Постанова

від 26.10.2023 по справі 296/7004/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 296/7004/18

провадження № 61-7775св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 , відповідачі (за первісним позовом):Приватне акціонерне товариство «Правекс Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Правекс Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Поліські Зорі», ОСОБА_2 ,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФМ Акцент»,позивач (за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Поліські Зорі»,відповідачі (за зустрічним позовом): Приватне акціонерне товариство «Правекс Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Правекс Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова взаємодопомога», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал»розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року

у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду

від 29 червня 2022 рокуу складі колегії суддів Невідомої Т. О.,

Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Правекс Банк» (далі - ПрАТ «Правекс Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Правекс Банк» (далі - АТ «Правекс Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Поліські Зорі» (далі - ТОВ «Фірма Поліські Зорі»), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФМ Акцент» (далі - ТОВ «ПФМ Акцент»), про визнання недійсними договору про відкриття кредитної лінії, договорів іпотеки, договору поруки та кредитного договору й витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що 24 жовтня 2008 року між

АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про відкриття кредитної лінії (з наступними змінами), відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 650 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,99 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 24 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

24 жовтня 2008 року між ТОВ «Фірма Поліські Зорі» та АТ «Правекс Банк» укладений договір іпотеки (з наступними змінами), відповідно до умов якого ТОВ «Фірма Поліські Зорі» передало в іпотеку АТ «Правекс Банк» належне ТОВ «Фірма Поліські Зорі» нерухоме майно - нежиле приміщення (магазин) (Літ. А), загальною площею 650,70 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а також договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ «Фірма Поліські Зорі» прийняло зобов`язання нести солідарну відповідальність перед АТ «Правекс Банк» за виконання ОСОБА_1 перед АТ «Правекс Банк» зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року.

Також, 24 жовтня 2008 року між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (з наступними змінами), відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 350 000 доларів США для споживчих цілей, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,99 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів

до 24 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

24 жовтня 2008 року, між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (з наступними змінами), відповідно до умов якого остання передала в іпотеку АТ «Правекс Банк» належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення (група нежилих приміщень 1-2 кафе піцерія (в літ. А): приміщення № 1 площею 3,2 кв. м; приміщення № 2 - 57,3 кв. м; приміщення № 3 - 5,8 кв. м; приміщення

№ 4 - 2,3 кв. м; приміщення № 5 - 1,8 кв. м; приміщення № 6 - 1,1 кв. м; приміщення № 7 - 6,6 кв. м; приміщення № 8 - 4,1 кв. м; приміщення

№ 9 - 2,8 кв. м; приміщення № 10 - 2,9 кв. м; приміщення № 11 - 1,7 кв. м; приміщення № 12 - 21,6 кв. м; приміщення № 13 - 1,3 кв. м; загальною площею 112,50 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка також вказала, що на підставі договору іпотеки від 24 жовтня

2008 року та договорів про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами 26 травня 2017 року за ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» зареєстровано право власності на групу нежилих приміщень

№ 1-2 кафе піцерія (в літ. А), загальною площею 112,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

26 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу за ТОВ «ПФМ Акцент» зареєстровано право власності на групу нежилих приміщень № 1-2 кафе піцерія.

01 серпня 2018 року ТОВ «ПФМ Акцент» відчужило групу вказаних нежилих приміщень у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу.

На думку позивачки, договір про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року, договори іпотеки від 24 жовтня 2008 року, договір поруки

від 24 жовтня 2008 року, кредитний договір від 24 жовтня 2008 року, є такими, що порушують її законні права та інтереси, та підлягають визнанню недійсними з тієї підстави, що видача кредиту повинна була здійснюватись шляхом видачі готівки з каси банку. Однак, у порушення умов договорів кредиту АТ «Правекс Банк» не виконано зобов`язань перед нею щодо видачі їй коштів із каси банку. Жодного первинного документу про отримання нею коштів в рахунок кредитів за оспорюваними кредитними договорами, жодних заяв на видачу готівки не існує. Оскільки основні зобов`язання за кредитними договорами із зазначених підстав підлягають визнанню недійсними, договори, які укладені між сторонами, як спосіб забезпечення виконання зобов`язання, також мають бути визнані недійсними.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, просила суд визнати недійсними договори про відкриття кредитної лінії, іпотеки, поруки та кредитного договору, а також витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно - групу нежилих приміщень № 1-2 кафе піцерія (Літ. А), загальною площею 112,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У серпні 2018 року ТОВ «Фірма Поліські Зорі» звернулося до суду із зустрічним позовом до ПрАТ «Правекс Банк», правонаступником якого

є АТ «Правекс Банк», ТОВ «Фінансова взаємодопомога», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 ,

ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», про визнання договору іпотеки та договору поруки недійсними й витребування майна.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2010 року

та 26 січня 2011 року між ТОВ «Фірма Поліські Зорі» та АТ «Правекс-Банк» укладені договори про внесення змін та доповнень до договору іпотеки

від 24 жовтня 2008 року та договору поруки від 24 жовтня 2008 року.

ТОВ «Фірма Поліські Зорі» вважало, що з урахуванням договорів про внесення змін та доповнень, договір іпотеки від 24 жовтня 2008 року та договір поруки від 24 жовтня 2008 року укладені з порушенням вимог закону та підлягають визнанню недійсними з тієї підстави, що іпотека, застава, порука носять похідний характер від зобов`язання, на забезпечення виконання яких вона застосовується.

Оскільки банк не виконав своїх зобов`язань перед позичальником ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року, грошові кошти позичальнику з каси банку не надав, такий договір є недійсним, а, отже, підлягає визнанню недійсними договір іпотеки та договір поруки, що забезпечують виконання зобов`язання за договором кредиту від 24 жовтня 2008 року.

Разом з тим, нежитлове приміщення (магазин) (Літ. А), загальною площею 650,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наразі належить на праві власності ТОВ «Фінансова взаємодопомога» на підставі договору купівлі-продажу від 26 лиипня2018 року, що свідчить про те, що останнє вибуло від ТОВ «Фірма Поліські Зорі» поза волею товариства.

Посилаючись на вищевказане, ТОВ «Фірма Польські Зорі» просило суд визнати недійсними договори іпотеки та поруки від 24 жовтня 2008 року, а також витребувати з незаконного володіння ТОВ «Фінансова взаємодопомога» на користь ТОВ «Фірма Поліські Зорі» нежитлове приміщення (магазин) (Літ. А), загальною площею 650,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 02 листопада 2021 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ТОВ «Фірма Поліські Зорі» відмовив.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що кредитні договори, на недійсність яких посилається позивачка, підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальниця тривалий час виконувала умови кредитних договорів, вносила до них зміни. Зазначене у своїй сукупності свідчить про безпідставність позовних вимог щодо визнання недійсними відповідних кредитних договорів та договорів іпотеки, які були укладені в забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань. Отже, відсутні підстави для задоволення первісного позову.

Зустрічний позов ТОВ «Фірма Поліські Зорі» має похідний характер від позовних вимог ОСОБА_1 , а тому вимоги зустрічного позову також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення первісних позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог до Верховного Суду не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Підставою касаційного оскарження судових рішення заявниця зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц (провадження № 61-16575св18), від 31 березня 2021 року у справі № 750/2369/17 (провадження № 4315св19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Касаційна скарга мотивована тим, що умовами кредитних договорів чітко визначений порядок надання та отримання кредитних коштів, який передбачає видачу коштів у рахунок кредиту виключно готівкою із каси банку. Банк не виконав зобов`язань щодо видачі в рахунок кредиту коштів із каси банку.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 жовтня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про відкриття кредитної лінії (з наступними змінами), відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 650 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,99 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 24 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

24 жовтня 2008 року між ТОВ «Фірма Поліські Зорі» та АТ «Правекс Банк» укладений договір іпотеки (з наступними змінами), відповідно до умов якого ТОВ «Фірма Поліські Зорі» передало в іпотеку АТ «Правекс Банк» належне ТОВ «Фірма Поліські Зорі» нерухоме майно - нежиле приміщення (магазин) (Літ. А), загальною площею 650,70 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а також договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ «Фірма Поліські Зорі» прийняло зобов`язання нести солідарну відповідальність перед АТ «Правекс Банк» за виконання ОСОБА_1 перед АТ «Правекс Банк» зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року.

