування ділянкою.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У грудні 2019 року Селянське (фермерське) господарство "Зоря" (далі - СФГ "Зоря") звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр) про:

- визнання за СФГ "Зоря" права постійного користування земельною ділянкою площею 50,20 га в межах згідно з планом, розташованою на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яку було надано ОСОБА_4 відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії IV - ХР № 000084, виданого 04.10.1999, Р№ 114 на підставі рішення Шевченківської районної ради від 14.05.1999;

- визнання недійсним наказу Держгеокадастру від 05.08.2019 № 6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей".

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи обв`язки землекористувача земельної ділянки несе створене ОСОБА_4 СФГ "Зоря", а не фізична особа засновник, на ім`я якої видано державний акт на право постійного користування землею. У зв`язку з чим, на думку позивача, смерть фізичної особи засновника жодним чином не впливає на можливість користування СФГ "Зоря" земельною ділянкою на праві постійного користування, яке відповідач не визнає.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Громадянин ОСОБА_4 , який отримав у постійне користування спірну земельну ділянку та акт на право постійного користування землею від 04.10.1999, за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю. Громадянин ОСОБА_4 помер ще 03.06.2009, тобто більше ніж 10 років потому, з цього моменту СФГ "Зоря" не вчиняло жодних дій щодо належного оформлення права на земельну ділянку. Крім того, суд зазначив, що позивач не надав документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою.

У частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного наказу Держгеокадастру місцевий господарський суд дійшов висновку, що ці вимоги є похідними від вимог щодо визнання за позивачем права постійного користування на земельну ділянку, яка є предметом даного спору, а отже, також не підлягають задоволенню.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що земельна ділянка, яка є предметом позову у цій справі, станом на час розгляду справи поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно інші кадастрові номери та які надано у власність фізичним особам. Тобто, земельна ділянка, про визнання права постійного користування якою за позивачем подано позов у цій справі, не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки, а тому припинилось існування цієї земельної ділянки в дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом визнання за СФГ "Зоря" права постійного користування земельною ділянкою площею 50,20 га в межах згідно з планом.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов СФГ "Зоря" задоволено.

Постанову аргументовано тим, що з моменту реєстрації СФГ "Зоря" землекористувачем земельної ділянки, яка була надана громадянину ОСОБА_4 для ведення фермерського господарська, стало безпосередньо СФГ "Зоря". Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції Закону від 05.08.2019, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. У разі смерті громадянина (засновника СФГ) відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яку було надано засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Держгеокадастр просить постанову скасувати, мотивувальну частину рішення змінити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 та від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 (щодо вичерпності підстав припинення права постійного користування, визначених нормами статей 141 Земельного кодексу України) та застосованого судом апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні.

Узагальнені доводи інших учасників справи

7. СФГ "Зоря" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Відзиву на касаційну скаргу від третіх осіб до суду не надійшло.

Розгляд справи

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Держгеокадастру на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 у справі № 922/4209/19 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 02.02.2021.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. Рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів V сесії XXIII скликання від 14.05.1999 "Про відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського господарства" на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" вилучено з земель запасу розташовану на території Борівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 50 гектарів та надано її у постійне користування ОСОБА_4 для ведення селянського господарства; дозволено новоствореному селянському господарству виготовити державний акт на право постійного користування землею.

10. На підставі рішення Шевченківської районної ради народних депутатів від 14.05.1999 № 9 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку 50,20 га в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії IV-ХP № 000084.

11. 29.10.1999 Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області зареєстровано статут СФГ "Зоря", згідно з положеннями якого зазначене товариство створено відповідно до Закону України "Про господарські товариства", рішення V сесії ХХІІІ скликання Шевченківської районної ради Харківської області від 14.05.1999 та на підставі державного акта на право постійного користування землею від 06.10.1999 № 114.

12. Відповідно до пункту 2.1 статуту СФГ "Зоря" засновником господарства є ОСОБА_4

13. 29.10.1999 СФГ "Зоря" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 14731200000000066.

14. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть від 03.06.2009 серії НОМЕР_1 .

15. 17.02.2010 Державним реєстратором Шевченківської районної адміністрації за номером 14731050008000066 зареєстровано статут СФГ "Зоря" в новій редакції, за змістом якого, селянське (фермерське) господарство створене на необмежений строк, засновником і головою якого стала ОСОБА_5 (пункт 1.2); землі господарства складаються з земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, шляхом надання їх в користування або передачі їх у приватну власність (пункт 6.1).

16. Наказом Держгеокадастру від 05.08.2019 № 6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,2000 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії IV - ХР №000084, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 04.10.1999 за № 114, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки громадянина ОСОБА_4 . Земельну ділянку загальною площею 50,2000 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Встановлено вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею ІV-ХР №000084, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 04.10.1999 № 144, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки.

17. Листом від 06.02.2020 № 41/120-20 відділ у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повідомив СФГ "Зоря" про те, що ОСОБА_4 згідно з рішенням V сесії ХХІІІ скликання Шевченківської районної ради Харківської області надана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель державної власності (запасу) земельна ділянка площею 50,2 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею IV-ХP №000084.

18. У листі від 06.02.2020 №42/120-20 відділ у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначив, що станом на 01.01.2020 до статистичної форми 6-зем були внесені відповідні зміни, а саме: площу земель запасу було зменшено на 50,2 га, а землі фермерського господарства збільшені на 50,2 га.

19. Зі змісту листа від 28.02.2020 № 141/420-20 Держгеокадастру убачається, що припинено право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_4 у зв`язку з його смертю, а земельну ділянку віднесено до земель запасу державної власності. На сьогоднішній день зазначена земельна ділянка поділена на 24 земельні ділянки, 23 з яких площею по 2,0 га перебувають в приватній власності для ведення особистого селянського господарства і одна площею 3,7010 га, кадастровий номер 6325782500:01:000:0268, перебуває в землях запасу державної власності сільськогосподарського призначення. Крім того, зазначено, що згідно з інформацією, яка відображена в Національній кадастровій системі, на зазначені земельні ділянки змінено власника 07.02.2020.

20. Позивач в якості доказів факту перебування спірної земельної ділянки в його користуванні надав лист Головного управління ДПС у Харківській області від 18.12.2019, в якому зазначено, що СФГ "Зоря" є платником єдиного податку четвертої групи. Земельну ділянку площею 50,0 га згідно з державним актом на право постійного користування землею серії від 04.10.1999 серія IV-XP № 000084, яка розташована за межами населеного пункту на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, було включена до звітів з єдиного податку четвертої групи (фіксованого сільськогосподарського податку) за період з 2005- 2019 роки та податок сплачено у повному обсязі; податкові декларації, статистичний звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів ягід і винограду, про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду, платіжні доручення про сплату фіксованого сільськогосподарського податку за 2015- 2019 роки.

Позиція Верховного Суду

21. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога СФГ "Зоря" про визнання права користування земельною ділянкою площею 50,20 га, яку було надано громадянину ОСОБА_4 відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 04.10.1999, серії IV - ХР № 000084 для ведення фермерського господарства, оскільки таке право не визнається та заперечується відповідачем.

23. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, ураховуючи положення законодавства та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

24. Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

25. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

26. Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", який прийнято 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

За змістом статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

27. У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17.

28. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

29. За змістом частин 1, 5 статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі СФГ "Зоря" державного акта на підставі рішення від 14.05.1999) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття Держгеокадастром оспорюваного наказу від 05.08.2019) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

30. Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) та статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

31. У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

32. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 05.08.2019 № 6616-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,2000га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії IV - ХР №000084, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 04.10.1999 за № 114, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки громадянина ОСОБА_4 . Земельну ділянку загальною 50,2000 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Встановлено вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею І V-ХР №000084, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 04.10.1999 № 144, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки.

33. У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

34. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи № 922/4209/19 та задовольняючи позовні вимоги з урахуванням правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 та від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, про відступлення від висновків яких наполягає скаржник у касаційній скарзі, дійшов висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою СФГ "Зоря" набуло права та обов`язки землекористувача і у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилось, однак заперечується відповідачем.

35. Держгеокадастр, звертаючись з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

36. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

37. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

38. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

39. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

40. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

41. Згідно з частиною 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

42. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 та від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 виклала правовий висновок щодо застосування положень статті 141 Земельного кодексу України і такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права, Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 922/989/18, у справі № 906/392/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

44. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Розподіл судових витрат

46. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 у справі № 922/4209/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай