Постанова

від 19.01.2021 по справі 490/4863/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 січня 2021 року

м. Київ

справа № 490/4863/19

провадження № 61-15690св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Миколаївська міська рада, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , - садово-виноградарське товариство Зоря ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Шаманської Н. О., Тищук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - садово-виноградарське товариство Зоря (далі - СВТ Зоря ), про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що вона з серпня 2017 року є членом СВТ Зоря та має право користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 615 кв. м у цьому товаристві.

Рішенням Миколаївської міської радивід 18 жовтня 2018 року № 42/76 їй було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 орієнтовною площею 615 кв. м із земель комунальної власності, з метою передачі у власність для ведення садівництва в СВТ Зоря .

Рішенням Миколаївської міської ради від 17 січня 2017 року № 14/12 ОСОБА_2 також було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо надання у власність вказаної земельної ділянки із земель комунальної власності, з метою передачі у власність для ведення садівництва в СВТ Зоря .

Разом з тим, згідно з протоколом загальних зборів членів СВТ Зоря від 14 травня 2016 року № 27 ОСОБА_2 було відмовлено у прийнятті в члени до СВТ Зоря .

Під час виготовлення необхідних документів для подальшого надання їй у власність зазначеної земельної ділянки, їй стало відомо про прийняття Миколаївською міською радою рішення від 09 квітня 2019 року № 51/108, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність та надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку для ведення садівництва у складі СВТ Зоря .

Вважала, що зазначене рішення Миколаївської міської ради прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 не мав права на отримання у власність земельної ділянки, так як ця ділянка не перебуває у його користуванні, а використовується нею. Разом з тим, рішення Миколаївської міської ради позбавляє її, як законного землекористувача, права користуватись цією земельною ділянкою, а також можливості виготовити технічну документацію з метою передачі у її власність для ведення садівництва у СВТ Зоря .

На підставі вказаного ОСОБА_1 з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28 серпня 2019 року просила суд: визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради від 09 квітня 2019 року № 51/108, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку АДРЕСА_1 загальною площею 619 кв. м для ведення садівництва у складі СВТ Зоря ; припинити право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2020 року у складі судді Коваленка І. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано рішення Миколаївської міської ради від 09 квітня 2029 № 51/08 Про передачу у власність земельної ділянки громадянину по Інгульському району , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер: 4810136900:03:070:0008) і надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку АДРЕСА_1 загальною площею 619 кв. м для ведення садівництва у складі СВТ Зоря .

Припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4810136900:03:070:0008, площею 615 кв. м в СВТ Зоря та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 на момент передачі спірної земельної ділянки у власність не був та не є членом СВТ Зоря , у той час як позивач є членом цього товариства та спірна земельна ділянка перебуває у її фактичному користуванні, тому оскаржуване рішення міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки порушує право ОСОБА_1 на оформлення права власності на спірну земельну ділянку, внаслідок чого це рішення не можна вважати законним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, визначені ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 серпня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 звернувся до міської ради із заявою про передачу йому у власність спірної земельної ділянки у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України, тобто він набув право власності на спірну земельну ділянку у порядку та на підставах, визначених законом. Разом з тим, під час розгляду справи судом не встановлено наявності у позивача правовстановлюючих документів, які б підтверджували її право користування спірною земельною ділянкою. Таким чином, ОСОБА_1 не довела наявності у неї майнових прав на спірну земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, тобто не встановлено порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу позивача, на захист якого подано позов. З урахуванням вказаного підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 753/2122/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанцій не врахував, що вона відповідно до довідки СВТ Зоря від 30 серпня 2017 року № 17 є членом цього товариства та має право користування спірною земельною ділянкою АДРЕСА_1, разом з тим, рішенням товариства було відмовлено у прийнятті в члени СВТ Зоря ОСОБА_2 , тому суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтовано рішення про задоволення її позову.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 .

З серпня 2006 року по 26 серпня 2010 року ОСОБА_3 була членом СВТ Зоря , у її користуванні перебувала земельна ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0619 га, на якій розташований судовий будинок розміром 3,5 м х 5,1 м, загальною площею 47,20 кв. м, і господарські споруди.

