Постанова

від 16.11.2020 по справі 759/19709/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/19709/18 головуючий у суді І інстанції П`ятничук І.В.

провадження № 22-ц/824/10758/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Сержанюка А.С., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання спільно однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільно нажитого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог просила суд : встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 р. до 01.03.2018 р.,

- визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: садовий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431), земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Мерседес Бенц 2017 р. випуску дата реєстрації 25.11.2017 р..

- в порядку поділу спільного сумісного майна , визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431), Ѕ частину земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 , Ѕ частину земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_1 , визначити частки у спільному майні подружжя і стягнути грошову компенсацію вартості неподільного майна-транспортного засобу Мерседес Бенц 2017 р. випуску дата реєстрації 25.11.2017 р. в розмірі 1011750 грн. у разі внесення відповідачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок.

- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , її та доньки документи та цінні речі.

- виділити ОСОБА_1 частину меблів та побутової техніки придбаної за час спільного проживання однією сім`єю.

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину статутних внесків ТОВ ЛІКОМ -2000 - 1596000 грн., ТОВ ЕТІЛ-Україна - 35000 грн., ТОВ ІНКОМ-ОІЛ ПЛЮС -1200 грн.

В обґрунтування заявлених вимог основного позову вказуючи на те, що з серпня 1994 р. по березень 2018 р. позивач ОСОБА_1 проживала спільно однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 , за час спільного проживання у сторін народилось двоє дітей, син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , як вказує позивач, за вказаний період сторони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали придбання речей в інтересах сім`ї про поділ яких просить позивач. Вказуючи на обставини викладені в позовній заяві просила заявлені позовні вимоги задовольнити.

В свою чергу 06.05.2019 р. відповідачем ОСОБА_2 подано зустрічний позов до ОСОБА_1 в якому ОСОБА_2 просив визнати спільною сумісною власністю сторін : грошові кошти отримані ОСОБА_1 від продажу квартири АДРЕСА_4 в розмірі 38000 доларів США, що станом на 02.05.2019 р. становить 1006722 грн.; земельну ділянку площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:206:0021 ), садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., транспортний засіб - автомобіль SUBARU 2014 року випуску , сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В; садовий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431); земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_1 .

- здійснити поділ спільного сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на наступне майно вартістю 6012500 грн., що складається з садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431), вартістю 4642200 грн.; земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою АДРЕСА_2 , вартістю 686900 грн.; земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 683400 грн..

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на: садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., вартістю 4667000 грн.; земельну ділянку площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:206:0021), вартістю 974100 грн.; транспортний засіб - автомобіль SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В., вартістю 351600 грн.

- стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі Ѕ частини коштів від продажу квартири АДРЕСА_4 в розмірі 503361 грн., зобов`язавши останню перерахувати вказані кошти на банківський рахунок ОСОБА_2 ..

В обґрунтування заявлених вимог зустрічного позову вказував на те, що дійсно з 1994 р. проживав разом з ОСОБА_1 , за час спільного проживання з ним ОСОБА_1 ніде не працювала та не мала власного доходу, в 1996 р. ним було надано кошти на придбання на ім`я останньої квартири АДРЕСА_4 , однак в 2015 р. ОСОБА_1 самостійно без його згоди було дану квартиру продано та кошти від продажу не було розділено, тому просив стягнути з відповідача на його користь Ѕ частину отриманих від продажу коштів. Також вказував, що за час спільного проживання за його кошти було придбано ряд як рухомого так і не рухомого майна, яке було зареєстроване як на його ім`я так і на ім`я ОСОБА_1 , що на даний час є предметом спору та про поділ якого він просить.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року заявлені позовні вимоги основного позову та зустрічного позову задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 р. по 01 березня 2018 року.

Визнано спільною сумісною власністю сторін :

- садовий будинок АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер майна 33364431);

- земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:206:0021 );

- садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м.,

- транспортний засіб - автомобіль SUBARU 2014 року випуску , сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В.

Здійснено поділ спільного майна ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Визнано в порядку поділу майна право власності за ОСОБА_5 на:

- садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., вартістю 4667000 грн.;

- земельну ділянку площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:206:0021) , вартістю 974100 грн.;

- транспортний засіб - автомобіль SUBARU 2014 року випуску , сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В., вартістю 351600 грн., а всього майна на 5 992 700 грн.

Визнано в порядку поділу майна право власності за ОСОБА_2 на:

- садовий будинок АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер майна 33364431), вартістю 4642200 грн.;

- земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою АДРЕСА_2 , вартістю 686900 грн.;

- земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 683400 грн., а всього майна на 6 012 500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у вартості поділеного майна в розмірі 19 800 грн..

В задоволенні іншої частини заявлених вимог основного позову відмовлено. В задоволенні іншої частини заявлених зустрічних позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір відповідно до частини задоволених позовних вимог в розмірі 9605 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір відповідно до частини задоволених позовних вимог в розмірі 9605 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог. При цьому зазначає, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування всіх обставин справи, не враховано докази подані позивачем. Вказує, що суд неправильно встановив перелік майна, яке може бути визначено спільно нажитим майном. Не враховано доходи відповідача, позивача від здачі в оренду нерухомого майна, не оцінено вклад кожного в придбанні оспорюваного майна. На думку апелянта, судом не враховано, що на день подання позову на утриманні позивачки перебувала неповнолітня дитина.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

29.09.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником - ОСОБА_6 13.11.2020 року, представник відповідача, до суду апеляційної інстанції надав письмові пояснення. Як у відзиві так і у письмових поясненнях, посилаючись на висновки суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Долучив до пояснень новий доказ - копію заяви від 14.05.2019 року.

В судовому засіданні позивач та її представник просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.

Відповідач та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.

Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача та відповідача без реєстрації шлюбу, суд виходив з того, що встановити такий факт можливо лише з 01 січня 2004 р., оскільки факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. Встановлення факту проживання однією сім`єю в період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України. Що ж стосується періоду проживання сторін з 01 січня 2004 року до 01 березня 2018 року, то такий факт є доведений належними та допустимими доказами і не заперечується сторонами, а отже підлягає встановленню.

Вказані висновки суду першої інстанції, які не заперечувалися сторонами під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає обґрунтованими та законними. А оскаржуване рішення в цій частині таким, що слід залишити без змін.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та виділу частини меблів та побутової техніки, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь закордонні біометричні паспорти на ім`я ОСОБА_5 , паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_3 , технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_5 , грошові кошти в розмірі 12000 грн., 3200 доларів США, каблучку з жовтого металу з феонітом вартістю 3000 грн., каблучку з жовтого металу з феонітом вартістю 2800 грн., каблучку з жовтого металу з феонітом вартістю 3200 грн., ланцюг жовтого металу вартістю 1800 грн., ланцюг жовтого металу в формі сердечка вартістю 2800 грн., ланцюг жовтого металу вартістю 1200 грн., підвіску в формі Італії вартістю 1300 грн., сережки з жовтого металу вартістю 1900 грн., сережки жовтого металу у формі кілець вартістю 1400 грн..

Також, позивач просила виділити їй частину меблів та побутової техніки придбаної за час спільного проживання однією сім`єю, а саме: стіл садовий вартістю 1200 грн., 12 стільців вартістю 6000 грн., обідній стіл вартістю 15000 грн., стільці для обіднього столу вартістю 4800 грн., стільці барні вартістю 2600 грн., шафу купе вартістю 7000 грн., шкіряний диван вартістю 15000 грн., шкіряне крісло вартістю 14000 грн., меблевий гарнітур вартістю 12000 грн., телевізори Самсунг вартістю 34000 грн. - 3 штуки, фотоаппарат Кенон вартістю 8000 грн., набір столовий вартістю 2700 грн., тарілки вартістю 800 грн., 6 шт. постільних комплектів вартістю 6000 грн., очисну систему вартістю 24000 грн., набір тарілок 30 шт. вартістю 800 грн., двоспальне ліжко вартістю 12000 грн., матраци вартістю 12000 грн., стіл комп`ютерний вартістю 2000 грн., комп`ютер вартістю 1300 грн., принтер вартістю 2000 грн., холодильник вартістю 8000 грн., люстри 14 шт. вартістю 40000 грн., карнизи 5 шт. вартістю 2500 грн., пральну машину вартістю 8000 грн., посудомийну машину вартістю 10000 грн., варочну поверхню вартістю 12000 грн., мікрохвильову піч вартістю 8000 грн., електродуховку вартістю 10000 грн., кухонний комбайн вартістю 7000 грн.,

Відмовляючи в задоволенні первісного позову в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів як існування вказаних речей та документів так і утримання їх протиправно відповідачем, а також не надано документів для їх ідентифікації, підтвердження як факту придбання таких речей, так і придбання саме за спільні кошти сторін, під час спільного проживання.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.

Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів як існування вказаних речей та документів так і перебування їх і утримання їх протиправно відповідачем, а також не надано документів для їх ідентифікації, підтвердження придбання речей за спільні кошти сторін, які не перебували в шлюбі, оскільки жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять. Під час перегляду справи в цій частині позивач не заперечувала, що такі докази нею не подавалися і клопотань з приводу неможливості отримання таких доказів самостійно і необхідності проведення опису рухомого майна, тощо не заявлялися.

А відтак, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування речей та документів, а також поділ рухомого майна подружжя шляхом виділення його позивачу за первісним позовом необхідно залишити без змін, оскільки такі вимогі є недоведеними та необґрунтованими, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо заявлених вимог сторін та висновків суду першої інстанції про визнати спільною сумісною власністю подружжя майна: садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431); земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою : АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 ( кадастровий номер 8000000000:75:206:0021); садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., транспортного засобу - автомобіля SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

В даному випадку, судом першої інстанції вірно встановлено, що майно садовий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431); земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою : АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:206:0021); садибний (індивідуального) житловий будинок по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., транспортний засіб - автомобіль SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В, були набуті та створені сторонами за час проживання позивача та відповідача однією сім`єю, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, а тому є спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які не перебували у шлюбі між собою.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю сторін є обґрунтованими та відповідають вимогам закону, оскільки судом не встановлено, а сторонами не доведено, що вище зазначене майно є особистою властістю когось зі сторін або придбане за чиїсь особисті кошти, тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін. Що ж до доводів відповідача стосовно того, що ОСОБА_5 не працювала і не мала заробітку під час спільного проживання або доходу, а тому майно було набуте лише за кошти ОСОБА_2 то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Також, критично розцінюються колегією суддів доводи ОСОБА_5 з приводу набуття майна по АДРЕСА_5 за її особисті кошти, оскільки таких доказів суду надано не було.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про визнання транспортного засобу Мерседес Бенц 2017 р. спільною сумісною власністю жінки та чоловіка та стягнення компенсації суд першої інстанції вважав дані вимоги не обґрунтованими, оскільки транспортний засіб було перереєстровано з ОСОБА_2 в Територіальному сервісному центрі 16.03.2019 р. (під час розгляду даної справи судом) на ім`я ОСОБА_8 (а.с. 191 т.с. 1).

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що дата реєстрації транспортного засобу Мерседес Бенц - 25.11.2017 р., тобто в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а відтак вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, оскільки доказів придбання його за особисті кошти ОСОБА_2 суду першої інстанції надано не було.

Перереєстрація з ОСОБА_2 в Територіальному сервісному центрі 8043 16.03.2019 р. на ім`я ОСОБА_8 спірного транспортного засобу не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання автомобіля спільним майном сторін. Доказів про вчинення правочину щодо даного транспортного засобу із згоди позивачки суду не надано. Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині є незаконними та не обґрунтованими.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання сторони відповідача ОСОБА_2 на відсутність позовних вимог щодо вказаного автомобілю, так як позивач відмовився від них шляхом подачі заяви про збільшення позовних вимог і вважає їх є безпідставними, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, у яких відсутнє будь яке судове рішення про прийняття відмови позивача від позовних вимог, як того вимагає ЦПК України. Не підтверджуються вказані доводи і звукозаписами судових засідань, які містяться в матеріалах справи. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглядав ці вимоги поряд з іншими, зробив відповідні висновки в цій частині та прийняв судове рішення.

Отже, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про придбання транспортного засобу Мерседес Бенц за особисті кошти відповідача, оскільки на підтвердження вказаного не надано належних та допустимих доказів.

Додана відповідачем до письмових пояснень ксерокопія заяви від імені ОСОБА_5 від 14.05.2019 року щодо транспортного засобу Мерседес Бенц не була подана стороною відповідача до суду першої інстанції при ухваленні рішення, а відтак, з урахуванням положень ст. 367 ЦПК України, не приймається до уваги колегією суддів, так як жодні поважні причини щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції не зазначені та матеріали справи їх не містять. Натомість, позивачка ОСОБА_5 заперечувала проти написання такої заяви, а також заперечувала факт відмови від позовних вимог в цій частині.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні відомості про вартість продажу спірного автомобіля відповідачем і стороною позивача клопотання щодо витребування вказаних документів, у зв`язку зі складністю подання таких доказів не заявлялося, відповідачем грошова сума на депозит не вносилася, тому суд позбавлений можливості задовольнити вимоги в частині компенсації Ѕ його частини позивачу. Натомість, з метою захисту прав позивача на частку у спільному сумісному майні, колегія суддів вважає за необхідне судове рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати спірний автомобіль спільною сумісною власністю та визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину транспортного засобу - автомобіль Mercedes -Benz GLE 350 d 2017 року, дата реєстрації 25.11.2017 року.

Щодо вимог позивача за основним позовом в яких вона просила стягнути з ОСОБА_2 на користь її - ОСОБА_5 Ѕ частину статутних внесків ТОВ ЛІКОМ -2000 - 1596000 грн., ТОВ ЕТІЛ-Україна - 35000 грн. та ТОВ ІНКОМ-ОІЛ ПЛЮС -1200 грн. суд першої інстанції вважав, що дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не надано жодних доказів щодо часу внесення статутного фонду відповідачем, існування на час розгляду вказаної справи даних ТОВ.

Оцінюючи висновки суду в цій частині колегія суддів не в повній мірі з ними погоджується і виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 74 СК України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19).

У сімейному законодавстві існує презумпція спільної сумісної власності подружжя. Вона вказує на те, що будь-яке майно, придбане в шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, окрім майна, виключеного з цивільного обороту. Таким чином, можна зробити висновок про те, що все нерухоме та рухоме майно, а також інші речі, що були набуті подружжям у шлюбі, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України Про господарські товариства , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України Про господарські товариства господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року)., а також підтвердив даний висновок Верховний Суд у своїй постанові у справі №161/19023/17 від 11 березня 2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 27.02.2018 року є власником ТОВ ЛІКОМ -2000 (код ЕДРПОУ 31035892), статутний внесок якого становить - 1 596 000 грн. (т.1, а.с.30), власником ТОВ ЕТІЛ-Україна (код ЕДРПОУ 34191003), що зареєстровано 15.03.2006 року зі статутним внеском відповідача 100 % - 35 000 грн.(т.1 а.с.32) та власником ТОВ ІНКОМ-ОІЛ ПЛЮС ( код ЕДРПОУ 38591051) зі статутним внеском 1200 грн.(т.1 а.с.31).

Відмовляючи у задоволенні позову у частині визнання права на частину корпоративних прав ТОВ ЛІКОМ -2000 ТОВ та ТОВ ЕТІЛ-Україна , суд першої інстанції не звернув увагу на те, що з відкритих та публічних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач володіє часткою у статутному капіталі вказаних товариств, цей факт відповідачем не заперечувався і не спростований. З матеріалів справи вбачається, що дата реєстрації ТОВ ЕТІЛ-Україна 15 березня 2006 року, а дата набуття відповідачем корпоративних прав ТОВ ЛІКОМ -2000 27 лютого 2018 року, тобто під час спільного проживання сторін. Доказів того, що частки у вказаних товариствах набуті на підставі договору дарування, успадковані чи придбані за особисті кошти, відповідач суду не надав. Колегією суддів розцінюються критично покази відповідача з приводу внесення статутних внесків за рахунок його особистих кредитних коштів, оскільки таких доказів суду не надано, а дата укладання кредитного договору від 29 березня 2004 року (а.с.10-15 т.3) не співпадає з датами внесення статутних внесків, 2018 та 2006 роки відповідно. Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що даний кредит було отримано і відповідно проводилося його погашення під час спільного проживання сторін і доказів отримання його не в інтересах сім`ї стороною відповідача надано не було.

Отже, оскільки дата реєстрації товариств та внесення статутних внесків проведена відповідачем в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з позивачем, а відтак частки у статутному капіталі ТОВ ЛІКОМ -2000 , ТОВ ЕТІЛ-Україна , сформовані за рахунок коштів сторін, які проживали однією сім`єю, тому доводи апелянта в цій частині заслуговують на увагу, а позивач на думку колегії суддів має право на компенсацію 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних вище товариств.

Щодо ж до відмови у компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу ТОВ ІНКОМ-ОІЛ ПЛЮС у розмірі 1 200 грн., колегія суддів у цій частині погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позивачем не надано доказів часу реєстрації та внесення статутного фонду відповідачем до даного ТОВ.

Крім того, перевіривши законність і обргунованість оскаржуваного рішення колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині здійсненого поділу спільного майна сторін враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За ч.1 ст.61 СК України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

А за ч.2 цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Як роз`яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом виключені з цивільного обороту, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно зі ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 СК України).

За ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно рекомендацій, викладених в п.24 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що поділ спільного майна, який було проведено судом першої інстанції з виділом та визнанням права власності за кожною стороною різного майна уцілому, враховуючи заперечення позивача на такий поділ і на отримання грошової компенсації за різницю у частках вважає недоцільним та таким, що суперечить нормам матеріального права, що регулюють правовідносини щодо рівності прав кожної сторони на все спільне майно.

Отже, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо добровільного поділу спільного майна, а частки майна дружини та чоловіка є рівними, тому колегія суддів вважає за необхідне в порядку поділу майна подружжя , що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділити кожному з нихта визнати за ними право власності на: Ѕ садового будинку АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер майна 33364431); Ѕ земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ; Ѕ земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою : АДРЕСА_1 ; Ѕ земельної ділянки площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 ( кадастровий номер 8000000000:75:206:0021); Ѕ садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., Ѕ транспортного засобу - автомобіль SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В; Ѕ транспортного засобу - автомобіль Mercedes -Benz GLE 350 d 2017 року, дата реєстрації 25.11.2017 року.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про необхідність врахування у даному спорі, що на день подання позову на її утриманні перебувала неповнолітня дитина, оскільки вказані обставини не є підставою для зміни порядку поділу майна.

Інші доводи та обставини на які вказують сторони, не спростовують висновки суду першої інстанції та не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на власний розсуд.

При цьому. Колегія суддв звертає увагу, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення у скасованій частині, що вимагає розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, за необхідне перерозподілити судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позови сторін задоволено частково, тому виходячи із принципу співмірності та пропорційності на користь кожного із сторін підлягає стягнення 50 % судового збору за подачу первісного та зустрічного позовів, відповідно.

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній частину судових витрат за подання первісного та зустрічного позовів до суду першої інстанції.

Натомість, позивачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 16386,60 грн. (т.3, а.с. 59). Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, тому виходячи із принципу співмірності та пропорційності, судовий збір у розмірі 50%, що складає 8 193,30грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання спільним майном подружжя транспортного засобу - автомобіля Mercedes -Benz , компенсації статутних внесків та визначення порядку поділу майна подружжя, що є спільною сумісною власністюскасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - транспортний засіб автомобіль Mercedes -Benz GLE 350 d 2017 року, дата реєстрації 25.11.2017 року.

В порядку поділу майна подружжя , що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділити ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на:

- Ѕ садового будинку АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер майна 33364431);

- Ѕ земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- Ѕ земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою : АДРЕСА_1 ;

- Ѕ земельної ділянки площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 (кадастровий номер 8000000000:75:206:0021);

- Ѕ садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м.,

- Ѕ транспортного засобу - автомобіль SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В.

- Ѕ транспортного засобу - автомобіль Mercedes -Benz GLE 350 d 2017 року, дата реєстрації 25.11.2017 року;

В порядку поділу майна подружжя , що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на:

- Ѕ садового будинку АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер майна 33364431);

- Ѕ земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- Ѕ земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою : АДРЕСА_1 ;

- Ѕ земельної ділянки площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 ( кадастровий номер 8000000000:75:206:0021);

- Ѕ садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м.,

- Ѕ транспортного засобу - автомобіль SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В.

- Ѕ транспортного засобу - автомобіль Mercedes -Benz GLE 350 d 2017 року, дата реєстрації 25.11.2017 року;

В порядку поділу майна подружжя , що є спільною сумісною власністю подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

1) 798 000,00 грн., як компенсацію Ѕ частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ ЛІКОМ -2000 ;

2) 17 500 грн., як компенсацію Ѕ частки внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ ЕТІЛ - Україна ;

В задоволенні решти позовних вимог в скасованій частині відмовити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю сторін: садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33364431); земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0076 загальною площею 0,0603 га за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:147:0075 загальною площею 0,0603 га за адресою : АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0681 га для будівництва та обслуговування житлового будинку що розташована в АДРЕСА_5 ( кадастровий номер 8000000000:75:206:0021); садибного (індивідуального) житлового будинку по АДРЕСА_5 площею 322,10 кв.м., транспортного засобу - автомобіля SUBARU 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип - легковий універсал -В та в частині відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом щодо поділу рухомого майна і витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8 193,30 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

А.С. Сержанюк