Постанова

від 10.06.2020 по справі 554/10357/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/10357/18 Номер провадження 22-ц/814/807/20Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.,

суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І.,

секретар: Зеленська О.І.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача адвоката -Пістряка М.С.

представника відповідача адвоката - Беленок С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Полтаваагротранс , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гофман Елла Леонідівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ Полтаваагротранс , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування позову зазначала, що вона разом з своїми батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також сестрою ОСОБА_3 , зареєстрована та проживає в кімнаті АДРЕСА_1 .

В 2016 році їй стало відомо, що їх намагаються виселити із займаного приміщення в судовому порядку у зв`язку з тим, що вказана кімната була продана ОСОБА_2 на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року.

З метою захисту свого конституційного права на житло, позивач просила визнати договір купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року, укладений між ПАТ Полтава-агротранс та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. та зареєстрований в реєстрі за №4757, - недійсним з моменту його укладення на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, як такий, що за змістом суперечить Закону, у зв`язку з тим, що гуртожиток було передано з державної у приватну власність ВАТ Полтаваагротранс у процесі приватизації, а тому на час укладення оспорюваного договору діяв мораторій на відчуження гуртожитків (його частин), встановле-ний Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Полтаваагротранс та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. та зареєстрований в реєстрі за №4757.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Полтаваагротранс на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляцій-ному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Вказував, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, які перебувають у господарському віданні чи оператвиному управлінні військових частин, закладів, установ та органів Національної гвардії України, Служби безпеки України, Держав-ної прикордонної служби України, Збройних сих України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ, Державної кримі-нально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, системи цивільного захисту та державних навчальних закладів.

При цьому дія Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, які було включено до статутних капіталів товариств, створених в процесі приватизації (корпорації) (ч. 4 ст. 1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків - закон набрав законної сили 01 січня 2009 року).

Гуртожиток по вул. Київське шосе, 56 у м. Полтаві не є гуртожитком державної власності, а є приватною власністю.

Факт придбання цього об`єкту ВАТ Полтаваагротранс на законних підставах в процесі приватизації встановлений рішенням Господарського суду Полтавської області від 10 січня 2006 року по справі №18/135, яке набрало законної сили за ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2008 року, у зв`язку з чим не потребує повторного доведення з огляду на вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК України та ст. 204 ЦК України.

Спірний гуртожиток не було включено до статутних капіталів товариств створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Вважає, що позивач ОСОБА_1 не є стороною по договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 листопада 2014 року, що є предметом розгляду даної справи, тому нею не доведено факту порушення її прав та законних інтересів укладенням спірного договору, також не доведено і наявність зазначених у позовній заві підстав недійсності цього правочину, отже відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 16, ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

На апеляційну скаргу ОСОБА_2 свій відзив подав представник позивача ОСОБА_5 - адвокат Пістряк М.С. у якому, спростовуючи доводи апелянта, просив апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказував, що постановою Господарського суду Полтавської області від 10 січня 2006 року зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України у Полтавській області включити у перелік майна, що в процесі приватизації було передано у власність ВАТ Полтаваагротранс , майно - два гуртожитки, розташовані за адресою АДРЕСА_2 , які на законних підставах були передані ВАТ Полтава-агротранс у процесі приватизації.

Таким чином, судом першої інстанції достовірно встановлено, що будинок гурто-житку, кімната АДРЕСА_3 у якому була продана за спірним договором купівлі-продажу, був переданий у власність ВАТ Полтаваагротранс у процесі приватизації.

Позивач ОСОБА_1 не має власного житла, як член сім`ї наймача, зареєстрована та проживає у кімнаті АДРЕСА_3 .

Законність проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою не оскаржувалась стороною відповідачів (як першого, так і другого).

Також на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відзив подала представник відповідача ПАТ Полтаваагротранс - адвокат Черненко Л.В. в якому, доповнюючи доводи апелянта, просила апеляційну скаргу - задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Зазначала, що судом першої інстанції не звернуто уваги та не надано правової оцінки наявності самого спору, оскільки право на звернення до суду мають виключно особи право яких порушено, а за результатами розгляду справи їх права буде відновлено.

Укладення спірного договору купівлі-продажу жодним чином не впливає на права позивача по справі, оскільки жодних її прав не порушено.

