Постанова

від 17.06.2020 по справі 910/12712/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/12712/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 березня 2020 року (головуючий - Куксов В. В., Шаптала Є. Ю., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

про визнання недійсним договору

(за участю представників: позивача - Сушак А.О., відповідача - Ющенко Т.В.)

Історія справи

Фактичні обставини, встановлені судами

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Санган" (далі - ТОВ "Санган", позивач) є власником 81/100 часток нежитлового будинку загальною площею 6 381,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88 (далі - нежитловий будинок) на підставі договору купівлі-продажу частки нежитлового будинку від 26 червня 2015 року, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес-Плюс" (далі - ТОВ "Актив Бізнес-Плюс"). Інші 81/100 часток вказаного будинку належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Крейцер" (далі - ТОВ "Крейцер", відповідач), який також придбав їх у ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" за іншим договором купівлі-продажу від 26 червня 2015 року.

У свою чергу ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" придбало вказаний нежитловий будинок у цілому у Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ" за договором купівлі-продажу від 14 лютого 2008 року.

2 . Також 26 червня 2015 року між позивачем та відповідачем, як співвласниками, укладено договір про поділ приміщень у нежилому будинку пропорційно до належних сторонам часток у нерухомому майні відповідно до переліку, наведеному в договорі.

Короткий зміст позовних вимог

3. У вересні 2019 року ТОВ "Санган" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Крейцер" про визнання недійсним договору від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку.

4. Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимог статей 203, 628, 638 Цивільного кодексу України до предмету спірного договору не увійшла приналежна річ - димова труба, яка розташована поруч з будівлею та призначена для її обслуговування, що порушує права позивача, як співвласника майна, внаслідок незаконного одноособового використання цього спільного майна відповідачем та, відповідно, свідчить про недійсність договору про поділ в силу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5 . Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року в позові відмовлено повністю.

6. Суд першої інстанції виходив з того, що спірна димова труба є приналежністю до нежитлового будинку, що був предметом поділу за оспорюваним договором. Отже, відповідно до положень статей 186, 355, 357 ЦК України ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер" пропорційно набули права спільної часткової власності на димову трубу одночасно з набуттям права власності на головну річ - нежитловий будинок (відповідно 81/100 та 19/100 часток). Оскільки димову трубу неможливо поділити без втрати її призначення, вона перебуває у спільній частковій власності сторін. Тому відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача внаслідок укладення спірного правочину, правомірність якого презюмується, а зворотного позивачем у межах розгляду даного спору не доведено.

7. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову по суті заява відповідача про застосування строку позовної давності розгляду не підлягає.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 березня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволений, визнано недійсним укладений між сторонами договір від 26.06.2016 про поділ майна.

9. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що приналежність не є окремою, самостійною річчю, а отже не може бути самостійним об`єктом права власності. Однак у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/8903/16 за позовом ТОВ "Крейцер" до ТОВ "Санган" та ТОВ ""Акваполіс РМ" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу димової труби встановлено преюдиційну для даної справи обставину, що спірна димова труба не увійшла до предмету оспорюваного договору, хоча відповідно до статті 186 ЦК України мала слідувати за головною річчю - нежитловим будинком, який був поділений між сторонами спору. Отже, за висновком суду оспорюваний договір є недійсним відповідно до статей 203, 628, 638 ЦК України як такий, що не містить предмету договору - димової труби.

10. Щодо застосування до заявлених вимог позовної давності, про яку заявлено відповідачем, то позивач довідався про порушення свого права власності на спірну трубу з дати прийняття постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/8903/16, у якій встановлено відсутність згоди про поділ спільного майна - труби, а отже строк позовної давності позивачем не порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження

11. Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

12. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Так, згідно з пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

13 . Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України та зробив передчасний висновок про недійсність спірного договору внаслідок неврахування висновків Верховного Суду у справах № 916/1813/16, № 910/14138/18, № 1340/4630/18 про те, що задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) такого права відповідачем.

14 . Апеляційний суд неправильно застосував приписи статті 261 ЦК України та не врахував висновки Верховного Суду у справах № 910/9452/17, №726/2129/16-ц щодо встановлення моменту початку перебігу для позивача строку позовної давності.

15. Визнання судом недійсним договору про поділ майна з підстав невключення до його предмету приналежної речі (димової труби), яка слідує за головною річчю і взагалі не може бути самостійним об`єктом права власності, дасть змогу поставити під сумнів усі договори, які не містять згадки про приналежні речі (сходові клітини, комунікації, горища тощо). При цьому суд не навів аргументів про те, чи взагалі може бути предметом поділу приналежна річ - димова труба, яка призначена для обслуговування нежитлового приміщення в цілому, а отже є спільною частковою власністю сторін спірного правочину.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

16. До предмету спірного договору не увійшла приналежна річ - димова труба, що свідчить про відсутність істотної умови договору та має наслідком його недійсність у зв`язку з невідповідністю нормам чинного законодавства.

Позиція Верховного Суду

17. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

18. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

19. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

20 . Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючими ознаками) є предмет та підстава.

20.1 Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

20.2. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

21. Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

22 . Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (схожі висновки, які є загальним алгоритмом вирішення спорів, викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

23 . Предметом судового розгляду у даній справи є вимога ТОВ "Санган" про визнання недійсним укладеного з ТОВ "Крейцер" договору про проділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю сторін, з підстав невідповідності правочину вимогам законодавства. Таку невідповідність позивач убачає в тому, що до предмету спірного договору не увійшла приналежна річ - димова труба, а отже, при укладенні правочину не дотримано положень статей 628, 638 ЦК України.

24 . Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину, які ґрунтуються на конкретних нормах законодавства; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

25. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків, що не було дотримано судом апеляційної інстанції при вирішенні заявленого ТОВ "Санган" позову з огляду на таке.

26 . Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

27 . За положеннями частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

28. Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

29 . Згідно з частиною 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

30. За змістом спірного договору від 26.06.2015 співвласники нерухомого майна здійснили його поділ в натурі: домовились про порядок користування приміщеннями у нежитловому будинку, набутому сторонами у власність у відповідних частках за окремими договорами купівлі-продажу. Отже, внаслідок укладення спірного правочину співвласники на власний розсуд та на основі вільного волевиявлення домовились про порядок володіння та користування набутим у спільну часткову власність нерухомим майном, як це передбачено статтею 358 ЦК України. Безпосередньо це майно і є предметом укладеного між сторонами договору, тобто його істотною умовою в розумінні статті 638 ЦК України.

31. Що стосується приналежних речей, які призначені для обслуговування належного сторонам нерухомого майна, то в силу статей 186, 190, 316 ЦК України вони не є окремими об`єктами права власності, а лише слідують за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, співвласники нерухомого майна набувають речові права на приналежності пропорційно належним їм часткам відповідної головної речі, а окреме погодження порядку володіння та користування приналежностями здійснюється за взаємною згодою співвласників. Відсутність окремої домовленості співвласників щодо порядку користування приналежностями не нівелює набуте одночасно з придбанням головної речі речове право на них у відповідних частках, а отже не порушує права власності співвласників нерухомості.

32. За обставинами даної справи не встановлено, яким саме конкретним, зрозумілим та дієвим чином спірний договір порушує права позивача, як співвласника нерухомості, у зв`язку з не включенням до його умов приналежної речі.

33. Верховний Суд також зауважує, що за усталеною практикою Верховного Суду, позивач при зверненні з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що суперечить вимогам законодавства, на підставі загальних норм частини 1 статті 203 та статті 215 ЦК України повинен одночасно послатися на конкретну норму законодавства, якій цей договір не відповідає (яка була порушена в момент його укладення). При цьому, зазначена позивачем в якості правового обґрунтування недійсності договору про поділ майна стаття 638 ЦК України врегульовує зовсім інше - а саме порядок укладення договору (правочину). Недотримання вимог цієї норми при укладенні договору, зокрема недосягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, свідчить про його неукладення, проте у будь-якому випадку не є підставою для оспорювання дійсності укладеного правочину.

34 . Однак в даній справі не встановлено ані той факт, що правочин є недійсним, як з огляду на правову природу приналежної речі, так і виходячи з відсутності правового обґрунтування його недійсності (позивач не посилається на правову норму, яка свідчила б про недійсність спірного правочину), ані факт його неукладеності, оскільки сама по собі відсутність приналежної речі серед переліку приміщень у нерухомому майні, яке є основною річчю, не свідчить про його неукладеність.

35 . У зв`язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про недійсність укладеного між сторонами договору не ґрунтується на нормах законодавства та є наслідком неправильного застосування статей 186, 203, 638 ЦК України, а доводи відповідача в пункті 15 Постанови є обґрунтованими.

36. З огляду на відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог по суті внаслідок відсутності порушеного права позивача, доводи касаційної скарги в пункті 14 Постанови щодо застосування судом апеляційної станції положень законодавства про позовну давність Верховний Судом не розглядаються як такі, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

37. Що стосується доводів касаційної скарги в пункті 13 Постанови, то наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена в пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

38 . Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої вказаною нормою, може мати місце за наявності таких складових:

неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;

ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;

спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

38.1. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

39. Так, постановою Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16 скасовано судове рішення у спорі про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки як такого, що укладений всупереч волевиявленню орендодавця, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Процитований скаржником в касаційній скарзі уривок вказаної постанови за її контекстом не є висновком щодо застосування норм права, а є обов`язковою вказівкою, яка підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

40. Постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18 прийнята у спорі про визнання недійсним договору купівлі-продажу за позовом особи, яка не є стороною спірного правочину, як такого, що спрямований на приховування майна.

41 . У справі № 1340/4630/18 адміністративної юрисдикції вирішувався спір про визнання недійсним рішення обласної ради за позовом громадської організації. З постанови Верховного Суду у цій справі скаржником процитовано не конкретний висновок касаційного суду про застосування норм права, а наведене судом загальне правило розгляду спорів про те, що відсутність порушеного права особи є підставою для відмови в позові.

42. Отже, висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі, оскільки судові рішення у них прийняті за результатом інших встановлених обставин справи, з іншим суб`єктним складом сторін та сферою правового регулювання.

43 . Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44 . Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження щодо цієї частини касаційної скарги.

45. Інша підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження під час касаційного перегляду та встановлене Верховним Судом неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

46 . У зв`язку із задоволенням касаційної скарги судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження у справі №910/12712/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити.

2 . Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України задовольнити.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 березня 2020 року у справі №910/12712/19 скасувати.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у справі №910/12712/19 залишити в силі.

5 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санган" (02260, м. Київ, вул. Червоноткацька, 88; ідентифікаційний код 39175397) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейцер" (02260, м. Київ, вул. Червоноткацька, 88; ідентифікаційний код 39150113) 3 842 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.