Ухвала

від 26.04.2023 по справі 369/11493/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 369/11493/21

провадження № 61-7445 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача -адвокат Безпалюк Наталія Володимирівна,відповідач-ОСОБА_2 ,представник відповідача -адвокат Кондратенко Катерина Володимирівна,відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Нежури В.А., Вербової І. М., Невідомої Т. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідних осіб. Одночасно він подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив:

1.1. Накласти арешт на наступні земельні ділянки (розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада, далі -визначені земельні ділянки відповідачів):

1) кадастровий номер 3222482400:03:008:0076 (площею 4,3659 га);

2) кадастровий номер 3222482401:01:001:5060 (площею 0,1 га);

3) кадастровий номер 3222482401:01:001:5056 (площею 0,2 га);

4) кадастровий номер 3222482401:01:001:5057 (площею 0,2 га);

5) кадастровий номер 3222482401:01:001:5058 (площею 0,2092 га);

6) кадастровий номер 3222482401:01:001:5052 (площею 0,135 га);

7) кадастровий номер 3222482401:01:001:5051 (площею 0,135 га);

8) кадастровий номер 3222482401:01:001:5048 (площею 0,4827 га);

9) кадастровий номер 3222482401:01:001:5045 (площею 0,2 га);

10) кадастровий номер 3222482401:01:001:5046 (площею 0,2 га);

11) кадастровий номер 3222482401:01:001:5047 (площею 0,2 га);

12) кадастровий номер 3222482401:01:001:5053 (площею 0,4481 га);

13) кадастровий номер 3222482401:01:010:0151 (площею 0,111 га);

14) кадастровий номер 3222482401:01:001:5061 (площею 0,1119 га);

15) кадастровий номер 3222482400:03:008:0083 (площею 0,9063 га);

16) кадастровий номер 3222482400:03:008:0080 (площею 1,4877 га);

17) кадастровий номер 3222482400:03:008:0077 (площею 2,1150 га);

18) кадастровий номер 3222482400:03:008:0079 (площею 2,1247 га);

19) кадастровий номер 3222482400:03:008:0081 (площею 2,2496 га);

20) кадастровий номер 3222482400:03:008:0078 (площею 2,1992 га);

21) кадастровий номер 3222482400:03:008:5003 (площею 0.50002 га);

22) кадастровий номер 3222482401:01:013:5095 (площею 0,0889 га);

23) кадастровий номер 3222482401:01:013:5097 (площею 0,1985 га);

1.2. заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та кадастровим реєстраторам у Державному земельному кадастрі щодо перелічених вище земельних ділянок.

2. Ця заява про забезпечення позову мотивована тим, що між позивачем та відповідачами були укладені усно два інвестиційних договори, на виконання яких позивач передав відповідачам грошові кошти на загальну суму 217 500,00 доларів США та 1 512 186,00 грн. Як виявилося згодом, відповідачі не розраховували на реальне виконання зазначених договорів, а лише бажали таким чином заволодіти коштами позивача. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати відповідні два договори недійсними та застосувати наслідки недійсності цих правочинів, стягнувши зазначені кошти на його користь.

3. Відповідачам належить перелік земельних ділянок, які вони приватизували, у тому числі, на переконання позивача, за відповідні кошти, надані ним. ОСОБА_1 вважає, що без вжиття зазначених запобіжних заходів відповідачі можуть здійснити без відома позивача та суду відчуження зазначених земельних ділянок на користь інших осіб, що ускладнить у разі задоволення його позовних вимог виконання судового рішення, або зробить його виконання неможливим. Навіть за умови накладення арешту на вищезазначені земельні ділянки у відповідачів існує реальна можливість поділити або їх, тобто перетворити їх на інші об`єкти цивільних прав, що не матимуть обтяжень, та в подальшому здійснити вже їх відчуження з тими самими наслідками для виконання можливого рішення суду на користь позивача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

4. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2021 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена - накладений арешт на визначені земельні ділянки відповідачів та заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та кадастровим реєстраторам у Державному земельному кадастрі щодо них.

5. Суд першої інстанції, зокрема керуючись статтями 149 та 150 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України), мотивував своє судове рішення тим, що на підставі наведених у зазначеній заяві доводів дійшов висновку про необхідність та доцільність вжиття відповідних заходів забезпечення позову, оскільки їх застосування спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача у випадку задоволення його позову. Це забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.

6. Враховуючи статтю 154 ЦПК України, суд першої інстанції не встановив підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки не встановив підстав для його обов`язкового застосування, а також не отримав переконливих доводів з приводу того,яким чином вжиті заходи забезпечення позову можуть завдати збитків відповідачам, а також в чому саме можуть полягати такі збитки.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

7. Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 частково задоволена. Апеляційний суд скасував ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2021 року та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

8. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що позивачем ні до позовної заяви, ні до клопотання про забезпечення позову не були надані належні та допустимі докази, які б підтверджували обставину того, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виступали стороною будь-якого інвестиційного договору з позивачем чи отримували від нього кошти, та які б свідчили про те, що особи, на майно яких накладений арешт згідно із оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції, нестимуть субсидіарну відповідальність за пред`явленими позовними вимогами ОСОБА_1 .

9. Також клопотання позивача про накладення арешту на зазначені земельні ділянки не містить інформації про експертну оцінку майна, на яке оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції був накладений арешт. Отже, суд першої інстанції при розгляді відповідного клопотання позивача про застосування заходу забезпечення позову щодо майна, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не дослідив належним чином питання вартості майна, на яке накладається арешт, у співставленні його із сумою позовних вимог ОСОБА_1 для встановлення реальної співмірності застосованого заходу забезпечення позову та цих позовних вимог.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів на загальну суму 217 500,00 доларів США та 1 512 186,00 грн.

11. Відповідно до даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені земельні ділянки відповідачів дійсно належать їм на праві приватної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У серпні 2022 року Безпалюк Наталія Володимирівна , представляючи ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2021 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023рокусправа призначена до розгляду.

15. 25 квітня 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач),

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення апеляційного суду на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 5 частини першої статті 411) частини другої статті 389 ЦПК України.

17. Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, позивач обґрунтовує своє право оскаржити в касаційній інстанції постанову апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції щодо задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову. Вказує на те, що цей правовий висновок підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 341/1162/19.

18. На переконання позивача апеляційний суд не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у її постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, щодо критеріїв визначення співмірності застосовуваних заходів забезпечення позову та позовних вимог.

19. Дійшовши висновків про недоведеність того, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є сторонами у якомусь інвестиційному договорі, укладеному з позивачем, апеляційний суд вдався до аналізу обставин справи по суті, що не передбачено під час розгляду питання про забезпечення позову відповідно до правових висновків, викладених у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 381/4019/18, постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 362/6725/18, від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

20. Позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), а клопотання його адвоката, яка не могла прибути у судове засідання через війну в Україні, відкласти розгляд справи мінімум до скасування воєнного стану в Україні було апеляційним судом відхилене.

21. Отже, позивача позбавили права належного доступу до правосуддя. А розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц та від 11 травня 2022 року у справі № 755/4963/21.

22. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, зокрема, у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

23. Висновки суду по суті процесуальних питань або позовних вимог у іншій судовій справі, учасниками якої є сторони у цій справі, які ґрунтуються на дослідженні судом конкретних обставин тієї справи, не є правовими висновками, які аналізує касаційний суд в контексті частини другої статті 389 ЦПК України.

24. Постанова Пленуму Верховного Суду України не є документом, що містить правові висновки Верховного Суду або Верховного Суду України у розумінні положень статті 389 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

25. 02 вересня 2009 року через приймальню громадян, через поштову скриньку Верховного Суду та електронною поштою до Верховного Суду були направлені відзиви на касаційну скаргу від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яку представляє адвокат Кондратенко К. В., відповідно. Зміст усіх чотирьох відзивів є ідентичним. Зазначені особи вважають касаційну скаргу позивача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим - таким, що має бути залишеним у силі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

26. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

27. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

28. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства прямо визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

29. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

30. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

31. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (згідно із частинами першою та другою статті 149 ЦПК України).

32. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (частина одинадцята статті 149 ЦПК України).

33. Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) (частина перша статті 154 ЦПК України). Частина третя статті 154 ЦПК України передбачає випадки обов`язкового застосування судом зустрічного забезпечення.

34. Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

35. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).

36. Частина третя статті 258 ЦПК України встановлює, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

37. Згідно із частиною другою статті 382 ЦПК України постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених ЦПК України.

38. Пункти 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачають, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

39. При цьому пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачає також, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, зокрема, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення.

40. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України наявні підстави для касаційного оскарження судового рішення, якщо воно оскаржується з підстав, передбачених, зокрема, частиною першою статті 411 ЦПК України.

41. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

42. Виходячи зі змісту частини другої статті 19, пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України у їх взаємодії із частиною другою статті 382, частиною першою статті 389 ЦПК України цей Кодекс є, зокрема, Законом, який у виключний спосіб встановлює випадки, у яких допускається забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у цивільному процесі. Аналогічне стосується відповідно до їх аналогічних нормативних положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо господарського процесу, Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративному процесі, Кримінального процесуального кодексу України щодо кримінального процесу. здійснюється у визначених законом випадках, виключно Законом, зокрема ЦПК України, встановлені випадки зазначеного оскарження.

43. Отже, у статті 389 ЦПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження у цивільному процесі, визначений перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню в цивільному процесі. Аналіз пунктів 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України дає розуміння того, що діюча редакція ЦПК України чітко передбачає, що касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а також в інших випадках, прямо передбачених ЦПК України.

44. Отже, беручи до уваги приписи частин другої та третьої статті 258, пунктів 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України й враховуючи те, що позивач у своїй касаційній скарзі оскаржує не ухвалу суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, а саме постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результатами перегляду такої ухвали, а також те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову в цій справі скасована апеляційним судом і у забезпеченні позову суд відмовив, слід констатувати, що ЦПК України не передбачає можливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, якою остання ухвала скасована.

45. Волевиявлення законодавця у питанні оскарження забезпечення позову в касаційному порядку є більш ніж очевидними - якщо забезпечення позову зберігається, особа, щодо якої вжиті такі заходи забезпечення, з огляду на можливу наявність для неї негативних наслідків, не може бути позбавлена можливості їх оскарження в касаційному порядку, якщо ж заходи забезпечення відсутні, покладення на суд касаційної інстанції вирішення питання про необхідність вжиття таких заходів є надмірним та не відповідає меті касаційного перегляду.

46. Виходячи зі змісту статті 149 ЦПК України, вжиття заходів забезпечення позову є допоміжним заходом в питанні вирішенні спору та забезпечені дійсного виконання судового рішення, яким він вирішений, а не самоціллю у судовому процесі. Воно не може мати пріоритет перед вирішенням спору по суті згідно із частинами першою та другою статті 2 ЦПК України.

47. Разом з тим розширене тлумачення норм ЦПК України, яке дозволяє касаційний перегляд постанов апеляційної інстанції щодо скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення клопотання про забезпечення позову не відповідає положенням частини другої статті 382 та статті 389 ЦПК України, а також вимогам частини першої статті 2 ЦПК України.

48. У випадку з касаційним переглядом ухвали апеляційного суду щодо забезпечення позову суд касаційної інстанції забезпечує відповідний контроль за законністю цього судового рішення, оскільки у цьому випадку завданням касаційної інстанції є виправлення помилок апеляційної інстанції за наявності обтяжень, вжитих ухвалою про забезпечення позову.

49. У випадку, коли апеляційний суд вже здійснив апеляційний перегляд відповідної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та встановив її необґрунтованість та незаконність, скасувавши таку ухвалу, додатковий контроль касаційної інстанції законодавець розцінив як надмірний, враховуючи, що учасник справи не позбавлений можливості заявити повторне клопотання про забезпечення позову як у випадку відмови у забезпеченні позову судом першої інстанції, так і у випадку скасування забезпечення судом апеляційної інстанції, а також не позбавлений можливості звернутись до апеляційного суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову на стадії апеляційного перегляду безпосередньо вже судового рішення суду першої інстанції по суті справи.

