Окрема думка

від 20.01.2021 по справі 550/936/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Антоненко Н. О., Тітова М. Ю.

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 550/936/18

провадження № 61-6558св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., за результатами розгляду касаційної скарги приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Лідії Петрівни на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В, Чумак О. В., передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (провадження № К/9901/8853/20 ), та визначення, що у разі оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження в справі лише в частині визначення розміру судових витрат така ухвала після її перегляду в апеляційному порядку не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Не можемо погодитися з указаним висновком з таких мотивів.

Оскаржуваною постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року змінено ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року про закриття провадження в справі в частині розміру судових витрат , а саме зменшено розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , із 8500 грн до 1000 грн.

Відповідно до частини першої статті 406 ЦПК України (далі - ЦПК) ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Отже, ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку (пункт 15 частини першої статті 353 ЦПК) підлягає оскарженню в касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів виходила з того, що оскільки ухвала суду першої інстанції в частині прийняття відмови від позову й закриття провадження в справі в апеляційному порядку не оскаржувалась і не переглядалася, то предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції після її перегляду апеляційним судом про визначення розміру судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 255 ЦПК України суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Отже, вирішення питання розподілу судових витрат є наслідком завершення розгляду справи закриттям провадження.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється судом за результатами розгляду справи: у разі задоволення позовних вимог (стаття 141 ЦПК), у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду (стаття 142 ЦПК), а також у зв`язку з апеляційним та касаційним переглядом (підпункт в) пункту 4) частини першої статті 382 та підпункти б), в) пункту 4) частини першої статті 416 ЦПК).

Визначення розміру судових витрат за змістом статті 134 ЦПК України здійснюється стороною у зв`язку з поданням нею першої заяви по суті спору разом із попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи; попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу) може суд у порядку частини четвертої статті 134 ЦПК, частини другої статті 176 ЦПК), і така попередньо визначена сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Отже, цивільний процесуальний кодекс розрізняє поняття визначення розміру судових витрат та розподіл судових витрат :

- процесуальні дії з визначення розміру судових витрат відбуваються попередньо (наприклад, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або у зв`язку з певною процесуальною дією) або остаточно (визначення розміру судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи);

- поняття розподіл судових витрат є ширшим, ніж остаточне визначення розміру судових витрат ; остаточне визначення розміру судових витрат є складовою розподілу судових витрат.

Аналіз правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у рішеннях від 27 січня 2010 року в справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року в справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року в справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року в справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року в справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні відповідних пунктів частини першої статті 293 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо підходів визначення переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення, Конституційний Суд України зазначив, що перегляду в апеляційному порядку підлягає будь-яка ухвала - окремо від рішення суду або разом із ним, і слід враховувати, на якій стадії справи постановлено ухвалу та чи можливо в майбутньому оскаржити її одночасно з оскарженням рішення (наприклад, ухвали суду, які приймаються на стадії виконання рішення, неможливо оскаржити одночасно з рішенням яке вже прийнято і виконується).

Розподіл судових витрат, складовою якого є остаточне визначення їх розміру, здійснюється одночасно з прийняттям рішення (стаття 264 ЦПК) або у зв`язку з завершенням розгляду справи (стаття 142 ЦПК), що унеможливлює оскарження окремо від рішення (або ухвали, якою завершено розгляд справи) остаточного визначення розміру судових витрат як складової розподілу судових витрат. У разі вирішення судом питання розподілу судових витрат після завершення розгляду справи (за заявою учасника справи після ухвалення рішення по суті) така ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду.

З огляду на наведене вважаємо, що пунктом 13) частини першої статті 353 ЦПК України в чинній редакції передбачена можливість оскарження окремо від рішення суду ухвали щодо попереднього визначення розміру судових витрат; така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Касаційна скарга, подана на ухвалу суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку про закриття провадження у справі в частині зменшення розміру судових витрат, є касаційною скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі (завершено розгляд), яка відповідно до пункту 15) частини першої статті 353 та пункту 2) частини першої статті 389 ЦПК України підлягає касаційному оскарженню.

Судді Н. О. Антоненко

М. Ю. Тітов