Рішення

від 30.12.2024 по справі 369/11493/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11493/21

Провадження № 2/369/4463/24

РІШЕННЯ

Іменем України

30.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судового засідання Липченко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів в порядку недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в першій половині 2009 року між ним та відповідачами було укладено інвестиційний договір, на виконання якого позивач передав відповідачам 217 500,00 дол. США. Обставини укладення інвестиційного договору обґрунтовував тим, що у першій половині 2009 року до позивача в офіс, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 приїхав ОСОБА_4 з його дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_8 (на даний час - ОСОБА_2 ) У ході розмови ОСОБА_3 повідомила, що в очолюваного нею фермерського господарства «Мрія» виникли проблеми з приватизацією земельної ділянки, яку використовувало її господарство та попросила дати їй як засновнику, а також членам ФГ «Мрія» кошти в розмірі 285 500 дол. США для подолання певних юридичних труднощів, які виникли з приватизацією земельної ділянки. За що пообіцяла включити позивача до складу співзасновників ФГ «Мрія» та переоформити на останнього в рахунок погашення боргу певні земельні ділянки. Зазначає, що в результаті домовленостей позивач передав ОСОБА_2 кошти у розмірі 155 000 дол. США для подолання юридичних перешкод у приватизації землі ФГ «Мрія».

Позивач стверджує, що 25.11.2009 ОСОБА_3 повідомила позивача про те, що прийнято розпорядження Києво-Святошинської РДА від 10.11.2009 за №1582, яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо приватизації земельної ділянки, хоча відомості про передача земельної ділянки в дане розпорядження включені не були.

Також, позивач зазначає, що 25.11.2009 ОСОБА_3 взяла в борг у позивача 45 000 дол. США, а 29.03.2010 року ще 25 000 дол. США що підтверджується відповідною розпискою, на підставі якої їх було стягнено з ОСОБА_3 на користь позивача рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 у справі №369/11564/13.

Разом з цим, позивач стверджує, що в рамках вищевказаного інвестиційного договору ОСОБА_2 у першій половині березня 2010 року отримала від позивача ще 62 500 дол. США для завершення процедури приватизації земельних ділянок.

Крім цього, позивач стверджує, що 31.03.2011 року між ним та відповідачами було укладено ще один інвестиційний договір, за умовами якого позивач зобов`язався фінансувати будівництво бази відпочинку на озері у АДРЕСА_2 , шляхом передачі ОСОБА_2 грошових коштів, а остання в свою чергу зобов`язалась займатись усіма організаційними та будівельними питаннями та при цьому позивач стверджує, що ОСОБА_2 при укладенні договору діяла від свого імені та від імені батьків. За твердженнями позивача в рамках вказаного інвестиційного договору позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти на суму 1 512 186 грн.

Крім цього, позивач стверджує, що ОСОБА_2 , діючи від імені всіх членів ФГ «Мрія», власників земельних ділянок та членів її родини, підписала з позивачем угоду від 31.03.2011 року, за якою вона зобов`язалась продати приватизовані земельні ділянки за 450 000 дол США, з яких повернути позивачу 125 000 дол США, а інші кошти сумісно використати на розвиток зони відпочинку на озері ОСОБА_9 .

Позивач наголошує на тому, що всупереч усім домовленостям та незважаючи на його численні вимоги відповідачі не розраховували на реальне виконання цих договорів, а лише бажали заволодіти коштами позивача для задоволення особистих потреб.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає укладені інвестиційні договори недійсними на підставі статті 215, 230 ЦК України, а набуті відповідачами кошти у порядку застосування наслідків недійсності правочинів слід повернути позивачеві, як безпідставно набуті.

З врахуванням остаточної заяви про збільшення позовних вимог просив суд:

визнати недійсним інвестиційний договір, укладений у листопаді 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за умовами якого ОСОБА_1 інвестував 217 500,00 дол. США в отримання у власність земельної ділянки в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти у розмірі 217 500,00 дол. США;

визнати недійсним інвестиційний договір, укладений 31.03.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за умовами якого ОСОБА_1 інвестував грошові кошти у розмірі 1 512 186,00 грн у побудову зони активного відпочинку біля озера у селі Горенка Києво-Святошинського району Київської області;

у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 512 186,00 грн. та 395 019,25 грн. інфляційних втрат, а всього - 1 907 205,25 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Дубас Т.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.08.2021 відкрито позовне провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

25.07.2022 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. 18.10.2022 від представника позивача додатково надійшла нова заява про збільшення позовних вимог.

29.11.2022 року від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони заперечувала проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечення позовних вимог зазначили про те, що до участі у справі у якості відповідачів залучені особи, які жодним чином не стосуються даної справи, в матеріалах справи відсутні будь-які докази їх причетності до отримання грошових коштів. Крім цього, з матеріалів справи №369/11564/13 вбачається, що судами досліджувались видаткові касові ордери та було встановлено, що вказані ордери не є доказами передачі грошових коштів в борг та належність їх особисто позивачеві. При цьому, при розгляді даної справи позивачем не надано суду доказів на спростування вищевикладених обставин. Також, відповідачі зазначають, що жодного договору, який би пояснив природу виникнення вказаних сумнівних ордерів та відносини між позивачем та ОСОБА_2 не було надано. Крім цього, відповідачі звертають увагу, що позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом (справа №369/4521/19, проте ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.04.2019 року було відмовлено у відкритті провадження).

Також, відповідачі зазначаються, що спірні правочини, відповідно до положень ст. 208 ЦК України підлягали обов`язковому укладенню в письмовій формі, проте позивачем доказу укладення такого правочину надано не було.

Крім цього, відповідачі звертають увагу на те, що позиція позивача про те, що перший інвестиційний договір було укладено у зв`язку з наданням відповідачам коштів для оплати приватизації земельних ділянок ФГ «Мрія» є надуманою та безпідставною, оскільки згідно ст. 25, 31, 32 ЗК України приватизація земельних ділянок фермерських господарств здійснюється безкоштовно. Враховуючи такі обставини, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.11.2022 до суду надійшла заява відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

02.02.2023 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області задоволено клопотання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування у позивача оригіналів документів та які він посилається, як на підставу для задоволення позову.

12.04.2023 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

18.09.2023 представником позивача подано до суду клопотання про неможливість подання витребуваних судом документів та визнання причини їх неподання поважною, аргументуючи тим, що ОСОБА_1 не має об`єктивної можливості надати суду витребувані докази, оскільки оригінали передані слідчому в рамках кримінального провадження №120131101000113505 для проведення криміналістичної експертизи.

18.09.2023 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області задоволено клопотання відповідачів ОСОБА_2 про витребування інформації щодо наявності у матеріалах кримінального провадження №120131101000113505 оригіналів спірних документів та чи повертались ці документи позивачеві.

09.01.2024 до суду надійшов лист слідчого СУ ГУНП в Київській області А. Панченко в якому зазначено, що в матеріалах кримінального провадження №120131101000113505 відсутні оригінали ордерів та розписок, які витребувались судом.

Розпорядженням №247 від 04.03.2024 справу передано на повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з мобілізацією в ЗСУ та увільненням від обов`язків з відправлення правосуддя судді ОСОБА_10 ..

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Пінкевич Н.С.

Ухвалою від 11.03.2024 року справу прийнято до провадження судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.

08.05.2024 відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_11 заявлено клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та технічно-судової експертизи документів та предмет їх оригінальності на належності підпису зазначеним в документах особам.

23.05.2024 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у задоволенні клопотання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю.

У судове засідання позивач та представник позивача не з`явились. Представник позивача направила до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з`явились. Про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи не надсилали.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Позивач звернувся до суду щодо визнання недійсними інвестиційних договорів та застосування наслідків їх недійсності.

Так, згідно частини 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Необхідно розрізняти такі поняття, як недійсний, нікчемний та неукладений договір. Вказані поняття не є тотожними та мають різні правові наслідки для сторін. Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В разі відсутності у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов), даний факт може свідчити про неукладення договору, а не про його недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом) чи нікчемність. Водночас, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначила, що у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній час укладення спірного договору), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності (стаття 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов`язання, то зміст цього зобов`язання розкривається через права та обов`язки його учасників, визначені умовами договору. Зміст договору не випливає із його назви та назви сторін за договором, тобто дійсний правовий зміст договору розкривається через встановлені сторонами у договорі прав та обов`язки сторін договору.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) вказано, що правовідносини - одна з основоположних категорій права, структуру якої складають: учасники або суб`єкти правовідносин (особи, які беруть участь у правовідносинах); об`єкти правовідносин (немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв`язок між суб`єктами правовідносин); зміст правовідносин (суб`єктивні цивільні права та суб`єктивні цивільні обов`язки їх учасників). Існування правовідносин неможливе за відсутності одного (або декількох) зі складових елементів їх структури. Договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб`єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст. При цьому визначення предмета договору (об`єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов`язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків.

Проте, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу укладення інвестиційних договорів між ним та відповідачами.

Так, позовній заяві позивач вказує, що надавав відповідачам кошти в рамках інвестиційного договору, який позивач та відповідачі уклали у листопаді 2009 року з метою подолання юридичних труднощів, які виникли під час приватизації земельної ділянки, яка використовувалась фермерським господарством «Мрія».

Разом з цим, з письмових матеріалів прави судом встановлено, що відповідно до статуту селянського (фермерського) господарства «Мрія», затвердженого протоколом загальних зборів членів господарства №2 від 08.11.2006, учасниками цього господарства є засновник - ОСОБА_3 та члени сім`ї і родичі засновника (голови), а саме: чоловік - ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_8 , зять - ОСОБА_7 . Згідно ст. 6.1. статуту господарство здійснює свою діяльність на земельній ділянці площею 50,0 га, наданій голові господарства на підставі державного акту на право постійного користування від 10.09.2001.

Відповідно до державного акту на право постійного користування від 10.09.2001, серії ІІІ-КВ №018998 ОСОБА_3 надано земельну ділянку на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №2019 від 18.03.2010 припинено право постійного користування фермерського господарства «Мрія» в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117 га та передано її безоплатно у власність членам фермерського господарства «Мрія».

Тобто, в даному випадку вбачається, що члени фермерського господарства «Мрія» скористались своїм правом, визначеним ст. 32 ЗК України на безоплатну приватизацію, що в свою чергу суперечить доводам позивача про інвестування коштів позивачем для приватизації земельних ділянок фермерського господарства «Мрія».

Разом з цим, позивачем не надано доказів щодо визначення сторін, досягнення сторонами істотних умов інвестиційного договору, прав та обов`язків та в цілому укладення таких договорів, позивач не може навіть визначитись з датою укладення інвестиційного договору, зазначаючи дату «листопад 2009 року».

Що стосується другого інвестиційного договору, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до копії угоди від 31.03.2011, на яку посилається позивач, як на доказ укладення спірного інвестиційного договору, зазначено, що « ОСОБА_12 бере на себе обов`язок продати до 01.09.2011 року землю в с. Горенка на загальну суму 450 000 дол США. З яких 125 000 дол США повертаються ОСОБА_1 . Залишок засобів використовується на розвиток зони відпочинку на озері Горенка».

Разом з цим, сама угода не містить жодної конкретизації, які саме ділянки підлягають продажу, з яких підстав, як визначалась та погоджувалась сума, за яку мали продаватись ділянки, ким, за якою адресою, на підставі чого та за яких умов мав здійснювався розвиток зони відпочинку. Тобто, дана угода не містить в собі жодних ознак інвестиційного договору, оскільки не містить в собі істотних умов, які притаманні інвестиційному договору.

У якості доказів на укладення інвестиційного договору від 31.03.2011, позивач посилається на видаткові касові ордери від 26.04.2011 на суму 3 000 грн., підстава платежу - геодезія бетонний забор пляж Горенка; від 04.05.2011, підстава платежу - компенсація СФГ «Мрія» за пляж, на суму 3 500 дол. США; від 11.10.2011на суму 6 000 грн., підстава платежу - топогрофо-геодезичні роботи дог.№18-11 від 05.04.2011; від 17.10.2011 на суму 1 000 грн., підстава платежу - договір №43230 викопіювання; від 10.11.2011 на суму 4 000 грн., підстава платежу - електроенергія за жовтень 2011; від 10.11.2011 на суму 10 000 грн., підстава платежу - з/п охоронникам; від 16.12.2011на суму 15 390 грн., підстава платежу - з/п охоронникам; від 06.12.2011на суму 5 000 грн., підстава платежу - електроенергія на 12.2011; від 06.12.2011 на суму 10 000 грн., підстава платежу - з/п охоронникам за 11.11; від 20.10.2011 року на суму 10 000 грн., підстава платежу - з/п охоронникам; від 10.07.2012 на суму 9 000 грн., підстава платежу - паспорт пляжу; від 10.02.2012 на суму 15 500 грн., підстава платежу - з/п охоронникам; від 04.04.2012 на суму 19 500 грн., підстава платежу - з/п охоронникам, електроенергія; від 10.10.2011 на суму 9 909 грн., підстава платежу - електроенергія за вересень-жовтень 2011; від 25.04.2012 на суму 5 000 грн., підстава платежу - електроенергія; від 25.04.2012 на суму 10 500 грн., підстава платежу - з/п охоронникам; від 02.03.2011 на суму 2 000 дол. США, підстава платежу - електросети Горенка; від 04.05.2012 на суму 300 000 грн., підстава платежу - аванс на обладнання бару, музика, доплата за паркову, пісок; від 15.05.2012 року на суму 331 894 грн., підстава платежу - комунікації по території на вулиці каналізації, доп.

Однак, суд не може взяти до уваги вищевказані видаткові касові ордери у якості доказу укладення та/або виконання інвестиційного договору від 31.03.2011. По-перше, з вказаних ордерів не вбачається в рамках яких правовідносин вони видавались, оскільки вони не містять будь-якої ідентифікації чи посилання до конкретного договору.

Крім цього, вказані видаткові касові ордери вже неодноразово досліджувались судами різних інстанцій. Так, в рішенні апеляційного суду Київської області від 16.12.2015 у справі 369/11564/13, яке залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 14.09.2016 щодо вищевказаних видаткових касових ордерів зазначено, що «вказані ордери не є доказами передачі коштів в борг, оскільки в них чітко вказана підстава платежу, а позивач ОСОБА_1 зазначений як касир, що видав кошти. Крім того, в постанові слідчого СВ першого відділу міліції Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві про закриття кримінальної справи від 03.01.2014 вказано, що ОСОБА_1 у якості свідка дав покази, що між ним та ТОВ «Норвік Україна» укладено договір доручення про проведення роботи по облагородженню території. ОСОБА_1 для виконання умов договору надавалось право здійснювати оплати по безготівковому рахунку, а також надавати готівку в борг ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , якими вони можуть користуватись на власний розсуд. У період часу з 2010 по 2012 роки ОСОБА_8 отримувала грошові кошти на загальну суму 2 196 003 грн., що належать ТОВ «Норвік Україна», про що оформлялись видаткові касові ордери, які підписувала ОСОБА_8 ».

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи зазначене, суд не бере до уваги видаткові касові ордери, щодо яких встановлено обставини, у якості доказу на укладення та/або виконання інвестиційного договору.

Суд, також, вважає за необхідне звернути увагу, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження участі у спірних правовідносинах відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та не обґрунтував наявність або відсутність їх волевиявлення щодо обставин справи, зокрема погодження істотних умов, які передбачені для інвестиційних договорів.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).

В супереч зазначено, позивач не надав жодного доказу на підтвердження наявності умислу в діях відповідачів.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час судового розгляду відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подано заяву про застосування строку позовної давності

Відповідно до статті 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з цим, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

При розгляді справи, оцінюючи доводи сторін та матеріали справи, судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідачів, які б підлягали судовому захисту, а доводи викладені позивачем у позовній заяві ґрунтуються лише на суб`єктивному баченні позивача, не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст.180, 182, 184, 192 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів відмовити у повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 30 грудня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