Вказана земельна ділянка і садовий будинок приватизовані не були.

Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 19 червня 2011 року був прийнятий в члени СВТ Зоря , та йому як спадкоємцю було передано у користування спірну земельну ділянку. Він сплачував членські внески, проводив ремонт будинку, однак, право власності на садовий будинок не оформив.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадкоємцем якого відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом є його батько ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 звертався до голови СВТ Зоря із заявою про переоформлення на його ім`я земельної ділянки, якою користувався його син.

Рішенням загальних зборів СВТ Зоря від 19 вересня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у прийнятті в члени цього товариства, вказану земельну ділянку взято на баланс товариства з подальшою передачею в оренду бабусі померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18 квітня 2016 року визнано протиправним і скасоване рішення загальних зборів СВТ Зоря від 19 вересня 2015 року в частині відмови у передачі ОСОБА_2 земельної ділянки АДРЕСА_1 , а також в частині передачі вказаної земельної ділянки на баланс СВТ Зоря з подальшою передачею її в оренду ОСОБА_5 .

Рішенням загальних зборів членів СВТ Зоря від 14 травня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено в прийнятті в члени цього товариства.

13 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 орієнтовною площею 615 кв. м із земель комунальної власності для ведення садівництва в СВТ Зоря .

Рішенням Миколаївської міської ради № 14/12 від 17 січня 2017 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 619 кв. м, із земель комунальної власності, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення для ведення садівництва в СВТ Зоря .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року за ОСОБА_2 визнано право власності на будівельні матеріали, з яких побудований садовий будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Миколаївської міської ради від 09 квітня 2019 року № 51/108 Про передачу у власність земельної ділянки громадянину по Інгульському району затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність та надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку для ведення садівництва у складі СВТ Зоря .

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 03 липня 2019 року, земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,0619 га, кадастровий номер: 4810136900:03:070:0008, належить на праві власності ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що місцевий суд, задовольняючи позов ОСОБА_1 , не зазначив, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем, що мало наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права власності останнього відповідача на спірну земельну ділянку.

Так, судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18 квітня 2016 року визнано протиправним і скасоване рішення загальних зборів СВТ Зоря від 19 вересня 2015 року в частині відмови у передачі ОСОБА_2 земельної ділянки АДРЕСА_1 , а також в частині передачі вказаної земельної ділянки на баланс СВТ Зоря з подальшою передачею її в оренду ОСОБА_5 . При цьому у подальшому, як вбачається з протоколу від 14 травня 2016 року, рішенням загальних зборів було повторно прийнято рішення про відмову у прийнятті до членів товариства ОСОБА_2 та задоволено заяву ОСОБА_1 про прийняття в члени СВТ Зоря . Однак, із зазначеного рішення не вбачається, що останній була передана у користування спірна земельна ділянка.

Суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її право користування спірною земельною ділянкою, оскільки останньою не було надано рішення загальних зборів про прийняття її у члени товариства і передачу у тимчасове користування (або оренду) спірної земельної ділянки. Докази, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є достатніми для підтвердження цього факту. Також позивачем у порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України не надано доказів того, що спірна земельна ділянка перебувала у її фактичному користуванні.

Крім того, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року за ОСОБА_2 визнано право власності на будівельні матеріали, з яких побудований садовий будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Частиною третьою статті 122 ЗК Українивизначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність або у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України .

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу . Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За частинами восьмою та дев`ятою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України .

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 звернувся до міської ради із заявою про передачу йому у власність спірної земельної ділянки у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що останній набув право власності на спірну земельну ділянку у порядку та на підставах, визначених законодавством. Крім того, судом установлено, що ОСОБА_2 є власником об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на спірній земельній ділянці, який набув у власність у порядку спадкування після смерті сина, який був користувачем цієї ділянки. У пункті 2.10 статуту СВТ Зоря визначено, що при переході права власності на будови та споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності чи право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

У статтях 120 ЗК України та 377 ЦК України визначено, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, є аналогічними доводам апеляційної скарги, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян