Постанова

від 01.09.2020 по справі 145/1669/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/1669/19

Провадження № 22-ц/801/1234/2020

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мазурчак А. Г.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кузьменка Б. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року у справі № 145/1669/19, ухвалене під головуванням судді Мазурчака А. Г. в смт. Тиврів Вінницької області, зі складенням повного тексту судового рішення 13 березня 20120 року,

у справі №145/1669/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна , правонаступником якого є Агрофірма Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

встановив:

В жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна , в якому просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 269 від 24.07.2013 року укладений від імені ОСОБА_2 - Орендодавець" та ТОВ Агро Інвест Україна - Орендар .

Позов обґрунтувала тим, що їй належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 4,7942 га, кадастровий номер 0524582800:01:002:0137, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Вказану земельну ділянку вона набула у власність на підставі договору міни, укладеного з її попереднім власником - ОСОБА_3 та нею від 15.12.2018 року, а громадянка ОСОБА_3 в свою чергу набула право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниця.

Будучи власником вказаної земельної ділянки вона вирішила розпорядитися нею: а саме укласти договір оренди щодо неї, при реєстрації якого з`ясувалося, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже є запис про державну реєстрацію договору оренди, нібито укладеного між попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_2 та ТОВ Агро Інвест Україна 24 липня 2013 року.

Ознайомившись із наданою їй копією вказаного договору нею було виявлено, що відомості, зазначені у ньому не відповідають дійсності, а саме: у договорі оренди землі адресою орендодавця ОСОБА_2 зазначена квартира АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_2 за вказаною адресою ніколи не був зареєстрований та не проживав, дійсною його адресою була квартира АДРЕСА_2 , що підтверджувалося відміткою про реєстрацію в його паспорті; в договорі оренди землі вказано, що ОСОБА_2 в оренду нібито була передана земельна ділянка, кадастровий номер 0524585300:02:002:0093, площею 6,6969 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Довгополівської сільської ради, яка нібито належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину № 578 від 11.06.2013 року.

Разом з тим, ОСОБА_2 ніколи не був власником земельної ділянки кадастровий номер 0524585300:02:002:0093, площею 6,6969 га, власником цієї земельної ділянки згідно відомостей з Державного земельного кадастру є ОСОБА_4 , а сама земельна ділянка знаходиться на території Рахно -Полівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

ОСОБА_2 був власником земельної ділянки кадастровий номер 0524582800:01:002:0137, площею 4,7942 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, яка належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯМ №057709 від 15 жовтня 2012 року.

Тобто в договорі оренди землі від 24 липня 2013 року відсутні істотні умови передбачені законом, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України Про оренду землі .

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 269 від 24.07.2013 року укладений від імені ОСОБА_2 - Орендодавець та ТОВ Агро Інвест Україна - Орендар . Стягнуто з ТОВ Агро Інвест Україна на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ Агро Інвест Україна подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення Тиврівського районного суду від 04 березня 2020 року є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. При винесенні рішення судом надано оцінку тільки аргументам та доказам позивача, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що допущена при укладенні Договору оренди описка не впливає на дійсність договору і не свідчить про його укладення з порушенням вимог законодавства, зокрема за відсутності дійсного волевиявлення з боку орендодавця. У законі передбачена ціла сукупність ідентифікуючих даних, що безапеляційно дає змогу встановити яку саме земельну ділянку було передано в оренду. Позивач повинен був довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а статтею 257 ЦК України визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, провів судовий розгляд без представника відповідача, а також безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про призначення посмертної почеркознавчої експертизи та клопотанні про витребування доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Киришов О. В. просить рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує на те, що жодних підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року залучено Агрофірму Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна .

В судовому засіданні представник Агрофірму Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній. Відмовився від заявленого клопотання про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи та витребування доказів.

Представник позивача ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги не визнав посилаючись на їх безпідставність і на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був власником земельної ділянки кадастровий номер 0524582800:01:002:0137, площею 4,7942 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, яка належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯМ №057709 від 15 жовтня 2012 року.

Громадянка ОСОБА_3 набула право власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Вінниця.

Позивачка ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 4,7942 га, кадастровий номер 0524582800:01:002:0137 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області на підставі договору міни, укладеного з її попереднім власником - ОСОБА_3 від 15.12.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Смоляк Л.С..

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що в статті 203 ЦК України зазначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Суд прийшов до висновку, що оскільки в договорі оренди землі від 24 липня 2013 року відсутні істотні умови передбачені законом, зазначене є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі .

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Судом встановлено, що оспорюваним є договір оренди земельної ділянки № 269 від 24.07.2013, укладений від імені ОСОБА_2 - Орендодавець та ТОВ Агро Інвест Україна - Орендар .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Зі змісту цих статей вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

Під час вирішення спорів вказаної категорії виникає питання, чи будь-яка заінтересована особа вправі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

ЦК не містить визначення поняття заінтересована особа , тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 , яка не є стороною оспорюваного договору, звертаючись з позовом не зазначила та в суді не довела, що її права були порушені внаслідок його укладення, та визнання договору оренди землі від 24 липня 2013 року недійсним відновить її порушені права, а тому права та законні інтереси ОСОБА_1 внаслідок укладення оспорюваного договору оренди землі не є порушеними та не підлягають судовому захисту.

Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Тиврівського районного управління юстиції у Вінницькій області Магдалюка Олега Григоровича, номер 8226522 від 24 грудня 2014 року, зареєстровано в державному реєстрі договір № 269 від 24.07.2013 оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524582800:01:002:0137, площею 4,7942 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Агро Інвест Україна .

Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Згідно з ст. ст. 715, 716 ЦК України кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 659 ЦК України продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Отже, набуваючи право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 мала можливість поцікавитися наявністю обтяжень на земельну ділянку при укладенні договору міни, укладеного з її попереднім власником - ОСОБА_3 15.12.2018, яка в свою чергу повинна була попередити покупця ОСОБА_1 про всі права третіх осіб на товар, що передається другій стороні у власність.

Згідно із положеннями пунктів першого та четвертого частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, п. в п. 4 частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені Агрофірма Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю , підлягають стягненню з позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна , правонаступником якого є Агрофірма Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ЄДРПОУ 30702633) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 152,60 грн. (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні 60 коп.).

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2020 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник