Постанова

від 20.09.2023 по справі 369/11493/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 369/11493/21

провадження № 61-7445св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Невідомої Т. О., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати недійсним інвестиційний договір, який він уклав у листопаді 2009 року із відповідачами і за умовами якого інвестував 217 500,00 дол. США в отримання у власність земельної ділянки в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 217 500,00 дол. США;

- визнати недійсним інвестиційний договір, який позивач уклав 31 березня 2011 року з відповідачами і за умовами якого інвестував 1 512 186,00 грн у побудову зони активного відпочинку біля озера у селі Горенка Києво-Святошинського району Київської області;

- у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 1 512 186,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що він і відповідачі усно уклали два інвестиційні договори, на виконання яких позивач передав відповідачам 217 500,00 дол. США і 1 512 186,00 грн. Відповідачі не розраховували на реальне виконання цих договорів, а лише бажали заволодіти коштами позивача для задоволення особистих потреб. У зв`язку з чим, укладені інвестиційні договори згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є недійсними, а набуті відповідачами кошти у порядку застосування наслідків недійсності правочинів слід повернути позивачеві.

Одночасно позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив:

- накласти арешт на земельні ділянки відповідачів, розташовані на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - земельні ділянки):

1) кадастровий номер 3222482400:03:008:0076 (площею 4,3659 га);

2) кадастровий номер 3222482401:01:001:5060 (площею 0,1 га);

3) кадастровий номер 3222482401:01:001:5056 (площею 0,2 га);

4) кадастровий номер 3222482401:01:001:5057 (площею 0,2 га);

5) кадастровий номер 3222482401:01:001:5058 (площею 0,2092 га);

6) кадастровий номер 3222482401:01:001:5052 (площею 0,135 га);

7) кадастровий номер 3222482401:01:001:5051 (площею 0,135 га);

8) кадастровий номер 3222482401:01:001:5048 (площею 0,4827 га);

9) кадастровий номер 3222482401:01:001:5045 (площею 0,2 га);

10) кадастровий номер 3222482401:01:001:5046 (площею 0,2 га);

11) кадастровий номер 3222482401:01:001:5047 (площею 0,2 га);

12) кадастровий номер 3222482401:01:001:5053 (площею 0,4481 га);

13) кадастровий номер 3222482401:01:010:0151 (площею 0,111 га);

14) кадастровий номер 3222482401:01:001:5061 (площею 0,1119 га);

15) кадастровий номер 3222482400:03:008:0083 (площею 0,9063 га);

16) кадастровий номер 3222482400:03:008:0080 (площею 1,4877 га);

17) кадастровий номер 3222482400:03:008:0077 (площею 2,1150 га);

18) кадастровий номер 3222482400:03:008:0079 (площею 2,1247 га);

19) кадастровий номер 3222482400:03:008:0081 (площею 2,2496 га);

20) кадастровий номер 3222482400:03:008:0078 (площею 2,1992 га);

21) кадастровий номер 3222482400:03:008:5003 (площею 0,50002 га);

22) кадастровий номер 3222482401:01:013:5095 (площею 0,0889 га);

23) кадастровий номер 3222482401:01:013:5097 (площею 0,1985 га);

- заборонити державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а кадастровим реєстраторам - у Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування заяви зазначав, що відповідачам належить перелік земельних ділянок, які вони приватизували, у тому числі, на переконання позивача, за відповідні кошти, надані ним. ОСОБА_1 вважає, що без вжиття зазначених запобіжних заходів відповідачі можуть здійснити без відома позивача та суду відчуження вказаних земельних ділянок на користь інших осіб, що ускладнить у разі задоволення його позовних вимог виконання судового рішення, або зробить його виконання неможливим. Навіть за умови накладення арешту на вищезазначені земельні ділянки у відповідачів існує реальна можливість поділити їх, тобто перетворити їх на інші об`єкти цивільних прав, що не матимуть обтяжень, та в подальшому здійснити вже їх відчуження з тими самими наслідками для виконання можливого рішення суду на користь позивача. Позивач зазначав, що таке забезпечення позову буде співмірним із заявленими позовними вимогами, враховуючи ринкову вартість земельних ділянок і розмір цих вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 07 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив, наклав арешт на визначені земельні ділянки відповідачів та заборонив вчиняти будь-які реєстраційні дії державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та кадастровим реєстраторам у Державному земельному кадастрі щодо них.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, незастосування заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Тому, врахувавши предмет позову, надані позивачем докази та наведене у заяві обґрунтування, наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та позовними вимогами, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважав можливим задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задовольнив частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2021 року скасував та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ні до позовної заяви, ні до клопотання про забезпечення позову не надав жодних належних і допустимих доказів, які підтверджували те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були сторонами будь-якого інвестиційного договору чи отримували кошти від позивача, як і те, що особи, на майно яких суд наклав арешт, нестимуть субсидіарну відповідальність за позовними вимогами. Неможливо встановити, як застосування арешту на земельні ділянки може гарантувати ефективний захист для позивача та виконання потенційного судового рішення, направленого на задоволення його майнових вимог до вказаних відповідачів. У клопотанні про накладення арешту немає інформації про експертну оцінку майна, на яку суд наклав арешт.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2021 року.

З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення апеляційного суду на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 5 частини першої статті 411) частини другої статті 389 ЦПК України.

Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, позивач обґрунтовує своє право оскаржити в касаційній інстанції постанову апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції щодо задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову. Вказує на те, що цей правовий висновок підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 341/1162/19.

На переконання позивача апеляційний суд не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у її постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, щодо критеріїв визначення співмірності застосовуваних заходів забезпечення позову та позовних вимог.

Дійшовши висновків про недоведеність того, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є сторонами у якомусь інвестиційному договорі, укладеному з позивачем, апеляційний суд вдався до аналізу обставин справи по суті, що не передбачено під час розгляду питання про забезпечення позову відповідно до правових висновків, викладених у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 381/4019/18, постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 362/6725/18, від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

Зазначає, що позивач, обґрунтовуючи адекватність і співмірність вартості земельних ділянок із позовними вимогами додав до заяви про забезпечення позову роздруківки з мережі Інтернет щодо вартості аналогічних земельних ділянок (наведена інформація вказувала навіть на те, що земельні ділянки відповідачів за ціною не покривають розміру позовних вимог). При цьому, відповідачі не надали доказів того, що ринкова вартість їхніх земельних ділянок набагато більша за ту, яка відображена у наданих позивачем роздруківках з мережі Інтернет і перевищує розмір позовних вимог.

Також вказує на те, що згідно з доданою до позовної заяви відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Київській області на адвокатський запит під час інших судових процесів відповідачам вдалося розділити належні їм земельні ділянки та відчужити їх іншим особам, що підтверджує ризики ухилення відповідачів від виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Крім того, заявник вказує на те, що позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), а клопотання його адвоката, яка не могла прибути у судове засідання через війну в Україні, про відкладення розгляду справи мінімум до скасування воєнного стану в Україні було апеляційним судом відхилене. Отже, позивача позбавили права належного доступу до правосуддя. А розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц та від 11 травня 2022 року у справі № 755/4963/21.

Позиція інших учасників справи

02 вересня 2009 року до Верховного Суду були направлені відзиви на касаційну скаргу, які відповідають вимогам ЦПК України, від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Зміст усіх відзивів є ідентичним. Зазначені особи вважають касаційну скаргу позивача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим - таким, що має бути залишеним у силі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Києво-Святошинського суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року справа призначена до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, відповідно до якого постанови апеляційного суду, якими скасоване судове рішення суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, підлягають перегляду у касаційній інстанції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справа повернута колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду вважає, що за два роки і три місяці з часу прийняття відповідної постанови у справі № 914/1570/20 суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступу від сформульованого у тій постанові висновку (щодо можливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, якою ця ухвала скасована), - відсутні. Розгляд питання про відступ від висновку Великої Палати Верховного Суду на користь того, який вона первинно сформулювала у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, але від якого відступила у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, є недоцільним.

11 вересня 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів на загальну суму 217 500,00 доларів США та 1 512 186,00 грн.

Відповідно до даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені земельні ділянки відповідачів дійсно належать їм на праві приватної власності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів 217 500,00 дол. США та 1 512 186,00 грн.

До позовної заяви позивачем було надано інформацію з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до якої спірні земельні ділянки, на які позивач просить накласти арешт, належать відповідачам на праві власності.

Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження договірних відносин з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , то висновки суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції про накладення арешту на спірні земельні ділянки, належні цим відповідачам, та відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову є правильними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що не можливо встановити, яким чином застосування арешту на земельні ділянки може гарантувати ефективний захист для позивача та виконання потенційного судового рішення, направленого на задоволення майнових вимог щодо вказаних відповідачів, а також не надав доказів, що ці відповідачі несуть субсидіарну відповідальність за позовними вимогами.

Посилання позивача в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд вдався до аналізу обставин справи по суті, що не передбачено під час розгляду питання про забезпечення позову, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки, такі доводи є безпідставними.

Верховний Суд звертає увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Тому, оскільки позивач не надав доказів наявності між ним та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договірних правовідносин, а належні їм земельні ділянки не є предметом спору у цій справі, то відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 щодо накладення арешту на земельні ділянки цих відповідачів.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні заяви позивача в частині накладення арешту на земельні ділянки, належні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки позивач не надав доказів вартості цих земельних ділянок, що унеможливлює встановити співмірність між розміром позовних вимог та заходами забезпечення позову, а також з`ясувати чи дійсно невжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову про стягнення коштів.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування при постановленні оскаржуваного судового рішення висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать цим висновкам.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування при постановленні оскаржуваного судового рішення висновків, сформульованих у постанові від 29 жовтня 2020 року в справі № 362/6725/18 також є безпідставним, оскільки у вказаній справі інші правовідносини та встановленні фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника, який належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, а клопотання його адвоката, яка не могла прибути у судове засідання через війну в Україні, про відкладення розгляду справи мінімум до скасування воєнного стану в Україні було апеляційним судом відхилене, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року розгляд справи було призначено на 26 січня 2022 року.

24 січня 2022 року адвокат ОСОБА_9 - Безпалюк Н. В. подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 26 січня 2022 року, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі (т. 1 а. с. 229, 230).

Розгляд справи було відкладено на 02 березня 2022 року (т. 1 а. с. 236).

17 лютого 2022 року адвокат ОСОБА_9 - Безпалюк Н. В. подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 02 березня 2022 року, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі (т. 1 а. с. 240, 241).

02 березня 2022 року справа була знята з розгляду та відкладена на 25 травня 2022 року (т. 1 а. с. 246, 247).

22 травня 2022 року адвокат ОСОБА_9 - ОСОБА_8 подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 25 травня 2022 року, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану та у зв`язку із її виїздом за межі території Україні (т. 2 а. с. 2, 3).

Розгляд справи було відкладено на 08 червня 2022 року (т. 2 а. с. 8).

02 червня 2022 року адвокат ОСОБА_9 - Безпалюк Н. В. подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 08 червня 2022 року, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану та просила суд відкласти розгляд справи до скасування воєнного стану в Україні (т. 2 а. с. 11, 12).

08 червня 2022 року справа знята з розгляду та відкладена на 06 липня 2022 року (т. 2 а. с. 17).

01 липня адвокат ОСОБА_9 - ОСОБА_8 подала клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 06 липня 2022 року, у зв`язку із веденням в Україні воєнного стану та просила суд відкласти розгляд справи до скасування воєнного стану в Україні (т. 2 а. с. 24, 25).

06 липня 2022 року апеляційний суд розглянув справу та виніс оскаржувану постанову.

Враховуючи, що справа тривалий час перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції, неодноразово відкладалася за клопотаннями представника ОСОБА_1 , позивач та його представник були обізнані про розгляд справи 06 липня 2022 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про розгляд справи за їх відсутності.

Посилання позивача на те, що він не був повідомлений належним чином про розгляд справи є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Так, судові повістки - повідомлення, направлені ОСОБА_9 , про розгляд справи 08 червня 2022 року та 06 липня 2022 року були повернені у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а. с. 19-22).

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження у справі.

Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Позивач про зміну свого місця проживання (перебування) суд не повідомляв.

З огляду на вказане позивач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тому доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення є необґрунтованими.

Верховний Суд також зауважує, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин ніж ті, що були встановлені судом апеляційної інстанції, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України оформлена суддею Петровим Є. В.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк