Рішення

від 12.12.2008 по справі 2-202/2008

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 2-202/2008

Повне рішення суду, складено 17 грудня 2008 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вільнянськ 12 грудня 2008 року

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі: головуючий суддя - Кофанов А.В., при секретарі - Лазечна Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання до видачі трудової книжки, стягнення заробітку за затримку видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку і оплати за роботу у святкові та вихідні дні, а також відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2, в якому вимагає: зобов'язати відповідача повернути їй трудову книжку; стягнути середній заробіток за затримку видачі трудової книжки; стягнути компенсацію за невикористану відпустку; стягнути оплату за роботу у святкові та вихідні дні; відшкодувати спричинену їй моральну шкоду у розмірі 3000 гривень.

Під час судового розгляду справи позивачка обґрунтувала свій позов тим, що з листопада 2005 року працювала у відповідача продавцем в магазині, під час влаштування на роботу той забрав в неї трудову книжку; працювала до 05.05.2007 року, а потім подала заяву на звільнення, при цьому, як вона стверджує, працювала без відпусток, а також у неробочі та святкові дні. Позивачка стверджує, що розрахунок за працю у вихідні та святкові дні відповідач з нею не провів, не сплатив компенсації за невикористану відпустку, та не повернув трудову книжку, яку в неї забрав, через це вона не може влаштуватися на роботу; враховуючи викладене, позивачка просить задовольнити свої позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 позов не визнали, вказуючи на його необґрунтованість; відповідач заперечив факт передачі йому трудової книжки позивачкою, вказав на неналежне виконання позивачкою своїх трудових обов'язків, а також на те, що заява на звільнення нею не подавалася, він звільнив позивачку з власної ініціативи через неявку на роботу; стверджує, що через відмову позивачки з'являтися до центру зайнятості неможливо внести запис до трудової книжки та зняти трудовий договір із нею з реєстрації. Враховуючи викладене, відповідач та його представник просять у позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані йому докази, вважає, що позов ОСОБА_1 має бути задоволений частково; при цьому суд виходить з наступного.

Як встановлено під час судового розгляду справи, 10.11.2005 року позивачка ОСОБА_1 була фактично прийнята на роботу до відповідача ОСОБА_2, який є приватним підприємцем, на посаду продавця (а.с.21). Сторони також фактично визнали у судовому засіданні, що з 01.05.2007 року трудові відносини між ними припинилися, і відповідачка звільнилася з займаної посади; та обставина, що сторони не дійшли згоди з приводу формулювання причин звільнення (за власним бажанням - за твердженням позивачки, або за прогул - за твердженням відповідача), не є предметом спору і не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.ст.75, 79 КЗпП України, ч.1 ст.6, ст.10 Закону України "Про відпустки", щорічна основна відпустка надається працівникам після збігу шести місяців безперервної роботи, а щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року; при цьому тривалість щорічної відпустки повинна складати не менш ніж як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік.

Оскільки позивачка безперервно пропрацювала у відповідача більше ніж рік, слід вважати, що за цей період часу вона мала право на дві відпустки тривалістю по 24 календарних дні кожна. Між тим, відповідачем не надано суду жодного належного доказу про надання позивачці таких відпусток за весь період її роботи; при цьому суд враховує, що відповідно до чч.10-12 ст.10 Закону України "Про відпустки", обов'язок щодо складення графіку відпусток, їх погодження з працівниками та ведення обліку наданих відпусток покладається саме на роботодавця.

Відповідно до ст.83 КЗпП України, ст.ст.21, 24 Закону України "Про відпустки" за час відпустки працівникові сплачується його середня заробітна плата; в разі його звільнення йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Враховуючи це, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку. При цьому суд виходить з того, що розмір такої грошової компенсації обчислюється відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року; згідно п.7 зазначеного "Порядку", нарахування компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні 12 місяців роботи на відповідну кількість календарних днів року (за винятком святкових і неробочих днів); одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Виходячи з наданих доказів - відомостей про виплату заробітної плати (а.с.30-31), довідки про доходи позивачки (а.с.39), її сумарний заробіток у відповідача за останні 12 місяців роботи (квітень 2006 року - квітень 2007 року) склав 5725 гривень; таким чином, розмір компенсації, що підлягає сплаті, складає 1014 гривень 02 копійки (5725 гривень / 271 робочих днів х 48 днів невикористаної відпустки). Суд констатує, що між відомостями про сплату позивачці заробітної плати та довідкою про її доходи є різниця у розмірах сплачених коштів, суд приймає до уваги ті розміри, що вказані у довідці, оскільки цей документ має офіційний характер.

Що ж стосується вимог позивачки про стягнення на її користь компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки, то суд виходить з того, що відповідно до п.2.20-1 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, зберігаються безпосередньо у працівників. Між тим, позивачка не надала суду достатніх доказів, які б свідчили про неправомірне утримання її трудової книжки відповідачем, а сам відповідач під час судового розгляду справи цей факт жодного разу прямо не визнав, пояснивши, що позивачка трудову книжку йому не надавала.

Суд вважає безпідставними і вимоги позивачки про стягнення з відповідача оплати роботи у святкові та вихідні дні, оскільки вона також не надала з цього приводу ніяких доказів.

Вирішуючи вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що тривала невиплата їй компенсації за невикористану відпустку спричинила їй певні моральні страждання через недостатню матеріальну забезпеченість її та членів її родини, необхідності прикладати додаткові зусилля для покращення свого матеріального стану. Разом з цим, враховуючи, що інші майнові вимоги позивачки визнані судом безпідставними, суд вважає за необхідне зменшити заявлену нею суму відшкодування моральної шкоди до 200 гривень як такої, що найбільш повно відповідає ступеню її душевних страждань, а також вимогам розумності та справедливості.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання до видачі трудової книжки, стягнення заробітку за затримку видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку і оплати за роботу у святкові та вихідні дні, а також відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1014 (одну тисячу чотирнадцять) гривень 02 копійки компенсації за невикористану відпустку, та 200 (двісті) гривень на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області; апеляційна скарга має бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.