Постанова

від 13.08.2020 по справі 361/2697/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 361/2697/19 Головуючий 1 інстанція- Селезньова Т.В.

Проваження № 22-ц/824/6596/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 серпня 2020 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Мережко М.В., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2020 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду м.Києва від 14 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено у задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень та земельних ділянок.

Не погоджуючись із ухвалою позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її заяву про забезпечення позову задоволити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відмовляючи у накладенні арешту на три земельні ділянки, які не є предметом спору, суд не врахував, що на цих земельних ділянках розташоване спірне майно у вигляді будівельних матеріалів, конструкційних елементів та обладнання, які є предметом спору, а тому зміна власника земельних ділянок може спричинити до зміни відповідача. Судом не враховано, що всупереч ухвалі суду про арешт майна, відповідач на спірних ділянках у встановленому законом порядку вже зареєстрував на своє ім`я право власності на нерухоме майно, змінивши статус предмета спору із будівельних матеріалів, конструкційних елементів та обладнання, на об`єкти нерухомого майна. Існує небезпека у користуванні іншими особами майном у вигляді будівельних матеріалів, конструкційних елементів та обладнання, їх знищення чи розкрадання, повний чи частковий продаж цього майна, у тому числі шляхом відчуження земельних ділянок. Окрім того, її право на володіння

- 2 -

цим майном може бути втрачене у разі постановлення судом обвинувального вироку щодо відповідача, який підозрюється у здійсненні замаху на її вбивство, і конфіскаціїї належного відповідачу майна, яке є предметом спору.

Відповідач ОСОБА_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Рекун Л.А. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити і скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської областіяк незаконну.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Панченко О.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість ухвали суду та відсутність підстав для її скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Провадження у справі відкрито 13 травня 2019 року.

Предметом спору у справі є поділ між сторонами спільного сумісного майна подружжя.

Позивачка просить поділити спільне майно подружжя, набуте в період шлюбу з відповідачем, визнавши за нею право власності на 1/2 частину наступного майна:

- грошових коштів у розмірі 75000 доларів США;

- нежитлової будівлі літ. Б загальною площею 184,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1659707132106);

- нежитлової будівлі загальною площею 39 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1642731932106);

- матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в процесі будівництва (створення) нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,2370 га кадастровий номер 3210600000:00:058:0503 за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема складського приміщення загальною площею 120 кв.м. та навісу над зоною складування готових бетонних виробів площею 250 кв.м.;

- матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в процесі будівництва (створення) нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 2 га, кадастровий номер 3221281601:01:037:0007 за адресою: Київська область, Броварський район, с.Гоголів, зокрема: двох боксів для зберігання літаків площею 1000 кв.м. і 600 кв.м. та адміністративної споруди з готельними номерами площею 1500 кв.м.;

- матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в процесі будівництва (створення) нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,3021 га, кадастровий номер 3210600000:00:034:1002 за адресою:

Київська область, - 3 - АДРЕСА_2 , зокрема: приміщення цеху для складання літаків площею 3500 кв.м; приміщення цеху металоконструкцій площею 2000 кв.м; приміщення складу нафтопродуктів літ. Ж-1 площею 16,3 кв.м.;

- матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані в процесі будівництва (створення) нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,5091 га, кадастровий номер 3210600000:00:038:0521 за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема: виробничо-складського корпусу з кімнатами відпочинку літ. Ж-2 площею 1440,6 кв.м.; майстерні з офісним приміщенням літ. 3-3 з прибудовою літ. з-З площею 827,6 кв.м.; виробничого корпусу № 2 літ. И-2 площею 912,9 кв.м.; виробничого корпусу № 4 літ. Л-2 площею 887,2 кв.м.; три прибудови до накриття для будівельних механізмів літ. Б інв. № 11-01/669-6 (реєстраційним номер 1100702832106 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), а саме: прибудова літ. б площею 6,8 та 7 кв.м., прибудова літ. б1 площею 12 кв.м., прибудова літ. б2 площею 8,2 кв.м.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду від 31 жовтня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року за заявою позивачки судом вжиті заходи забезпечення позову у вигляді арешту майна, яке є предметом спору.

13 лютого 2020 року позивачка повторно подала заяву про забезпечення позову, в якій прсила забезпечити позов шляхом накладення арешту на наступне майно нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 2 га, кадастровий номер 3221281601:01:037:0007 за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема: нежитлова будівля (ангар) літер В загальною площею 2198 кв.м.; контрольно-диспетчерський пункт з ангарами, нежитлова будівля, площею 936,2 кв.м.; нежитлова будівля (ангар) літер А для літаків площею 678,1 кв.м. Також, просила накласти арешт на відчуження земельних ділянок: кадастровий номер 3210600000:00:058:0503, площа 0,2370га, адреса: АДРЕСА_1 ;кадастровий номер 3210600000:00:034:10020, площа 0,3021 га, адреса: АДРЕСА_2 ; кадастровий номер 3210600000:00:038:0521, площа 0,5091 га, адреса: АДРЕСА_3 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що під час розгляду справи позивачці стало відомо про відчуження відповідачем спірного майна у вигляді будівельних матеріалів, конструкційних елементів та обладнання, шляхом здійснення відповідачем реєстрації на своє ім`я в державному реєстрі нового нерухомого майна по АДРЕСА_4 , а саме: нежитлової будівлі (ангар) літер В загальною площею 2198 кв.м.; контрольно-диспетчерський пункт з ангарами, нежитлова будівля, площею 936,2 кв.м.; нежитлова будівля (ангар) літер А для літаків площею 678,1 кв.м. під час будівництва яких використані будівельні матеріали та конструкції які є предментом спору, що у свою чергу свідчить про недобросовіснійсть дій відповідача та необхідність додаткового арешту цього майна як нових об`єктів нерухомості. Окрім того, вважає за доцільне і співмірне додатковий захід у вигляді арешту земельних ділянок, на яких розміщені спірні об`єкти, які є предметом спору.

Згідно положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із

- 4 -

заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ).

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення та ефективний захист її прав.

Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, зазначених у заяві позивачки, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для їх застосування.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

При відмові у вжитті заходів забезпечення позову, суд обгрунтовано врахував, що ухвалою судді Броварського міськрйонного суду Київської області від 31 жовтня 2019 року вже накладено арешт на спірне майно, в тому числі на нерухоме майна, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 2 га, кадастровий номер 3221281601:01:037:0007 за адресою: Київська область, Броварський район, с.Гоголів, зокрема: нежитлова будівля (ангар) літер В загальною площею 2198 кв.м.; контрольно-диспетчерський пункт з ангарами, нежитлова будівля, площею 936,2 кв.м.; нежитлова будівля (ангар) літер А для літаків площею 678,1кв.м.

Також, відмовляючи у накладенні арешту на три земельні ділянки, суд вірно виходив з того, що ці ділянки не є предметом спору і ніяких позовних вимог з приводу цих ділянок позивачкою не заявлялося.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом спору і розташоване по АДРЕСА_4 , зокрема, на нежитлову будівлю (ангар) літер В

- 5 -

загальною площею 2198 кв.м.; контрольно-диспетчерський пункт з ангарами, нежитлову будівлю, площею 936,2 кв.м.; нежитлову будівлю (ангар) літер А для літаків площею 678,1 кв.м., право власності на яке відповідач зареєстрував за собою без відома позивачки та не дивлячись на накладений судом арешт, що призвело до зміни юридичного статусу деяких об`єктів спірного майна та зміну їх площ, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

По-перше, як вище вказувалося ухвалою судді Броварського міськрайонного суду від 31 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, за заявою позивачки судом вже вжиті заходи забезпечення позову у вигляді арешту майна, яке є предметом спору, в тому числі накладено арешт на 1/2 частину нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 2 га, кадастровий номер 3221281601:01:037:0007 за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема: нежитлова будівля (ангар) літер В загальною площею 2198 кв.м.; контрольно-диспетчерський пункт з ангарами, нежитлова будівля, площею 936,2 кв.м.; нежитлова будівля (ангар) літер А для літаків площею 678,1 кв.м.

Отже, дане майно вже обтяжене арештом.

По-друге, посилання скаржниці на те, що відповідач зареєстрував за собою право власності на вказане майно під час розгляду справи та не дивлячись на накладений судом арешт недоречні з таких міркувань.

Позивачка звернулася до суду з позовом 12 квітня 2019 року, провадження у справі відкрите ухвалою судді від 13 травня 2019 року.

Водночас із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 10 лютого 2020 року, вбачається, що право власності за відповідачем на три об`єкти нерухомості, а саме: нежитлову будівлю (ангар) літер В загальною площею 2198 кв.м.; контрольно-диспетчерський пункт з ангарами, нежитлова будівля, площею 936,2 кв.м.; нежитлову будівлю (ангар) літер А для літаків площею 678,1 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_4 зареєстроване 08 лютого, 20 лютого та 07 березня 2019 року (а.с.124-125).

Тобто, право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за відповідачем більш ніж за місяць до подачі позовної заяви ОСОБА_1 , що у свою чергу спростовує її доводи про недобросовісність відповідача.

По-третє, посилання скаржниці на те, що під час розгляду справи відбулася зміна юридичного статусу цих об`єктів спірного майна та зміна їх площ, необгрунтовані, оскільки як вище вказувалося на момент подачі позову дані об`єкти вже мали відповідний статус нерухомого майна із відповідними технічними характеристиками та ідентифікаційними ознаками, зазначеними в Державному реєстрі. Необізнаність позивачки про реєстрацію права власності за відповідачем на спірну нерухомість не свідчить про виникнення нових об`єктів нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для накладення арешту на три земельні ділянки, на яких розміщені спірні об`єкти, з огляду на можливість відчуження відповідачем цих ділянок, що у свою чергу може спричинити заміну відповідача, не грунтуються на приписах процесуального закону.

Аналіз змісту ст.149-153 ЦПК України, які врегульовують питання забезпечення позову, свідчить про те, що обтяження у вигляді арешту може бути накладене судом лише на майно, яке є предметом спору між сторонами.

В даному випадку станом на 13 лютого 2019 року, тобто на момент подачі заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 не заявила жодних вимог до ОСОБА_2 щодо вказаних ділянок, що у свою чергу унеможливлює накладення на них арешту.

Окрім того, відхиляючи даний довід колегія суддів враховує вимоги законодавста, яке

- 6 -

регулює відносини власності, та ступінь пропорційності втручання вжитими заходами у право власності відповідача та урахування його інтересів.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи апеляційну скаргу колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ч.4 ст.10 ЦПК Українизастосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

Так згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його виключно згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку накладення арешту на земельні ділянки, які не є предметом спору, незаконно обмежить права відповідача як власника, оскільки не відповідатиме закону та не буде пропорційним переслідуваній меті.

Посилання позивачки у скарзі на те, що право позивачки на володіння цим майном може бути втрачене у разі постановлення судом обвинувального вироку щодо відповідача, який підозрюється у здійсненні замаху на її вбивство, і конфіскаціїї майна, яке є предметом спору, безпідставні.

Відповідно до положень ст.59 КК України конфіскація полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна, яке є власністю лише засудженого, що у свою чергу свідчить про можливість позивачки захистити свої права у встановленому законом порядку, якщо вона буде вважати це майно спільним.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції

- 7 -

щодо відмови у задоволені заяви, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного ухвали.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: