Постанова

від 13.09.2023 по справі 755/5133/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 755/5133/20

провадження № 61-1441св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної державної адміністрації в місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Власюк Катерина Петрівна, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів:

Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А., у справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба

у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, усунення перешкод

у спілкуванні з дитиною та визначення способів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Служба

у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної державної адміністрації

в місті Києві, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, у якому просила суд:

- визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 ;

- відібрати сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_3 , без позбавлення його батьківських прав;

- зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 такий спосіб: побачення з сином ОСОБА_6 кожного тижня з 10:00 год. суботи до 10:00 год. неділі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу за взаємною згодою сторін старший син ОСОБА_6 залишився проживати з відповідачем, а молодший ОСОБА_8 - із позивачем.

Після того, як ОСОБА_6 став проживати з батьком, відповідач почав систематично чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином та налаштовувати його проти матері. ОСОБА_6 почав віддалятися від неї і не бажав спілкуватися, зустрічатися, проводити час разом.

Незважаючи на зазначене, ОСОБА_1 щотижня відвідувала навчально-виховний комплекс «Домінанта», де навчався син ОСОБА_6 , та музичну школу джазового та естрадного мистецтва, в якій ОСОБА_6 вчився грі на фортепіано. Позивач спілкувалася з вчителями ОСОБА_6 , цікавилася його успішністю та відвідувала концерти, де грав ОСОБА_6 . До того ж позивач неодноразово намагалася поспілкуватися з ОСОБА_6 в школі, але син, перебуваючи під впливом батька та бабусі з тіткою, вкрай холодно сприймав спроби матері налагодити контакт із ним.

Щодо молодшого сина ОСОБА_9 позивач вказувала, що протягом трьох років вона жодного разу не чинила перешкод відповідачу бачитися з сином, тому що розуміла, що у дітей завжди буде двоє батьків, незалежно від того, що вони розлучилися. Проте, незважаючи на всі попередні домовленості, відповідач фактично викрав ОСОБА_9 .

08 березня 2020 року ОСОБА_2 приїхав до будинку позивача

в м. Українка та забрав молодшого сина ОСОБА_9 , щоб провести спільно з ним добу і обіцяв повернути на наступний день. Однак всупереч домовленостям, відповідач не повернув ОСОБА_9 додому. На день звернення позивача з позовом до суду вона так і жодного разу не побачила сина. Таким чином, відповідач фактично позбавив матір можливості спілкуватись із сином, виконувати свої материнські обов`язки.

Вказувала, що ОСОБА_2 має щільний робочий графік, тому не здійснює належний догляд, не займається вихованням та розвитком дітей. У свою чергу позивач має дохід від підприємницької діяльності та гнучкий графік роботи, що може забезпечити щоденний догляд та піклування за обома дітьми.

12 березня 2020 року позивач із метою повернення сина приїхала до квартири відповідача за адресою:

АДРЕСА_1 , у якій діти перебували самі, без нагляду дорослих. Згодом приїхав відповідач, який зі скандалом та криками виштовхав її на перший поверх. Позивач зверталася до правоохоронних органів, однак будь-яких позитивних рішень працівниками поліції не було прийнято, працівники ювенальної поліції взагалі не приїхали. Лише по додатку «Фейстайм» позивачу вдалося побачити на декілька секунд ОСОБА_9 .

26 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслала до відділу ювенальної превенції Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві, Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації заяви про протиправне утримання дитини, однак відповіді не отримала.

Станом на день звернення до суду ОСОБА_1 не знає, де перебувають діти, який у них психологічний і фізичний стан. Відповідач продовжує ігнорувати звернення позивача про повернення ОСОБА_9 додому, всі розмови не приносять бажаного результату. Відповідач всіляко ухилявся від конструктивних розмов. Зустрічі адвокатів позивача та відповідача не привели до бажаних результатів та домовленостей.

13 травня 2022 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив визначити місце проживання синів разом із ним за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вимоги зустрічного позову мотивовано тим, що після розлучення сторін старший син залишився проживати із ним, перебуває повністю на його утриманні, мати жодним чином не бере участі у житті ОСОБА_6 .

Із молодшим сином він як батько не мав змоги достатньо спілкуватися, оскільки відповідач чинила йому перешкоди та відводила дуже мало часу для побачень.

Під час одного з таких побачень ОСОБА_2 , який за освітою є медиком, помітив нетипову поведінку для хлопчика трирічного віку із сексуальним підтекстом, проте мати відмовилася у проведенні дослідження здоров`я ОСОБА_9 .

Протягом 2019-2020 років під час зустрічей батька з ОСОБА_9 дитина все частіше почала виявляти небажання повертатися до свого постійного місця проживання - помешкання позивача. 08 березня 2020 року під час чергового повернення дитини відповідачем до помешкання позивача, малолітній син категорично відмовився повертатися до матері. Влаштував істерику, почав плакати та просити батька не віддавати його матері, просив залишитися з ним, тому ОСОБА_2 прийняв рішення залишити дитину проживати разом з собою. Одразу після прийняття такого рішення, відповідач повідомив позивача та запропонував обговорити варіанти вирішення проблеми обмеження відповідача у спілкуванні з дитиною та питання психоемоційного стану дитини. Проте позивач категорично відмовилася вирішити цю проблему, а навпаки почала принижувати відповідача та його ділову репутацію та наклепу.

Вказане призвело до того, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду та під час відкриття провадження судом було вжито заходи забезпечення позову.

За словами позивача за зустрічним позовом, він належно виконував ухвалу суду, натомість дитина категорично відмовлялася покидати житло відповідача та їхати разом із позивачем.

У свою чергу ОСОБА_1 щоразу приводила з собою на виконавчі дії багато незнайомих та часто агресивно налаштованих осіб. Така атмосфера вкрай негативно впливала на психоемоційний стан як молодшого сина, так і старшого сина.

У подальшому виконавче провадження було передано до Обухівського району, в рамках якого відповідач щочетверга забезпечував явку старшого сина ОСОБА_6 до Міського центру дитини, де мали відбуватися зустрічі з позивачем. Проте під час цих зустрічей сам ОСОБА_6 відмовлявся розмовляти з позивачем та самовільно покидав кабінет психолога.

Таким чином, оскільки між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дітей, з урахуванням заяви про зміну предмета зустрічного позову (а. с. 91-108, т. 4), ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року в задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено та визначено місце проживання

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_7 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог у частині визначення місця проживання молодшого сина сторін ОСОБА_9 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, виходив із того, що в якнайкращих інтересах малолітнього ОСОБА_9 буде визначення його місця проживання разом із батьком. При цьому судом враховано рівні житлово-побутові умови кожного з батьків створені ними умови для проживання малолітніх дітей, проте мати хлопчика не має доходу, у той час як батько має сталий і постійний дохід.

На думку суду першої інстанції, залишаючись проживати з матір`ю ОСОБА_8 позбавляється права на спілкування з рідними, які проживають в Україні, а батько фактично буде позбавлений права на виховання сина, спілкування з ним та можливості забезпечувати його.

На момент закінчення судом розгляду справи по суті ОСОБА_8 проживає разом із матір`ю на території Франції з жовтня 2020 року, у зв`язку з чим такий спосіб захисту, як відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав, фактично є неактуальним та недоцільним.

Також встановлення способу участі у вихованні сина ОСОБА_6 є недоцільним, оскільки позивач не довела факту наявності перешкод у спілкуванні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року

залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що проживання ОСОБА_9 з батьком в оточенні інших рідних для нього людей, на відміну від проживання у Франції разом із матір`ю та її чоловіком ОСОБА_11 , який не є рідною людиною ОСОБА_9 , не забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Під час апеляційного перегляду справи, судом частково задоволено клопотання ОСОБА_1 та приєднано нові докази, зокрема, - рішення Кримінального суду м. Тонон-ле-Бен від 13 липня 2022 року, яким визнано винним ОСОБА_3 та засуджено до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості, а також застосовано обмежувальний припис; - копію заяви Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції від 08 листопада 2022 року про відкрите звернення у зв`язку з викраденням дитини, у якій вказано про те, що пан ОСОБА_12 і ОСОБА_13

є фігурантами двох міжнародних запитів на розшук; - перекладену та нотаріально засвідчену копію повідомлення потерпілому про подання цивільного позову від 25 жовтня 202 року, надане Апеляційним судом

м. Шамбері Кримінального суду м. Тонон-ле-Бен; копію відповіді начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України № 91-36781/0/15-22 від 28 листопада

2022 року тощо.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважав, що ці нові докази, подані позивачем через свого представника ОСОБА_14 , не спростовують встановлених судом обставин та висновків суду про відмову

в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. Більше того, дані докази виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

26 січня 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_14 , засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 24 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 20 грудня 2022 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий апеляційний розгляд

Касаційна скарга містить посилання на підстави касаційного оскарження вказаних судових рішень визначені пунктами 1, 4 частини другої статті

389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, які полягають у неповному з`ясуванню обставин, що мають значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, неналежному дослідженні доказів.

Так, судами проігноровано рішення Касаційного суду Першої палати

у цивільних справах Французької республіки від 20 квітня 2022 року

у справі № V 21-24.712, у якому вирішувалося питання про повернення ОСОБА_9 до України (у порядку Гаазької конвенції) та ухвалу Апеляційного суду міста Гренобль від 17 січня 2023 року, якою відмовлено у поверненні дитини в України та встановлено заборону на виїзд ОСОБА_9 з території Франції. При цьому у вказаних судових рішеннях констатовано з огляду на ставлення ОСОБА_3 серйозний ризик фізичної і психологічної небезпеки для дитини, а також враховано воєнний стан, у якому перебуває Україна. Також судами проігноровано висновок Генерального прокурора у цивільному процесі Апеляційного суду міста Гренобль про те, що повернення малолітнього ОСОБА_9 є вкрай небезпечним, з огляду на жорстоку поведінку батька та через війну в Україні. Поза увагою судів залишилася заява Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції від 08 листопада 2022 року про відкрите звернення у зв`язку з викраденням дитини, у якій вказано про те, що ОСОБА_12 і ОСОБА_13 є фігурантами двох міжнародних запитів на розшук.

Таким чином, судами ухвалено незаконні рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, у той час, коли існує рішення суду Французької республіки про відмову у поверненні ОСОБА_9 в Україну, а сама дитина та відповідач перебувають у розшуку. Місце перебування дитини на момент розгляду справи в апеляційному порядку не відоме, оскільки після викрадення сина батьком, ОСОБА_9 державний кордон України не перетинав, що підтверджується відповіддю начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України № 91-36781/0/15-22 від 28 листопада 2022 року. Вказаний доказ апеляційним судом хоч і долучено, проте судом не мотивовано, чому його не враховано чи відхилено.

Крім того, у порушення норм процесуального права, судом апеляційної інстанції вибірково прийнято нові докази (які на момент розгляду справи в суді першої інстанції навіть не існували, а тому з об`єктивних причин не могли бути долучені) та не мотивовано відмову у прийнятті доказів, що мають суттєве значення. Зокрема, судом не враховано відповідь начальника Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 03 листопада 2022 року, яка засвідчує те, що з 07 жовтня 2022 року ОСОБА_3 оголошено у державний розшук як особу, зниклу безвісти; орган, що здійснює розшук, - Дніпровське управління поліції ГУНП у місті Києві (КП № 12020100040005575).

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про визнання явки сторін обов`язковою, оскільки письмові пояснення представника відповідача про те, що він разом із сином знаходяться в Україні, з урахуванням перебування ОСОБА_3 у розшуку (у Франції та Україні) не є переконливими; безпідставно відмовлено в клопотанні про відкладення розгляду справи для надання можливості ОСОБА_1 взяти участь у розгляді справи, що стосується долі її сина, особисто; не задоволено клопотання про відвід судді у зв`язку з порушенням суддями Бангалорських принципів поведінки суддів; відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з метою розшуку відповідача.

Висновки судів суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у спірних правовідносинах у постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, від 28 грудня 2020 року у справі

№ 487/2001/19, від 20 січня 2022 року у справі № 761/43925/19,

від 12 січня 2022 року у справі № 950/569/20, та практиці Європейського суду з прав людини.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_15 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні скарги, посилаючись при цьому на законність та обґрунтованість судових рішень.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 755/5133/20 з Дніпровського районного суду м. Києва.

У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 15 лютого 2002 року ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який у подальшому розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року у справі № 755/12260/17 (т. 1 а. с. 35, 36).

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилося двоє дітей:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 33, 34).

Після розірвання шлюбу сторони усно домовилися, що старший син ОСОБА_6 буде проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а молодший син ОСОБА_8 - разом із матір`ю за адресою:

АДРЕСА_2 . Відомостей про те, що мати чинила перешкоди батьку у зустрічах із сином ОСОБА_9 матеріали справи не містять та судами не встановлено.

Відповідно до довідки про реєстрацію місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

09 березня 2020 року після проведення спільного часу ОСОБА_3 з сином ОСОБА_9 , батько дитину матері не повернув, у зв`язку з чим у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, крім того, просила забезпечити їй можливість спілкування з сином ОСОБА_9 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вжито заходів забезпечення первісного позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітнього ОСОБА_9 разом із матір`ю до ухвалення судом рішення у цій справі, а також зобов`язано батька дитини ОСОБА_3 передавати ОСОБА_9 матері ОСОБА_1 за місцем її проживання, згідно із визначеним судом часу спілкування (виділені матеріали т. 1

а. с. 39-43).

На виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року про забезпечення первісного позову було відкрито виконавче провадження.

27 травня 2020 року ОСОБА_2 надав усні пояснення старшому інспектору сектору ювенальної превенції Дніпровського УП ГУНП

в м. Києві, в яких пояснив, що 27 травня 2020 року відповідач повинен був передати молодшого сина ОСОБА_9 його матері, однак ОСОБА_8 не захотів йти до мами та постійно влаштовував істерики. По відношенню до дітей батько ніякого психологічного тиску не вчиняв.

28 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 повторно звернулась до Начальника Дніпровського УП ГУНП в м. Києві із заявою щодо вжиття заходів стосовно ОСОБА_3 , який перешкоджав позивачу бачитися із дітьми та забрати ОСОБА_9 до його постійного місця проживання.

Під час виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва

від 22 квітня 2020 року, 10 червня 2020 року був складений акт державного виконавця Кенюк Л. В., у якому встановлено, що виходом державного виконавця за адресою проживання боржника ОСОБА_3 ), а саме: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання рішення боржником встановлено, що рішення не виконано. Дитина вийшла до дверей та повернулася з криком, не бажаючи спілкуватися.

17 червня 2020 року державним виконавцем був складений акт, яким встановлено, що виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_3 , прибудинкова територія (дитячий майданчик), дитину боржником стягувачу не передано. Наступні виконавчі дії призначено на 24 червня 2020 року.

24 червня 2020 року державним виконавцем був складений акт, у якому встановлено, що виходом державного виконавця за адресою:

АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання ухвали суду боржник рішення суду не виконав.

01 липня 2020 року був складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що виходом державного виконавця за адресою:

АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання ухвали суду встановлено, що батько ( ОСОБА_2 ) підвів дитину двічі до матері. Син ОСОБА_8 сказав, що не хочу йти до мами та хоче бути з батьком. Мама передала подарунки та солодощі. ОСОБА_8 сказав мамі «пока» та пішов до кімнати. Сторонні особи, які були в квартирі, не перешкоджали батьку передати ОСОБА_9 матері. Двері до квартири боржника були відчинені. Факт передачі дитини батьком матері не зафіксований. Ухвала не виконана.

08 липня 2020 року був складений акт державного виконавця, в якому за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що дитина вийшла до мами. Спілкується з мамою, грається, показує різні подарунки та іграшки. Також ОСОБА_8 отримав від позивача подарунки. Дитина на контакт йде, проявляє ініціативу, дозволяє взяти себе на руки, поцілувати та обняти. ОСОБА_9 дозволив мамі зайти до квартири (коридор).

15 липня 2020 року був складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що виходом державного виконавця за адресою:

АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання ухвали дитина не передана. Зі слів боржника, ОСОБА_3 , син ОСОБА_8 знаходиться в садочку. Адресу садочка боржник відмовився називати.

22 липня 2020 року був складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що виходом державного виконавця за адресою:

АДРЕСА_1 , дитина вийшла до мами в коридор, зраділа. Мама запитала, чи ОСОБА_8 скучив за нею та дитина відповіла, що скучила. Мама прийшла з подарунками та попросила ОСОБА_9 взутися, так як він був босий. ОСОБА_8 повернувся до квартири, але боржник сказав, що у такому разі ОСОБА_8 поїде з мамою додому. ОСОБА_8 розплакався і побіг до своєї кімнати. Дитина не була передана.

29 липня 2020 року був складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що двері у квартирі ніхто не відчинив. У телефонній розмові з ОСОБА_16 встановлено, що він разом із представником та дитиною знаходиться за адресою проживання ОСОБА_1 (зі слів боржника).

04 серпня 2020 року старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного ВДВС Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Василовичем Р. Д. була винесена постанова про прийняття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 щодо примусового виконання ухвали у справі № 755/5133/20, виданої 22 квітня 2020 року.

19 серпня 2020 року був складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що ОСОБА_17 до фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 . Передача відбулася. Проте о 10:15 годині ОСОБА_2 насильницьким шляхом забрав дитину з квартири, викликали поліцію. Дитина кричала. Передача не відбулась. Боржник у акті державного виконавця о 10-19 не підписався. Виконавчі дії завершено о 10-41 годині.

Постановами державного виконавця від 10 червня 2020 року,

від 17 червня 2020 року, від 24 червня 2020 року, від 01 липня 2020 року та від 07 липня 2020 року, за невиконання ухвали № 755/5133/20 накладено на боржника ОСОБА_17 штраф на користь держави в розмірі

3 400,00 грн.

З висновку експерта № 83, який наданий стороною відповідача, встановлено, що експертиза була проведена в період з 08 липня 2020 року до 04 серпня 2020 року. Психічний розвиток ОСОБА_4 не відповідає віковій нормі. Таке уповільнення психічного розвитку вказує на педагогічну занедбаність. На момент дослідження у ОСОБА_4 присутні важкі для нього переживання, з якими він не може впоратися через вікову незрілість психіки, інтенсивність подій психотравмуючих. Аналіз усієї сукупності даних виявлених у ході психологічного дослідження дозволяє стверджувати, що матір, ОСОБА_18 , не несла відповідальності і не задовольняла основні потреби свого сина: повага до нього, емоційний контакт, спілкування з ним, достатній інформаційний і сенсорний простір для пізнавального розвитку - не турбувалася про психологічну безпеку і переживання суб`єктивного благополуччя своєї власної дитини. Своїх батьків ОСОБА_19 не сприймає як подружню пару, виявляє надійну прихильність до свого батька, якість турботи якого забезпечила переживання дитиною почуття безпеки та стабільності. ОСОБА_19 при сумісному проживанні з батьком ОСОБА_7 знаходиться у сприятливих для нього умовах проживання і виховання. У взаємодії з матір`ю, ОСОБА_20 , дитина знаходиться у стані емоційного напруження, стресу, що перешкоджає відчуття ним стану безпеки і благополуччя і не може бути сприятливою для нього та його особистого розвитку. На час проведення дослідження спостерігаються виражені негативні зміни психоемоційного стану (нестійкість настрою, емоційна лабільність, виражена ситуативна тривожність, негативізм), які є проявом психотравмуючого впливу виховної поведінки матері ОСОБА_1 та вибраного нею способу вирішення сімейного конфлікту.

29 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І. І. посвідчено заяву ОСОБА_3 про скасування будь-яких заяв для виїзду у будь-які країни світу його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі його матері ОСОБА_1 , що були ним видані та підписані.

06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 забрала ОСОБА_9 з Центру розвитку дитини «Монтессорі. Перші кроки» та виїхала з сином за кордон.

09 жовтня 2020 року були внесені відомості до ЄРДР стосовно підроблення та використання документів для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_4 та присвоєно номер кримінального провадження

№ 120201000070002950.

Відповідно до листа Дніпровського УП ГУНП в м. Києві від 09 листопада 2020 року № 12421/125/20-2020 в провадженні перебуває ОРС категорії «Розшук» № 04-221/20 від 07 жовтня 2020 року заведеної на встановлення місця знаходження безвісно зниклого громадянина ОСОБА_4 . Проведеними заходами встановлено, що ОСОБА_4 разом із матір`ю виїхали за межі території України рейсом № 1386 КИЇВ-АМСТЕРДАМ та на територію України на момент надання інформації не повернулися. У подальшому було з`ясовано, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_21 у Франції.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зустрічне забезпечення позову (т. 2 виділ. мат. а. с. 71-77).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада

2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, вжито заходи забезпечення зустрічного позову наступним шляхом: зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на територію України; зобов`язано

ОСОБА_1 передавати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку - ОСОБА_22 за місцем його проживання, а саме: квартира АДРЕСА_1 , визначеного ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2020 року часу спілкування. У решті заяви про забезпечення зустрічного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року судові рішення про забезпечення зустрічного позову скасовано та відмовлено в задоволенні такої заяви.

15 червня 2021 року початкова школа ОСОБА_23 , яка знаходиться у Франції в м. Маржансель, надала лист, перекладений на українську мову, в якому зазначено, що з грудня 2020 року ОСОБА_8 навчається у підготовчому класі цієї школи. З моменту свого зарахування ОСОБА_8 відвідує школу на регулярній основі. ОСОБА_9 є приємним і жвавим учнем, що прагне досягти успіху. Він ідеально інтегрувався у життя свого класу та школи. Має швидкий прогрес у вивченні французької мови. У лютому 2021 року школа надіслала запит щодо включення ОСОБА_9 до групи нещодавно прибулих учнів, що розмовляють іншими мовами. Мати ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні сина. Вона виявляє великий інтерес до шкільних досягнень ОСОБА_9 , бере участь у класних проектах та шкільних поїздках. Вона завжди присутня біля входів і виходів у «мамині часи».

Стороною позивача було надано психологічне клінічне спостереження стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведене психологом-психотерапевтом ШФП ОСОБА_24

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Женеві. Так, з клінічного спостереження вбачається, що упродовж всього березня 2021 року психолог-психотерапевт спостерігала за ОСОБА_9 , раз на два тижні проводилися сеанси, під час яких вдалося пізнати ОСОБА_9 , навчитися взаємодіяти з ним віч-на-віч, спостерігати за ним під час його взаємодії з матір`ю та вітчимом. За результатами спостереження психолог зробила висновок, що поточне середовище, в якому розвивається ОСОБА_8 , видається адекватним та сприятливим для розвитку ОСОБА_9 як в освітньому та соціальному плані, так і в сімейному та емоційному. Вочевидь, він чудово адаптувався до свого шкільного середовища, він вкладає свої сили і реалізує себе у своїх стосунках з матір`ю та вітчимом. Переклад психологічного дослідження був здійснений із французької мови на українську, однак не апостильований.

06 вересня 2021 року було проведено психологічне клінічне спостереження стосовно ОСОБА_4 , яке проведено психологом ШФП ОСОБА_24 , та за результатами дослідження надано висновок, що поточне середовище, в якому розвивається ОСОБА_8 , продовжує сприяти розвитку ОСОБА_9 як в освітньому та соціальному плані, так і в сімейному та емоційному. Він так само чудово адаптується до свого шкільного середовища, він вкладає свої сили і всебічно розвивається у своїх стосунках з матір`ю та вітчимом. Здається, що ОСОБА_8 добре міцно прив`язаний до свого поточного сьогодення та розкривається в ньому повною мірою. Беручи до уваги вік ОСОБА_9 , його хороший розвиток та вищезазначені спостереження, психолог вважає важливим, щоб ОСОБА_8 продовжував розвиватися в теперішньому середовищі і рекомендувала уникати будь-яких змін, що дозволить ОСОБА_9 вкладати сили у стабільні і сталі зв`язки зі своєю сім`єю, шкільним оточенням, а також стосунки зі своєю Франції. Сеанси психотерапії з ОСОБА_9 можуть бути для нього корисними і наразі ОСОБА_8 продовжить відео-сеанси з психологом, а коли стане можливо - очні сеанси.

14 червня 2021 року був наданий висновок № 103/4819/41/3 Органу опіки та піклування Дніпровської РДА у м. Києві про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (протокол засідання Комісії від 26 травня 2021 року), яким за доцільне визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_7 , який має стабільний дохід, можливість створити всі умови для гармонійного розвитку дитини та бажає, щоб дитина проживала з ним.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Котайської області Республіки Арменія від 30 листопада 2004 року ОСОБА_3 було позбавлено батьківських прав щодо його сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також судом установлено, що на території Франції відбувалися судові процеси між сторонами, у тому числі щодо ОСОБА_9 та його повернення на територію України.

Постановою судового трибуналу Шамбері від 11 травня 2021 року відхилено клопотання про негайне повернення в Україну дитини ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проголошено заборону на виїзд дитини ОСОБА_26 з території Франції без дозволу обох батьків, в тому числі в Україну.

23 листопада 2021 року Апеляційним судом Шамбері 3-я палата колегії винесла постанову за апеляційною скаргою на постанову судді у сімейних справах, реєстровий № RG21/00423, винесена в Шамбері від 11 травня 2021 року, за результатами розгляду якої скасовано наказ, виданий суддею у справах сім`ї суду Шамбері 11 травня 2021 року. Наказано негайно повернути дитину ОСОБА_26 в Україну. Наказано заборонити виїзд за територію Франції неповнолітнього ОСОБА_9 без дозволу обох його батьків ОСОБА_27 , ОСОБА_1 розлученої з ОСОБА_28 прізвище в другому шлюбі - ОСОБА_29 , за винятком виїзду до України.

У подальшому, 20 квітня 2022 року, рішенням Касаційного суду Першої цивільної палати суд вирішив скасувати всі положення, винесені

23 листопада 2021 року між сторонами та Апеляційним судом Шамбері. Повернуто справу сторін в той стан, у якому вони перебували до рішення і надіслати їх назад до Апеляційного суду Гренобля.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку позивач неодноразово зверталася з клопотаннями про доручення нових доказів, які з`явилися або стали відомі після розгляду справи судом першої інстанції.

22 листопада 2022 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_14 до матеріалів справи долучено новий доказ - перекладену та нотаріально засвідчену копію заяви Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції від 08 листопада 2022 року, у якій зазначено, що 05 жовтня 2022 року до Коменданта Міжрегіонального управління судової поліції звернулися у зв`язку з викраденням дитини в осіб, які опікувалися нею, та утримання її за межами Франції. Також зазначено, що пані ОСОБА_29 подала скаргу на ОСОБА_27 через згадані факти одразу після викрадення її сина ОСОБА_26 (7 років). ОСОБА_30 і ОСОБА_13 є фігурантами двох міжнародних запитів на розшук (т 12 а. с. 93).

Долучено перекладену та нотаріально засвідчену копію рішення Кримінального суду в м. Тонон-ле-Бен від 30 липня 2022 року; перекладену та нотаріально засвідчену копію листа ОСОБА_1 до Судового слідчого пані ОСОБА_35 від 07 листопада 2022 року; перекладену та нотаріально засвідчену копію Висновків Генерального прокурора у цивільному процесі Апеляційного суду м. Гренобль; копію відповіді Державної прикордонної служби України № 91-19773/0/15-22 від 01 серпня 2022 року (т. 12 а. с. 97-137).

Так, рішенням Кримінального суду м. Тонон-ле-Бен від 13 липня 2022 року визнано винним ОСОБА_3 та засуджено до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості, а також застосовано обмежувальний припис, яким заборонено ОСОБА_31 вступати у відносини з потерпілим від його пртиправних дій, пані ОСОБА_32 ( ОСОБА_28 ), дружиною пана ОСОБА_29 , і паном ОСОБА_11 , протягом трьох років.

20 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 заявила клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів. Вказане клопотання апеляційним судом задоволено лише частково та долучено до матеріалів справи наступні докази: перекладена та нотаріально засвідчена копія посвідки на проживання ОСОБА_33 у Французькій Республіці; перекладена та нотаріально засвідчена копія повідомлення потерпілому про подання цивільного позову від 25 жовтня 2022 року, наданого Апеляційним судом м. Шамбері Кримінальний суд м. Тонон-ле-Бен; копію звернення адвоката Власюк К. П. до ОСОБА_34 через його адвоката Кужиму Андрія від 29 листопада 2022 року; копію відповіді ОСОБА_36 начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України № 91-36781/0/15-22 від 28 листопада 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Нормативно-правове регулювання у спорах, що виникають при визначенні місця проживання дитини

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батькипроживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (стаття 19 СК України).

Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява

N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини,

є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів виснує про те, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини, які вирішують долю дитини, суд виходить із її найкращих інтересів, повно та всебічно досліджуючи обставини справи, ураховуючи ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, соціальні зв`язки. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини та формування її як особистості. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Суд не може визначити місце проживання дитини з тим із батьків, хто зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, або своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Щодо суті спору

Право дитини на постійне місце проживання є однією із базових потреб дитини, що включає відчуття нею свого дому, безпеки та власного простору. У цій справі батьки через власні конфлікти та постійні суперечки не спромоглися домовитися заради психоемоційного здоров`я дитини та забезпечити їх сину відчуття безпеки, забираючи дитину один у одного.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, а тому судовий розгляд сімейних спорів, які стосуються інтересів дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами,

а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен завжди бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини без будь-якого прояву формального підходу до вирішення спору по суті.

Визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_7 , суд першої інстанції з огляду на встановлені обставини, врахувавши рівні житлово-побутові умови кожного з батьків та відсутність у матері доходу, вважав, що

у якнайкращих інтересах дитини буде визначення його місця проживання в України саме з батьком.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку обставини щодо проживання та місця перебування малолітньої дитини, а відтак і його соціальні зв`язки, психоемоційний стан змінилися, виникли нові обставини щодо вирішення спорів (у тому числі в кримінальному процесі) між сторонами судами Французької республіки, у зв`язку з чим стороною позивача неодноразово було подано клопотання про долучення нових доказів у справі, які мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав вмотивовані підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції доказів,

як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать

від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Хоча судом апеляційної інстанції і було прийнято нові докази, як такі, що не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, проте помилково зроблено висновок про те, що нові докази, подані позивачем через свого представника ОСОБА_14 , не спростовують встановлених судом обставин про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. Крім того, такі докази виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, що докази (зокрема остаточне рішення про відмову у поверненні дитини в Україну, рішення кримінального суду, яким визнано винним ОСОБА_3 та засуджено до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості, відомості Головного управління національної поліції Французької республіки про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_19 є фігурантами двох міжнародних запитів на розшук, відповідь Національної поліції України про те, що з 07 жовтня 2022 року ОСОБА_3 оголошено у державний розшук як особу, зниклу безвісти), не впливають на вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини та наголошує, що формальне розуміння закону, процесуальних норм чи обмежень не може бути вищим за ідею справедливості, особливо при розгляді цієї категорії справ.

Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути ретельно та всебічно проаналізований і одержати відповідь суду.

Разом із тим, апеляційним судом не спростовано доводи позивача та не надано належного мотивування щодо відсутності відомостей про місце знаходження та перебування малолітньої дитини, місце проживання якої вирішується судом, оскільки відповідно до довідки начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України № 91-36781/0/15-22 від 28 листопада 2022 року останній перетин державного кордону у період з 01 січня 2020 року до 28 листопада

2022 року ОСОБА_9 здійснено 06 жовтня 2020 року (виїзд рейсом № 1386 КИЇВ-АМСТЕРДАМ). Не надано оцінки доводам та доказам щодо перебування батька ОСОБА_3 у розшуку та наявності рішення суду у кримінальній справі, яким його визнано винним.

У свою чергу, касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може надавати правову оцінку доказам чи обставинам справи, не встановленим судами попередніх обставин.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, а тому Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Із метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження

і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, на підставі належних і допустимих

у розумінні закону доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Власюк Катерина Петрівна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк