Рішення

від 23.12.2010 по справі 20/266

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/266

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

23.12.10 р.                                                                                    Справа № 20/266                               

Суддя господарського суду Донецької області  Донець О.Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз”,  м.Донецьк

про стягнення 73821236,73 грн.

За участю представників:

від позивача: Бережний Р.В. – дов.

відповідача: Шаров В.В. – дов.

СУТЬ СПОРУ:

       До господарського суду Донецької області звернулась Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ, із позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз”,  м.Донецьк, про стягнення 73821236,73 грн. – суми боргу за спожитий в січні-лютому 2009 р. природний газ.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на приписи Цивільного та Господарського кодексів України, а також на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, про що надав суду письмовий відзив на позов від 24.11.10 р., в якому зазначив, що ати передачі-приймання природного газу за січень-червень 2009 року були складені на виконання договору від 30.02.09 р. № 06/09-191, при цьому, умови зазначеного договору, які є істотними не були узгоджені та договір № 06/09-191 є неукладеним, у зв'язку із чим відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування свого відзиву відповідач посилається на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи.

14 грудня 2010 року позивач надав суду письмові заперечення на відзив відповідача, в яких вважає, що посилання відповідача на відсутність у останнього обов'язку оплатити отриманий природний газ та відсутність цього обов'язку в актах приймання-передачі природного газу, на порушення законних прав та інтересів відповідача є абсолютно безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності, а позовні вимоги є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Клопотанням від 23.12.10 р. відповідач залучив до матеріалів справи копію рішення господарського суду м.Києва від 16.06.09 р. по справі № 42/279.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 02.12.10 р. до 23.12.10 р.

           Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як стверджує позивач у своєму позові, протягом січня-лютого 2009 року відповідно до актів прийому-передачі природного газу від 30 квітня 2009 року та 28 лютого 2009 року Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз” було прийнято від Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” для компенсації обсягів розбалансування (відсотків) природний газ в обсязі 20638,626 тис.куб.м. та 8439,449 тис.куб.м. відповідно. Вартість спожитого в січні, лютому 2009 року природного газу становить 21031950,85 грн. та 52789285,88 грн. відповідно. Загальна вартість природного газу становить 73821,236,73 грн..

За ствердженням позивача, поставка природного газу відбулась в результаті господарсько-правових відносин, на підставі угоди на поставку газу. Дана поставка природного газу була оформлена актами приймання-передачі природного газу, які були підписані уповноваженими представника обох сторін.

На думку позивача, угоду на поставку природного газу сторони оформили шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме – в силу загальних приписів цивільного законодавства замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент може вчинити дії по виконанню зазначених в пропозиції (оферті) умов договору, зокрема, відвантажити або прийняти товар, сплатити відповідні суми тощо. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору і, водночас, його виконання.

08 жовтня 2010 року на адресу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз” було направлено вимогу № 31/10-10844 про оплату спожитого в січні-лютому 2009 року природного газу для компенсації обсягів розбалансування вартістю 73821236,73 грн.

Як стверджує позивач, станом на 20.10.10 р. вимога Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про оплату спожитого природного газу для компенсації обсягів розбалансування Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз” залишена без відповіді та задоволення, грошові кошти на розрахунковий рахунок Дочірньої компанії „Газ України” боржником не перераховані.

Посилаючись на те, що, оскільки природний газ Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз” був отриманий за актами прийому-передачі природного газу, підписаними уповноваженими особами та скріпленими печатками, у останнього виникає обов'язок оплатити отриманий товар, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 73821236,73 грн. – суми боргу за спожитий природний газ.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, про що надав суду письмовий відзив на позов.

Згідно із ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

        Відповідно до ст.4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.  

Згідно із ст.43 зазначеного кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У позовній заяві позивач зазначає, що у січні-лютому 2009 р. відповідач отримав від позивача природний газ на суму 73821236,73 грн., про що сторонами складено та підписано акти передачі-приймання природного газу від 30.04.09 р. та від 28.02.09 р., у зв'язку із чим позивач дійшов виноску про те, що сторонами вчинено правочин, за яким позивач постачає відповідачеві природний газ для компенсації обсягів розбалансування, а відповідач – має його сплатити.

Про вчинення сторонами вищезазначеного правочину йдеться й у запереченнях позивача на відзив відповідача. У даних запереченнях позивач посилається також й на ст.1212 Цивільного кодексу України, однак суд дане посилання до уваги не приймає, оскільки в силу ст.22 Господарського процесуального кодексу України зміна підстав позову можлива лише до початку розгляду справи по суті.

Відповідач проти факту отримання природного газу за вищевказаними актами не заперечує, однак стверджує, що у нього відсутній обов'язок щодо сплати зазначених в актах обсягів газу, оскільки це не передбачено ані самими актами, ані нормами діючого законодавства.

Доказів укладання сторонами у встановленому порядку договору поставки природного газу для компенсації обсягів розбалансування природного газу суду не надано.

Рішенням господарського суду м.Києва від 16.06.09 р. по справі № 42/279, копія якого наявна в матеріалах справи, у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Донецькоблгаз” до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про зобов'язання укласти договір № 06/09-191 поставки природного газу для компенсації обсягів розбалансування газорозподільних підприємств від 30.01.09 р. – відмовлено.

Дане рішення мотивоване тим, що позивачем не надано доказів того, що укладання спірного договору є обов'язковим для сторін в силу закону або прийнятого на його основі іншого правового акту.

Доказів зміни, скасування даного рішення суду не надано.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Так, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

договори та інші правочини;

створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст.202 зазначеного кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За змістом вищенаведених норм, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є правочин, який є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує вчинення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст.204 зазначеного кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту ст.ст.203, 204 Цивільного кодексу України випливає, зокрема, наступне: як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для вчинення правочину необхідно не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Відповідно з цим волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи знаходить свій вираз зовні. Для чинності правочину волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля).

Правочин повинен бути спрямований на реальне настання певних правових наслідків, що ним обумовлені.

Правочин є правомірною вольовою дією, тобто він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону.

Зі змісту наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу від 30.04.09 р. та від 28.02.09 р. не вбачається конкретної господарської мети, за якою позивач передав, а відповідач – прийняв природний газ, який кваліфіковано в актах як „імпортований природний газ для обсягів розбалансування (відтоків)”.

Даними актами не визначено, які правові наслідки має передача-приймання цього природного газу, які права та обов'язки виникають, змінюються, припиняються у сторін внаслідок зазначеного факту.

Акти мають посилання на договір № 06/09-191 від 30.01.09 р., який сторонами не укладено, про що свідчить вищенаведене рішення господарського суду м.Києва.

Посилання на будь-які правові акти, на виконання яких відбулась передача-приймання природного газу, акти не містять.

Позивач під час вирішення спору жодним чином не пояснив, що слід розуміти під обсягами розбалансування (відтоками), про які йдеться у вищезазначених актах, стверджував про обов'язок відповідача сплатити зазначені в актах суми, обґрунтовуючи своє твердження лише тим, що відповідач отримав природний газ, отже має його сплатити, оскільки сторонами вчинено правочин.

При цьому, позивач не кваліфікував, які саме цивільні правовідносини виникли між сторонами внаслідок цього правочину.

За змістом статей 4-2, 4-3, 33, 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський процес базується на засадах рівності та змагальності сторін, кожна з яких самостійно доводить свої вимоги та заперечення, а господарський суд може виходити за межі позовних вимог лише у випадках, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Будь-яких клопотань про вихід суду за межі позовних вимог під час вирішення спору до суду не надходило.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не обґрунтовано посиланнями на приписи чинного законодавства України, а також належними доказами в розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, наявності у відповідача обов'язку зі сплати природного газу, отриманого від позивача за вищезазначеними актами, та, відповідно, права позивача вимагати сплати відповідачем цього газу.

За даних обставин, у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати по справі покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.11, 202, 203, 204 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову – відмовити.

                                               Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 23.12.10 р.

                                                                                                  Повне рішення складено 28.12.10 р.

Суддя                                                               Донець О.Є.