Постанова

від 08.06.2021 по справі 550/936/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 550/936/18

Провадження № 14-26цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерське господарство Восход , приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Лідія Петрівна ,

третя особа - Чутівська районна державна адміністрація Полтавської області,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Лідії Петрівни на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В, Чумак О. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства Восход , приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Лідії Петрівни , третя особа - Чутівська районна державна адміністрація Полтавської області, про визнання недійсним рішення засновника (голови) Фермерського господарства Восход від 12 жовтня 2017 року № 1 про внесення змін до Статуту Фермерського господарства Восход і скасування його державної реєстрації та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства Восход (далі - ФГ Восход ), приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П., в якому просив визнати недійсним правочин - рішення засновника (голови) ФГ Восход від 12 жовтня 2017 року № 1 про внесення змін до Статуту ФГ Восход і скасувати його державну реєстрацію.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву в якій не зазначив у складі відповідачів приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугову Л. П. та вказав третю особу - Чутівську районну державну адміністрацію Полтавської області (далі - Чутівська РДА). А 27 грудня 2018 року позивач подав заяву про відмову від позову до приватного нотаріусаПолтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П.

15 січня 2019 року адвокат Карнарук А. В. як представник приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. подав до суду заяву про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат.

Заява обґрунтована тим, що з метою захисту інтересів та представництва в суді Лугова Л. П. уклала з адвокатом Карнаруком А. В. договір про надання правничої допомоги, витрати за яким становлять 8 500 грн і на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України підлягають стягненню з позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15 січня 2019 року ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині вимог до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. закрито.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. судові витрати з надання професійної правничої допомоги в сумі 8 500 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про відмову від позову до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. подана та підтримана позивачем у судовому засіданні після роз`яснення йому наслідків, передбачених статтею 256 ЦПК України. Згідно із частиною третьою статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Суд вважав, що заявлені приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Луговою Л. П. вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 500 грн підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню у зв`язку з відмовою позивача від позову до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. та закриттям провадження у справі в цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14 березня 2019 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року змінено в частині суми стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. витрат на професійну правничу допомогу та зменшено розмір витрат на правничу допомогу з 8 500 до 1 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, визначаючи суму стягнення з позивача на відшкодування приватному нотаріусу Полтавського районного нотаріального округу Луговій Л. П. витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не взяв до уваги приписи частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо врахування співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката. Відповідач - приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. усвідомлювала, що вона є неналежним відповідачем, оскільки не здійснювала реєстрації змін до спірного статуту на підставі оспорюваного рішення, а посвідчення нею підписів учасників фермерського господарства є правомірним. Тобто рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, в тому числі такого обсягу часу, який зазначений адвокатом в акті виконаних робіт як витрачений на виконання відповідних робіт. Урахувавши обставини справи, суд апеляційної інстанції вважав, що обсяг правничої допомоги та час на її надання, що зазначені в актах виконаних робіт, є невиправданими. Виходячи з вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважала обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності розміру стягнутих витрат на правничу допомогу та зменшила їх до 1 000 грн.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У березні 2019 року приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та просила скасувати її як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи квитанції на підтвердження її витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, докази витрат адвоката, а також те, що спір виник унаслідок неправильних дій позивача, тому понесені нею витрати мають бути відшкодовані в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

12 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а 02 грудня 2020 року - справу призначено до судового розгляду.

20 січня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що в касаційному порядку переглядається постанова Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, якою змінено ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року в частині визначення розміру судових витрат на правничу допомогу та зменшено розмір цих витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користьприватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П., з 8 500 до 1 000 грн.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвали щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Аналіз пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що він охоплює собою в тому числі й розподіл судових витрат.

У переліку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, не передбачено ухвали, визначеної пунктом 13 частини першої статті 353 цього Кодексу. Тобто ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.

Аналогічну позицію викладено в ухвалах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 13 березня 2020 року в справі № 235/7668/19 (провадження № 61-3596ск20), від 14 квітня 2020 року в справі № 688/3318/19 (провадження № 61-5506ск20), від 15 квітня 2020 року в справі № 688/3717/19 (провадження № 61-5978ск20), від 16 квітня 2020 року в справі № 688/3011/19 (провадження № 61-6736ск20), від 29 квітня 2020 року в справах № 688/3013/19 (провадження № 61-6943ск20) та № 688/3513/19 (провадження № 61-6781ск20).

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 138/3129/18 (провадження № 61-18992св19) закрито касаційне провадження у справі з посиланням на те, що ухвала суду першої інстанції після її перегляду апеляційним судом, якою вирішено питання про стягнення судових витрат та порядок оскарження якої визначено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України, не входить до переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Також в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 815/5991/17 (провадження № К/9901/663/19), від 16 квітня 2020 року у справі № 440/4197/19 (провадження № К/9901/9264/20) зроблено висновок, що ухвала суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.

Проте ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (провадження № К/9901/8853/20) відкрито касаційне провадження за скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 250 грн. Постановою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2020 року касаційну скаргу задоволено. Скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року в частині стягнення витрат на правову допомогу та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року. Відмовлено в задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат (витрат на правову допомогу).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зробленого в ухвалі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (провадження № К/9901/8853/20), та зазначення того, що в разі оскарження ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку в частині визначення розміру судових витрат така ухвала не підлягає касаційному оскарженню і касаційне провадження підлягає закриттю.

Наведена непослідовна та суперечлива практика, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної судової практики щодо вирішення питання оскарження/неоскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат та правових наслідків відкриття касаційного провадження щодо ухвали, яка не оскаржується в касаційному порядку.

02 березня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ФГ Восход , приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П., в якому просив визнати недійсним правочин - рішення засновника (голови) ФГ Восход від 12 жовтня 2017 року № 1 про внесення змін до Статуту ФГ Восход та зобов`язати приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугову Л. П. скасувати нотаріальну дію від 12 жовтня 2017 року за реєстровими номерами 1798, 1799 щодо завірення підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на Статуті ФГ Восход і скасувати державну реєстрацію змін до Статуту ФГ Восход , внесених на підставі рішення засновника ФГ Восход від 12 жовтня 2017 року № 1.

Позовні вимоги до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. обґрунтовував тим, що остання, не перевіривши даних щодо перебування майна ФГ Восход під арештом, здійснила завірення підписів та державну реєстрацію змін до Статуту ФГ Восход , внесених на підставі правочину - рішення № 1 засновника ФГ Восход від 12 жовтня 2017 року, що суперечить вимогам законодавства.

У жовтні 2018 року приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що не проводила державної реєстрації змін до Статуту ФГ Восход , внесених до нього на підставі рішення засновника ФГ Восход Яковенка В. С. від 12 жовтня 2017 року № 1, а лише засвідчила справжність підписів на Статуті ФГ Восход , і що ця нотаріальна дія жодним чином не порушує прав позивача.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 19 вересня 2018 року державну реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а саме Статуту ФГ Восход , 12 жовтня 2017 року проведено державним реєстратором Чутівської РДА Бугаєм І. В. (реєстраційний № 15821050015000153).

Приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. вказала, що вона є неналежним відповідачем.

Також у відзиві зазначила, що попередня (орієнтовна) сума понесених нею витрат складає 10 000 грн, та просила вирішити питання про розподіл судових витрат при ухваленні рішення.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ФГ Восход , третя особа - Чутівська РДА, виключивши зі складу відповідачів приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугову Л. П., та просив визнати недійсним правочин - рішення засновника (голови) ФГ Восход від 12 жовтня 2017 року № 1 про внесення змін до Статуту ФГ Восход та скасувати рішення про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - Статуту ФГ Восход Чутівського району Полтавської області, вчинену державним реєстратором Чутівської РДА (реєстраційний № 158210500150001530) від 12 жовтня 2017 року.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 на підставі статті 49 ЦПК України подав до суду заяву про відмову від позову до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П.

У січні 2019 року представник приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. - адвокат Карнарук А. В. подав до суду заяву про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат, які складаються з витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 8 500 грн та підтверджуються актами виконаних робіт від 29 вересня 2018 року та від 15 січня 2019 року, квитанціями № 7 від 29 вересня 2018 року та № 17 від 15 січня 2019 року.

15 січня 2019 року Чутівський районний суд Полтавської області прийняв відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині вимог до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. та закрив провадження в частині цих позовних вимог, вирішив питання про стягнення судових витрат з надання професійної правничої допомоги з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. в сумі 8 500 грн.

Суд першої інстанції вказав, що Лугова Л. П. підтвердила вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 500 грн, тому вони підлягають задоволенню.

На ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. понесених судових витрат з надання професійної правничої допомоги в сумі 8 500 грн позивачем подана апеляційна скарга, яка була задоволена частково постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції, який переглянув ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року у частині стягнення судових витрат за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , змінив вказану ухвалу, зменшивши розмір цих витрат з 8 500 до 1 000 грн.

Апеляційний суд послався на приписи частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо врахування співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, вказав, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, в тому числі такого обсягу часу, який зазначений адвокатом в акті виконаних робіт як витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг) та пославшись на засади розумності та справедливості визначив компенсацію витрат на правничу допомогу в сумі 1 000 грн.

Предметом апеляційного перегляду була ухвала суду першої інстанції про закриття провадження в частині розподілу судових витрат.

Приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, оскільки не погодилася зі зменшенням розміру стягнутих судових витрат та просила її скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала на існування виключної правової проблеми щодо вирішення питання можливості оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат та правових наслідків відкриття касаційного провадження щодо такої ухвали, яка, на думку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не оскаржується в касаційному порядку.

Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги таке.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства ).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Обмеження права на касаційне оскарження визначеного кола ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку чітко регламентоване процесуальним законом.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

У частині третій вказаної статті зазначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У частинах п`ятій та шостій статті 142 ЦПК України вказано, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

У статті 257 ЦПК України перелічені випадки залишення позову без розгляду, у частині третій якої вказано, що в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

Порядок ухвалення судових рішень передбачено у статті 259 ЦПК України. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Якщо в одному провадженні об`єднані кілька взаємопов`язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об`єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.

Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

У пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України перелічені питання , які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, у тому числі і щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується, зазвичай, при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Право на касаційне оскарження судових рішень передбачене у статті 389 ЦПК України, у частинах першій та другій якої визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6 , 7 , 15 , 16 , 22 , 23 , 27 , 28 , 30 , 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Тобто зазначені норми відсилають до статті 353 ЦПК України, у якій наведено перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

Згідно з пунктами 13, 15 частини першої вказаної статті окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13) та щодо закриття провадження у справі (пункт 15).

Наведені норми законодавства свідчать про те, що учасники справи у разі, якщо вони не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження в касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

При цьому оскарженню підлягає як висновок суду в цілому, так і його частина, викладена у конкретному судовому рішенні.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо в касаційній скарзі оскаржується ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині стягнення судових витрат, після її перегляду в апеляційному порядку, така касаційна скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо стягнення судових витрат, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України підлягає касаційному оскарженню.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,колегія суддівДругої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зробленого в ухвалі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (провадження № К/9901/8853/20).

Вказаною ухвалою відкрито касаційне провадження в справі № 810/5133/18 за скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, якою закрито провадження у справі і стягнуто з позивача на користь третьої особи витрати на правову допомогу в сумі 15 750 грн, та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 250 грн. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (провадження № К/9901/8853/20), оскільки погоджується, що касаційна скарга,подана на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, є касаційною скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку, а відтак касаційне провадження відкрито у відповідності до вимог пункту 13 частини першої статті 294 КАС України, у якому передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі та частини другої статті 328 КАС України про те, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Разом з тим ухвалами Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 13 березня 2020 року в справі № 235/7668/19 (провадження № 61-3596ск20), від 14 квітня 2020 року в справі № 688/3318/19 (провадження № 61-5506ск20), від 15 квітня 2020 року в справі № 688/3717/19 (провадження № 61-5978ск20), від 16 квітня 2020 року в справі № 688/3011/19 (провадження № 61-6736ск20), від 29 квітня 2020 року в справах № 688/3013/19 (провадження № 61-6943ск20) та № 688/3513/19 (провадження № 61-6781ск20) та ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 440/4197/19 (провадження № К/9901/9264/20) відмовлено у відкритті касаційного провадження з посиланням на те, що в разі якщо законність закриття провадження у справі не ставиться під сумнів, а предметом оскарження є лише питання розподілу судових витрат, то ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.

Указані висновкиКасаційного цивільного суду та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Судусуперечать вимогам як цивільного, так і адміністративного процесуального законодавства, тому наявні підстави для відступу від них із зазначенням про те, що якщо касаційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, то ця касаційна скарга є скаргою на ухвалу про закриття провадження у справі, яка відповідно до частини другої статті 398 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку.

Щодо ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 138/3129/18 (провадження № 61-18992св19) про закриття касаційного провадження та ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 815/5991/17 (провадження № К/9901/663/19) про відмову у відкритті касаційного провадження, то у вказаних справах оскаржуваними ухвалами вирішено лише питання про стягнення судових витрат, отже обставини цих справ не є подібними.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. витрат на професійну правничу допомогу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Судами встановлено, що 19 вересня 2018 року між Луговою Л. П. (клієнт) та адвокатом Карнаруком А. В. (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги (далі - договір), згідно з пунктом 1.1 умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в межах цивільної справи № 550/936/18. Надання правничої допомоги Луговій Л. П. адвокатом Карнаруком А. В. у межах цивільної справи підтверджується також ордером серії ПТ № 018705.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору правничу допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, оплата визначається залежно від обсягу наданої правової допомоги за домовленістю сторін. При розрахунку вартості правничої допомоги враховується час, витрати адвоката, характер роботи, період протягом якого надавалася правнича допомога (робочий чи неробочий час). Сторони домовилися, що вартість 1 (однієї) години адвоката складає 500 грн.

За результатами надання правничої допомоги складається акт виконаних робіт, підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг виконаної адвокатом правничої допомоги і її вартість.

У пункті 7.1 договору передбачено, що строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Згідно з актом виконаних робіт від 29 вересня 2018 року замовником ( Луговою Л. П. ) прийнято виконання робіт (отримання правничих послуг) за період часу з 19 по 29 вересня 2018 року в такому обсязі: ознайомлення з позовною заявою ОСОБА_1 упродовж 1,0 години - 500 грн; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції, консультації з приводу отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для підготовки відзиву на позовну заяву, включаючи їх вартість, упродовж 2,5 годин - 1 250 грн; підготовка відзиву на позовну заяву упродовж 3,0 годин - 1 500 грн; відправлення відзиву на позовну заяву суду, позивачу, іншим учасникам справи, в тому числі вартість поштових витрат, упродовж 0,5 години - 250 грн; судове представництво в Чутівському районному суді Полтавської області 09 жовтня 2018 року (в тому числі час, пов`язаний з явкою до суду, транспортні витрати, витрати на відрядження) упродовж 3,0 годин - 1 500 грн. Загальна сума наданих правничих послуг складає 5 000 грн.

Відповідно до квитанції № 7 від 29 вересня 2018 року адвокатом Карнаруком А. В. прийнято від Лугової Л. П. 5 000 грн за правничі послуги за договором від 19 вересня 2018 року.

Згідно з актом виконаних робіт від 15 січня 2019 року за період часу з 06 грудня 2018 року по 15 січня 2019 року замовником прийнято виконання робіт (отримання правничих послуг), що охоплюють: підготовку клопотання щодо отримання доказів у справі від 06 грудня 2018 року та надання його до канцелярії суду упродовж 1,0 години - 500 грн; підготовку клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 06 грудня 2018 року та ознайомлення з матеріалами справи № 550/936/18 (в тому числі час, пов`язаний з явкою до суду, транспортні витрати) упродовж 3,0 годин - 1 500 грн; судове представництво в Чутівському районному суді Полтавської області 15 січня 2019 року (в тому числі час, пов`язаний з явкою до суду, транспортні витрати, витрати на відрядження) упродовж 3,0 годин - 1 500 грн. Загальна сума наданих правничих послуг за цим актом складає 3 500 грн.

Відповідно до квитанції №17 від 15 січня 2019 року адвокатом Карнаруком А. В. прийнято від Лугової Л. П. 3 500 грн за правничі послуги за договором від 19 вересня 2018 року.

Приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Луговою Л. П. понесено 8 500 грн витрат на професійну правничу допомогу при розгляді цієї справи.

Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено в статті 142 ЦПК України.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Позивач при розгляді справи в суді першої інстанції не подавав письмових заперечень щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу на користь приватного нотаріуса.

Зі змісту ухвали Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року вбачається, що позивач та його представник у судовому засіданні заперечували проти стягнення з позивача судових витрат, вважали їх необґрунтованими й таким, що не підтверджуються матеріалами справи, а також зазначили, що при ознайомленні з матеріалами справи 26 грудня 2018 року були відсутні в справі документи з яких убачалося б, що представник четвертого відповідача був у суді 06 грудня 2018 року та ознайомлювався з матеріалами справи. При цьому позивач та його представник вважали обґрунтованими витрати на правничу допомогу лише в сумі 500 грн.

В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині щодо висновків суду про розподіл судових витрат позивач ОСОБА_1 послався на такі обставини на підтвердження необґрунтованості та недоведеності розміру судових витрат на правничу допомогу: 1) відсутні документи, які свідчать про те, що адвокат - представник відповідача включений до Єдиного реєстру адвокатів, перебуває на податковому обліку, сплачує податки як само зайнята особа; 2) відсутні будь-які належні докази оплати правових послуг (квитанція до прибуткового касового ордера з платіжним дорученням з відміткою банку, касові чеки); 3) відсутнє посвідчення про відрядження адвоката, бухгалтерський розрахунок витрат на відрядження адвоката до суду, норми видатків на службові відрядження; 4) докази про витрати на поштові відправлення, подані після розгляду його клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог до нотаріуса; 5) відсутні касові чеки на транспортні послуги, пов`язані саме з виконанням правничих дій у вказаній справі за датами, які зазначені в актах та в протоколах судового засідання; 6) кількість годин правової допомоги є завищеною; 7) вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в Полтавському регіоні; 8) спір має немайновий характер, а його предметом є дії відповідачів щодо відчуження арештованого майна державним виконавцем.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу позивача та зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8 500 до 1 000 грн, суд апеляційної інстанції виходив з принципів співмірності, розумності та справедливості, пославшись на те, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на те, що приватний нотаріусПолтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. усвідомлювала, що вона в цій справі є неналежним відповідачем, оскільки не здійснювала реєстрації змін до спірного статуту на підставі оспорюваного рішення, а посвідчення нею підписів учасників фермерського господарства є правомірним.

Вказане свідчить про те, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, в тому числі такого обсягу часу, який зазначений адвокатом в акті виконаних робіт як витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для спростування такої оцінки доказів апеляційним судом та не наділений повноваженням здійснювати переоцінку доказів відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Зважаючи на конкретні обставини справи, принцип змагальності сторін та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність та розумність їх розміру, ураховуючи складність справи та фінансовий стан її учасників, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про зменшення судових витрат на правничу допомогу до 1000 грн та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Лідії Петрівни залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв

Ю. Л. Власов Г. Р. Крет

І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

С. П. Штелик