Також, 24 жовтня 2008 року між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (з наступними змінами), відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 350 000 доларів США для споживчих цілей, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,99 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів

до 24 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

24 жовтня 2008 року, між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (з наступними змінами), відповідно до умов якого остання передала в іпотеку АТ «Правекс Банк» належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення (група нежилих приміщень 1-2 кафе піцерія (в літ. А): приміщення № 1 площею 3,2 кв. м; приміщення № 2 - 57,3 кв. м; приміщення № 3 - 5,8 кв. м; приміщення

№ 4 - 2,3 кв. м; приміщення № 5 - 1,8 кв. м; приміщення № 6 - 1,1 кв. м; приміщення № 7 - 6,6 кв. м; приміщення № 8 - 4,1 кв. м; приміщення

№ 9 - 2,8 кв. м; приміщення № 10 - 2,9 кв. м; приміщення № 11 - 1,7 кв. м; приміщення № 12 - 21,6 кв. м; приміщення № 13 - 1,3 кв. м; загальною площею 112,50 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 оформила та підписала заяву про видачу готівки за кредитним договором від 24 жовтня 2008 рок.

25 травня 2009 року ОСОБА_1 подала до АТ «Правекс Банк» заяву про відстрочку платежу за тілом кредиту та договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року.

Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору

від 03 вересня 2009 року сторони домовились щодо реструктуризації заборгованості шляхом встановлення нового графіку погашення кредиту за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року.

Відповідно до висновку Київського експертно-дослідного центру

від 20 вересня 2018 року № 14691 видача готівкової іноземної валюти (кредиту) з банківського рахунку для обліку довгострокових кредитів

в розмірі 350 000 доларів США за кредитним договором від 24 жовтня

2008 року до каси шляхом оформлення видаткового касового документа - заяви про видачу готівки (кредиту) в сумі розмірі 350 000 доларів США на користь ОСОБА_1 документально підтверджується в бухгалтерському обліку ПАТ «КБ «Правекс Банк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав, послалася на те, що банком кредитні кошти всупереч зобов`язанням, встановленим у кредитних договорах, не були видані їй із каси банку, тому зазначені кредитні договори не можуть вважатися такими, момент укладення яких настав, оскільки не існує жодного первинного документа про отримання нею коштів в рахунок кредитів за оспорюваними кредитними договорами.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України

(тут і далі - ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором,

у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження

№ 61-16353сво18) зазначив, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20) вказав, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/припинення прав взагалі).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі

№ 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Вирішуючи спір в частині первісних позовних вимог, суд першої інстанції,

з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копією заяви на видачу готівки

від 24 жовтня 2008 року на суму 350 000 доларів США за договором кредиту від 24 жовтня 2008 року, а також рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 16 червня 2021 року у справі № 295/4526/14 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Правекс Банк», ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», ТОВ «Авістар» про визнання правочинів недійсними.

Богунський районний суд міста Житомира у рішенні від 16 червня 2021 року у справі № 295/4526/14 (яке набрало законної сили 05 жовтня 2022 року) встановив, що ОСОБА_1 на підставі кредитного договору

від 24 жовтня 2008 року отримала кредит в іноземній валюті на загальну суму 350 000 доларів США, при цьому, розмір заборгованості позичальника за кредитним договором на суму 480 137 доларів США та факт видачі

й погашення кредиту підтверджується висновком Київського

експертно-дослідного центру від 20 вересня 2018 року № 14691.

