Рішення

від 21.04.2020 по справі 728/1905/16-ц

БАХМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 728/1905/16-ц

Номер провадження 2/728/113/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року місто Бахмач

Бахмацький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді - Пархоменко П.І.

за участю:

секретаря судового засідання - Горбач Н.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі цивільну справу

за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області

в інтересах держави

до

відповідачів Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області,

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації,

Міністерство культури України,

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

Бахмацька районна рада Чернігівської області

вимоги позивача: про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу

учасники справи:

від позивача - представник прокуратури Назаренко Ю.В. (посвідчення № 045587)

від відповідачів:

представник ОСОБА_1 - адвокат Зімін М.В. (договір про надання правової допомоги від 8 серпня 2016 року),

представник Тиницької сільської ради Бахмацького району

Чернігівської області - Риженко Н.П. (рішення від 12 листопада 2015 року)

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

від третіх осіб - не з`явилися

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.

1. 5 серпня 2016 року Керівник Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області (далі позивач) звернувся з позовною заявою в інтересах держави до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (далі відповідач-1), ОСОБА_1 (далі відповідач-2), ОСОБА_2 (далі відповідач-3), ОСОБА_3 (далі відповідач-4) з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу.

2.Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області 6 сесії 24 скликання від 18 червня 2003 року були передані у приватну власність земельні ділянки в межах населеного пункту: ОСОБА_3 - по АДРЕСА_1 , загальною площею 0.95 га; ОСОБА_2 - по АДРЕСА_1 , загальною площею 0.79 га.

3.На підставі вищевказаного рішення сільської ради ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали Державні акти на право приватної власності на землю.

4.В подальшому вищевказані земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були відчужені на користь ОСОБА_1 згідно з договорами купівлі-продажу від 12 вересня 2012 року та 4 вересня 2008 року відповідно.

5.Проте, як з`ясувалося в 2016 році, дві земельні ділянки, придбані ОСОБА_1 у ОСОБА_3 та три земельні ділянки придбані у ОСОБА_2 , знаходяться в межах охоронної зони пам`ятника архітектури XVIII століття Скарбниця та Будинок Кочубея з парком, тому Тиницькою сільською радою Бахмацького району Чернігівської області при прийнятті оскаржуваного рішення про передачу у власність земельних ділянок, були допущені порушення статей 83, 84, 150 Земельного кодексу України (далі ЗК) та статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини від 8 червня 2000 року № 1805-III (далі Закон від 8 червня 2000 року № 1805-III), оскільки землі комунальної власності історико-культурного призначення є особливо цінними землями і не можуть передаватися у приватну власність.

6.Виходячи з наведених обставин позивач просив:

6.1. визнати незаконним та скасувати рішення Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області від 18 червня 2003 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1686 га та в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 0,6682 га;

6.2. визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ЧН № 026956 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, виданий 3 жовтня 2003 року ОСОБА_2 ;

6.3. визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ЧН № 026958 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області виданий 3 жовтня 2003 року ОСОБА_3 ;

6.4. визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 4 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відчуження земельної ділянки площею 0,79 га, що знаходиться на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д.О.;

6.5. визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про відчуження земельної ділянки площею 0,88 га, що знаходиться на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д.О.;

6.6. стягнути з відповідачів на рахунок позивача судовий збір.

7.Заявою від 24 січня 2020 року (Т.2, а.с.207-209) позивач збільшив позовні вимоги, залишаючи без змін предмет, підстави та позовні вимоги, сформульовані у прохальній частині позовної заяви, та додатково просив:

7.1. витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0266 площею 0,124 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0267 площею 0,0446 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0281 площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0282 площею 0,0415 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0283 площею 0,1267 га,

8.Відповідач-1 у поданому листі (Т.2, а.с.212) позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що:

8.1. На спірних ділянках не має об`єктів історико-культурного призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, з парком вони не межують, між ними ще є сад і вони ідентичні земельним ділянкам, що розміщені по ліву сторону алеї (входу до парку).

8.2. За наявності технічної документації, виділеної межі в натурі спору б не виникло.

8.3. Спірні земельні ділянки використовувалися не тільки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а й іншими громадянами, які проживали в цьому будинку до них, що мало місце з часу заснування училища, а саме, з 1921 року.

8.4. По ф.6: - ЗЕМ - ці ділянки враховані, як рілля. По стат. звітностях - частина для обслуговування житлового будинку, а частина - для ведення особистого селянського господарства.

8.5. Люди користувалися і справно сплачували земельний податок. Крім того, на цих земельних ділянках були розміщені будинки, до яких претензій не виникало.

9.Представником відповідача-2 було подано заперечення на позовну заяву (Т.1, а.с.137-140) зміст яких зводиться до того, що:

9.1. Спірні земельні ділянки не є об`єктами культурної спадщини в розумінні Закону від 8 червня 2000 року № 1805-III.

9.2. Також зазначено про неправильність обраних способів захисту, а саме вимога позивача про визнання недійсними договорів не підлягає задоволенню, адже держава, інтереси якої представляє прокурор, не була стороною цих правочинів, відтак в силу закону позбавлена можливості заявити вимогу до володіючого власника.

9.3. Крім того, відповідач-2 послався на необґрунтованість втручання у право власності, що гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі стаття 1 Першого протоколу).

10. При новому судовому розгляді в суді першої інстанції представником відповідача-2 подано додаткові пояснення (Т.2, а.с.244-246). Зміст заперечень в них зводиться до наступного:

10.1. Відповідач-2 наголосив на незаконності збільшення позовних вимог і необхідності застосування строку позовної давності до нової вимоги.

10.2. Також послався на необґрунтованість втручання у право власності і недотримання гарантій статті 1 Першого протоколу, а саме наголосив на непропорційності такого втручання.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

11. Представник відповідача-2 при першому розгляді справи подавав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (Т.1, а.с.192-193) та при новому розгляді заявив клопотання про застосування строку позовної давності (Т.2, а.с.244-246).

12. Представниками третіх осіб Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Бахмацької районної ради Чернігівської області подано заяви про розгляд справи без його участі (Т.1, а.с.200-201, Т.2, а.с.227).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

13. Ухвалою суду від 28 вересня 2016 року (Т.1, а.с.131-132) постановлено залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

14. Протокольною ухвалою від 5 жовтня 2016 року (Т.1, а.с.162 зворот) було постановлено залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Міністерство культури України, Бахмацьку районну раду Чернігівської області.

15. Ухвалою суду від 5 грудня 2019 року (Т, 2 а.с.195-196) справу було прийнято до розгляду після направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції та було постановлено проводити розгляд справи за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року (далі ЦПК).

ІV. Пояснення учасників справи.

16. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених в позовній заяві.

17. Відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог, вказавши, що будь-яких порушень закону не допускали.

18. Представник відповідача-2 наголосив на необхідності застосування строку позовної давності, а також вважав, що втручання у право власності буде порушувати статтю 1 Першого протоколу та становитиме надмірний тягар для відповідача.

V. Фактичні обставини, встановлені Судом.

19. Витягами із земельно-шнурової книги Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області та листами Управління освіти від 1 липня1994 року № 01-08/575 (Т.1, а.с.68-77) підтверджується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були надані дозволи на приватизації відомчих квартир в будинку АДРЕСА_1 , де вказані особи проживали разом з родинами та мали присадибні землі особистого користування.

20. Рішенням Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області 6 сесії 24 скликання від 18 червня 2003 року (Т.1, а.с.12; Т.2, а.с.45) передано безкоштовно у приватну власність в межах населеного пункту ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 0.95 га по АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0.79 га по АДРЕСА_1 , наданих для ведення особистого селянського господарства та обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

21. 3 жовтня 2003 року на підставі вищевказаного рішення Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області ОСОБА_3 отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 026958 (Т.1, а.с.113) загальною площею 0.88 га, яка розташована на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області та надана для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

22. Також, 3 жовтня 2003 року на підставі рішення Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області 6 сесії 24 скликання від 18 червня 2003 року (Т.1, а.с.13) ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 026956 (Т.1, а.с.13) загальною площею 0.79 га, яка розташована на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області та надана для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

23. Інформацією Відділу Держгеокадастру у Бахмацькому районі Чернігівської області Головного управління держгеокадастру у Чернігівській області від 19 липня 2016 року за № 10-28-99.4-2255/2-16 (Т.1, а.с.16) підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7420388500:01:001:0281, 7420388500:01:001:0282, 7420388500:01:001:0283 належать на праві власності ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 026956.

24. Відповідно до договору купівлі-продажу від 4 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3409, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (Т.1, а.с.15,88) останній придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,79 га, яка розташована по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку і ведення особистого селянського господарства, яка належить продавцю згідно з державним актом серії IV-ЧН № 026956 і щодо якої відсутні зареєстровані обтяження (обмеження), що підтверджується довідкою Бахмацького відділу Чернігівської регіональної філії Державного комітету по земельних ресурсах № 320 від 19 серпня 2008 року (Т.1, а.с. 199).

25. Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 4 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3407 (Т.1, а.с.81) ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_3 та зареєстрував своє право власності на придбане житло в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 вересня 2008 року за № 20297613 (Т.1, а.с.82).

26. В свою чергу договором купівлі-продажу квартири від 12 вересня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1089, (Том 1, а.с.102-103) підтверджується, що ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_4 та зареєстрував своє право власності на придбане житло в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 2 листопада 2012 року за № 36101759 (Т.1, а.с.104).

27. Окрім того, згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1088, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1, а.с.107-109а), останній придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , загальною площею 0.88 га, яка складається з п`яти земельних ділянок з кадастровими номерами 7420388500:01:001:0268, 7420388500:01:001:0267, 7420388500:01:001:0266, 7420388500:01:001:0265, 7420388500:01:003:0319.

28. Відповідно до Витягів з Поземельної книги про земельні ділянки від 17 вересня 2012 року (Т.1, а.с.183-191), які були враховані нотаріусом при посвідченні вищевказаного договору купівлі-продажу земельних ділянок, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , обмежень у використанні предмета договору зареєстровано не було.

29. А виходячи із технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_3 (Т.1, а.с.110-126) вбачається, що цільовим призначенням вказаних ділянок є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства; дані ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови і земель сільськогосподарського призначення; інформація щодо будь-яких обмежень чи обтяжень земельних ділянок відсутня; документація погоджена відділом Держкомзему у Бахмацькому районі.

30. З іншої сторони за повідомленням Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 12 липня 2016 року № 05-09-422 (Т.1, а.с.10-11) земельні ділянки за кадастровими номерами 7420388500:01:001:0281, 7420388500:01:001:0282, 7420388500:01:001:0283, 7420388500:01:001:0267, 7420388500:01:001:0266 знаходяться на території охоронної зони пам`ятника архітектури національного значення Скарбниця та Будинок Кочубея з парком.

31. Охоронна зона пам`яток Скарбниця та Будинок Кочубея з парком в с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області була затверджена рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів № 399 від 19 вересня 1983 року межі якої відображені на план-схемі та яким присвоєно охоронні номери 1771 і 1772. (Т.1, а.с.22-31,78, Т.2 а.с.39-44).

32. 8 грудня 2014 року ОСОБА_1 , згідно з його заявою від 5 грудня 2014 року про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки площею 0.1240 га, яка розташована в с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Бахмацької районної державної адміністрації був виданий будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку, який, окрім іншого, містить пам`ятку забудовника із зазначенням обов`язку останнього перед початком виконання земляних та будівельних робіт взяти висновок або погодження органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, так як об`єкт знаходиться в охоронній зоні пам`ятки історії, археології та архітектури с. Тиниця (Т.1, а.с.141-144, 271).

33. Згідно з витягами з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, відомості про пам`ятник архітектури XVІІІ століття Скарбниця та Будинок Кочубея з парком в с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, в Реєстрі нерухомих пам`яток національного значення та в Реєстрі нерухомих пам`яток місцевого значення - відсутні (Т.1, а.с.145-154).

34. Листом Департаменту культури і туризму, національностей та релігій від 21 жовтня 2014 року № 15-2593/8, адресованого Тиницькій сільській раді Бахмацького району Чернігівської області (Т.1, а.с.173), інформація про археологічне обстеження земельної ділянки в межах охоронної зони пам`ятки архітектури XVІІІ століття Скарбниця та Будинок Кочубея з парком відсутня; у випадку відсутності на території ділянки стародавнього культурного шару і археологічних об`єктів земельна ділянка може бути надана у власність.

35. За змістом інформації Відділу Держземагенства у Бахмацькому районі Чернігівської області від 24 квітня 2015 року за № 18-28-0.3-2019/2-15 (Т.1, а.с.174) згідно Проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства Світанок Тиницької сільської Ради Бахмацького району Чернігівської області, земельна ділянка Тиницького дендропарку знаходиться за межами населеного пункту с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області.

36. Інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 29 листопада 2016 року за № 13-25-0.2-31834/2-16 (Т.2, а.с.62, 64,74) та від 20 лютого 2017 року за № 10-25-0.2-5224/2-17 (Т.2, а.с.94-100) межі охоронної зони пам`ятки архітектури національного значення Скарбниця та будинок Кочубея з парком в с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області станом на зазначену дату не встановлено, відомості про межі охоронної зони в Державному земельному кадастрі не вносилися.

37. Відповідно до наданої Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації інформації щодо охоронної зони пам`ятки архітектури національного значення 18 століття Скарбниця та будинок Кочубея з парком в с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області візуально по планово картографічному матеріалу (Інвентаризація земель землекористувачів, які розташовані на території Тиницької сільської ради, 1991 року), пам`ятка знаходиться за межами населеного пункту, а також земельні ділянки з кадастровими номерами 7420388500:01:001:0281, 7420388500:01:001:0282, 7420388500:01:001:0283, 7420388500:01:001:0267, 7420388500:01:001:0266 розміщені в межах охоронної зони пам`ятки архітектури національного значення та за межами населеного пункту (а.с.10).

38. Згідно інформації Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області від 10 лютого 2017 року за № 03-07/82 (Т.2, а.с.101) Генеральний план населеного пункту с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області виготовлений у вересня 1971 року. Документ про його затвердження відсутній. З того часу Генеральний план не змінювався і не оновлювався. В Генеральному плані не зазначене місце розташування пам`ятника архітектури.

39. Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року (Т.2, а.с.187-192) рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 1 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Серед іншого касаційною інстанцією було встановлено, що суди не надали належної правової оцінки інформації Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 25 травня та від 12 липня 2016 року, інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року, відповідно до яких спірні земельні ділянки знаходяться в межах охоронної зони пам`ятника архітектури; паспорту охоронної зони пам`ятника архітектури від 19 вересня 1983 року та плану-схемі, з яких чітко вбачається межі охоронної зони пам`яток архітектури, не мотивували чому вони їх не беруть до уваги. Вказані вище докази спростовано не було. Суди не перевірили чи погоджувала сільська рада передачу спірних земельних ділянок з органами охорони культурної спадщини. Крім того, суди не надали відповідь на доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, не перевірили чи відповідають ці доводи дійсності, чи мала сільська рада право розпоряджатися цими земельними ділянками.

VІ. Оцінка Суду.

А. Загальний характер спірних правовідносин.

40. Між сторонами спору виник спір щодо законності відчуження земельних ділянок, які на думку, особи, яка звернулась із позовною заявою відносились до категорії об`єктів, що незаконно були відчужені в силу їх особливостей і законодавчих заборон (див. пункти 1-5).

41. Позиція відповідачів ґрунтувалась на тому, що вони порушень закону не допускали і всі були законними набувачами майна (див. пункти 8-10, 17-18).

42. Суд враховує, що справа була повернута на новий судовий розгляд Верховним Судом, який наголосив на тому, що:

42.1. спірні земельні ділянки знаходяться на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення (Т.2, а.с.191);

42.2. із матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки використовуються ОСОБА_1 без погодження із відповідними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, всупереч їх цільового призначення (Т.2, а.с.191 зворот);

42.3. суди не надали оцінки відповідним доказам і доводам прокурора (див. пункт 39).

43. В такому випадку Суд бере до уваги те, що згідно із положеннями частини п`ятої статті 411, частини першої статті 417 ЦПК висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

44. Виходячи із чого Суд надає оцінку відповідним доказам на які звернув увагу суд касаційної інстанції (див. пункт 42), а саме довідкам Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації від 25 травня та від 12 липня 2016 року та інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року (див. пункти 36-37) відповідно до яких спірні земельні ділянки знаходяться в межах охоронної зони пам`ятника архітектури, що є свідченням незаконності відчуження земельних ділянок і як наслідок незаконності оскаржуваного рішення.

45. Зокрема, Суд підкреслює, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

46. А за змістом пункту а частини першої статті 53 ЗК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями.

47. Виходячи із положень статті 54 ЗК землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

48. Пунктом г частини першої статті 150 ЗК визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення.

49. Згідно з пунктом г частини четвертої статті 84 ЗК до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

50. Статтею 18 Закону від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

51. Далі Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, місцевих (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

52. А відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури , визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

53. З огляду на встановлені обставини та вказівки суду касаційної інстанції Суд приходить до висновку, що Будинок Кочубея з парком і Скарбниця , розташовані у с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області та яким присвоєно охоронні номери 1771 і 1772, є пам`яткою культурної спадщини національного значення, оскільки включені до переліку пам`ятників архітектури, який є додатком до рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19 вересня 1983 року № 399.

54. Особливості відчуження і використання таких об`єктів закріплені і в Законі від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ.

55. На вказану специфіку правого регулювання спірних правовідносин звернув увагу і Верховний Суд у своїй постанові від 13 листопада 2019 року (див. пункт 39).

56. Отже Суд приходить до висновку, що земельні ділянки, які були надані ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , оспорюваним рішенням сільської ради знаходяться на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення Скарбниця та Будинок Кочубея з парком . Вказане підтверджується й інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20 лютого 2017 року.

57. При цьому, порядок використання земель історико-культурного призначення визначається ЗК, Законом від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ, постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.

58. Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

59. Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

60. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина друга статті 54 ЗК).

61. Проте, спірні земельні ділянки використовуються ОСОБА_1 без погодження із відповідними органами виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, всупереч їх цільового призначення.

62. Наведене в своїй сукупності підтверджує незаконність відчуження земельних ділянок та прийняття оскаржуваного рішення, що випливає із матеріалів справи та вказівок суду касаційної інстанції та вимагає захисту суспільних інтересів.

В. Щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення.

63. Позивачем, як один із способів захисту інтересів держави заявлено вимоги про визнати незаконним та скасувати рішення Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області від 18 червня 2003 року в частині передачі у приватну власність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельних ділянок (див. підпункт 6.1. пункту 6).

64. Враховуючи характер спірних правовідносин Суд звертає увагу, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК) цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

65. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

66. Крім того частиною другою та третьою статті 78 ЗК передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

67. Статтею 80 ЗК встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

68. Відповідно до частини першої статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

69. Статтею 122 ЗК передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

70. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

71. Саме такий підхід щодо способу захисту у виді визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 травня 2018 року по справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18) [1].

72. Таким чином, оскільки Судом було встановлено незаконність відповідного рішення відповідача-1 та, як наслідок, незаконність відчуження спірних земельних ділянок (див. пункти 42-62), на думку Суду обраний позивачем спосіб захисту є ефективним для даних правовідносин і відповідні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

С. Щодо наявності підстав для визнання недійсними державних актів.

73. Іншою вимогою прокурора, яка була заявлена ним для захисту інтересів держави є - визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки (див. підпункти 6.2. - 6.3. пункту 6).

74. Далі Суд повторює, що відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

75. Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

76. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК).

77. Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку (постанова від 12 грудня 2018 року по справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) [2]).

78. В даних правовідносинах Суд, так само, у зв`язку із встановленням незаконності відповідного рішення відповідача-1 та, як наслідок, незаконності відчуження спірних земельних ділянок (див. пункти 42-62), вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним для спірної ситуації і відповідні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

79. В підтвердження вказаної позиції Суд також звертає увагу на положення Загальної декларації прав людини 1948 року, якою передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

80. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 [3]).

81. А тому, з врахуванням принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України, його складового елементу - принципу правової визначеності (див. наприклад пункт 2.4. рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 [4]) саме задоволення обраного способу захисту у виді визнання недійсними державних актів може бути дієвим ефективним засобом по відновленню порушеного права і уникнення невизначеності в правовідносинах та можливого зловживання учасниками правовідносин.

82. Важливо, що в спірних правовідносинах не застосування такого способу захисту може призвести до не ефективності судового захисту.

D. Щодо наявності підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

83. Серед іншого, прокурором заявлено вимогу про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок (див. підпункти 6.4. - 6.5. пункту 6).

84. Також, Суд, в ситуації, що розглядається констатував незаконність відчуження земельних ділянок відповідачу-3 та відповідачу-4 (див. пункти 42-62, 72, 78), які були первісними приватними набувачами.

85. Проте, відповідно до статей 317 і 319 ЦК саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

86. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

87. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК).

88. За змістом статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

89. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

90. З іншої сторони стаття 80 ЗК закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

91. З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК, статей 1, 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

92. Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

93. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

94. Неправомірність рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки має наслідком незаконність подальшого оформлення права власності на неї та недійсність договорів купівлі-продажу такої земельної ділянки.

На такій правовій позиції наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 6 листопада 2019 року по справі № 487/10129/14-ц (провадження № 61-40828св18) [5].

95. Тому Суд знаходить ефективним і дієвим для захисту суспільних інтересів спосіб захисту у виді визнання недійсними договорів. При цьому додаткові обґрунтування щодо забезпечення правової визначеності та запобіганню зловживанням Суд наводив вище (див. пункти 79-81).

96. Навпаки не застосування такого способу захисту може призвести до не ефективності судового захисту.

97. При цьому, в спірних правовідносинах відчуження спірних земельних ділянок на підставі договору купівлі-продажу відбувалось лише один раз відповідачем-3 та відповідачем-4 відповідачу-2 (див. пункти 24-27) та відсутній ланцюг відчужень .

Е. Щодо наявності підстав для витребування земельних ділянок.

98. Позивач збільшив позовні вимоги, додатково просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави спірні земельні ділянки (див. пункт 7).

99. При досліджені можливості застосування обраного способу захисту (витребування майна) з однієї сторони Суд звертає увагу на правову природу відносин, які стосуються особливого об`єкту - земельної ділянки, яка знаходиться в межах охоронної зони пам`ятки архітектури національного значення, що потребує особливого державного захисту.

100. З іншої сторони серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК, частина друга статті 52 ЗК). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

101. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

102. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

103. Логічним є те, що позивач для захисту свого права пред`являючи вимоги до різних відповідачів поєднав різні способи захисту (див. пункти 6-7).

104. При поєднані способів захисту може мати місце конкуренція вимог, тобто конкуренція суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують у рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу.

105. Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідні вимоги і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.

106. У випадку конкуренції складається нетипова ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб`єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права.

107. Конкуренція вимог існує там, де вони об`єднуються спільним для них всіх юридичним інтересом, який задовольняється здійсненням однієї з них, що усуває (внаслідок цього) усі інші як безцільні.

108. По даній справі позивач не був стороною правочину, який було визнано недійсним, а тому обмежений в захисті свого права шляхом застосування реституції (стаття 216 ЦК). При цьому особливості правовідносин свідчать, що визнання правочинів недійсними є необхідним способом захисту по відношенню до інших відповідачів, поряд з відповідачем-2 (див. пункт 95).

109. Тому Суд звертає увагу, що положення статті 388 ЦК застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

110. У зв`язку із чим Суд встановивши, що спірні земельні ділянки вибули із володіння власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого поза межами його компетенції, яке визнано Судом незаконним (див. пункти 63-72), Суд доходить висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача відповідача-2 на підставі статті 388 ЦК.

F. Щодо застосування строку позовної давності.

111. Представник відповідача-2 заявив клопотання про застосування строку позовної давності (див. пункт 11).

112. В такому випадку вирішення питання про застосування або незастосування строку позовної давності є важливим аспектом права на справедливий судовий розгляд, стосується обґрунтованості судового рішення і охоплюється змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (див. наприклад рішення Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Grafescolo S.R.L. v. the Republic of Moldova [6], Ruiz Torija v. Spain [7]).

113. В правовідносинах, що розглядаються Суд надаючи відповідь на проблему доцільності застосування строку позовної давності враховує особливості національно-правового регулювання та специфіку правовідносин, обрані способи захисту і конкретні обставини справи.

114. Отже, загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

115. При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

116. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

117. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) [8]).

118. В справі, що розглядається позивачем заявлено вимоги до чотирьох відповідачів (див. пункти 6-7), з яких відповідач-2 заявив про застосування строку позовної давності, у зв`язку із чим Судом не вирішується питання про застосування строку позовної давності до вимог про визнання незаконним рішення та державних актів, оскільки вони не стосуються особи, яка заявила про застосування строку позовної давності.

119. Далі Суд звертає увагу на те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

120. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) [9].

121. Аналіз наведених вище положень статей 261, 267 ЦК дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

122. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

123. Крім того, статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК (у редакції, чинній на момент звернення прокурором із цим позовом до суду) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

124. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК у вказаній редакції).

125. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені статтею 46 ЦПК у вказаній редакції.

126. Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України у вказаній редакції органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

127. Із наведеного слідує, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

128. В спірних правовідносинах звертаючись в суд із цим позовом прокурор посилався на те, що органам прокуратури про факт порушення земельного законодавства стало відомо після надходження листа Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації № 05-09/422 від 12 липня 2016 року (Т.1, а.с.8).

129. Тому, враховуючи, що відчуження земельних ділянок відбулося органом місцевого самоврядування, який має повноваження та зобов`язаний діяти правомірно в інтересах територіальної громади, з порушенням вимог законодавства, що призвело до порушення прав держави і прокурор звернувся до суду в інтересах держави, дізнавшись про порушене право з відповідного повідомлення (див. пункт 128), виявивши відповідну інформацію, що підтверджує незаконність оскаржуваних дій , Суд приходить до висновку, що прокурор не пропустив строк позовної давності звернувшись до суду 5 серпня 2016 року.

130. Також Суд вважає, що прокурором не було пропущено строк позовної давності при заявлені вимоги про витребування майна, оскільки така вимога, виходячи із особливостей даних правовідносин, є складовим і необхідним елементом обраних позивачем способів захисту, який звернувся до суду у 2016 році і під час судового розгляду для захисту інтересів держави скористався своїм процесуальним правом на збільшення позовних вимог.

G. Перевірка обґрунтованості втручання у право власності, що гарантовано статтею 1 Першого протоколу.

131. Отже, відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

132. Вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Sporrong and Lonnroth v. Sweden [10]).

133. В свою чергу, право власності не є абсолютним і може бути обмежене.

134. ЄСПЛ підкреслює, що перше і найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, щоб будь-яке втручання органів державної влади в право на повагу власності було законним : другий абзац встановлює, що держави уповноважені здійснювати контроль за користуванням майном шляхом забезпечення виконання законів . Більш того, верховенство права, одна з основ демократичного суспільства, втілюється у всіх статтях Конвенції. Питання про те, чи було досягнуто справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 31 рішення ЄСПЛ у справі Ismayilov v. Russia [11]).

135. Таким чином, для того, щоб з`ясувати чи було порушено право гарантоване статтею 1 Першого протоколу Суду необхідно дати відповідь на питання:

1). чи було втручання у право передбачене законом;

2). чи переслідувало воно легітимну мету (було здійснено в інтересах суспільства );

3). чи було досягнуто справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи.

136. Досліджуючи в даній справі дотримання принципу законності Суд в першу чергу враховує, що втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

137. По справі Судом було надано детальний аналіз нормам національного законодавства (див. пункти 40-110), які встановлюють компетенцію органів держави на відчуження землі, способи захисту права власності, в тому числі і державних інтересів, зокрема і право держави порушувати питання про визнання незаконними рішень та державних актів, недійсними договорів, витребування земельних ділянок, з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх відчуження. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для захисту державних інтересів є доступними, чіткими та передбачуваними, що свідчить про законність втручання у право власності.

138. Обговорюючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право однієї із сторін легітимну мету (було здійснено в інтересах суспільства ) Суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики ЄСПЛ поняття суспільний інтерес дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання.

139. ЄСПЛ неодноразово відмічав, що збереження культурної спадщини і, у разі необхідності її раціональне використання, спрямовані, у доповненні до підтримки певного рівня життя, ще й на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, вони є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи (див. наприклад рішення ЄСПЛ Beyeler v. Italy (пункт 112) [12]; SCEA Ferme de Fresnoy v. France (ухв.) [13]; Debelianovi v. Bulgaria (пункт 54)[14]; Kozacioglu v. Turkey (пункт 54) [15]).

140. Так і в даних правовідносинах Суд знаходить, що повернення у державну власність незаконно відчужених органом місцевого самоврядування земельних ділянок, які мають особливу охорону переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок, які знаходяться на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення.

141. Таким чином в правовідносинах, які виникли між сторонами, вимоги позивача відповідають суспільному інтересу , що підтверджує наявність при втручанні у право власності легітимної мети і таке втручання відповідає інтересам суспільства .

142. Говорячи про те, чи втручання у право підтримувало справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, Суд звертає увагу на те, що намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 Першого протоколу в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями (пункт 28 рішення ЄСПЛ у справі Fedorenko v. Ukraine [16]).

143. В першу чергу для оцінки пропорційності Суд враховує, що для даних правовідносин загальний інтерес суспільства є надзвичайно важливим, а тому межі свободи розсуду держави ширші, ніж коли виникають виключно цивільні права.

144. Далі Суд бере до уваги специфіку правовідносин, що розглядаються. Зокрема, у спорах стосовно земель, які знаходяться на території охоронної зони пам`яток архітектури національного значення та перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси для задоволення національно-культурних потреб, використанні власності не на шкоду людині та суспільству (стаття 11, частина третя статті 13, частина сьома статті 41, Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства.

Додатково див. пункт 139 з посиланнями.

145. Тому загальний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування збереження культурної спадщини у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності відповідача-2.

146. Крім того, при оцінці пропорційності Суд враховує, що після передачі земельних ділянок у власність відповідача-2, як самі земельні ділянки, так і об`єкти на них не були суттєво поліпшені (див. наприклад Т. 1, а.с.155, доказів зворотного не надано), а тому повернення їх державі може створити найбільш сприятливі умови по використанню таких об`єктів.

147. Також береться до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-2, як власник земельних ділянок постійно отримує дохід від їх використання або зробив поліпшення, втрата яких буде становити для нього надмірний тягар , що, в сукупності з іншими обставинами, свідчить на користь обґрунтованості втручання у право власності відповідача-2.

148. Представник відповідача-2 в судовому засіданні наголошував, що позбавлення ОСОБА_1 права власності може становити для нього надмірний тягар .

149. Суд підкреслює, що дійсно необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (див. наприклад пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі Tregubenko v. Ukraine [17]).

150. Наприклад ненадання добросовісному набувачу компенсації у разі повернення майна власнику покладає на набувача надмірний тягар і порушує принцип належного врядування (див. рішення ЄСПЛ у справі Grafov v. Ukraine [18]).

151. У зв`язку із чим Суд підкреслює, в даних правовідносинах відповідач-2 був набувачем майна і у зв`язку із незаконністю його відчуження, як встановлено Судом, дане майно необхідно повернути державі.

152. Тому з метою уникнення створення надмірного тягаря для відповідача-2 йому необхідно компенсувати його втрати, на чому Суд обов`язкового наголошує, як позивачу, який представляє державу, так і відповідачу-2, як особі яка зазнає втрат.

153. Суд в межах даного процесу позбавлений вимог здійснити відповідну компенсацію для відповідача-2, яка може бути втілена в життя лише при наявності його активних дій, як особи у право власності якої держава здійснила втручання.

154. Так само і представник держави може ініціювати вжиття заходів для недопущення покладення на відповідача-2 надмірного тягаря .

155. Форми такої компенсації можуть бути різними і залежатимуть від особливостей поведінки сторін та їх домовленостей.

156. Таким чином на момент втручання у право власності ОСОБА_1 буде відсутній надмірний тягар , а за обставинами даної справи таке втручання є пропорційним між використаними засобами і досягнутими цілями.

H. Загальні висновки.

157. Виходячи з вищевикладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

VІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

158. За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

159. Так, згідно платіжних доручень №1828 від 26 липня 2016 року та № 111 від 30 січня 2020 року (Т.1, а.с.1; Т.2, а.с.222) позивачем було сплачено 17400 грн. 00 коп. (сімнадцять тисяч чотириста гривень 00 копійок) судового збору, який підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах.

З цих підстав,

керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу, Суд, -

У Х В А Л И В :

1. Позов Керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави до Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, Міністерство культури України, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Бахмацька районна рада Чернігівської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу - задовольнити повністю .

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області від 18 червня 2003 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1686 га та в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,6682 га.

3. Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ЧН № 026956 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства площею 0,79 га, що розташована на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, виданий 3 жовтня 2003 року ОСОБА_2 .

4. Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ЧН № 026958 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства площею 0,88 га, що розташована на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області виданий 3 жовтня 2003 року ОСОБА_3 .

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 4 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відчуження земельної ділянки площею 0,79 га, що знаходиться на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Дмитром Олександровичем.

6. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про відчуження земельної ділянки площею 0,88 га, що знаходиться на території Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, та посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Дмитром Олекандровичем.

7. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0266 площею 0,124 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0267 площею 0,0446 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0281 площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0282 площею 0,0415 га, земельну ділянку з кадастровим номером 7420388500:01:001:0283 площею 0,1267 га.

8. Стягнути з Тиницької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області на рахунок прокуратури Чернігівської області 4350 грн. 00 коп. (чотири тисячі триста п`ятдесят гривень 00 копійок) судового збору.

9. Стягнути з ОСОБА_1 на рахунок прокуратури Чернігівської області 4350 грн. 00 коп. (чотири тисячі триста п`ятдесят гривень 00 копійок) судового збору.

10. Стягнути з ОСОБА_2 на рахунок прокуратури Чернігівської області 4350 грн. 00 коп. (чотири тисячі триста п`ятдесят гривень 00 копійок) судового збору.

11. Стягнути з ОСОБА_3 на рахунок прокуратури Чернігівської області 4350 грн. 00 коп. (чотири тисячі триста п`ятдесят гривень 00 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Бахмацький районний суд Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: керівник Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області, місцезнаходження вулиця Шевченка, б. 46 м. Бахмач Чернігівської області, індекс 16500, код ЄДРПОУ відсутній.

Відповідачі:

Тиницька сільська рада Бахмацького району Чернігівської області, місцезнаходження вулиця Центральна, буд. 3 с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, індекс 16560, код ЄДРПОУ 04414603.

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, місцезнаходження вулиця Гетьмана Полуботка, буд. 70, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 02498626.

Міністерство культури України, місцезнаходження вулиця Івана Франка, буд. 19 м. Київ, код ЄДРПОУ 37535703.

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, місцезнаходження проспект Миру, б. 14 м. Чернігів, код ЄДРПОУ 39764881.

Бахмацька районна рада Чернігівської області, місцезнаходження вулиця Соборності , б. 42 м. Бахмач Чернігівської області , код ЄДРПОУ 24843252.

Дата складення повного судового рішення: 21 квітня 2020 року.

Суддя Бахмацького районного суду

Чернігівської області П.І. Пархоменко

[1] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18) // http://reyestr.court.gov.ua/Review/74506124

[2] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) // http://reyestr.court.gov.ua/Review/82998289

[3] Рішення Конституційного Суду від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-03

[4] Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-16

[5] Постанова Верховного Суду від 6 листопада 2019 року по справі № 487/10129/14-ц (провадження № 61-40828св18) [5] // http://reyestr.court.gov.ua/Review/85966533

[6] Рішення ЄСПЛ у справі Grafescolo S.R.L. v. the Republic of Moldova // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-145713%22]

[7] Рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-57909%22]

[8] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) // http://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015

[9] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79472747

[10] Рішення ЄСПЛ у справі Sporrong and Lonnroth v. Sweden // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_098

[11] Рішення ЄСПЛ у справі Ismayilov v. Russia // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-89412%22]

[12] Рішення ЄСПЛ у справі Beyeler v. Italy // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-58832%22]

[13] Ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності по справі SCEA Ferme de Fresnoy v. France // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-75617%22]

[14] Рішення ЄСПЛ у справі Debelianovi v. Bulgaria // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22itemid%22:[%22001-79945%22]

[15] Рішення ЄСПЛ у справі Kozacioglu v. Turkey (пункт 54) // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-91413%22]

[16] Рішення ЄСПЛ у справі Fedorenko v. Ukraine // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_041

[17] Рішення ЄСПЛ у справі Tregubenko v. Ukraine // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_355

[18] Рішення ЄСПЛ у справі Grafov v. Ukraine // https://hudoc.echr.coe.int/eng# %22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-188388%22]