50. Зміст частини одинадцятої статті 149 ЦПК України з приводу того, що оскарження ухвали про забезпечення позову не перешкоджає подальшому розгляду справи не слід розуміти буквально. Є очевидні організаційні дії, передбачені ЦПК України для реалізації тієї чи іншої стадії цивільного процесу та прав сторін у судовому процесі.

51. Зокрема, очевидно, що суд касаційної інстанції не може розглядати касаційну скаргу на судове рішення у справі без самої справи. Крім того, у разі відкриття касаційного провадження у справі, відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 ЦПК України суд касаційної інстанції має забезпечити право учасників цього провадження ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, що також не передбачається можливим без витребування справи із суду першої інстанції, яка передається відповідно до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (далі - Інструкція).

52. Згідно із абзацами першим, третім та п`ятим пункту 21 розділу VII Інструкції у разі подання апеляційної скарги на ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, суд самостійно, виходячи з конкретних обставин справи та змісту апеляційної (касаційної) скарги, вирішує питання про перелік матеріалів, копії яких йому необхідно надіслати до суду апеляційної (касаційної) інстанції для розгляду скарги. Матеріали оскарження ухвали формуються лише з копій матеріалів, необхідних для розгляду скарги. Матеріали оскарження ухвали надсилаються до відповідного суду у встановленому чинним законодавством порядку. Тобто у випадку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову таке оскарження дійсно відповідно до частини одинадцятої статті 149 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи. Але в даному випадку у касаційній інстанції оскаржується саме постанова апеляційного суду.

53. Відповідно до пункту 1 розділу IX Інструкції направлення справи за межі суду, у тому числі до касаційної інстанції, а також повернення справи за належністю до місцевого чи апеляційного суду здійснюється на підставі відповідного процесуального документа. При цьому відповідно до пункту 4 цього розділу Інструкції у випадках касаційного оскарження судового рішення справа передається без заведення справи-замінника. При цьому суд першої інстанції без матеріалів справи організаційно позбавлений можливості розглядати її по суті.

54. Отже, витребування справи судом касаційної інстанції для перегляду у касаційному порядку постанови апеляційного суду щодо скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову призводить до фактичного невиконання умов частини одинадцятої статті 149 ЦПК України та формально перешкоджає розгляду справи по суті, що, з урахуванням всього вищезазначеного, не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України, якими суд першочергово має керуватись відповідно до умов частини другої цієї статті ЦПК України.

55. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

56. Зазначене стосується й змісту чинного ГПК України, якій містить аналогічні правові норми для господарського процесу.

57. Вбачається, що відповідне помилкове розширене тлумачення Великою Палатою Верховного Суду статті 287 (право касаційного оскарження) ГПК України у справі № 914/1570/20 пов`язане з хибним тлумаченням зазначених положень чинного ГПК України з огляду на приписи Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції (далі -ГПК України 1991).

58. Так, частина п`ята статті 105 ГПК України 1991 передбачала, що постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

59. Пункт другий частини першої статті 107 ГПК України 1991 зазначав, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 (ухвали місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду) ГПК України 1991, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

60. Таким чином більші ніж очевидно, що застосовні норми процесуального закону не містять жодних суперечностей щодо неможливості оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовані заходи забезпечення позову.

61. Отже, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла помилкового висновку про те, що касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову, якими ці ухвали скасовані.

(2) Висновок про підстави передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

62. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно із частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

63. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

64. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону про судоустрій).

65. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від її попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (дивитись постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).

66. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (частина четверта статті 403 ЦПК України).

67. Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України касаційний суд може за власною ініціативою вирішити питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Порядок такої передачі врегульований, зокрема, статтею 404 ЦПК України.

68. Отже, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у її постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (та в інших відповідних постановах Верховного Суду), що касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову, якими ці ухвали скасовані. Ці постанови суд апеляційної інстанції відповідно до положень чинних ЦПК України та ГПК України касаційному оскарженню не підлягають.

69. З огляду на вищенаведене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, керуючись частиною четвертою статті 403 та частиною першою статті 404 ЦПК України, дійшла висновку про наявність підстав передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 403 та 404 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 369/11493/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров