Рішення

від 23.05.2007 по справі 47/68

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

47/68

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  47/68

23.05.07

За позовом     Приватне мале підприємство "Фірма "Альфа-М"

до                     Генерального штабу Збройних Сил України.

Третя особа Військова частина А – 0106. (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України).

про                    стягнення 10 1456,98 грн.

Суддя  

Представники:Від позивача:Від відповідача:Від третьої особи:

Максименко Ю.Ф. –директор.;Мога М.В. –представник.;Бредельов О.О. –представник.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №1 від 03.02.1997 року в розмірі –64878,27 грн., інфляційних втрат у сумі –30158,24 грн., пені у розмірі –6420,47 грн., а також судових витрат.

       Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.03.2007 року було порушено провадження у справі № 47/63 та розгляд справи було призначено на 25.04.2007 року.

В ході розгляду справи в судовому засіданні 25.04.2005 року судом встановлено необхідність заміни неналежного відповідача, оскільки відповідач –Військова частина А –0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) не є юридичною особою, а є лише структурним підрозділом Генерального штабу Збройних Сил України та відповідно до Довідки про включення до ЄДРПОУ Військова частина А –0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) також не є юридичною особою, у зв'язку з чим суд ухвалою про відкладення розгляду справи на 23.05.2007 року замінив у справі № 47/68 неналежного відповідача - Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України на належного відповідача –Генеральний штаб Збройних Сил України та залучив до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з боку відповідача –Військову частину А –0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України).          

           В судовому засіданні 23.05.2007 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, прохав суд позов задовільнити.

Повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зважаючи, що уся заборгованість (сума основного боргу) перед позивачем платіжним доручення від 12.10.2004 року №308/171 була сплачена у повному обсязі.

Повноважний представник третьої особи також проти задоволення позову також заперечував, з підстав викладених вище повноважним представником відповідача.

          Таким чином, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи за позовом  Приватного малого підприємство "Фірма "Альфа-М" до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа Військова частина А –0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України), заслухавши пояснення повноважних представників позивача, відповідача та третьої особи господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          Між Приватним малим підприємством "Фірма "Альфа-М", в якості підрядника, з однієї сторони та Військовою частиною А –0106, в якості замовника, з – другої, було укладено Договір підряду №1 від 03.02.1997 року (далі Договір), згідно п. 1 якого замовник передав, а підрядник прийняв на себе зобов'язання по виконанню робіт з монтажу та налагодженню систем К-60-П.

          Згідно п. 3 Договору вартість всіх доручених підряднику по даному Договору робіт була визначена сторонами в розмірі –76591,00 грн., але при зміні вартості трудових і матеріальних ресурсів в умовах ринкових відносин, сторони узгодили, що вартість робіт може уточнятися на основі двосторонніх актів.

       Згідно п. 4 Договору сторони погодили, що замовник щомісячно проплачує підряднику кошти за виконані роботи на основі платіжних вимог –доручень, які надсилатимуться підрядником замовнику.

     Також між сторонами 11.07.1997 року було підписано Особливі умови до вищенаведеного Договору згідно п. 16 яких сторони погодили, що невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по даному Договору тягне за собою майнову відповідальність як підрядника так і замовника, яка встановлена діючим законодавсвом України.

         02.03.1998 року між сторонами було підписано Додаток №1 до названого Договору підряду №1 від 03.02.1997 року, згідно якого сторони погодили, що роботи по Договору будуть виконуватись по кошторисам №4/1, 5/1 та 1/3, згідно яких, сумарно, вартість підрядних робіт, які виконуватимуться підрядником, склала – 120357,01 грн.

      На виконання вищенаведених умов Договору підряду №1 від 03.02.1997 року підрядником (позивачем), згідно Актів виконаних робіт та Актів процентовок №1/10 за грудень 1999 року, №2/10 за грудень 1999 року, №1/12 за грудень 1999 року, №2/12 за грудень 1999 року, №3/12 за грудень 1999 року, №4/12 за грудень 1999 року, №5/12 за грудень 1999 року, №6/12 за грудень 1999 року, №7/12 за грудень 1999 року та №8/12 за грудень 1999 року, належним чином засвідчені копії яких долучено до позову та які підписані уповноваженими представниками, як підрядника (позивача), так замовника (відповідача) без зауважень та заперечень щодо обсягів, якості, вартості виконаних підрядних  робіт, з проставленими печатками підприємств відповідача та позивача, –у грудні 1999 року були виконані підрядні роботи по Договору стосовно монтажу та налагодженню систем К-60-П на загальну суму –119275,55 грн., які в свою чергу замовником (відповідачем) по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року були прийняті (в силу вищенаведеного підписання актів та не заявлення жодних заперечень щодо обсягів, якості, вартості виконаних підрядних  робіт), на вищенаведену загальну суму –119275,55 грн., що відповідачем не заперечувалось та не оспорювалось у ході розгляду справи №47/68 у господарському суді міста Києва, будь яких заяв, клопотань чи письмових пояснень з цього приводу з загального відділу канцелярії господарського суду міста Києва до сектору №47 по справі №47/68 –не надходило.