Що стосується факту видачі ОСОБА_1 коштів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року

(з наступними змінами), на суму 650 000 доларів США, то вказана обставина встановлена рішенням Апеляційного суду Житомирської області

від 13 листопада 2015 року у справі № 295/4435/14 за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Фірма Поліські Зорі» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд Житомирської області у рішенні від 13 листопада 2015 року у справі № 295/4435/14 (яке набрало законної сили 13 листопада 2015 року) встановив, що ОСОБА_1 за заявою про видачу готівки від 24 жовтня 2008 року отримала із каси банку кредитні кошти в сумі 650 000 доларів США, проте умови кредитного договору в частині їх повернення виконала не в повному обсязі, що призвело до виникнення у неї заборгованості, яка станом на 24 червня 2014 року складала 1 123 010,36 доларів США. При цьому, факт отримання ОСОБА_1 коштів за договором кредиту підтверджується також поясненнями банку, висновком судово-економічної експертизи, висновком судово-почеркознавчої експертизи, а також безпосередніми діями самої ОСОБА_1 щодо погашення кредиту.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16 зазначив, що «обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що зміст оспорюваних правочинів не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особи, які його вчиняли, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц (провадження № 61-16575св18), від 31 березня 2021 року у справі № 750/2369/17 (провадження № 61-4315св19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі

№ 753/9564/14-ц (провадження № 61-16575св18) предметом спору

є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі

№ 750/2369/17 (провадження № 61-4315св19) предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц (провадження № 61-16575св18), від 31 березня 2021 року у справі № 750/2369/17 (провадження № 61-4315св19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не виконав зобов`язань щодо видачі в рахунок кредиту коштів із каси банку та необхідність призначення експертизи для підтвердження цих обставин колегія суддів відхиляє

з огляду на таке.

Апеляційний суд Житомирської області у рішенні від 13 листопада 2015 року у справі № 295/4435/14-ц встановив, що за заявою про видачу готівки

від 24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 із каси банку отримала кредитні кошти в сумі 650 000 доларів США, проте умови кредитного договору в частині їх повернення виконала не в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості станом на 24 червня 2014 року на загальну суму 1 123 010,36 доларів США, що складається з: тіла кредиту - 650 000 доларів США, що еквівалентно на час звернення до суду 7 729 865 грн; пені за несвоєчасне погашення кредиту - 105 300 доларів США (1 252 238,13 грн); заборгованості за процентами - 253 999,36 доларів США (3 020 585,79 грн); пені за несвоєчасне погашення процентів - 113 711 доларів США (1 352 262,58 грн.).

Апеляційний суд Житомирської області для встановлення цих обставин призначив комплексну почеркознавчо-економічну експертизу, висновки якої врахував при ухваленні рішення.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що заперечення ОСОБА_1 відносно позову з підстав неотримання нею кредитних коштів із каси банку 24 жовтня 2008 року та посилання на таку обставину в апеляційній скарзі спростовуються: поясненнями представника банку; висновком по першому питанню судово-економічної експертизи; висновком судово-почеркознавчої експертизи, а також діями самої ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів на погашення кредиту. Пояснення ОСОБА_1 в частині непідписання платіжних документів, що підтверджують повернення нею кредиту, спростовуються висновком вказаної почеркознавчої експертизи.

А відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Отже, апеляційним судом встановлений факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 .

Оскільки судами у справі № 295/4435/14-ц досліджувалось питання існування між сторонами кредитних правовідносин, встановлено законність та обґрунтованість вимог банку та його правонаступника до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами кредиту, перевірено та досліджено кредитні договори від 24 жовтня 2008 року, надано їм відповідну правову оцінку, зазначені судові рішення набрали законної сили, отже, обставини, встановлені цими рішеннями,

є преюдиційними.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із тим, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, що «встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії, судові рішення в оскаржуваній частині, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 листопада

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня

2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Правекс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Поліські Зорі», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФМ Акцент», про визнання недійсними договору про відкриття кредитної лінії, договорів іпотеки, договору поруки та кредитного договору й витребування майна, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк