Постанова

від 12.08.2009 по справі 13/581

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 12 серпня 2009 року           10:25           № 13/581

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В.,  розглянувши справу

за адміністративним позовом заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави  в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва   

до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Добробут-95»

про зобов’язання ТОВ «Сотис»повернути грошові кошти одержані за договором № 51-6 від 25.05.04 р. у розмірі 1 631 400,00 грн. ТОВ «НВФ «Добробут-95»;

про стягнення з ТОВ «НВФ «Добробут-95»до державного бюджету грошових коштів у розмірі 1 631 400,00 грн. які були сплачені за нікчемним правочином у формі договору № 51-6 від 25.05.04 р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що договір №51-6 від 25.05.2004 року, укладений між ТОВ «НВФ «Добробут-95»(далі –Відповідач) та ТОВ «Сотис»у відповідності до приписів ст. ст. 202, 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України є недійсним з моменту його вчинення, тобто нікчемним.

На думку Позивача укладення договору завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та порушує їх, що підтверджує вироком Деснянського районного суду м. Києва у кримінальній справі №1-469/06 від 10.07.2006 року. Також звертає увагу суду на припис ст. 207 ГК України, яким встановлено, що господарське зобов’язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнано на вимогу державного органу недійсним повністю або в частині.

Відповідач отримання поштової кореспонденції на власну юридичну адресу не забезпечив, заперечень проти позовних вимог не надав, уповноваженого представника в судове засідання не направив.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.05 р. визнано недійсним установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ; акт ДПІ про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Сотис». В матеріалах справи також наявне рішення Господарського суду м. Києва у справі № 6/51 яким припинено зазначене підприємство у зв’язку з ліквідацією. Також представник Позивача надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців де зазначено, що станом на 19.03.2009 за критеріями пошуку «ідентифікаційний код 32244147»(код належить ТОВ «Сотис») записів не знайдено. Керуючись приписами п.5 ч.1 ст. 157 КАС України, суд ухвалою від 12.08.2009 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог  до ТОВ «Сотис», оскільки останнє - ліквідоване.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Відповідачем (замовник) та ТОВ «Сотис» (постачальник) 25.05.04 р. було укладено договір № 51-6, відповідно до якого постачальник зобов’язується поставити, а Відповідач прийняти та оплатити товар в кількості, асортименті та за цінами, передбаченими договором. Загальна сума договору складає 1 631 400,00 грн., у т.ч. ПДВ 271 900,00 грн. Дана сума згідно п. 4.1 Договору повинна бути перерахована замовником на рахунок постачальника протягом 45 діб з часу поставки.

В своїй позовній заяві Позивач стверджує, що спірні господарські зобов'язання щодо постачання, прийняття та оплати технічних засобів між ТОВ «Сотис»і ТОВ «НВФ «Добробут-95», були виконані, що підтверджується договором №51-6 від 25.05.2004 року, податковою накладною №162 від 29.06.2004 року та актом прийому-передачі виконаних робіт.

На підтвердження своїх позовних вимог Позивач посилається на вирок Деснянського районного суду м. Києва у кримінальній справі № 1-469/06 від 10.07.2006 року, в якому громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України. Судом було встановлено, що у лютому 2004 року ОСОБА_1 з метою створення фіктивного суб’єкта підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, не маючи на меті займатися фінансово-господарською діяльністю передав невстановленій досудовим слідством особі паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду на власне ім’я, підписавши за місцем свого проживання новий статут ТОВ «Сотис»код 32244147, отримавши за свої дії від невстановленої досудовим слідством особи грошову винагороду.

Позивач звертає увагу суду на те, що ТОВ «Сотис»займалося підприємницькою діяльністю з порушенням вимог законодавства України, оскільки не уповноважені особи від його імені здійснювали діяльність з метою надання іншим суб’єктам підприємницької діяльності необхідних умов для ухилення від сплати податків, що суперечить ст. 67 Конституції України, яка проголошує, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач посилається на ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, де зазначено, що в разі якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін —у разі виконання зобов’язання обома сторонами —в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Заслухавши пояснення повноважного представника Позивача, дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Ухвалою від 12.08.2009 року суд закрив провадження у справі щодо ТОВ «Сотис», оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зазначено, що станом на 19.03.2009 року за критеріями пошуку «ідентифікаційний код 32244147»(код належить ТОВ «Сотис») записів не знайдено.

Отже, позовні вимоги в частині зобов’язання ТОВ «Сотис»повернути грошові кошти одержані за договором № 51-6 від 25.05.04 р. у розмірі 1 631 400,00 грн. ТОВ «НВФ «Добробут-95»задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що органи державної податкової служби, відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року, можуть звертатися до судів із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; …)

Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності 01.09.2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. 207 та ст. 208 ГК України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215, ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд звертає увагу на те, що санкції, передбачені ст. 208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності є адміністративно-господарськими, тобто відповідають визначенню ч.1 ст. 238 Господарського кодексу України.

Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладання угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України, а саме шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ «Сотис»від 20.07.2004 року надана Позивачем до суду вказує про те, що факт укладення договору № 51-6 від 25.05.2004 року між Відповідачем та ТОВ «Сотис»мав бути відомий Позивачу в день подання ТОВ «Сотис»податкової декларації..

Суд встановив, що оскаржуваний договір комісії між Відповідачем –1 та ТОВ «Сотис»було укладено у 2004 році та його умови фактично були виконані протягом червня 2004 року. Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва 24 листопада 2005 року.

Беручи до уваги приписи ст. 250 ГК України, суд приходить до висновку, що Позивачем строк застосування адміністративно-господарських санкцій пропущено.

Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується  принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.          

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

          У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Подаються до  апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова  суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Суддя                                                                                           А. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 14.09.2009 року.