Постанова

від 31.08.2021 по справі 924/1140/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 924/1140/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Савченко О.В.,

відповідача - Костишен О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М"

на рішення Господарського суду Хмельницької області

від 04.02.2021,

на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області

від 18.02.2021

у складі судді Виноградової В.В. та

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Савченко Г.І., Демидюк О.О., Тимошенко О.М.

від 11.05.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М"

до Приватного підприємства "Вектор-М"

про стягнення 1 231 591,72 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного підприємства "Вектор-М" про стягнення 237 481,42 грн основного боргу, 14 343,85 грн інфляційних втрат, 12 515,88 грн 3% річних за договором підряду від 23.10.2018 та 873 966,53 грн основного боргу, 46 574,17 грн інфляційних втрат, 46 709,87 грн 3% річних за договором поставки від 23.10.2018.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 23.10.2018 щодо оплати вартості товару та за договором підряду від 23.10.2018 щодо оплати вартості робіт.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021 у справі № 924/1140/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Вектор-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" 14 836,92 грн заборгованості, 13 731,52 грн 3% річних, 12 591,45 грн інфляційних втрат, 617,40 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 у справі № 924/1140/20 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" на користь Приватного підприємства "Вектор-М" 60 411,25 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021 та додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 у справі № 924/1140/20 залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані: необґрунтованістю доводів позивача про наявність заборгованості відповідача за договором підряду, враховуючи вартість робіт та суми коштів, призначених відповідачем для їх оплати; доведеністю позивачем обставин наявності у відповідача заборгованості за відносинами поставки; встановленням фактів прострочення оплати відповідачем вартості товарів та робіт.

В частині покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу судові рішення мотивовані врахуванням фактичного обсягу наданих адвокатом послуг, співмірністю сум витрат зі складністю справи, відповідністю суми понесених витрат критеріям реальності і розумності з урахуванням ціни позову у справі, відсутністю клопотання позивача про їх зменшення та результат вирішення спору у справі (часткове задоволення позову).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" зазначило пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- судами попередніх інстанцій застосовано частину 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 265, частини 3 статті 317 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 3, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як зазначалось вище, у зв`язку з неналежним виконанням Приватним підприємством "Вектор-М" своїх зобов`язань за договорами поставки та підряду від 23.10.2018 щодо оплати вартості товарів та робіт, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" звернулось з даним позовом.

Під час розгляду вказаного позову, суди першої та апеляційної інстанцій у даній справі встановили, зокрема, такі обставини справи:

- 23.10.2018 між Приватним підприємством "Вектор-М" (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" (надалі - Підрядник) укладено договір підряду (надалі - Договір підряду), відповідно до умов якого Підрядник зобов`язується упродовж 2018 року виконати роботи, зазначені в проектно-кошторисній документації (і при потребі зі змінами, внесеними до неї), що виготовлена на об`єкт "Реконструкція внутрішніх мереж водопостачання, гарячого водопостачання та каналізаційної мережі Хмельницького обласного госпіталю ветеранів війни по вул. Визволителів, 3 в с. Ружичанка Хмельницького району Хмельницької області" ("Роботи, пов`язані з об`єктами завершеного чи незавершеного будівництва та об`єктів цивільного будівництва" код ДК 021-2015 - 45200000-9)", а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи;

- зазначеним Договором підряду сторони погодили строки виконання та обсяги робіт, вартість робіт, порядок розрахунків, строк дії вказаного договору тощо;

- за Договором підряду Підрядником виконано робіт на загальну суму 2 637 775,34 грн, що підтверджується підписаними сторонами: актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2018 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (акт 1) за грудень 2018 року, підсумковою відомістю ресурсів по об`єкту за грудень 2018 року, актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (акт 2) за грудень 2018 року, підсумковою відомістю ресурсів по об`єкту за грудень 2018 року. Зауважень до актів сторонами не висловлено;

- Замовником здійснено оплату вартості виконаних робіт за Договором підряду на суму 2 400 239,92 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 26.10.2018 № 340, від 20.12.2018 № 100001943, від 27.12.2018 № 415, від 27.12.2018 № 416, від 18.02.2019 № 100000243, від 20.02.2019 № 100000246, від 27.02.2019 № 100000272, від 13.03.2019 № 100000385, від 29.03.2019 № 100000440, від 19.04.2019 № 100000583;

- відповідачем надано лист від 06.04.2020, адресований позивачу, про зміну призначення здійснених раніше окремих платежів на загальну суму 339 000,00 грн на призначення, відповідно до якого ці платежі слід вважати такими, що здійснені на оплату робіт за Договором підряду;

- оплата виконаних Підрядником робіт за Договором підряду здійснена Замовником з простроченням;

- 23.10.2018 між Приватним підприємством "Вектор-М" (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" (надалі - Постачальник) укладено договір поставки (надалі - Договір поставки), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар певного найменування, в кількості, асортименті та по цінах, що погоджені сторонами у накладних, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити за нього в строки і на умовах даного договору;

- пунктом 8.1 Договору поставки визначено, що він діє до 31.12.2018, але у будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань;

- на підтвердження здійснення поставки товару за Договором поставки на загальну суму 1 145 694,01 грн позивачем надано копії видаткових накладних від 27.11.2018 № 185 на суму 969 593,92 грн, від 29.03.2019 № 223 на суму 50 294,26 грн, від 18.04.2019 № 256 на суму 13 074,00 грн, від 18.04.2019 № 366 на суму 13 377,60 грн, від 06.06.2019 № 519 на суму 8 481,23 грн, від 07.06.2019 № 370 на суму 2 448,00 грн, від 07.06.2019 № 415 на суму 11 651,29 грн, від 07.06.2019 № 520 на суму 961,37 грн, від 07.06.2019 № 521 на суму 16 858,44 грн, від 07.06.2019 № 524 на суму 13 820,59 грн, від 07.06.2019 № 525 на суму 8 370,74 грн, від 07.06.2019 № 526 на суму 14 119,01 грн, від 07.06.2019 № 527 на суму 6 770,56 грн, від 12.09.2019 № 964 на суму 11 273,00 грн, від 23.09.2019 № 962 на суму 4 600,00 грн;

- у вказаних видаткових накладених відсутні посилання на Договір поставки як на підставу постачання товару;

- на підтвердження оплати вартості товарів за Договором поставки, отриманих Покупцем від Постачальника, сторонами надано копії виписок з рахунків, а також платіжні доручення на загальну суму 271 727,48 грн (від 13.03.2019 № 0100000386, від 03.04.2019 № 100000451, від 24.04.2019 № 100000608, від 06.06.2019 № 100000853, від 06.06.2019 № 100000856, від 08.07.2019 № 100001002, від 16.07.2019 № 100001029, від 17.07.2019 № 100001034, від 23.09.2019 № 100001468, від 06.04.2020 № 100000464, від 10.09.2019 № 100001389);

- відповідно до зі змісту акта приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року № 1 (підписаний сторонами 31.12.2018), а також підсумкової відомості ресурсів до цього акта, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" до вартості робіт за актом (за Договором підряду) було включено вартість використаних матеріалів (за Договором поставки) і такі матеріали (товари) також відображені у видатковій накладній від 27.11.2018 №185 (позиції товарів №№3-12, 14-17, 25-38, 41-45). Посилання на номер та дату видаткової накладної (від 27.11.2018 № 185) міститься у підсумковій відомості ресурсів до акта за грудень 2018 року № 1 при формуванні ціни робіт за Договором підряду.

На підставі встановлених обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли наступних висновків:

- оскільки визначати призначення платежу належить виключно платнику, змінивши призначення платежів за 13.03.2019, 03.04.2019, 07.06.2019, 11.06.2019, 18.06.2019, 05.07.2019, 25.07.2019, 24.12.2019, 06.04.2020 на загальну суму 339 000,00 грн, Приватне підприємство "Вектор-М" зазначеними коштами здійснило погашення заборгованості за Договором підряду;

- враховуючи вартість виконаних робіт за Договором підряду на загальну суму 2 637 775,34 грн та суму коштів, призначених Приватним підприємством "Вектор-М" для оплати вартості робіт, в загальному розмірі 2 739 293,92 грн (2 400 239,92 грн + 339 000,00 грн), суди визнали необґрунтованими твердження позивача про наявність заборгованості відповідача за Договором підряду;

- з огляду на прострочення відповідачем сплати виконаних робіт за Договором підряду, суди здійснивши перевірку заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням розміру заборгованості, сум проплат та періоду нарахування, дійшли висновку про обґрунтованість вимог в частині 12 515,88 грн 3% річних та 12585,81 грн інфляційних втрат;

- беручи до уваги умови Договору поставки (пункт 8.1), підписання сторонами видаткових накладних після 31.12.2018 здійснено уже за межами Договору поставки;

- враховуючи доводи позивача, викладені у позовній заяві, про поставку ним товарів відповідачу для виконання Договору підряду, а також оплату відповідачем вартості робіт за актом від 31.12.2018 №1 до Договору підряду, до складу якої включено як вартість робіт, так і вартість матеріалів (товарів), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про оплату таких товарів відповідачем;

- разом з тим, вартість товарів, що не були використані позивачем при виконанні робіт за Договором підряду та докази оплати якого сторонами не надано, становить 10 464,31 грн (позиції товарів під №№ 1, 2, 13, 18-24, 39, 40, 46, 47 видаткової накладної від 27.11.2018 № 185);

- враховуючи наявність заборгованості за накладною від 27.11.2018 № 185 в сумі 10 464,31 грн, неповну оплату відповідачем решти видаткових накладних, підписаних сторонами у 2019 році, заборгованість за якими становить 4 372,61 грн (визнається відповідачем), сума заборгованості відповідача перед позивачем за отримані товари як за Договором поставки, так і за окремими видатковими накладними становить 14 836,92 грн, які піддягають стягненню;

- з огляду на прострочення відповідачем сплати за товари за видатковою накладною від 27.11.2018 № 185 та за рештою видаткових накладних, суди здійснивши перевірку заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням черговості виникнення заборгованості за видатковими накладними та черговості платежів, здійснених відповідачем, а також відсутності у матеріалах справи рахунків, зазначених у призначеннях платежів, та неможливістю віднесення того чи іншого платежу на погашення заборгованості за конкретною видатковою накладною, дійшли висновку про обґрунтованість вимог в частині 1 215,64 грн 3% річних та 5,64 грн інфляційних втрат.

Вищенаведені висновки слугували підставою для часткового задоволення заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" у даній справі та, як наслідок, прийняття судом першої інстанції рішення про стягнення з Приватного підприємства "Вектор-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" 14 836,92 грн заборгованості, 13 731,52 грн 3% річних, 12 591,45 грн інфляційних втрат, 617,40 грн витрат зі сплати судового збору, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції.

Також за наслідками розгляду заяви Приватного підприємства "Вектор-М" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом першої інстанції прийнято додаткове рішення, залишене без змін судом апеляційної інстанції, про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" на користь Приватного підприємства "Вектор-М" 60 411,25 грн витрат на професійну правничу допомогу

Таке рішення суду першої інстанції було прийнято внаслідок оцінки заявлених до стягнення витрат, з урахуванням всіх аспектів складності цієї справи, принципів співмірності та розумності судових витрат, обсягу наданих адвокатських послуг, відсутністю клопотання позивача про їх зменшення та фактом часткового задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції у даній справі та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" звернулося до Суду з касаційною скаргою.

Підставами касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" визначило пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно, підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі є, зокрема, і пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 265, частини 3 статті 317 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 3, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 2 статті 265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до частини 3 статті 317 Господарського кодексу України господарські відносини у сфері матеріально-технічного забезпечення капітального будівництва регулюються відповідними договорами підряду, якщо інше не передбачено законодавством або договором сторін. За згодою сторін будівельні поставки можуть здійснюватися на основі договорів поставки.

Проте Суд зазначає про те, що наведені скаржником у касаційній скарзі норми права, щодо застосування яких, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, є загальними для застосування до усіх правовідносин, зокрема, з поставки, купівлі-продажу товару, капітального будівництва. При цьому, скаржник не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи), змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги та скасування зазначених судових рішень.

Позивач, визначаючи підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначив про застосування судами попередніх інстанцій частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Проаналізувавши висновки щодо питання застосування норм права, що викладені у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів вважає підстави для врахування цих висновків при вирішенні спору у цій справі відсутні, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними, з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

У справі № 915/237/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтер групп" до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2019, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2019, клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3 900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 222,24 грн витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій. Постановляючи ухвалу місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував викладену у запереченнях позицію відповідача , принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а також час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець та тривалість розгляду і складність справи. При касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень Верховний Суд у постанові від 01.08.2019 не встановив в діях судів першої та апеляційної інстанції порушень приписів статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконного рішення. При цьому, Верховний Суд зазначив, що суд касаційної інстанції, в силу положень частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, перевагу одних доказів над іншими.

Натомість у даній справі № 924/1140/20 приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з фактичного об`єму наданих адвокатом послуг, співмірності сум витрат зі складністю справи, відповідністю суми понесених витрат критеріям реальності і розумності з урахуванням ціни позову у справі, доведеності відповідачем надання йому послуг професійної правничої допомоги, результат вирішення спору у справі по суті (часткове задоволення позову) та відсутністю клопотання позивача про зменшення заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу .

Таким чином, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 є необґрунтованими, оскільки зазначене судове рішення прийнято за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 924/1140/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021, додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 924/1140/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

6. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження у справі № 924/1140/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мономах М" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 924/1140/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.02.2021, додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 924/1140/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

О.О. Мамалуй