Позивач ОСОБА_1 не була стороною спірного договору, а сам факт укладення договору купівлі-продажу на право або відсутність права на проживання позивача не впливає.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно довідки про склад сім`ї, позивач ОСОБА_1 , як член сім`ї наймача ( ОСОБА_3 ) разом з іншими членами сім`ї ( ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ) значиться зареєстрованою та проживає за адресою АДРЕСА_4 .

Будинок за вказаною адресою має правовий статус гуртожитку.

Згідно з даними паспортного документу громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 - з 12 грудня 2000 року.

Письмовими вимогами ПАТ Полтаваагротранс повідомляло ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про можливість придбання вказаної кімнати гуртожитку у власність, з зазначенням, що в іншому разі вона буде виставлена на вільний продаж.

Щодо письмового повідомлення ОСОБА_1 , - відомості в матеріалах справи - відсутні.

ОСОБА_1 у своєму позові зазначала, що у 2016 році, під час розгляду іншої цивільної справи з приводу виселення її членів сім`ї із займаної кімнати, вона дізналась, що кімната, у якій вони проживають була продана ПАТ Полтаваагротранс на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ Полтава-агротранс та ОСОБА_2 .

Також судом встановлено, що 19 листопада 2014 року між ПАТ Полтаваагро-транс (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПАТ Полтаваагротранс передало, а ОСОБА_2 прийняв у власність 43/5000 частки у праві власності на будівлю гуртожитку літ. А-9 , що знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 4106,4 кв. м.

За заявою Продавця та згодою співвласників у володіння та користування Покупця переходить на третьому поверсі кімната № 317.

Згідно з п. 2 Договору зазначена 43/5000 частка у праві власності на будівлю гуртожитку, що відчужується, належить Продавцю - ПАТ Полтаваагротранс на праві приватної власності на підставі рішення Октябрського районного суду міста Полтава від 08 серпня 2014 року; згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 вересня 2014 року № 26453947 право власності Продавця зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2014 року, номер запису: 6897558, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 446572253101.

Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 4757.

Право власності на нерухоме майно за вказаним договором зареєстровано за ОСОБА_7 19 листопада 2014 року за №7740552, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Також судом встановлено, що з метою захисту свого права на проживання у житлі ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, оскільки наслідком укладення спірного договору може бути її виселення (тобто позбавлення права користування житлом (проживання).

При цьому вірним є висновок суду, що хоча ОСОБА_1 і не є стороною оспорюваного правочину, однак має право на захист своїх прав стосовно майна, що було предметом цього договору.

Правильним є також висновок районного суду, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об`єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків .

Судом безспірно встановлено, що будинок гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 є приватною власністю ПАТ Полтаваагротранс .

Також судом встановлено, що між Фондом комунального майна області та ВАТ Пол-таваагротранс (правонаступником якого є ПАТ Полтаваагротранс ) 29 червня 1994 року було укладено договір купівлі-продажу державного майна, посвідчений державним нотаріусом другої Полтавської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №2-1746, відповідно до якого ВАТ Полтаваагротранс придбало у приватну власність державне майно цілісного майнового комплексу, до складу якого входить і будівля гуртожитку літ. А-9 за адресою АДРЕСА_2 .

За умовами пункту 5.7 вказаного договору купівлі-продажу від 29 червня 1994 року покупець, ВАТ Полтаваагротранс , зобов`язаний у місячний строк після одержання свідоцтва на право власності підготувати установчі документи та зареєструватися як суб`єкт підприємницької діяльності в державних органах місцевої виконавчої влади.

Пунктом 5.8 цього договору передбачалось, що ВАТ Полтаваагротранс при складанні чергового балансу зобов`язаний внести зміни стосовно дооцінки основних засобів на суму, визначену в плані приватизації і акті оцінки вартості майна.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2014 року №554/1134/14-ц виділено в натурі частку нерухомого майна та визнано право власності ПАТ Полтаваагротранс на виділену в натурі частину будівлі гуртожитку літ. А-9 за адресою АДРЕСА_2 .

Постановою Господарського суду Полтавської області від 10 січня 2006 року зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України у Полтавській області включити у перелік майна, що в процесі приватизації було передано у власність ВАТ Полтаваагротранс , майно -два гуртожитки, розташовані у АДРЕСА_5 , які на законних підставах було передане ВАТ Полтава-агротранс у процесі приватизації.

Отже, будинок гуртожитку, кімната №317 у якому була продана за спірним договором купівлі-продажу, був переданий у власність ВАТ Полтаваагротранс у процесі приватизації.

Районним судом встановлено та не оспорюється жодною зі сторін, що позивач ОСОБА_1 не має власного житла, та, як член сім`ї наймача, зареєстрована та проживає в кімнаті АДРЕСА_1 . Законність її проживання за вказаною адресою стороною відповідача - не оспорювалась.

За приписами статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіць-кий проти України , в контексті, вказаному у Конвенції, поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

За змістом преамбули Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків цей Закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону, сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Нормами пункту 4 ст. 1 цього Закону, в редакції Закону №3716-VІ від 08 вересня 2011 року, чинній на час укладення спірного правочину, передбачено, що дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпора-тизації).

Судом встановлено, що при придбанні у власність гуртожитку, за умовами пункту 5.8 договору купівлі-продажу від 29 червня 1994 року, передбачалось, що Покупець - ВАТ Полтаваагротранс при складанні чергового балансу зобов`язаний внести зміни стосовно дооцінки основних засобів на суму, визначену в плані приватизації та акті оцінки вартості майна.

В свою чергу, за доводами представника відповідача ОСОБА_2 та представника ПАТ Полтаваагротранс , - гуртожиток за адресою м. Полтава, вул. Київське шосе, 56, - не внесений до статутного капіталу товариства.

Разом з тим, питання дотримання ПАТ Полтаваагротранс умов договору купівлі-продажу від 29 червня 1994 року та наслідків невиконання цих умов - не є предметом розгляду даної справи.

В той же час, чинність договору купівлі-продажу державного майна від 29 червня 1994 року не ставиться під сумнів, а зазначені умови договору вказують на необхідність застосування Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків незалежно від належного чи неналежного виконання цих умов ПАТ Полтаваагротранс .

Укладення договору купівлі-продажу державного майна від 29 червня 1994 року за наведених умов, дає підстави для висновку про отримання ПАТ Полтаваагротранс гуртожитку зі спірною кімнатою у процесі приватизації та необхідність застосування вимог Закону про права мешканців гуртожитків до оспорюваного договору купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року. Невідповідність укладеного договору купівлі-продажу від 19 листо-пада 2014 року положенням Закону про права мешканців гуртожитків - є порушенням вимог частини першої статті 203 ЦК України та відповідно - підставою, згідно статті 215 ЦК України, для визнання вказаного договору - недійсним.

Аналогічного висновку щодо правових підстав застосування положень Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків при відчуженні нерухомого майна (гуртожитків), придбаних ВАТ Полтаваагротранс за договором купівлі-продажу від 29 червня 1994 року, дійшов Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №554/5304/16-ц (провадження №61-26395св18) (пункти 59-64 постанови).

За нормами ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищевикладене, вірним є висновок суду про те, що при укладенні 19 лис-топада 2014 року спірного договору купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1 , де зареєстрована та проживає позивач ОСОБА_1 , застосуванню підлягали норми Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків .

Також правильним є висновок суду щодо дії на спірний правочин правового режиму мораторію на відчуження гуртожитків (його частин), встановленого пунктом 3 Прикінцевих положень розділу VІІІ Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешкан-ців гуртожитків , виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами та не заперечується жодною зі сторін, що спірний договір купівлі-продажу укладено 19 листопада 2014 року.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень розділу VІІІ Закону України Про забезпе-чення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , в редакції, чинній на час укладення спірного правочину, - з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків , які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше шести років з дня опублікування цього Закону.

Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

Отже, дія мораторію за вказаним пунктом Прикінцевих положень, в редакції Закону України від 08 вересня 2011 року №3716-VІ, визначалась протягом строку реалізації державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад, але не менше шести років з дня опублікування цього Закону, який опубліковано в офіційному виданні газети Голос України №181 від 29 вересня 2011 року.

Таким чином, на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року, з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення виселення в подальшому їх із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, на державному законодавчому рівні було встановлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних рад) гуртожитків, який діє і до теперішнього часу.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень розділу VІІІ вказаного Закону, - закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду про те, що твердження відповідачів та їх представників, що у період з 02 жовтня 2014 року до 13 січня 2015 року мораторій на відчуження гуртожитків (їх частин) не діяв, - не мають правового підґрунтя.

Презумпція правомірності правочину визначена статтею 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Встановивши, що внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу порушено права та законні інтереси позивача на проживання та користування кімнатою АДРЕСА_1 , - місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року суперечить вимогам Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , а відтак, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання такого договору недійсним.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Абрамов П.С.

Пилипчук Л.І.