Окрема думка

від 20.09.2023 по справі 369/11493/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.

справа № 369/11493/21 (провадження № 61-7445 св 22)

20 вересня 2023 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними інвестиційних договорів та стягнення грошових коштів, і постановою від 20 вересня 2023 року залишив без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржувану постанову апеляційного суду.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

2. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

3. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства прямо визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення.

4. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

5. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

6. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (згідно із частинами першою та другою статті 149 ЦПК України).

7. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (частина одинадцята статті 149 ЦПК України).

8. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України один з видів забезпечення позову - накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

9. Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) (частина перша статті 154 ЦПК України). Частина третя статті 154 ЦПК України передбачає випадки обов`язкового застосування судом зустрічного забезпечення.

10. Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

11. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).

12. Частина третя статті 258 ЦПК України встановлює, що розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

13. Згідно із частиною другою статті 382 ЦПК України постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку у випадках, передбачених ЦПК України.

14. Пункти 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачають, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

15. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, встановлених цією статтею ЦПК України.

17. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

18. Виходячи зі змісту частини другої статті 19, пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України у їх взаємодії із частиною другою статті 382, частиною першою статті 389 ЦПК України цей Кодекс є, зокрема, Законом, який у виключний спосіб встановлює випадки, у яких допускається забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у цивільному процесі. Аналогічне стосується, відповідно до їх аналогічних нормативних положень, ГПК України щодо господарського процесу, КАС України у адміністративному процесі, Кримінального процесуального кодексу України щодо кримінального процесу. Отже, виключно Законом, зокрема ЦПК України, встановлені випадки зазначеного оскарження судових рішень у касаційній інстанції.

19. Отже, у статті 389 ЦПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження у цивільному процесі, визначений перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню в цивільному процесі. Аналіз пунктів 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України дає розуміння того, що діюча редакція ЦПК України чітко передбачає, що касаційному оскарженню підлягають постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатами апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а також в інших випадках, прямо передбачених ЦПК України.

20. Беручи до уваги приписи частин другої та третьої статті 258, пунктів 1 та 2 частини першої статті 389 ЦПК України й враховуючи те, що позивач у своїй касаційній скарзі оскаржує не ухвалу суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, а саме постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результатами перегляду такої ухвали, а також те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову в цій справі скасована апеляційним судом і у забезпеченні позову суд відмовив, слід констатувати, що ЦПК України не передбачає можливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, прийнятої за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, якою остання ухвала скасована.

21. Волевиявлення законодавця у питанні оскарження забезпечення позову в касаційному порядку є більш ніж очевидними - якщо забезпечення позову зберігається, особа, щодо якої вжиті такі заходи забезпечення, з огляду на можливу наявність для неї негативних наслідків, не може бути позбавлена можливості їх оскарження в касаційному порядку, якщо ж заходи забезпечення відсутні, покладення на суд касаційної інстанції вирішення питання про необхідність вжиття таких заходів є надмірним та не відповідає меті касаційного перегляду.

22. Виходячи зі змісту статті 149 ЦПК України, вжиття заходів забезпечення позову є допоміжним заходом в питанні вирішенні спору та забезпечені дійсного виконання судового рішення, яким він вирішений, а не самоціллю у судовому процесі. Воно не може мати пріоритет перед вирішенням спору по суті згідно із частинами першою та другою статті 2 ЦПК України.

23. Разом з тим розширене тлумачення норм ЦПК України, яке дозволяє касаційний перегляд постанов апеляційної інстанції щодо скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення клопотання про забезпечення позову не відповідає положенням частини другої статті 382 та статті 389 ЦПК України, а також вимогам частини першої статті 2 ЦПК України.

24. У випадку з касаційним переглядом ухвали апеляційного суду щодо забезпечення позову суд касаційної інстанції забезпечує відповідний контроль за законністю цього судового рішення, оскільки у цьому випадку завданням касаційної інстанції є виправлення помилок апеляційної інстанції за наявності обтяжень, вжитих ухвалою про забезпечення позову.

25. У випадку, коли апеляційний суд вже здійснив апеляційний перегляд відповідної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову та встановив її необґрунтованість та незаконність, скасувавши таку ухвалу, додатковий контроль касаційної інстанції законодавець розцінив як надмірний, враховуючи, що учасник справи не позбавлений можливості заявити повторне клопотання про забезпечення позову як у випадку відмови у забезпеченні позову судом першої інстанції, так і у випадку скасування забезпечення судом апеляційної інстанції, а також не позбавлений можливості звернутись до апеляційного суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову на стадії апеляційного перегляду безпосередньо вже судового рішення суду першої інстанції по суті справи.

26. Зміст частини одинадцятої статті 149 ЦПК України з приводу того, що оскарження ухвали про забезпечення позову не перешкоджає подальшому розгляду справи не слід розуміти буквально. Є очевидні організаційні дії, передбачені ЦПК України для реалізації тієї чи іншої стадії цивільного процесу та прав сторін у судовому процесі.

27. Зокрема, очевидно, що суд касаційної інстанції не може розглядати касаційну скаргу на судове рішення у справі без самої справи. Крім того, у разі відкриття касаційного провадження у справі, відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 ЦПК України суд касаційної інстанції має забезпечити право учасників цього провадження ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, що також не передбачається можливим без витребування справи із суду першої інстанції, яка передається відповідно до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (далі - Інструкція).

28. Згідно із абзацами першим, третім та п`ятим пункту 21 розділу VII Інструкції у разі подання апеляційної скарги на ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, суд самостійно, виходячи з конкретних обставин справи та змісту апеляційної (касаційної) скарги, вирішує питання про перелік матеріалів, копії яких йому необхідно надіслати до суду апеляційної (касаційної) інстанції для розгляду скарги. Матеріали оскарження ухвали формуються лише з копій матеріалів, необхідних для розгляду скарги. Матеріали оскарження ухвали надсилаються до відповідного суду у встановленому чинним законодавством порядку. Тобто у випадку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову таке оскарження дійсно відповідно до частини одинадцятої статті 149 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи. Але в даному випадку у касаційній інстанції оскаржується саме постанова апеляційного суду.

29. Відповідно до пункту 1 розділу IX Інструкції направлення справи за межі суду, у тому числі до касаційної інстанції, а також повернення справи за належністю до місцевого чи апеляційного суду здійснюється на підставі відповідного процесуального документа. При цьому відповідно до пункту 4 цього розділу Інструкції у випадках касаційного оскарження судового рішення справа передається без заведення справи-замінника. При цьому суд першої інстанції без матеріалів справи організаційно позбавлений можливості розглядати її по суті.

30. Отже, витребування справи судом касаційної інстанції для перегляду у касаційному порядку постанови апеляційного суду щодо скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову призводить до фактичного невиконання умов частини одинадцятої статті 149 ЦПК України та формально перешкоджає розгляду справи по суті, що, з урахуванням всього вищезазначеного, не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України, якими суд першочергово має керуватись відповідно до умов частини другої цієї статті ЦПК України.

31. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

32. Зазначене стосується й змісту чинного ГПК України, якій містить аналогічні правові норми для господарського процесу.

33. Касаційне провадження у цій справі відкрите з урахуванням вимоги ЦПК України щодо застосування висновку, зокрема, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90 гс 20), який передбачає, що у касаційному порядку можуть, крім інших, переглядатися постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовані вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.

34. Вбачається, що відповідне помилкове розширене тлумачення Великою Палатою Верховного Суду статті 287 (право касаційного оскарження) ГПК України у справі № 914/1570/20 пов`язане з хибним тлумаченням зазначених положень чинного ГПК України з огляду на приписи Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції (далі -ГПК України 1991).

35. Так, частина п`ята статті 105 ГПК України 1991 передбачала, що постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

36. Пункт другий частини першої статті 107 ГПК України 1991 зазначав, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 (ухвали місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду) ГПК України 1991, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

37. Таким чином більші ніж очевидно, що застосовні норми процесуального закону не містять жодних суперечностей щодо неможливості оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовані заходи забезпечення позову.

38. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від свого власного правового висновку, викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, у якій вона вказала, що у касаційному порядку можна оскаржити не тільки (1) ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та (2) прийняту за результатами її перегляду постанову апеляційного суду про залишення цієї ухвали без змін, але й (3) постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову. Так само Велика Палата Верховного Суду зауважила, що обмеження права на касаційне оскарження (1) ухвали апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову, (2) постанови суду апеляційного суду, згідно з якою (а) відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову чи (б) залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

39. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні Велика Палата Верховного Суду вважала зміст дій апеляційного суду, а саме те, (і) чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або (іі) чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Інакше кажучи, у касаційному порядку можна оскаржити, крім (1) ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України), (2) ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також (3) постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду. Тобто у цій постанові Велика Палата Верховного Суду фактично констатувала, що касаційний перегляд відповідної категорії судових рішень є надмірним захистом прав сторони спору.

40. Держава має визначати, зокрема опосередковано у особі уповноважених органів судової влади, баланс між тими заходами судового перегляду рішень щодо захисту прав конкретної особи, які вона здатна забезпечити, та суспільно-економічними інтересами самої держави як організованого уособлення усього її суспільства. Тобто обсяг можливого судового перегляду конкретної категорії судових рішень має: по-перше, бути у балансі із забезпеченим обсягом судового перегляду інших судових рішень, а по-друге, відповідати реальним можливостям держави забезпечувати цей обсяг та без негативного впливу на можливості забезпечення інших, не менш важливих процесів, зокрема у сфері судочинства.

41. Саме із зазначеною метою держава шляхом внесення змін у процесуальні кодекси у 2017 році запровадили так звані «касаційні фільтри», які обмежили за певними критеріями (частина третя статті 389 ЦПК України) можливості перегляду справ у касаційній інстанції.

42. З моменту прийняття постанови від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 суспільний контекст, який обумовлений, у тому числі, суспільно-економічними відносинами, у країні різко та суттєво змінився через збройну агресію російської федерації проти України. Негативний вплив цього на економіку, можливості та продуктивність виробничих та людських ресурсів, соціально-економічні зв'язки є загальновідомим, фінансові потреби для захисту самого факту існування української держави також. У цьому контексті збереження зазначеного розширеного тлумачення положень ЦПК України щодо можливості касаційного оскарження відповідних постанов апеляційного суду вбачається невиправданим - таким що не відповідає, по-перше, можливостям держави, а по-друге, зазначеному балансу у системі судочинства, враховуючи збереження касаційних фільтрів, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України, які потенційно зачіпають значно більш широкі інтереси громадян, але тим не менш залишаються підпорядкованими потребам ефективної організації судочинства в Україні.

43. Отже, є помилковим підхід, відповідно до якого постанови апеляційного суду, прийняті за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову, якими ці ухвали скасовані, підлягають касаційному оскарженню, оскільки він протирічить юридично-логічному змісту ЦПК України та ще й додатково суспільному контексту сьогодення.

На моє переконання, справа мала б бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, якій міститься у її постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, з поверненням до правильного правового висновку, який міститься у її постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, або провадження у цій справі мало б бути закрите як помилково відкрите.

Суддя В. В. Пророк