Постанова

від 04.08.2021 по справі 138/1883/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/1883/20

Провадження № 22-ц/801/1343/2021

Категорія: 16

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 рокуСправа № 138/1883/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах:

судді-доповідача Денишенко Т.О.,

суддів Голоти Л.О., Матківської М. В.,

за участі секретаря судового засідання Лучицького А. О., особи, яка подала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шершеня Ю.С., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Коновалова В. С., розглянув-ши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, застосування реституції,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , його представника ад-воката Шершеня Юрія Сергійовича на рішення Могилів-Подільського міськ-районного суду Вінницької області від 07 квітня 2021 року, ухвалене в примі-щенні суду в м. Могилів-Подільський Вінницької області за головування судді Київської Т. Б., повний текст якого складений 19 квітня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся у Могилів-Подільський міськра-йонний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, застосування реституції, посилаючись на нас-тупні обставини.

18 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти в сумі 3000000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 17 листопада 2015 року. Дружина позичальника ( відповідача у справі ) ОСОБА_5 письмовою нотаріально посвідченою заявою від 06 листопада 2013 надала згоду на укладення цього договору позики. У зв`язку з невиконан-ням ОСОБА_2 зобов`язань перед позивачем за договором позики станом на 05 листопада 2019 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5615404,10 долари США, з яких: 3000000,00 доларів США - сума позики; 11753,42 долари США - відсотки за користування позикою за період з 05 лис-топада 2015 року по 17 листопада 2015 року; 979150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 18 листопада 2015 року по 05 листопада 2018 року; 1624500, 00 доларів США - нарахована за період з 18 листопада 2015 року по 05 листопада 2018 року пеня. З метою досудового врегулювання спору 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про повернення суми позики, а 06 листопада 2018 року позивач звернувся у Печерський район-ний суд м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року. Разом з позов-ною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, просив накласти арешт на майно відповідачів. 15 листопада 2018 року Печерський районний суд м. Києва виніс ухвалу про відмову ОСОБА_1 у відкритті провадження у спра-ві. 19 лютого 2019 року постановою Київського апеляційного суду скасована ухвала суду першої інстанції від 15 листопада 2018 року, справа направлена для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва. 26 березня 2019 року Печерський районний суд м. Києва постановив дві ухвали про забез-печення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 08 серпня 2019 року Печерським районним судом м. Києва ухвалене рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на його ко-ристь у солідарному порядку стягнута заборгованість за договором позики від 18 листопада 2013 року у розмірі 5615404,10 долари США 10 центів.

При пред`явленні до виконання отриманих 20 січня 2020 року ухвал Пе-черського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року про забезпечення позову ОСОБА_1 довідався, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи настання терміну виконання зобов`язання за договором позики ще 17 листопада 2016 року, розу-міючи, що у подальшому відносно нього буде відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва про стягнення боргу, бажаючи приховати своє майно, не допустити примусового звернення на нього стягнення, 07 березня 2019 року уклав з донькою своєї дру-жини від першого шлюбу ОСОБА_3 договори дарування, за якими пода-рував їй належні йому на праві власності дванадцять земельних ділянок, розташованих на території Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, а саме: площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1832; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1834; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1829; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1830; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1833; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1835; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1836; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0014; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0024; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0025; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0445; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0446. Перевіркою майнового стану ОСОБА_2 встановле-но, що окрім земельної ділянки площею 2,6251 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0034, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, іншого майна за боржником не зареєстровано.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що укладені ОСОБА_2 договори дарування земельних ділянок ОСОБА_3 є фіктивними, не спрямованими на реальне настання обумовлених ними правових наслідків. Позивач вважає, що ОСОБА_2 07 березня 2019 року уклав з ОСОБА_3 договори дару-вання належних йому земельних ділянок з метою уникнення виконання рішен-ня суду, повернення боргу. Зважаючи на те, що такі правочини укладені лише з метою уникнення відповідачем відповідальності щодо повернення боргу вони як фіктивні можуть бути визнані судом недійсними.

Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся в суд з даним позовом, з урахуванням заяви його представника ОСОБА_6 від 23 листопада 2020 року про зміну предмета позову просив визнати договори дарування земельних діля-нок, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсними, застосувати за недійсними договорами дарування земельних ділянок реституцію, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речового права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 , поновити записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельні ділянки, що є пред-метом спору у цій справі, стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 поне-сені судові витрати.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, застосування реституції відмовлено, скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Могилів-По-дільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 липня 2020 року у виді арешту, накладеного на земельні ділянки, що належать ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 07 березня 2019 року, укладених між нею та ОСОБА_2 . Зазначено у рішенні, що заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили цим рішенням суду.

Не погоджуючись з рішенням суду від 07 квітня 2021 року про відмову у за-доволенні позову, ОСОБА_1 , його представник адвокат Шершень Ю. С. оскар-жують його в апеляційному порядку, просять це рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Скаржники вважають оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Окремо у скарзі міститься обґрун-тування порушення судом, на думку осіб, які подали скаргу, норм процесуаль-ного права щодо подання доказів стороною відповідача ОСОБА_2 , на що суд апеляційної інстанції звертає увагу на норми статті 376 ЦПК України, де виокремлено визначення можливості взяття за підставу для скасування судово-го рішення порушень норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Скаржники наголошують, що позивач просив визнати укладені між відпові-дачами договори дарування земельних ділянок недійсними на підставі загаль-них засад цивільного законодавства, недопустимості зловживання правом, звер-таючись до постанов Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 ( провадження № 61-17511 св19 ), від 10 лютого 2021 року у спра-ві №754/5841/17 ( провадження № 61-17966/св19 ). Позивач та його представ-ник доводять факт обізнаності боржника про наявність у нього невиконаного зобов`язання за договором позики від 18 листопада 2013 року, ініціювання по-зикодавцем процедури стягнення боргу за цим договором у судовому порядку, зазначають про неможливість для позивача задоволити свої вимоги за рахунок іпотечного і заставного майна з огляду на пропуск процесуального строку для звернення іпотекодержателя до іпотекодавця з позовом про стягнення заборго-ваності за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, припиненої ще 24 липня 2017 року. Крім цього скаржники заперечують узяту судом до уваги вар-тість нерухомого іпотечного та заставного майна, яка ґрунтується на припу-щеннях, якої й за такої оцінки недостатньо для задоволення вимог ОСОБА_1 .

Визначеним законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 24 травня 2021 року правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеля-ційну скаргу представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, проа-налізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, об-ґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апе-ляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга пози-вача, його адвоката задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, воно є законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазна-чив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме май-но та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 140122807 від 03 жовтня 2018 року станом на дату формування вказаного витягу ОСОБА_2 належали, крім іншого, земельні ділянки з цільовим при-значенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, а саме: площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1832; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1834; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001: 1829; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1830; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1833; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1835; площею 1,8839 га, кадастровий номер 0522681400:02:001:1836; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0014; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0024; площею 1,00 га, кадастровий номер 0522681400:02:000:0025; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0445; площею 2,00 га, кадастровий номер 0522681400:01:001:0446. 07 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені нотаріально посвідчені договори дарування цих земельних ділянок.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що зобов`язання ОСОБА_2 з повернення позичених коштів було забезпечене зокрема: дого-вором іпотеки від 19 листопада 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ БРАНТ , за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно у вигляді групи нежилих приміщень № 41, розташованих по АДРЕСА_1 ; договором застави від 06 березня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка є власницею 100% частки у статутному капіталі ТОВ ТОВ-ТРАНС . Згідно вказаних дого-ворів іпотеки та застави вартість їх предметів на день укладення цих правочинів у загальному розмірі фактично складала 5000000,00 доларів США з урахуван-ням офіційного курсу НБУ. За висновком оціночного дослідження від 19 січня 2021 року, виконаного ФОП ОСОБА_8 , середня ринкова вартість нежилих приміщень по АДРЕСА_1 ста-ном на дату складання висновку становила 944300,00 доларів США. З довідки ТОВ ТОП-ТРАНС від 18 січня 2021 року за № 2-2п убачається, що станом на вказану дату балансова вартість комплексу ТОВ ТОП-ТРАНС ( складських, офісних і підсобних приміщень та автопарку ) в АДРЕСА_2 , загальною площею 20227,3 кв. м., становить 103567615,43 гривень, що еквівалентно 3691934 до-ларів США. Йдеться про можливість задоволення вимог ОСОБА_1 по догово-ру позики за рахунок іпотеки та застави, передбачених з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника. Вартість нерухомого іпотечного майна та майна застави у встановленому порядку не оспорюється, дійсність цієї вартості ніким в установленому порядку не спростована. Суд узяв до уваги повідом-лення у судовому засіданні представника позивача про відчуження ТОВ БРАНТ належного йому іпотечного нерухомого майна за надання на це згоди самим ОСОБА_1 .

На підставі статей 9, 12, 23 Закону України Про іпотеку ( в редакції чин-ній на час укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки ) суд першої інстанції зазначив, що у разі переходу права власності ( права господарського відання ) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Тобто, вка-зана норма свідчить, що навіть при відчуженні предмета іпотеки третій особі іпотекодержатель не позбавлений права на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення виконання забезпеченого такою іпотекою зобов'-язання.

Стосовно неможливості для ОСОБА_1 задовольнити свої вимоги за раху-нок предмета застави ТОВ ТОП-ТРАНС , то суд звернув увагу на правову по-зицію Великої Палати Верховного суду України від 12 грудня 2018 року у ци-вільній справі № 640/17552/16-ц, згідно якої, маючи на увазі поширення юрис-дикції судів на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинува-чення, зняти арешт з майна, накладений у кримінальному провадженні, має пра-во власник або володілець такого майна, навіть якщо він не є стороною кримі-нального провадження.

Згідно статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпечено-го заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задово-лення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завда-них порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У випадку, що має місце у цій справі, позивач не надав суду належних дока-зів неможливості задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного та заставного майна, маючи переважне право перед іншими кредиторами за рахунок часу укладення договорів забезпечення, оскільки представник позивача сама зазна-чала, що з відповідними цивільними позовами позивач до суду не звертався і у задоволенні таких вимог йому не відмовлено. З аналізу вказаного вище рішення Великої Палати Верховного суду України від 12 грудня 2018 року у цивільній справі № 640/17552/16-ц слідує, що без попереднього звернення до суду та отримання відповідного судового рішення саме по собі звернення до слідчих органів із заявою про зняття арешту з майна є неналежним способом захисту прав.

Суд першої інстанції зробив висновок про те, що твердження сторони пози-вача про неможливість для ОСОБА_1 задовольнити свої вимоги позикодавця за рахунок предметів забезпечення - необґрунтоване.

Керуючись нормами статей 202, 203, 234, 717, 719 ЦК України, суд першої інстанції підкреслив, що для визнання правочину фіктивним закон вимагає встановити наявність відповідного умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману ( до або в момент укладення угоди ) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань дого-вору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Аналогічні за зміс-том правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц ( провадження № 14-260цс19 ).

Обов`язок доведення фіктивності правочину покладається на сторону пози-вача.

За змістом оспорюваних нотаріально посвідчених та зареєстрованих у реєс-трі договорів дарування від 07 березня 2021 року ОСОБА_2 як дарувальник передав безоплатно обдаровуваній ОСОБА_3 у власність дванадцять зе-мельних ділянок. Після укладення вказаних правочинів відповідні відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєс-тру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, що підтвер-джується наданим позивачем витягом від 06 липня 2020 року № 215142907. У подальшому власниця ОСОБА_3 уклала з ПП Дари садів договори оренди земельних ділянок, які є предметом оспорюваних договорів дарування від 07 березня 2019 року.

Суд першої інстанції ретельно проаналізував доводи сторони позивача щодо свідомого уникнення боржником можливості звернення стягнення на спірне майно, укладення у зв`язку з цим правочинів дарування та дійшов висновку про реальне настання юридичних наслідків після укладення між відповідачами ос-порюваних договорів дарування від 07 березня 2019 року. Разом з тим суд за-значив, що законодавством не встановлено жодних обмежень щодо вибору суб`єкта для укладення договору дарування, який може бути укладеним як і з членом сім`ї, родичем, так і з іншими особами. Наявність між сторонами дого-вору дарування будь-яких родинних відносин не може однозначно свідчити про фіктивність правочину.

Суд першої інстанції детально, скрупульозно дослідив доведення позивачем вчинення ОСОБА_2 правочинів дарування внаслідок отримання вимоги ОСОБА_1 про повернення позики та зауважив, що належних, допустимих доказів вручення відповідачу зазначеної вимоги ( листа ) суду не надано. На-правлена вимога про повернення боргу через пошту Почта Росии та DI-MEX повернулася відправнику без вручення, що не заперечувалося представ-ником позивача. Не залишив суд першої інстанції поза увагою й доводів предс-тавника позивача щодо напра1лення й отримання такої вимоги відповідачкою ОСОБА_5 , у подальшому - поінформованості відповідачів про провадження Пе-черським районним судом м. Києва у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про солідарне стягнення боргу, виклавши в оскаржуваному рішенні висновок з цього приводу. Суд, пославшись на частину шосту статті 81 ЦПК України, підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припу-щеннях.

У зв`язку з недоведеністю позовної вимоги про визнання недійсними до-говорів дарування від 07 березня 2019 року, укладених між відповідачами, че-рез їх фіктивність, невідповідність загальним засадам цивільного законодав-ства, зловживання правом, ураховуючи конкретні фактичні обставини у цій справі, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, урахо-вуючи також відсутність підстав для застосування реституції ( скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про державну ре-єстрацію речового права власності за ОСОБА_3 та поновлення записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельні ділянки ).

Апеляційний суд визнає рішення суду першої інстанції правильним, оскіль-ки в ньому дана правова оцінка усім доводам сторони позивача та відповідача. З урахуванням норм матеріального права щодо визначення правочину як дії особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'-язків ( стаття 202 ЦК України ), вимог закону про реальне настання обумовле-них ним правових наслідків ( стаття 203 ЦК України ), поняття фіктивного пра-вочину (стаття 234 ЦК України), апеляційний суд вважає доцільним підкрес-лити, що у цій справі недоведена наявність неправомірного умислу обох сторін вчинених правочинів, за результатами яких реально передане майно, яким об-дарована на свій розсуд розпорядилася, передавши земельні ділянки в офіційну оренду. Укладені між відповідачами правочини виконані і в юридичному полі, і фактично, що свідчить про їх реальність, вчинення дій сторонами договорів не для виду, з метою, передбаченою цими правочинами. Зі сторони обдарованої узагалі не убачається вчинення правочинів для вигляду, хоча її інтереси зовсім не враховані скаржниками як і необхідність довести відсутність в учасників правочинів намірів створити юридичні наслідки. Зазначене узгоджується з пра-вовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постано-вах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц ( провадження № 61-1300св18 ), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц ( провадження № 61-835св17 ). Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Па-лати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц ( про-вадження № 14-260цс19 ).

Ураховуючи фактичні обставини цієї цивільної справи, що досліджені та проаналізовані судом, перевіривши оскаржуване рішення суду на предмет за-конності й обґрунтованості, колегія суддів апеляційного суду не знаходить під-став для задоволення апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд бере до уваги забезпечення зобов`язання ОСОБА_2 договорами іпотеки та застави. У долі першого, як встановлено та не оспорюється позивачем, він особисто приймав безпосередню участь. Наразі питання іпотечного та заставленого май-на з огляду на інтереси позивача остаточно не завершене.

При цьому є доречним підкреслити, що у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17 зроблений правовий висновок про право кожної сторони самостійно визначати стратегію свого захисту, зміст сво-їх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд роз-глядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстан-ції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та пере-віряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах дово-дів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , його представника адвоката Шершеня Юрія Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання пра-вочинів недійсними, застосування реституції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 серпня 2021 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді Л. О. Голота

М. В. Матківська