Постанова

від 05.02.2009 по справі 2-а-215/2009

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 № 2-а-215/2009 року

ПОСТАНОВА

іменем України

05 лютого 2009 року Глухівський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого судді Сапона О.В., при секретарі Самойленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глухові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області про зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2006 - 2008 роки

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона має статус «дитини війни» і має право на пільги та гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни». На підставі ст. 6 вищевказаного Закону їй повинна виплачуватись відповідачем щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, в 2006 та 2007 роках така соціальна допомога їй не нараховувалась і не виплачувалась, так як Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В 2008 році доплата виплачувалась лише в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком. В той же час, рішенням Конституційного Суду України від % липня 2007 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинялась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Виходячи із даного рішення Конституційного Суду та зважаючи на положення ст. ст. 19, 22 Конституції України, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати їй 3726 грн. 70 коп. державної соціальної допомоги за період із 1 січня 2006 року по жовтень 2008 року включно.

Також позивач просить суд поновити їй строк звернення до адміністративного суду, оскільки про належні виплати відповідач її не повідомив, про факт порушення права на отримання допомоги як дитині війни позивачу стало відомо лише наприкінці серпня 2007 року після висвітлення в пресі зазначених подій у зв'язку з ухваленням рішення Конституційного Суду.

Відповідач в судові засідання не з'явився, а подав письмові заперечення проти позову та заяву про розгляд справи без його участі. Мотивував свою позицію тим, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансування виплат по даному Закону повинно проводитись за рахунок Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України. Крім того, даним Законом не визначено, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел та в якому порядку здійснюється призначення і виплата підвищення до пенсії. Також вважає, що поняття «соціальна допомога» в ст. 6 Закону немає, а є поняття «підвищення до пенсії». Законом визначено, що «діти війни» дійсно мають право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, при цьому законодавчо не визначено порядок обчислення мінімальної пенсії за віком, оскільки мінімальний розмір пенсії за віком, який встановлений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в даному випадку не може застосовуватись, так як він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом, і не може застосовуватись для визначення розміру підвищення до пенсії, яка передбачена ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Законом «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року ці положення закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними.

Законом «Про Державний бюджет України на 2008 рік» були внесені зміни в ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», згідно яких дітям війни до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і з січня 2008 року позивачу ця надбавка виплачувалась.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року вищенаведені положення закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік» були визнані неконституційними.

Однак, і після вищевказаних рішень Конституційного Суду не було визначено порядок обчислення підвищення до пенсії дітям війни.

Після цього Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 було встановлено, що дітям війни до пенсії підвищення проводиться у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Тому відповідач вважає, що діяв виключно у межах своїх повноважень і у спосіб, передбачений чинним законодавством, і не мав права нараховувати підвищення до пенсії дітям війни в іншому порядку, ніж той, що визначався Законами «Про державний бюджет України» на відповідні роки та, в подальшому, Постановою Кабміну від 28 травня 2008 року № 530.

Також відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, які встановлені ч. 1 ст. 100 КАС України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилась 19 серпня 1940 року, а тому є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Позивач отримує пенсію за віком і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Глухові.

Дане управління є органом Пенсійного фонду, воно має статус юридичної особи, яка призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії відповідним категоріям громадян.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України однією з конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх обсягу при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається з матеріалів справи, як дитина війни, позивач отримала підвищення до пенсії лише в 2008 році, але у меншому розмірі (10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність): в січні-березні по 47 грн., квітні - червні по 48 грн. 10 коп., за липень - вересень по 48 грн.20 коп., за жовтень 49 грн. 80 коп.

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік зупинено. Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, а тому вимоги позивача про нарахування підвищення до пенсії за період 2006 року є необґрунтованими.

На 2007 рік дію ст. 6 Закону „Про соціальний захист дітей війни" було зупинено згідно із п. 12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинялась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється, а тому за 2007 рік підлягають задоволенню вимоги позивача лише за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Пунктом 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення п. 41 розділу Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Таким чином, на підставі рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача з 22.05.2008 року повинно було діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Таким чином, в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року відповідач зобов'язаний був виплачувати позивачу підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18 листопада 2004 року (тобто в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком), а позовні вимоги в частині нарахування такого підвищення до вказаних дат (з 1.01.2006 по 31.12.2006, з 1.01.2007 по 09.07.2007, та з 01.01.2008 по 22.05.2008) є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки на той момент діяли норми законів «Про державний бюджет» на відповідні роки, і дії відповідача на той період відповідали чинному на той час законодавству.

Щодо посилання відповідача не те, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, то суд вважає, що порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року. Стосовно визначення розміру підвищення, яке встановлено в п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року, то в даному випадку норми підзаконного нормативного акту суперечать ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому не можуть бути застосовані, виходячи із положень ч. 4 ст. 9 КАС України.

Суд також не приймає до уваги заперечення відповідача щодо невизначеності джерел фінансування, оскільки сама по собі відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій і відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права громадянина на отримання соціальної допомоги.

Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» також не можуть бути підставою для відмову в задоволенні позову, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Так само суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача щодо законодавчої невизначеності порядку обчислення мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). Тому, з урахуванням зазначеного, при такому обчисленні необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку міститься у ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в яких зазначено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З урахуванням вищезазначених положень ч. 4 ст. 8 та ч. 7 ст. 9 КАС України, посилання відповідача на те, що не визначено орган, який повинен здійснювати призначення і виплати підвищення до пенсії, суд не може прийняти до уваги, так як відповідно до діючого законодавства на виконання положень ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» саме управління Пенсійного фонду України в м. Глухові проводило з 01.01.2008 р. нарахування та виплати дітям війни у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (що складало 10% від прожиткового мінімуму осіб, що втратили працездатність). Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" покладено на управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем фактично оскаржується бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України в м. Глухові щодо ненарахування і невиплати зазначеного підвищення до пенсії.

Тому, виходячи з вимог ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Глухові щодо невиконання приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня 2007 року, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання підвищення до пенсії.

Суд також вважає, що вимоги про зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, тому що суд не може перебирати на себе функції органів, на які законодавством покладено такі повноваження.

За таких обставин, зважаючи на те, що нарахування і виплату пенсії здійснюють органи Пенсійного фонду, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати їй невиплачене підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а також з 22 травня 2008 року по жовтень 2008 року включно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначена в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вже отриманих позивачем сум підвищення до пенсії (10% прожиткового мінімуму) за період з 22 травня 2008 року по жовтень 2008 року.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Законом України "Про державний бюджет на 2006 рік" Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік (зі змінами від 15.03.2007 p.), Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. ст.3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. ст. 8, 11, 94, 122, 160-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Глухові Сумської області нарахувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної

пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, і за 2008 рік, починаючи з 22 травня 2008 року по жовтень 2008 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення, а апеляційна скарга на постанову може бути подана в Харківський апеляційний адміністративний суд протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.