Рішення

від 19.04.2021 по справі 138/1883/20

МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 138/1883/20

Провадження №:2/138/54/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Київської Т.Б.,

за участю: секретаря Політанської Т.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та застосування реституції,

ВСТАНОВИВ:

18.11.2013 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений нотаріально, за умовами якого ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 3 000 000, 00 доларів США та зобов`язався повернути отриману позику до 17.11.2015. Дружина позичальника ОСОБА_6 надала згоду на укладення вказаного договору позики, яка була викладена у формі письмової заяви від 06.11.2013. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_5 зобов`язань перед позивачем за договором позики станом на 05.11.2019, виникла заборгованість у загальному розмірі 5 615 404,10 доларів США, в тому числі: 3 000 000,00 доларів США - сума позики; 11 753,42 долари США - відсотки за користування позикою за період з 05.11.2015 по 17.11.2015; 979 150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 18.11.2015 по 05.11.2018; 1 624 500,00 доларів США - пеня, нарахована за період з 18.11.2015 по 05.11.2018.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив 24.10.2018 ОСОБА_5 вимогу про повернення суми позики, а 06.11.2018 позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості у солідарному порядку за договором позики від 18.11.2013. Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову в якій просив накласти арешт на майно відповідачів. 15.11.2018 Печерський районний суд м. Києва виніс ухвалу, якою відмовив ОСОБА_3 у відкритті провадження у справі. 19.02.2019 Київський апеляційний суд виніс постанову, якою скасував ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15.11.2018, справу направив для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва. 26.03.2019 Печерський районний суд м. Києва виніс дві ухвали про забезпечення позову, якими наклав арешт на майно ОСОБА_5 та на майно ОСОБА_6 .

При пред`явленні до виконання ухвал від 26.03.2019 позивач довідався, що ОСОБА_5 усвідомлюючи, що термін виконання зобов`язання за договором позики настав ще 17.11.2016, розуміючи, що у подальшому відносно нього буде відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва про стягнення з нього боргу, бажаючи приховати своє майно та не допустити примусового звернення на нього стягнення уклав 07.03.2019 з донькою своєї дружини від першого шлюбу ОСОБА_4 договори дарування, за якими подарував їй належні йому на праві власності дванадцять земельних ділянок, цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, а саме: площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1832; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1834; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1829; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1830; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1833; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1835; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1836; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0014; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0024; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0025; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0445; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0446. Крім іншого, ОСОБА_5 належали 36 291 602 (64,8%) простих бездокументарних іменних акцій, номінальною вартістю 0,25 грн. ПАТ Могилів-Подільський консервний завод із метою приховування прибутків, які він отримував, як акціонер. Такі акції він також передав ОСОБА_4

08.08.2019 Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на його користь заборгованість за договором позики від 18.11.2013 у розмірі 5 615 404,10 доларів США 10 центів. 23.01.2020 приватним виконавцем була винесена постанова про відкриття відповідного виконавчого провадження.

При перевірці майнового стану ОСОБА_5 було встановлено, що окрім земельної ділянки площею 2,6251 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0034, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, іншого майна за боржником не зареєстровано.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що ОСОБА_5 уклав договори дарування від 07.03.2019 з ОСОБА_4 щодо належних йому земельних ділянок з метою уникнення виконання рішення суду та сплати боргу. Зважаючи на те, що такі правочини не спрямовані на настання реальних юридичних наслідків, а укладені лише з метою уникнення відповідачем відповідальності щодо повернення боргу, вказані правочини є фіктивними.

Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить суд визнати договори дарування земельних ділянок, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсними, застосувати за недійсними договорами дарування реституцію, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речового права власності за ОСОБА_4 , а також визнати за ОСОБА_5 право власності на земельні ділянки, які були предметом оспорюваних договорів дарування.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2020 було задоволено заяву позивача та забезпечено позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які були предметом оспорюваних договорів дарування, укладених між відповідачами.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03.08.2020 позов було залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.

Ухвалами Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 19.08.2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, а також за клопотанням позивача витребувано докази.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 21.09.2020 клопотання представника позивача задоволено та здійснено перехід до розгляду даної цивільної справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 04.11.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.

23.11.2020 до суду надійшов відзив на позов, який мотивовано тим, що на думку позивача, відповідачами при укладенні оспорюваних договорів дарування було порушено норми ст. 203, 215 ЦК України. При цьому, позивач не надав суду жодних доказів, які б спростовували добровільні наміри і дії учасників оспорюваних угод. Крім того, сам же позивач додає до позову докази, які підтверджують настання реальних правових наслідків укладених угод. Також, позивач навмисно не приєднав до позову договори іпотеки та договори застави, які забезпечували договір позики, укладений між позивачем та відповідачем. Так, договором іпотеки від 19.11.2013, укладеним між позивачем ОСОБА_3 та ТОВ БРАНТ забезпечено інтереси ОСОБА_3 групою нежилих приміщень АДРЕСА_1 , а договорами застави, укладеними 19.11.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які були власниками ТОВ ТОП-ТРАНС , та 06.03.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , яка стала власником 100% частки в статутному капіталі ТОВ ТОП-ТРАНС гарантували повернення позики ОСОБА_5 . Останній договір застави було укладено значно пізніше, ніж договір позики. ОСОБА_6 , яка є дружиною ОСОБА_5 своїм майном, а саме часткою корпоративних прав, відповідає за борг перед ОСОБА_3 . Таким чином, як на сам момент укладення договору позики, так і після його укладення, зобов`язання ОСОБА_5 було забезпечено великою кількістю майна. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повній мірі.

23.11.2020 до суду надійшла заява про зміну предмету позову щодо визнання за ОСОБА_5 права власності на земельні ділянки, які є предметом оспорюваних договорів дарування, а саме позивач просив суд поновити записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на такі земельні ділянки.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23.11.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.12.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду. Крім того, в ході підготовчого провадження судом було прийнято заяву про зміну предмета позову.

29.12.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, мотивована тим, що ухвалою суду від 19.08.2020 було відкрито провадження у справі, ухвалою від 21.09.2020 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. 21.10.2020 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи та отримав копію позову з додатками. При цьому, відзив на позов подано представником відповідача лише 23.11.2020, тобто із пропущенням п`ятнадцятиденного строку, визначеного в ухвалі суду. Щодо самого відзиву, представник позивача зазначила, що ОСОБА_5 відчужив належне йому нерухоме майно до ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, однак на час відчуження він знав про наявність зобов`язання, яке вже було простроченим. Цивільно-правовий договір не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Крім того, представник позивача зазначила, що ТОВ БРАНТ 24.07.2017 було відчужене забезпечення - предмет іпотеки, тому станом на дату подання позову рішення суду про стягнення з ОСОБА_5 боргу на користь ОСОБА_3 не може бути виконано за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки. Порука ТОВ ФІРОТЕКС за договором поруки від 12.11.2013 припинена на підставі ст. 559 ЦК України. Щодо договору застави від 06.03.2014, представник позивача зазначила, що предметом застави є належна ОСОБА_6 частка в статутному капіталі ТОВ ТОП-ТРАНС , у розмірі 100% статутного капіталу, що складає 40 000 000,00 грн. Позивачу з Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва накладено арешт на майно у виді частки в статутному капіталі ТОВ ТОП-ТРАНС із забороною відчуження та здійснення будь-яких реєстраційних дій, щодо такого майна - корпоративних прав, на час досудового розслідування та судового розгляду. Представник ОСОБА_3 тричі зверталась із заявою про скасування арешту до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва в порядку ст. 174 КПК України та тричі їм було відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту. Крім того, ТОВ ТОП-ТРАНС уклало з ПАТ БАНК КЛІРИНГОВИЙ ДІМ договір іпотеки та численні додаткові угоди до договору іпотеки, за якими передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме комплекс складських, офісних і підсобних приміщень та автопарку за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер 3221281200:06:004:0007, площею 9,3658 га, для забезпечення належного виконання зобов`язання ТОВ ТОП-ТРАНС за кредитним договором № 5/2017-К від 24.03.2017. Зважаючи на викладене, враховуючи накладений арешт, а також наявні зобов`язання ТОВ ТОП-ТРАНС перед ПАТ Банк КЛІРИНГОВИЙ ДІМ на суму понад 2 300 000,00 доларів США, задоволення вимог позивача за рахунок застави є неможливим. Враховуючи викладене, представник позивача вважає доводи представника відповідача безпідставними.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.02.2021 призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами суду за участю представника позивача.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.03.2021 призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами суду за участю представника позивача.

29.03.2021 до суду надійшли письмові пояснення представника позивача, які мотивовані тим, що на підтвердження викладених в позові та відповіді на відзив обставин, сторона позивача надала суду ухвали слідчих суддів Святошинського районного суду м. Києва з яких слідує, що арешт із заставного майна можна зняти лише після завершення слідства у кримінальній справі. Крім того, сума застави майна ТОВ ТОП-ТРАНС , погоджене при укладенні договору застави в розмірі 40 000 000,00 гривень на даний час нижча, оскільки нерухоме майно перебуває в іпотеці у ПАТ Банк КЛІРИНГОВИЙ ДІМ . Також, в заставі ПАТ Банк КЛІРИНГОВИЙ ДІМ перебувають права на отримання коштів за договорами оренди офісно-складських приміщень. Заборгованість ОСОБА_5 складає 155 712 348,00 грн., тоді як вартість заставного майна лише 40 000 000,00 грн. В разі задоволення даного позову, відповідачем буде погашено 507 000,00 грн. Також, в разі задоволення Києво-Святошинським районним судом позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , відповідачами буде погашено заборгованість ще в розмірі 4 080 650,00 грн. Тобто, зазначених коштів не буде достатньо для погашення усієї заборгованості. Вказані обставини спростовують твердження представника відповідача про відсутність правових підстав для визнання договорів дарування земельних ділянок, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 недійсними з огляну на те, що виконання зобов`язання за договором позики повністю забезпечено договорами застави, іпотеки та поруки. Також представник позивача зазначає, що згідно апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08.08.2019 у справі № 757/55453/18-ц поданої представником ОСОБА_6 , шлюб між нею та ОСОБА_5 розірвано 21.05.2019. Крім того, з урахуванням правових висновків Верховного суду, сторона позивача звертає увагу суду на те, що на час укладення оспорюваних договорів дарування в березні 2019 року ОСОБА_5 був обізнаний про наявність у нього невиконаного зобов`язання за договором позики укладеного 18.11.2013 між ним та ОСОБА_3 та те, що таке зобов`язання є простроченим. ОСОБА_5 довідався про ініціювання ОСОБА_3 відносно нього процедури стягнення боргу ще 23.10.2018. Так, ОСОБА_3 направив вимогу про повернення позики ОСОБА_5 25.10.2018 на адресу позичальника: АДРЕСА_3 та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 23.10.2018. Таким чином, ОСОБА_5 отримав вимогу про повернення суми позики ще 23.10.2018. Дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_6 також отримала направлену їй 26.10.2018 вимогу. Дане повідомлення вона отримала особисто 31.10.2018. Про судове провадження щодо стягнення заборгованості ОСОБА_6 стало відомо ще 26.02.2019. Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбу до 21.05.2019 та те, що ОСОБА_6 спілкувалась з ОСОБА_5 стосовно отриманих вимог, що слідує з вказаної вище апеляційної скарги, ОСОБА_5 був цілком обізнаний про судовий процес з метою стягнення заборгованості.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позові та відповіді на відзив. Зазначила, що укладені відповідачами договори дарування є недійсними, оскільки вони укладені між родичами, є безоплатними та станом на день їх укладення ОСОБА_13 мав прострочене зобов`язання та знав про ініціювання ОСОБА_3 процедури судового стягнення заборгованості, оскільки його дружина ОСОБА_6 отримувала документи з суду про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості. Крім того, ОСОБА_3 не може задовольнити свої вимоги за рахунок договорів застави та іпотеки, оскільки порука ТОВ ФІРОТЕКС закінчилась, а майно ТОВ ТОП-ТРАНС перебуває в іпотеці ПАТ Банк КЛІРИНГОВИЙ ДІМ та на нього накладено арешт, який можливо буде зняти лише після закінчення кримінального провадження. Також, вартість майна ТОВ ТОП-ТРАНС значно нижча від тієї, про яку зазначає представник відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Також зазначив, що ОСОБА_5 не є рідним батьком ОСОБА_4 . На час укладення договорів дарування він знав про необхідність повернення суми позики в розмірі 3 000 000,00 доларів США, однак отримана ним позика була забезпечена іпотекою та заставою, яка покриває усю суму такої позики і навіть більше. Земельні ділянки та акції заводу він передарував ОСОБА_4 , оскільки за станом здоров`я не може здійснювати господарською діяльність, а тому передав їй вказане нерухоме майно та цінні папери.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась. Про час та місце проведення судового розгляду неодноразово повідомлялась за зареєстрованим місцем проживання та шляхом публікації оголошення на офіційному сайті суду.

Розглянувши позов та заяву про зміну предмета позову, заслухавши позицію представників сторін спору, дослідивши матеріали справи, відзив, відповідь на відзив, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Суд встановив, що 18.11.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір позики, який був посвідчений нотаріусом, серії 50 АА № 5759065, за умовами якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_5 у власність грошові кошти в розмірі 3 000 000,00 доларів США (а.с.17-19). На час укладення вказаного договору дружина ОСОБА_5 . ОСОБА_6 надала свою письмову згоду на отримання такої позики, на підтвердження чого суду надано її заяву, завірену нотаріусом, зареєстровану в реєстрі за № 851 (Т.1, а.с.20).

Вказане вище зобов`язання ОСОБА_5 було забезпечено, зокрема: договором іпотеки від 19.11.2013 укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ БРАНТ , за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: групу нежилих приміщень № 41, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ; договором застави від 06.03.2014 укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , яка є власником 100% частки у статутному капіталі ТОВ ТОВ-ТРАНС (Т.2, а.с.45-80).

З позову слідує, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків щодо повернення позики, ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва № 757/55453/18-ц від 08.08.2019 позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за Договором позики від 18.11.2013 в розмірі 5 615 404,10 доларів США 10 центів, з яких: 3 000 000,00 доларів США - сума позики; 11 753,42 долари США - відсотки за користування позикою за період з 05.11.2015 по 17.11.2015; 979 150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 18.11.2015 по 05.11.2018; 1 624 500,00 доларів США - пеня, нарахована за період з 18.11.2015 по 05.11.2018. Рішення набрало законної сили (Т.1, а.с.22-26).

З вказаного рішення також слідує, що з позовом до суду ОСОБА_3 звернувся в листопаді 2018 року, однак 15.11.2018 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у відкритті провадження у вказані справі було відмовлено. 19.02.2019 постановою Київського апеляційного суду було скасовано ухвалу суду від 15.11.2018 року та направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції і , лише 10.04.2019 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.03.2019 було накладено арешт на майно ОСОБА_5 .

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 140122807 від 03.10.2018, станом на дату формування вказаного витягу, ОСОБА_5 належали, крім іншого, земельні ділянки, цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, а саме: площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1834; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1829; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1830; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1833; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1835; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1836; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0014; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0024; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0025; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0445; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0446 (Т.1, а.с.27-54).

07.03.2019 між ОСОБА_5 , як дарувальником, та ОСОБА_4 , як обдарованою укладено договори дарування земельних ділянок, які було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В., зареєстровано в реєстрі №265, 259, 251, 263, 249, 261, 247, 255, 257, 253, 243, 245, з яких слідує, що дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана безоплатно прийняла в дар земельні ділянки, цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, а саме: площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1832; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1834; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1829; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1830; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1833; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1835; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1836; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0014; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0024; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0025; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0445; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0446 (Т.2,а.с.11-34). Вказані вище обставини також підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 215142907 від 06.07.2020 (Т.1, а.с.56-69).

Також суду надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.01.2019 з якого слідує, що ОСОБА_5 належали акції ПАТ Могилів-Подільський консервний завод (Т.1,а.с.75,76). З наданого суду Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.07.2020 вже слідує, що власником вказаних акцій стала ОСОБА_4 (Т.1,а.с.84,85).

З приводу відчуження іменних акцій ПАТ Могилів-Подільський консервний завод суд не може оцінювати мотиви таких дій відповідача, оскільки таке відчуження не є предметом даного спору, а тому суд не досліджував будь-які обставини з даного приводу.

З приводу відчуження земельних ділянок, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 зазначив, що вказані договори дарування були укладені ОСОБА_5 з метою уникнення сплати боргу по договору позики та невиконання рішення суду про стягнення такого боргу. Таким чином, на думку позивача, такі договори дарування є фіктивними, а відтак їх слід визнати недійсними.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Таким чином, обов`язок доведення фіктивності правочину покладається на сторону позивача.

Частиною 1 статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом оспорюваних договорів дарування від 07.03.2021 ОСОБА_5 , як дарувальник, передав безоплатно ОСОБА_4 , як обдаровуваній, у власність дванадцять земельних ділянок. Вказані договори дарування земельних ділянок були підписані сторонами та такі договори посвідчено нотаріусом і зареєстровано в реєстрі. Тобто, вимоги ст. 717, 719 ЦК України були виконані.

Також, після укладення вказаних договорів було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, що підтверджується наданим позивачем витягом № 215142907 від 06.07.2020 (Т.1., а.с.56-69).

Одночасно з цього ж витягу слідує, що саме ОСОБА_4 в подальшому уклала з ПП ДАРИ САДІВ договори оренди земельних ділянок, які є предметом оспорюваних договорів дарування від 07.03.2019.

Таким чином, ОСОБА_5 фактично відчужив належні йому земельні ділянки, тоді як ОСОБА_4 прийняла таке нерухоме майно та розпорядилась ним. Тобто, такі дії відповідачів на переконання суду вказують на реальне настання юридичних наслідків після укладення між ними оспорюваних договорів дарування від 07.03.2019.

Як на одну з підстав фіктивності договорів дарування від 07.03.2019 сторона позивача посилається на те, що ОСОБА_5 передав безоплатно належні йому земельні ділянки дочці своєї дружини ОСОБА_6 від першого шлюбу.

Так, згідно актового запису про укладення шлюбу № 1954 від 25.11.1992 ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_6 (Т.2,а.с.8).

Як слідує із запису акта про народження № 815 від 19.05.1984 батьками ОСОБА_14 є ОСОБА_15 та ОСОБА_6 (Т.2, а.с.106).

25 жовтня 2006 року ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклала шлюб з ОСОБА_16 , про що було складено відповідний актовий запис про шлюб № 724. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_17 (Т.2, а.с.105).

Разом з тим, законодавством не встановлено жодних обмежень щодо вибору суб`єкта для укладення договору дарування. Тобто, договори дарування можуть бути укладені як і з членом сім`ї, родичем, так і з іншими особами. Наявність між сторонами договору дарування будь-яких родинних відносин не може однозначно свідчити про фіктивність правочину.

Більше того, з аналізу змісту рішення Конституційної суду України №1-8/99 від 03.06.1999 слідує, що членами сім`ї можуть буть особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках, в тому числі вітчим та падчерка. Разом з тим, та обставина, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 можуть вважатись членами сім`ї в розумінні ст. 3 СК України не доведена, у зв`язку з відсутністю доказів наявності тих обов`язкових ознак, які передбачені вказаною нормою права.

Крім того, ОСОБА_3 в позові зазначив, що на момент укладення договорів дарування від 07.03.2019 ОСОБА_5 знав про наявність у нього простроченої заборгованості, оскільки п. 1 договору позики від 18.11.2013 передбачено, що ОСОБА_5 зобов`язався повернути позику ще до 17.11.2015 (Т.1.,а.с.17). Також, представник позивача в судовому засіданні стверджувала, що ОСОБА_5 довідався про ініціювання ОСОБА_3 відносно нього процедури стягнення боргу ще 23.10.2018, оскільки ОСОБА_3 направив вимогу про повернення позики ОСОБА_5 25.10.2018 на адресу позичальника: АДРЕСА_3 та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 23.10.2018, а також ОСОБА_6 на адресу: АДРЕСА_5 , а.с.124, 130).

На підтвердження вказаних обставин суду надано роздруківку з електронної пошти gmail.com про направлення листа зі вкладенням, а також копію вимоги про повернення боргу (Т.3, а.с.122, 123). Разом з тим, представником позивача не доведено ту обставину, що зміст вкладу містить саме той лист, копія якого надана суду. Та обставина, що електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 належить ОСОБА_5 підтверджується договором позики, де в графі реквізити сторін вказана саме ця електронна адреса (Т.1, а.с.19).

Разом з тим, пунктом 19 договору позики передбачено, що, зокрема, усі повідомлення та вимоги направлені на адреси, вказані в договорі, вважаються доставлені адресату в день вручення. Для цілей даного розділу письмова форма повідомлення вважається дотриманою при направленні повідомлення або вимоги на адресу вказану в договорі (окрім електронної адреси) (Т.1, а.с.18). Тобто, письмова форма повідомлення не може вважатись дотриманою.

Суд міг би вважати, що ОСОБА_5 дійсно до моменту укладення оспорюваних договорів отримав вимогу позивача про повернення позики за наявності доказів вручення йому такого листа.

Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_5 такої вимоги суду надано не було.

З приводу направлення вимоги про повернення боргу через пошту ОСОБА_18 та ОСОБА_19 та сама представник позивача в судовому засіданні вказала, що таке відправлення повернулось без вручення.

Та обставина, що, дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_6 отримала направлену їй 26.10.2018 вимогу особисто 31.10.2018, що підтверджується повідомленням про отримання відправлення (Т.2, а.с.128-130). Разом з тим, як слідує з вказаних матеріалів справи та було підтверджено самою представником позивача, ОСОБА_5 та його дружина були зареєстровані за різними адресами місця проживання. При цьому також доказів факту, що відповідач в той час проживав з дружиною за однією адресою, суду надано не було.

Також, ОСОБА_5 розірвав шлюб з ОСОБА_6 21.05.2019, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (Т.3, а.с.119).

З вказаного вище рішення Печерського районного суду м. Києва від 08.08.2019 слідує, що ними ухвалою від 10.04.2019 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального провадження в підготовче судове засідання.

Стверджуючи ту обставину, що про судове провадження щодо стягнення заборгованості ОСОБА_6 стало відомо ще 26.02.2019, а оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбу до 21.05.2019, тому ОСОБА_6 повідомила ОСОБА_5 про таке провадження, представник позивача посилається на зміст апеляційної скарги ОСОБА_6 (Т.3, а.с.108-118).

Разом з тим, суд розцінює такі твердження позивача та його представник, як припущення, оскільки за змістом апеляційної скарги, а саме шостого, сьомого та восьмого абзаців третьої сторінки апеляційної скарги (Т.3,а.с.110), на які чітко вказувала представник позивача, ОСОБА_6 з`ясовувала у ОСОБА_5 обставини отримання ним позики в 2013 році. При цьому, у вказаних абзацах відсутні будь-які твердження про повідомлення ОСОБА_6 ОСОБА_5 про наявність судового провадження щодо стягнення з них заборгованості за договором позики.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що рішення суду від 08.08.2019 виконується, шляхом відрахування з заробітної плати ОСОБА_5 . При цьому, стороною позивача не надано суду жодних доказів з приводу звернення стягнення на земельну ділянку, яка є власністю ОСОБА_5 в межах даного виконавчого провадження.

Як вже зазначалось вище, зобов`язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 було забезпечено: договором іпотеки від 19.11.2013 укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ БРАНТ , за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: групу нежилих приміщень № 41, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ; договором застави від 06.03.2014 укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , яка є власником 100% частки у статутному капіталі ТОВ ТОП-ТРАНС .

Представник відповідача в судовому засіданні стверджував, що на час укладення оспорюваних договорів дарування земельних ділянок ОСОБА_5 знав про наявність простроченої заборгованості, однак суд не може залишити поза увагою, те, що він також і знав про наявність договорів іпотеки та застави, якими забезпечувались його зобов`язання на всю суму позики.

Крім того, вартість земельних ділянок, які є предметом договорів дарування від 07.03.2019 є нікчемно малою в порівнянні з позикою, про яку вказано в позові. Одночасно, вартість іпотечного та заставного майна на час укладення договору позики була значно більшою.

Так, згідно вказаних договорів іпотеки та застави від 19.11.2013, вартість їх предмета на день укладення таких договорів в загальному розмірі фактично складала 5 000 000,00 доларів США, враховуючи офіційний курс НБУ (Т.2, а.с.45-80).

Тобто, суд не може вважати доведено ту обставину, що ОСОБА_5 не міг розраховувати на задоволення вимог ОСОБА_3 , по договору позики, за рахунок іпотеки та застави.

Щодо поруки ТОВ ФІРОТЕКС , про яку вказувала представник позивача, суд не може оцінювати таку обставину, оскільки суду не надано жодних доказів з даного приводу.

Також, представник відповідача надав суду висновок оціночного дослідження від 19.01.2021 ФОП ОСОБА_20 з якого слідує, що середня ринкова вартість нежилих приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 станом на 19.01.2021 складає 944 300 доларів США (Т.2, а.с.218). Також суду надано довідку ТОВ ТОП-ТРАНС від 18.01.2021 за № 2-2п, з якої слідує, що станом на 18 січня 2021 року балансова вартість комплексу ТОВ ТОП-ТРАНС , а саме: складських, офісних і підсобних приміщень та автопарку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 20 227,3 кв.м., становить 103 567 615,43 грн., що еквівалентно 3 691 934 доларів США (Т.2,а.с.219).

Представник позивача в судовому засіданні стверджувала, що вказані довідки про вартість нерухомого майна не відповідають дійсності, однак жодних доказів на підтвердження таких обставин суду не надала. Натомість, представник відповідача надав суду сертифікат суб`єкта оціночної діяльності (Т.3, а.с.142).

Крім того, представник позивача в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_3 не має змоги звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки ТОВ БРАНТ відчужило іпотечне нерухоме майно, при чому сам ОСОБА_3 надавав згоду на таке відчуження.

Згідно наданих суду витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 140119406 та № 140121787 від 03.10.2018 слідує, ТОВ БРАНТ належало нерухоме майно, а саме: група нежилих приміщень АДРЕСА_1 , однак 24.07.2017 таке нерухоме майно було відчужено (Т.2,а.с. 181-184).

Статтею 9 Закону України Про іпотеку (в редакції чинній на час укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки) передбачено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки.

Абзацом третім ст. 12 Закону України Про іпотеку передбачено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

В ході судового розгляду представник позивача підтвердила, шо ТОВ БРАНТ відчужило іпотечне нерухоме майно за погодженням з ОСОБА_3 .

При цьому, ст. 23 Закону України Про іпотеку передбачає, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Тобто, вказана норма свідчить, що навіть при відчужені предмета іпотеки третій особі іпотекодержатель не позбавлений права на звернення стягнення на предмет іпотеки, в разі порушення виконання зобов`язання забезпеченого такою іпотекою.

Також представник позивача зазначила, що ОСОБА_3 не має змоги задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави ТОВ ТОП-ТРАНС , так як ТОВ ТОП-ТРАНС уклало з ПАТ БАНК КЛІРИНГОВИЙ ДІМ договір іпотеки та численні додаткові угоди до договору іпотеки, за якими передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме комплекс складських, офісних і підсобних приміщень та автопарку за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, кадастровий номер 3221281200:06:004:0007, площею 9,3658 га, для забезпечення належного виконання зобов`язання ТОВ ТОП-ТРАНС за кредитним договором № 5/2017-К від 24.03.2017.

Вказані обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 237452405 від 16.12.2020 (Т.2, а.с.185-192).

Крім того, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва в межах кримінального провадження № 42019101080000003 від 09.01.2019 накладено арешт на майно у виді частки в статутному капіталі ТОВ ТОП-ТРАНС із забороною відчуження та здійснення будь-яких реєстраційних дій, щодо такого майна - корпоративних прав, на час досудового розслідування та судового розгляду (Т.3, а.с.93-97).

Також суду надано ухвали слідчих суддів Святошинського районного суду м. Києва від 04.10.2019, 16.01.2020, 11.03.2020 якими відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про скасування арешту майна у виді частки в статутному капіталі ТОВ ТОП-ТРАНС , мотивуючи відмови тим, що ОСОБА_3 не є учасником кримінального провадження (Т.3, а.с.98-105).

Разом з тим, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного суду України від 12.12.2018 у цивільній справі № 640/17552/16-ц, згідно якої у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV Про міжнародне приватне право . Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України , згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, як суб`єкт цивільних, земельних, сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним.

У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України.

Згідно з частиною першою статті 174 КПК України від 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно(частина друга статті 174 КПК України від 2012 року).

Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України (згідно з якою здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час його здійснення порушуються права і свободи людини, гарантовані Конституцією і міжнародними договорами України) та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка передбачає право особи на ефективний засіб правового захисту на національному рівні від порушень прав і свобод, гарантованих цією Конвенцією.

Тобто чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, зняти арешт з майна, накладений у кримінальному провадженні має право власник або володілець такого майна, навіть якщо він не є стороною кримінального провадження.

При цьому, згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1 та 2 ст. 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином позивач не надав суду належних доказів неможливості задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного та заставного майна, маючи переважне право перед іншими кредиторами за рахунок часу укладення договорів забезпечення, оскільки представник позивача сама стверджувала про те, що з відповідними цивільними позовами позивач до суду не звертався і в задоволення таки вимог йому не відмовляли. З аналізу вказаного вище рішення слідує, що без попереднього звернення до суду та отримання відповідного судового рішення саме по собі звернення до слідчих органів із заявою про зняття арешту з майна є неналежним способом захисту прав.

Відтак твердження представника позивача про те, що ОСОБА_3 не має змоги задовольнити свої вимоги за рахунок предметів забезпечення не обґрунтоване.

Крім того, доказів того, що ОСОБА_5 був обізнаний про відчуження предмета іпотеки та про арешт заставного майна, до моменту укладення оспорюваних договорів, суду також не надано.

Враховуючи викладене вище, а також те, що стороною позивача не наведено жодних допустимих та належних доказів на підтвердження недійсності договорів дарування від 07.03.2019, укладених між відповідачами, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про визнання таких договорів недійними слід відмовити.

Зважаючи на те, що судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання дійсними договорів дарування від 07.03.2019, в суду також відсутні підстави для задоволення решти позовних вимог щодо застосування реституції, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речового права власності за ОСОБА_4 та поновлення записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на такі земельні ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, оскільки в задоволенні позову відмовлено в повній мірі, судові витрати слід залишити за позивачем.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Зважаючи на положення вказаної норми слід скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2020 у виді арешту, накладеного на земельні ділянки, що належать ОСОБА_4 .

Враховуючи положення ст. 9, 12, 23 Закону України Про іпотеку , ст. 202, 203, 234, 589, 590, 717, 719 ЦК України та керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 158, 259, 263-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та застосування реституції.

Судові витрати у виді судового збору залишити за позивачем.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2020 у виді арешту, накладеного на земельні ділянки, що належать ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на підставі договорів дарування, а саме на:

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1832, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1781930305226;

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1834, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1360328505226;

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1829, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1360309305226;

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1830, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1360300305226;

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1833, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1360274705226;

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1835, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1360269705226;

-земельну ділянку, площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1836, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1360264405226;

-земельну ділянку, площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0014, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1357372705226;

-земельну ділянку, площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0024, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1357345905226;

-земельну ділянку, площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0025, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1357307805226;

-земельну ділянку, площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0445, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380168505104;

-земельну ділянку, площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0446, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Вінницької області, Могилів-Подільський район, Бронницька сільська рада, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380166605104.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 19.04.2021.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: Т.Б.Київська