Станом на 01.01.2000 року між сторонами по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року було підписано Акт звірки розрахунків, згідно якого замовником було підтверджено, що заборгованість по вищенаведеному Договору на дату 01.01.2000 року складає –119275,55 грн.

22.10.2002 року відповідачу позивачем було надіслано претензію №12/10 згідно якої останній вимагав від відповідача сплати заборгованості за Договором підряду №1 від 03.02.1997 року, з урахуванням індексу інфляції в сумі –155535,32 грн.

01.11.2002 року відповідачем було надіслано позивачу відповідь №119/11/3818 на претензію №12/10 від 22.10.2002 року, згідно якої відповідачем було визнано наявність заборгованості по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року.

22.11.2002 року позивачем було подано до ДВС Солом'янського р-у міста Києва заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі визнаної претензії №12/10 від 22.10.2002 року позивача згідно вищенаведеного листа відповідача, внаслідок чого була винесена постанова зазначеним органом стягнення про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2002 року, але у зв'язку з укладенням між сторонами мирової угоди за №52 від 24.07.2003 року, державний виконавець виніс 14.07.2003 року постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (позивачу).

Згідно п. 3.1 та 1.1 названого правочину (мирової угоди №52 від 24.07.2003 року) позивач відмовляється від примусового стягнення боргу з відповідача та сприяє припиненню виконавчого провадження після набрання згідно п. 7.1 чинності цієї мирової угоди (згідно даного пункту правочину мирова угода набирає чинності з моменту її підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань по Договору), а відповідач (згідно п. 1.1 названої мирової угоди) зобов'язався погасити заборгованість позивачу, визнану у відповіді №119/11/3818 від 01.11.2002 року на претензію №12/10 від 22.10.2002 року та зазначеній постанові про відкриття виконавчого провадження по примусовому стягненню боргу від 06.12.2002 року в сумі –155535,32 грн., за виконані згідно Договору підряду №1 від 03.02.1997 року (та додатку №1 від 02.03.1998 року до Договору) роботи у терміни та на умовах, визначених цією мировою угодою (згідно п. 2.1 даної мирової угоди відповідач повинен перерахувати позивачу кошти до 31.12.2003 року).

Відповідно до п. 4.1 мирової угоди №52 від 24.07.2003 року при порушенні строків платежів відповідач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу.

Згідно платіжного доручення №308/171 від 12.10.2004 року відповідачем (замовником по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року) було перераховано позивачу (підряднику по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року) суму заборгованості (основного боргу) по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року (яка підтверджується також Актами виконаних робіт та актами процентовок за грудень 1999 року і Актом звірки взаємних розрахунків по Договору) у розмірі –119275,55 грн. з чітким вказанням в графі платіжного доручення №308/171 від 12.10.2004 року “Призначення платежу”: - “За виконані роботи згідно Договору №1 від №1 від 03.02.1997 року, додатку №1 від 02.03.1998 року і акта звірки від 05.01.2004 року”.

02.08.2006 року позивачем (підрядником по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року) відповідачу (замовнику по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року) було надіслано претензію №1/8 згідно якої позивач вимагав сплати від відповідача –64878,27 грн. заборгованості по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року та 7850,27 грн. –інфляційних втрат.

На день розгляду справи у суді (23.05.2007 року), згідно Договору підряду №1 від 03.02.1997 року, Актів виконаних робіт та Актів процентовок №1/10 за грудень 1999 року, №2/10 за грудень 1999 року, №1/12 за грудень 1999 року, №2/12 за грудень 1999 року, №3/12 за грудень 1999 року, №4/12 за грудень 1999 року, №5/12 за грудень 1999 року, №6/12 за грудень 1999 року, №7/12 за грудень 1999 року та №8/12 за грудень 1999 року, мирової угоди №52 від 24.07.2003 року та позовних матеріалів і пояснень повноважного представника позивача, відповідач, за розрахунком позивача, неоплатив суму основного боргу за Договором підряду №1 від 03.02.1997 року та мировою угодою №52 від 24.07.2003 року в розмірі –64878,27 грн., інфляційних втрат у сумі –30158,24 грн. та пені у розмірі –6420,47 грн.

           Відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення договірних правовідносин між сторонами, а саме  Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 №1540-VI статей 332 та 161 за договором підряду  підрядчик  зобов'язується  виконати  на свій риск певну роботу за завданням замовника  з  його  або  своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу, а зобов'язання, які внаслідок цього виникають,  повинні  виконуватися  належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

           Згідно до статті 203 Цивільного кодексу Української РСР у разі невиконання  або  неналежного виконання  зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати  кредиторові  завдані цим збитки, під якими розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

            Стаття 335 Цивільного кодексу Української РСР встановлює, що підрядчик зобов'язаний виконати роботу, обумовлену договором, з своїх матеріалів і своїми засобами,  якщо  інше  не  встановлене законом або договором, та у цьому разі останній відповідає перед замовником за доброякісність матеріалів.

             Стаття 342 Цивільного кодексу Української РСР встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядчиком відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про  них підрядчикові без зволікання.

  Відповідно до статті 345 названого Кодексу замовник зобов'язаний оплатити  виконану  підрядчиком  роботу після здачі всієї роботи, якщо інше  не  встановлене  законом  або договором.

  Згідно статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема п. 1) з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 78 ГПК України (із змінами та доповненнями) відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Крім того, згідно п. 6.2 Роз'яснення ВАСУ “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. N 02-5/78 (із змінами та доповненнями) у разі винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди між сторонами (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і стосовно розподілу судових витрат, суд має право затвердити цю угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. У таких випадках суд у своєму рішенні повинен навести зміст цієї угоди.

Згідно статті 11-1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (із змінами та доповненнями) сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом.

Згідно статті 165 ЦК УРСР якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

 Згідно статті 180 ЦК УРСР угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

 Згідно статті 214 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

              Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, а саме п.4  Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин,  які виникли  після  набрання  чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

              До господарських  відносин,  що  виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення   застосовуються   щодо   тих  прав  і  обов'язків,  які продовжують існувати або  виникли  після  набрання  чинності  цими положеннями.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу  України.

           Стаття 317 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV встановлює, що будівництво об'єктів виробничого  та  іншого  призначення, підготовка  будівельних  ділянок,  роботи  з  обладнання будівель, роботи з завершення  будівництва,  прикладні  та  експериментальні дослідження   і   розробки   тощо,   які   виконуються  суб'єктами господарювання  для  інших  суб'єктів  або   на   їх   замовлення, здійснюються на умовах підряду.

          Для  здійснення  робіт,  зазначених  у частині першій цієї статті,  можуть  укладатися  договори   підряду:   на   капітальне будівництво  (в  тому числі субпідряду);  на виконання проектних і досліджувальних робіт;  на виконання геологічних,  геодезичних  та інших   робіт,   необхідних  для  капітального  будівництва;  інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про  договір підряду, якщо інше не передбачено Господарським кодексом України.

          Господарські  відносини  у  сфері   матеріально-технічного забезпечення  капітального  будівництва  регулюються  відповідними договорами підряду,  якщо інше не передбачено  законодавством  або договором  сторін.  За  згодою  сторін  будівельні поставки можуть здійснюватися на основі договорів поставки.

          Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

            Крім того, згідно ст. 317 ГК України загальні умови догорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про  договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

           Відповідно до вищенаведеного абзацу та Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 №435-VI, а саме п.4 Цивільний   кодекс  України  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

           Згідно до вищевикладеного, статтею 837 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-VI встановлено, що за   договором   підряду    одна    сторона    (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника),  а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення,  обробку, переробку,  ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

           Статтею 838 згаданого кодексу визначено, що підрядник  має право,  якщо інше не встановлено договором, залучити  до  виконання  роботи   інших   осіб   (субпідрядників), залишаючись  відповідальним  перед  замовником за результат їхньої роботи.  У цьому  разі  підрядник  виступає  перед  замовником  як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

            Відповідно до частини 2 згаданої статті генеральний  підрядник  відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором   підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

            Стаття 839 Цивільного кодексу України визначає, що у разі коли підрядник   зобов'язаний   виконати   роботу,    визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором він  відповідає  за  неналежну  якість  наданих  ним матеріалів  і  устаткування,  а  також  за  надання  матеріалу  або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

             Стаття 853 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду,  оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому  посилатися  на  ці  відступи  від  умов  договору  або недоліки у виконаній роботі.

             Стаття 854 визначає порядок оплати роботи за договором підряду, відповідно до якої, якщо договором підряду  не  передбачена  попередня  оплата виконаної  роботи або  окремих  її етапів,  замовник зобов'язаний сплатити  підрядникові  обумовлену  ціну  після  остаточної  здачі роботи за умови,  що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

          Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

          Стаття 527 згаданого кодексу визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти  виконання  особисто,  якщо інше не встановлено договором або законом,  не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

             Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

             Відповідно до ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання), а боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

           Стаття 625 Цивільного кодексу України 16.01.03 №435-VI встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

           Правовідносини в сфері безготівкових розрахунків регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, а саме: Законом України “Про банки і банківську діяльність”, Законом України  “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, Указом Президента України від 16.03.1995р. № 227 “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена Постановою Правління НБУ  від 21.01.2004 №22.

           Також, згідно вимог п. 2.4 Постанови НБУ “Про затвердження  Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22 (далі Постанова), відповідно до якої Банки перевіряють  відповідність  заповнення  реквізитів розрахункових  документів  клієнтів  вимогам  додатка  8  до  цієї Інструкції: банк платника    перевіряє   заповнення   таких   реквізитів: "Платник",  "Код платника",  "Рахунок платника",  "Банк платника", "Код  банку платника",  а також "М.П." та "Підписи платника".

           Крім того, згідно п. 2.5 Постанови, якщо розрахункові   документи,   у   яких   перевірені реквізити,  заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5 і 6 та додатка  8  до  цієї Інструкції,  то банк,  що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно  з  пунктами  2.15  і  2.18  цієї

глави.

           Пунктом 2.16 Постанови визначено, що якщо на вимогу банку  клієнт  не  надасть  документи  і відомості, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану,  або умисно подасть  неправдиві  відомості  про себе,  то  банк  повертає  йому  платіжне доручення без виконання.

          Вимогами пункту 2.29 Постанови встановлено, що платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.

          Пункт 2.38 у частині 2 Постанови встановлює, що повернення  платнику  коштів,  що  списані  банком  з рахунку платника   без  законних  підстав  або з  ініціативи  неналежного стягувача,  або в разі порушення банком умов договору банківського рахунку  чи  іншого  договору  про  надання  банківських  послуг в частині  здійснення  договірного  списання,  або  внаслідок  інших помилок банку, здійснюється в судовому порядку.

           Пунктом 3.8 Постанови імперативно визначено, що реквізит  "Призначення  платежу"  платіжного  доручення заповнюється платником так,  щоб  надавати  повну  інформацію  про платіж та документи,  на підставі яких здійснюється перерахування коштів  отримувачу.  Повноту   інформації визначає   платник   з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає  за  дані,  що зазначені   в   реквізиті платіжного   доручення   "Призначення   платежу".

           Крім того, у пункті 1.16 зазначеної Постанови передбачена можливість платників самостійно нараховувати зокрема пеню на несвоєчасно сплачені ними суми податкового боргу, оформляючи і подаючи до банку окреме платіжне доручення про сплату пені та у платіжному дорученні про сплату пені в реквізиті "Призначення платежу" зазначається таке: "Пеня за прострочення... (вид платежу)", а також номер, дата і сума розрахункового документа про сплату податкового боргу, за прострочення якого нараховано пеню. Крім того, у цьому реквізиті платіжного доручення платник може наводити розрахунок суми пені з посиланням на закон, згідно з яким установлено її розмір.

           Стаття 534 Цивільного кодексу України визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, а саме у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

            1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

             2) у другу чергу сплачуються проценти ((Згідно п. 1.10 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР проценти –це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку)) і неустойка.;

             3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.;

             Стаття 230 ГК України від 16.01.03 № 436-IV встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

             Стаття 547 Цивільного кодексу України 2004 року від 16.01.03 № 435-VI встановлює, що правочин   щодо   забезпечення   виконання  зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення   виконання   зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

          Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу  України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

       Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, судом визнається необґрунтованим висновок позивача щодо наявності у відповідача заборгованості по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року та мировій угоді №52 від 24.07.2003 року, зважаючи, що відповідач повністю оплатив вартість виконаних підрядних робіт позивачу по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року, що підтверджується платіжним дорученням відповідача №308/171 від 12.10.2004 року, в якому останій чітко вказав, в графі платіжного доручення №308/171 від 12.10.2004 року “Призначення платежу”, що ним перераховуються кошти позивачу у розмірі –119275,55 грн. : - “За виконані роботи згідно Договору №1 від 03.02.1997 року, додатку №1 від 02.03.1998 року і акту звірки від 05.01.2004 року”, а не "Пеня за прострочення зобов'язань по Договору)", у зв'язку з чим законних підстав для застосування позивачем статті 534 ЦК України та віднесення позивачем перерахованих відповідачем коштів в зарахування сум пені, у позивача –не було (з 119275,55 грн. сплаченої відповідачем заборгованості позивач відніс на підставі статті 534 ЦК України в порядку черговості погашення вимоги за грошовим зобов'язанням по Договору спочатку –8850,60 грн. пені, а потім вже частину суми основного боргу з урахуванням ще й індексу інфляції у розмірі –110424,95 грн., який взагалі не включений до жодної з черг погашення вимог за грошовим зобов'язанням згідно названої статті), що у контексті з тим, що підстав для виконання мирової угоди №52 від 24.07.2003 року у сторін –не було (адже вона на виконання 78 ГПК України не була в належному процесуальному порядку затверджена судом), законних підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми (вже сплаченої останнім) заборгованості по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року та мировій угоді №52 від 24.07.2003 року (не затвердженій судом) у розмірі –64878,27 грн. та пені (яка взагалі не передбачена Договором підряду №1 від 03.02.1997 року, що прямо суперечить статті 180 ЦК УРСР, яка кореспондується зі статтею 547 ЦК України) у розмірі – 6420,47 грн. у господарського суду міста Києва –не має, внаслідок чого позовні вимоги у цій частині визнаються незаконними та необгрунтованими, а відтак такими, що задоволенню не підлягають.        

Однак, судом визнається такою, що підлягає частковому задоволенню позовна вимога Приватного малого підприємство "Фірма "Альфа-М" щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі –18845,48 грн. (внаслідок перерахунку здійсненого судом сума інфляційних втрат заявлена позивачем у позові до стягнення з відповідача у розмірі –30158,24 грн. не підтвердилась, у зв'язку з проведенням розрахунку судом починаючи з 09.11.2002 року ((згідно Листа ВСУ від 03.04.1997 року розрахунок проводиться помісячно, а в даному випадку починаючи з листопада 2002 року)), - так, як дане число слідує за 08.11.2002 року, або останнім сьомим днем коли відповідач в силу статті 165 ЦК УРСР, яка кореспондується зі статтею 530 ЦК України, мав розрахуватись з позивачем за виконані по Договору роботи, в силу того, що названим Договором підряду №1 від 03.02.1997 року сторони не погодили чітких термінів у які замовник повинен розраховуватись з підрядником за роботи з монтажу та налагодженню систем К-60-П, і –закінчуючи розрахунок інфляційних втрат, які передбачені як статтею 214 ЦК УРСР, так статтею 625 ЦК України, –12.10.2004 року ((а у даному випадку приймаються лише показники за попередній місяць –вересень 2004 року згідно наведеного Листа ВСУ від 03.04.1997 року)), тобто закінчуючи розрахунок датою проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем за виконані роботи по Договору підряду №1 від 03.02.1997 року, згідно платіжного доручення №308/171 від 12.10.2004 року), які на переконання суду підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку, через неналежне виконання відповідачем умов Договору підряду №1 від 03.02.1997 року та імперативних вимог, зокрема, статті 165 ЦК УРСР, яка кореспондується зі статтею 530 ЦК України щодо своєчасної оплати вартості виконаних підрядних робіт Приватному малому підприємству "Фірмі "Альфа-М".        

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу  України, підлягають стягненню з сторін відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов Приватного малого підприємство "Фірма "Альфа-М" до Генерального штабу Збройних Сил України, третя особа Військова частина А –0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) – задовольнити частково.

2.          Стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження: м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватного малого підприємство "Фірма "Альфа-М" (код ЄДРПОУ 16472681, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 19, п/р №2600130161 в АКБ «Національний кредит»м. Київ, МФО 3207802) 18845 (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімсот сорок п'ять) грн. 48 коп. –інфляційних втрат, а також 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 40 коп. витрат по сплаті державного мита та 21 (двадцять одну) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3.   В іншій частині позову –відмовити.

4.          Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

5.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                       Станік С.Р.