Ухвала

від 20.01.2021 по справі 550/936/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 550/936/18

провадження № 61-6558св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , фермерське господарство Восход , приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Лугова Лідія Петрівна,

третя особа - Чутівська районна державна адміністрації Полтавської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Лідії Петрівни на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В, Чумак О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

29 серпня 2018 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ФГ Восход , приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. і просив визнати недійсним правочин -рішення № 1 від 12 жовтня 2017 року засновника (голови) ФГ Восход про внесення змін до статуту ФГ Восход і скасувати його державну реєстрацію.

27 грудня 2018 року ОСОБА_1 уточнив заявлені позовні вимоги та на підставі статті 49 ЦПК України виключив зі складу відповідачів приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугову Л. П., залучивши третю особу - Чутівську районну державну адміністрацію Полтавської області.

15 січня 2019 року адвокат Карнарук А. В. як представник приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. подав у суд заяву про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат.

Заява обґрунтована тим, що з метою захисту інтересів та представництва в суді ОСОБА_4 уклала з адвокатом Карнарук А. В. договір про надання правничої допомоги, витрати по якому становлять 8500 грн і на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України підлягають стягненню з позивача.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову в частині вимог до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П.

Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. у даній справі закрито.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. понесені судові витрати з надання професійної правничої допомоги в сумі 8 500 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява про відмову від позову до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Лугової Л. П. подана та підтримана позивачем у судовому засіданні після роз`яснення йому наслідків, передбачених статтею 256 ЦПК України. Згідно частини третьої статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. В матеріалах справи наявні докази явки представника ОСОБА_4 адвоката Карнарук А.В. 09 жовтня 2018 року, що підтверджується відповідною розпискою про з`явлення до суду, 06 грудня 2018 року власноручно зробленим написом про ознайомлення з матеріалами справи 06 грудня 2018 року на клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №550/936/18, а також представник був присутній у даному судовому засідання 15 січня 2019 року. Посилання представника позивача на те, що вони з позивачем не були ознайомленні з документами, не є підставою вважати заявлені до відшкодування витрати на надання професійної правничої допомоги необґрунтованими. За таких обставин суд уважає, що заявлені ОСОБА_4 вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 500 грн, підтверджуються матеріалами справи, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що суд прийшов до висновку про прийняття відмови позивача від позову до ОСОБА_4 та закриття провадження у справі в цій частині.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року змінено в частині суми стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу та зменшено розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , із 8500 грн до 1 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 334,25 грн витрат по оплаті судового збору за апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Визначаючи суму стягнення з позивача на відшкодування відповідачу ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не взяв до уваги приписи частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо врахування співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката. Із відзиву на позов убачається, що відповідач приватний нотаріус Лугова Л. П. усвідомлювала, що вона у даній справі є неналежним відповідачем, оскільки не здійснювала реєстрацію змін до спірного статуту на підставі оспорюваного рішення, а посвідчення нею підписів учасників фермерського господарства є правомірним. Тобто, рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, в тому числі, такого обсягу часу, який зазначений адвокатом в акті виконаних робіт, як витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг). Враховуючи обставини справи та відсутність предмету позовних вимог до приватного нотаріуса Лугової Л. П., яка заявила про це у відзиві на позов від 09.10.2018, правнича допомога та час на її надання, що зазначені в актах виконаних робіт від 29.09.2018 та від 15.01.2019, є невиправданими. Виходячи з вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності стягнутих при закритті справи за позовом до приватного нотаріуса Лугової Л. П. судових витрат на правничу допомогу та зменшує їх до 1 000 грн, таким чином, задовольняючи апеляційну скаргу частково. Вимоги відповідача ОСОБА_4 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про відшкодування їй витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, в розмірі 4 000 грн, є недоведеними та не підлягають до задоволення.

Аргументи учасників справи

26 березня 2019 року приватний нотаріус Лугова Л. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Зазначає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права та безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи квитанції на підтвердження витрат нотаріуса на правничу допомогу в суді першої інстанції, окрім того, апеляційний суд не стягнув витрати, понесені відповідачем у межах апеляційного розгляду справи.

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на вказану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

У справі, що переглядається, постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2019 року ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 15 січня 2019 року змінено в частині визначення розміру судових витрат та зменшено розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , із 8 500 грн до 1 000 грн.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвали щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Аналіз пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України та інших норм процесуального законодавства свідчить, що він охоплює собою в тому числі й розподіл судових витрат.

У переліку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України, не передбачено пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Тобто, ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає.

Аналогічну позицію висловлено й іншими колегіями Касаційного цивільного суду (див. напр.: ухвали Верховного Суду від: 13 березня 2020 року в справі № 235/7668/19 (провадження № 61-3596ск20); 14 квітня 2020 року в справі № 688/3318/19 (провадження № 61-5506ск20); 15 квітня 2020 року в справі № 688/3717/19 (провадження № 61-5978ск20); 16 квітня 2020 року в справі № 688/3011/19 (провадження № 61-6736ск20); 29 квітня 2020 року в справі № 688/3013/19 (провадження № 61-6943ск20); 29 квітня 2020 року в справі № 688/3513/19 (провадження № 61-6781ск20).

У практиці Великої Палати Верховного Суду неодноразово висловлювався підхід, що у разі, якщо відповідна ухвала суду першої інстанції не оскаржується в касаційному порядку, то у разі відкриття касаційного провадження воно підлягає закриттю (див., наприклад, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 в справі № 750/14127/17 (провадження № 14-374цс18).

За схожих обставин ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 138/3129/18 (провадження № 61-18992св19) закрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, при цьому вказано, що Оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку щодо визначення розміру судових витрат передбачено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції після її перегляду апеляційним судом, якою вирішено питання про стягнення судових витрат та порядок оскарження якої визначено пунктом 13 частини першої статті 353 ЦПК України, не входить до переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). З урахуванням того, що постанова Вінницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження у справі підлягає закриттю .

Слід відмітити, що правове регулювання оскарження ухвали суду першої інстанції щодо визначення судових витрат та оскарження її в касаційному порядку в Кодексі адміністративного судочинства України є аналогічним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду робив висновок, що ухвала суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат після її перегляду апеляційним судом касаційному оскарженню не підлягає:

(1) ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі №815/5991/17 (касаційне провадження №К/9901/663/19) відмовлено Львівській митниці ДФС у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 березня 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року. В Ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі №815/5991/17 (касаційне провадження №К/9901/663/19) вказано, що

згідно з частиною другою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. У пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України серед переліку ухвал суду першої інстанції, які після перегляду в апеляційному порядку, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, відсутня ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат . Враховуючи викладене, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 про визначення розміру судових витрат, не підлягає касаційному оскарженню ;

(2) ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року у справі №440/4197/19 (адміністративне провадження №К/9901/9264/20) відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Подільської районної у м. Полтаві ради на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року. В ухвалі вказано, що у касаційній скарзі Подільська районна у м. Полтаві рада просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2019, залишену без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020, якою закрито провадження у справі №440/4197/19 та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Подільської районної у м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 8265,00 грн. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних рішень судів першої і апеляційної інстанцій вбачається, що фактично підставою для оскарження відповідачем судових рішень стала незгода з ними в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Тобто законність закриття провадження у справі №440/4197/19 відповідачем під сумнів не ставиться. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. З огляду на те, що частина друга статті 328 КАС України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскаржувана ухвала суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат не підлягає касаційному оскарженню .

Проте ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (адміністративне провадження № К/9901/8853/20) відкрито касаційне провадження за скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 250 грн. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року в справі № 810/5133/18 (адміністративне провадження № К/9901/8853/20) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі № 810/5133/18 в частині стягнення витрат на правову допомогу скасовано. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі № 810/5133/18 скасовано повністю. Відмовлено у задоволенні заяви ПП Макарів-Агробуд про стягнення судових витрат (витрат на правову допомогу).

За таких обставин, наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зробленого в ухвалі Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року в справі № 810/5133/18 (адміністративне провадження № К/9901/8853/20) та вказівки, що у разі оскарження ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку в частині визначення розміру судових витрат така ухвала не підлягає касаційному оскарженню і касаційне провадження підлягає закриттю.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією.

Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи, а практика Верховного Суду, як найвищої національної судової інстанції та органу на який покладено відповідальність за формування сталої судової практики, є особливо показовою щодо дотримання правової визначеності (див. окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В. у справі № 204/7246/13-ц (провадження № 14-81цс20)).

В практиці Касаційного адміністративного суду неодноразово зверталася увага в окремих думках на те, що положення частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку , не можуть бути розтлумачені як заборона Верховному Суду, за наявності обґрунтованих мотивів, здійснити касаційний перегляд рішень судів апеляційної інстанції, які стосуються застосування норм процесуального права, що не охоплені переліком ухвал, перерахованих у частині другій статті 328 КАС України. У статті 339 КАС України підставою для закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції передбачено, зокрема, випадки, за яких після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку); після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Важливо, що ні стаття 339, ні інші положення КАС України на наділяють Верховний Суд повноваженням закривати касаційне провадження як помилкове відкрите . (Див. напр.: окрему думку судді ВС Берназюка Я. О. від 18.01.2021 в справі № 826/10834/14).

Натомість Європейський суд з прав людини вказує, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії , що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...) . У пп. 107-109 рішення у справі Коем та інші проти Бельгії Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом . У цій справі Суд зазначає, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу Верховний Суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову Апеляційного суду, і такі дії не були передбачені Господарським процесуальним кодексом, що було підтверджено Урядом у його зауваженнях. Суд також зазначає, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду ухвалювати такого роду рішення . І, нарешті, Суд вважає, що загальні положення Конституції України 254к/96-ВР, на які посилався Уряд, не могли слугувати достатньою правовою підставою для такої специфічної компетенції, яка не надавалась відповідним законодавством. Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень. Проте у даній справі Верховний Суд не надав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу і ухвалення такого роду рішень, що, як вказувалось Урядом, стало звичайною практикою Верховного Суду України. На думку Суду, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд не може вважатися судом, встановленим законом у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, № 29458/04 та 29465/04, §. 24-28, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Тому колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права : вирішення питання оскарження/неоскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат та правових наслідків відкриття касаційного провадження щодо ухвали, яка не оскаржується в касаційному порядку. Тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 550/936/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов