Постанова

від 30.07.2007 по справі 12/274

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/274

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2007 р.                                                                                  м.Рівне                    

             дата прийняття постанови                                                                                                                                                                             місце прийняття

15:00 год.                                                                                                  Справа №  12/274

  час прийняття постанови                                                                                                                  номер справи

Господарський суд Рівненської області в складі: головуючий - суддя Крейбух О. Г.; секретар судового засідання - помічник судді  О.М.Шандалюк

за участю представників сторін:  

від позивача  :  представник держ. под.інспектор Кулініч А.О. довіреність № 11011/10-32  від 11.07.06 р.  

від відповідача-1 : представник не з'явився

від відповідача-2 : представник Давидюк А.М. довіреність № 114/25  від 17.07.07 р.  

від органу прокуратури: помічник прокурора м.Рівне Воробей С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступник прокурора міста Рівне в інтересах держави  в особі Державна податкова інспекція у місті Рівне

до відповідача-1 Приватне підприємство "Самбук"

до відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнереставрація"

про визнання недійсними господарських зобов'язань, що виникли на підставідоговору від 11 квітня 2004 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Прокурор звернувся до суду із позовом до відповідача-1 та відповідача-2 про визнання недійсними господарських зобов'язань, що виникли на підставі договору від 11.05.2004р., та застосування наслідків визнання угод недійсними відповідно до ст.208 Господарського кодексу України.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що на виконання договору від 11.05.2004р., укладеного між ПП “Самбук” та ТзОВ “Рівнереставрація” вчинено господарські зобов'язання, про що складено акти виконаних робіт на загальну суму 500642,00 грн. та виписано податкові накладні. За даними податкових декларацій з податку на додану вартість, поданих ПП “Самбук” до ДПІ у Голосіївському районі м.Києва, у червні 2004 року відповідач-1 задекларував значно занижений об'єкт оподаткування, що свідчить про ухилення від сплати податків. А тому на підставі ст.207 Господарського кодексу України просить визнати дане господарське зобов'язання недійсним.

Відповідач-1 участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, поштове відправлення № 2698783 повернуто органом поштового зв'язку з відміткою «фірма по даному адресу не зареєстрована і не розшукана». Відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві від 04.05.2007р. № 12/1-7/780 місцезнаходження ПП «Самбук»не змінилось (а.с.17).

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції повернуті органами  зв'язку з позначками типу «Адресат вибув»з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»від 02.06.2006р. № 01-8/1228).

Відповідач-2 позов заперечує з підстав, зазначених у поданому до суду запереченні на позов, наявним в матеріалах справи (а.с.40).

Письмових клопотань від учасників судового процесу щодо здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило. Протокол судового засідання складено відповідно до вимог Прикінцевих та перехідних положень КАСУ.

          В судовому засіданні 26.07.2007р. оголошувалась перерва до 30.07.2007р. на 14:30 год. з метою дотримання повноти та об'єктивності судового процесу.

Заслухавши пояснення представників органу прокуратури, позивача та відповідача-2, оцінивши наявні в матеріалах справи і досліджені в судовому засіданні докази, суд ВСТАНОВИВ:   

11 квітня 2004 року між приватним підприємством “Самбук”, м.Київ, вул.Новопіроговська, 62-А, код 32847039 та товариством з обмеженою відповідальністю “Рівнереставрація”, м.Рівне, вул.Грушевського 38/63, код 31894659 укладено договір № 11-05-04 (далі –Договір), предметом якого є проведення аварійного та першочергового капітального ремонту ОАМД театру в м.Донецьк.

Відповідно до п.2.1 Договору загальна вартість Договору визначається сторонами на основі актів виконаних робіт по Ф КБ-2, підписаних представниками підрядника та субпідрядника.

Відповідно до п.3.1 Договору оплата здійснюється відповідно до актів виконаних робіт. Після виконання всіх об'ємів робіт, передбачених даним Договором, підрядник складає акт виконаних робіт (КБ-2).

Так, на виконання Договору вчинені господарські зобов'язання, які підтверджуються актами виконаних робіт за квітень, травень та червень 2004 року (а.с.12). Про що ПП “Самбук” складені податкові накладні від 30.04.2004р. № 7 на суму 35000,00 грн., від 26.05.2004р. № 9 на суму 25000,00 грн., від 25.06.2004р. № 14 на суму 50000,00 грн. та від 30.06.2004р. № 16 на суму 390642,00 грн.

При прийнятті судового рішення за результатами дослідження наявних у справі доказів, суд виходить з такого.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсними господарських зобов'язань, які виникли між ТзОВ “Рівнереставрація” та ПП “Самбук” на підставі Договору  від 11 квітня 2004 року, заступник прокурора міста Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом  якої є ДПІ у м. Рівне  стверджує, що підставою для визнання його недійсним є умисел зі сторони ТзОВ “Рівнереставрація” на несплату  податків.

Однак, доводи податкового органу  про те, що ТзОВ “Рівнереставрація”, виконуючи оспорюване господарське зобов'язання, мало умисел на несплату податків не відповідає  фактичним  обставинам та не підтверджено  належними доказами.

Зокрема, посилання позивача на неподання ПП “Самбук” звітності до податкового органу, яке  мало намір на ухилення від оподаткування, судом не приймаються, оскільки суду не надано доказів які вказують на взагалі наявність податкових зобов'язань, що підлягали  б сплаті до бюджету ПП “Самбук” у звітному періоді  укладення  господарського зобов'язання, які та  в якому розмірі.

Судом встановлено, що згідно бази даних “Бест звіт” ПП “Самбук” до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (червень 2004 року) підприємство звітувало  з такими  показниками - обсяг продажу  без  урахування  ПДВ –1500 грн., рядок 9 декларації - 300,0 грн., рядок  20 декларації –300,0 грн.

Фактичні дані податкової звітності ПП “Самбук” за період  здійснення господарських операцій з ТзОВ “Рівнереставрація” не можуть вказувати на наявність умислу у платника податків на ухилення  від оподаткування, оскільки наявність податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету можливо встановити тільки внаслідок аналізу всіх господарських операцій проведених платником податків у звітному періоді. Відповідно до Закону  України  “Про податок  на додану вартість” податкові  зобов'язання, що підлягають сплаті до бюджету  визначаються  шляхом  зменшення  нарахованих  податкових  зобов'язань  на суму  податку  на додану вартість, яку платник податку  має право віднести  до податкового кредиту.

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку  підприємств” зобов'язання, які виникають з податку  на прибуток  підприємства, що підлягають сплаті до бюджету, також  визначаються  шляхом  зменшення  суми  валових  доходів  платника податків  на суму витрат, що підлягають віднесенню  до валових витрат та  відповідно сум амортизації  звітного  періоду.

Податковим органом взагалі не встановлено  розмірів  валового доходу, валових витрат, нарахованих податкових зобов'язань, податкового кредиту ПП “Самбук” і чи мало місце  взагалі  після врахування названих  показників факт  несплати  податків до бюджету.

Посилання заступника прокурора міста Рівне в інтересах держави, уповноваженим органом якої є ДПІ у м. Рівне на неможливість визначення податкових зобов'язань ПП “Самбук” у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження відповідача –1, суперечить підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань  платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі –Закон № 2181), згідно з яким податковий орган зобов'язаний самостійно та правильно визначити  суму  податкового зобов'язання платника податків.

За змістом ст.2 Закону № 2181 податкові органи є контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, тобто здійснює  контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Не використання податковим органом  права передбаченого підпунктом 2.1.4 статті 2, статтею 9 Закону № 2181, статтею 11 Закону України “Про державну податкову службу в  Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ, не може перекладати відповідальність за несплату податків,  обов'язок  визначення податків,  контроль за їх сплатою на суб'єкта господарювання –платника податків  ПП “Самбук”.

Відповідно до ч. 1 статті 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Доказів  про реєстрацію припинення  ПП “Самбук” як юридичної особи  не подано.

Судом встановлено, що на момент укладення спірного договору ПП “Самбук”  перебувало в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, перебувало на обліку у Державній податковій інспекції у Голосіївському районі, подавало звітність до податкового органу (а.с. 42, 43, 51).

Наявність умислу  та мети  на ухилення від сплати  податків може бути встановлена у юридичної особи, шляхом встановлення вини у її посадових (фізичних ) осіб, що діяли від імені  юридичної особи, оскільки  у відповідності до статті 92 Цивільного  кодексу України, юридична особа бере на себе  цивільні права  та обов'язки через свої  органи, якими є посадові особи,  що діють у межах  прав наданих  законом та  статутом. За  наведеного,  умисел юридичної особи на ухилення  від  оподаткування  може бути встановлено не інакше як через наявність умислу (вини), що  встановлена обвинувальним вироком суду у діях посадової особи, що уклала договір від імені юридичної особи, маючи належні на це повноваження. Позивач всупереч  наведеного  обвинувачує  ПП “Самбук” на припущеннях, що є  недопустимим.

ТзОВ “Рівнерестраврація” видано Свідоцтво  про державну реєстрацію  юридичної особи від 04.03.2002 року, Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.04.2003 року, відповідач  перебуває на податковому обліку  з 12.03.2002 року (а.с.61-63).

09 лютого 2005 року Рівненською ОДПІ складено акт № 230/60/23-600/31894659  про результати  планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства товариства  з обмеженою відповідальністю “Рівнерестраврація” за період з 04.03.2002 року по 01.10.2004 року. На сторінках 7-8,9 в розділі “валовий доход”, “валові витрати” встановлено  заниження  підприємством валового доходу по операціям  з  страховою компанією ”Гарант Авто” на суму 270100 грн., яку самостійно відповідачем віднесена до складу валового доходу у податковій  декларації  за  9  місяців 2004 року (а.с.54).

Порушення  вимог податкового  законодавства  по операціям  за травень –червень 2004 року ТЗОВ “Рівнереставрація” з ПП “Самбук”  податковим органом  не встановлено.

Відповідачем надано суду  витяг з книги обліку  придбання товарів, робіт, послуг за період з квітня 2004 року по червень 2004 року, що свідчить про відображення оспорюваних господарських зобов'язань по бухгалтерському та податковому обліку ТзОВ “Рівнереставрація”, надано виписки  з банківського  рахунку по оплату  наданих послуг (виконаних робіт) відповідачем (а.с.44-50).   

Посилання позивача на лист  Державної  архітектурно–будівельної інспекції за № 24/4-705 від 04.06.2007 року, як на підтвердження здійснення  господарської діяльності відповідачем -2  з порушенням вимог чинного законодавства, судом не приймаються з огляду на таке.

Закон України “Про ліцензування  певних видів  господарської діяльності” від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування,  відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Перелік  видів господарської діяльності,  що підлягає  ліцензуванню, визначено  у статті  9  та у частині 3  статті 2 вказаного  Закону.  Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.09.2001 року N 112/182, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.11.2001 р. за N 939/6130, затверджено ліцензійні умови провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж).  

Акти приймання виконаних робіт, складені відповідачами за встановленою формою, передбаченою наказом Державного комітету статистики  України, Державного комітету України з будівництва  та  архітектури за № 237/5 від 21.06.2002 року. Судом встановлено відсутність в актах приймання  виконаних робіт порушення вимог наказу № 112/182 від 13.09.2001 року “Ліцензійні умови провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж”, Державного класифікатора групи 45 “Будинки, будівлі, промислові та інженерні  споруди” № 018-2000 веденого в дію  Наказом Держстандарту  України  від 17.08.2000 року № 507, чинний від 01.01.2001 року.

Постановою Кабінету Міністрів України  “Про затвердження переліку органів ліцензування” № 1698 від 14.11.2000 року визначено вичерпний перелік органів  ліцензування.

За змістом частин 1, 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію  щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на ті обставини, на яких  ґрунтуються  її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим за змістом ч. 1 ст. 208 ГКУ застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГКУ передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Таким чином,  позивачем  не доведено  наявність  наміру  у ПП “Самбук” та ТзОВ “Рівнереставрація” вчинення  оспорюваних  господарських зобов'язань з метою, що завідомо  суперечить  інтересам держави  і суспільства, а тому, відповідно,  вимоги  щодо  застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним до задоволення не підлягають.

Керуючись статтями 160-163, 254, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини - з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.   

Суддя                                                         Крейбух О. Г.   

   підписано "31" липня 2007 року

Помічник судді

Шандалюк О.М.