Рішення

від 23.03.2011 по справі 37/164пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/164пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

23.03.11 р.                                                                                 Справа № 37/164пд                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О.,  суддів Курило Г.Є та Любченко М.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33967456

до Відповідача 1: Приватного підприємства „Атакс”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31660715

до Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Спорт”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31365901

про: визнання угоди про зміну сторони в договорі від 01.03.2006р. недійсною.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з'явився;

від Відповідача 1 - не з'явився;

від Відповідача  2 - не з'явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України  судове засідання відкладалося з 24.06.2009р. на 14.07.2009р., з 14.07.2009р. на 30.07.2009р., з 30.07.2009р. на 03.09.2009р., з 03.09.2009р. на 17.09.2009р. проте 08.09.2009р. провадження у справі було зупинено і поновлено 02.04.2010р. з призначенням до розгляду на 20.04.2010р. Ухвалою від 13.04.2010р. провадження у справі було зупинено і поновлено 18.08.2010р. з призначенням до розгляду на 06.09.2010р. Ухвалою від 30.08.2010р. провадження у справі було знову зупинено і поновлено лише 11.02.2011р. з призначенням до розгляду на 22.02.2011р., проте ухвалою від 18.02.2010р. провадження у справі було знову зупинено і поновлено лише 09.03.2011р. з призначенням до розгляду на 23.03.2011р

У судовому засіданні 23.03.2011р. колегія суддів виходила до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства „Атакс”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання угоди про зміну сторони в договорі від 01.03.2006р. недійсною.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що угода про зміну сторони в договорі від 01.03.2006р. є такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки керівник Відповідача, який вчинив правочин не мав необхідного обсягу повноважень, Відповідачем була застосовано обман відносно наявності таких повноважень.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає угоду про зміну сторони в договорі від 01.03.2006р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 203, 207, 215, 230 Цивільного кодексу України.

Позивачем в судовому засіданні 30.07.2009р. надані письмові пояснення №б/н від б/д (а.с.40) щодо наслідків ймовірного задоволення позовних вимог в контексті обов'язку зі сплати заборгованості, а також інші документи для залучення до матеріалів справи (а.с.44).

В перебігу розгляду справи Позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (а.с.45), за результатами розгляду якої 03.09.2009р. винесено відповідну ухвалу, а також клопотання 323/164 від 23.03.2011р. про відкладання розгляду справи (а.с.107) у зв'язку із неможливістю явки представника через зайнятість в іншому судовому засіданні.

Відповідач 1 в судовому засіданні 14.07.2009р. надав відзив на позовну заяву № б/н від б/д (а.с.21), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: достатність повноважень у свого керівника на вчинення спірного договору згідно статуту, та відсутність будь-яких запитів з боку позивача пісд час укладання цієї угоди відносно надання статуту.

Відповідач також надав  додаткові документи на підтвердження своєї позиції (а.с.а.с. 22-35, 47,48).

Ухвалою від 30.07.2009р. до участі у справу у якості Відповідача 2 в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю „Спорт”, м. Донецьк

Відповідач 2 своєї позиції до відома суду не довів і у судові засідання жодного разу не з'являвся, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи.

У судове засідання 23.03.2011р. представники сторін в справи не з'явилися, проте судова колегія, враховуючи тривалість розгляду означеної справи (порушена ще 12.06.2009р.) та відсутність доказів наявності поважних причин неявки (недоведена неможливість присутності певного представника через зайнятість в іншому судовому засідання не позбавляє за змістом ст. 28 Господарського процесуального кодексу України забезпечити Позивачеві представництво своїх інтересів іншою особою), вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними документами, відхиляючи клопотання Позивача про відкладання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ВСТАНОВИЛА:

01.03.2006р. між Приватним підприємством „Атакс” м. Донецьк (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спорт” м. Донецьк (Покупець) і Товариством з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м. Донецьк  (Новий Покупець) укладена угода про зміну сторони в договорі №836/03 від 01.03.2005р. (а.с.а.с.6, 7), згідно умов якої сторони дійшли згоди зокрема про таке:

·          Передати права та обов'язки до договору №836/03 від 01.03.2005р. від „Покупця” до „Нового Покупця” (п.2);

·          „Нового Покупця” за діючим договором вважати Покупцем по договору №836/03 від 01.03.2005р.  (п.3);

·          Постачальник не заперечує проти заміни „Покупця” на „нового Покупця” та зобов'язується сприяти „Новому Покупцю” в належному виконанні умов даної Угоди та договору №836/03 від 01.03.2005р.

·          „Постачальник” підписанням даної Угоди підтверджує свої права по договору №836/03 від 01.03.2005р.  по відношенню до „Нового Покупця” в повному обсязі та не заперечує проти заміни Покупця (п.а.5, 6)

Означений договір з боку Постачальника (Відповідач 1) підписаний директором Вуль В.Ф., діючим на підставі статуту. В свою чергу, згідно наказу №9-к  (а.с.22) за рішенням засновника від 29.12.2002р. (а.с.22)  означена особа як директор Відповідача 1 уповноважений за змістом п.п. 8.6, 8.9 Статуту  (а.с.33) укладати від імені підприємства спірний договір.

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених вимог.  

Відповідач 1 проти позову заперечив, з підстав, викладених у наданому 14.07.2007р. відзиві на позовну заяву № б/н від б/д (а.с. 21).

Відповідач 2 процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного угоди недійсною.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз'яснення  Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності  спірної угоди здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення  ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також -  п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.  

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірної угоди.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірна угода, є недодержання в момент її  вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірна угода є недійсною, оскільки:

-          директор Відповідача 1 міг не мати необхідного обсяг повноважень для підписання спірного договору, що зумовлює порушення ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України;

-          Відповідач 1 застосував обман, не надавши документи на підтвердження повноважень директора на підписання спірного договору,  що вказує на недійсність спірної угоди відповідно до ст.230 Цивільного кодексу України

-          

Втім, на думку суду, зазначені аргументи не вказують на наявність обставин, з якими законодавство пов'язувало визнання певних положень угоди недійсною, з огляду на таке:

По-перше,  посилання Позивача на ймовірність відсутності у директора Відповідача достатніх повноважень для укладання спірної угоди мають характер необґрунтованих припущень, які у повній мірі спростовуються змістом п.п.8.6, 8.9 наданого до матеріалів справи Статуту Відповідача (а.с.а.с.25-34), з якого вбачається наявність повноважень директора Відповідача як його виконавчий орган на укладання спірної угоди і набуття у такий спосіб прав та обов'язків для свого Підприємства у розумінні ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України. В свою чергу, згадувана в ст. 207 Господарського кодексу України спеціальна правосуб'єктність взагалі не відношення до питання наявності або відсутності повноважень керівника на укладання угоди, а стосується наявності  необхідних ліцензій, питання про що Позивач наразі не ставить.

По-друге, згідно ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України обман відносно повноважень керівника на укладання певної угоди взагалі не відноситься до обставин у розумінні вказаних норм, що мають істотне значення, в контексті можливості визнання спірної угоди недійсною. Більш того, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Між тим, як було встановлено судом, керівник Відповідача, що підписав спірну угоду, згідно Статуту мав достатній обсяг повноважень – отже, обставина, яка могла б замовчуватися взагалі відсутня. Більш того, суд вважає запропонований підхід Позивача до перевірки повноважень свого контрагенту за угодою хибним, оскільки за змістом абз. 4 п. 9.1. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111 саме на сторону договору покладається обов'язок перевіряти наявність необхідних повноважень у свого контрагента, що у повній мірі узгоджується та може бути реалізоване враховуючи положення ч. 1 ст. 16 та ч.ч.1, 2 ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

Поряд із цим, суд вважає за необхідне наголосити на такому:

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача  певного суб'єктивного права (інтересу) – об'єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову. При цьому, обов'язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. При цьому, порушення прав/інтересів повинно мати місце саме внаслідок існування спірної угоди, законність якої наразі заперечується і оспорюється Позивачем.

Втім, ані із змісту позовної заяви або інших матеріалів справи не вбачається в чому Позивач визначає наявність порушення його права та інтересів у зв'язку із існуванням оспорюваної угоди  - жодних доказів підтвердження такого факту порушення всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

Отже, оскільки наведені Позивачем обставини (підстави позову) жодною мірою не   вплинули на його суб'єктивні права та інтереси, що, як наслідок, об'єктивно унеможливлює досягнення мети судового захисту при поданні розглядуваного позову – поновленню та захисту порушених (невизнаних) права та інтересів, та є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні цього позову в контексті положень ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, остільки за відсутністю об'єкту захисту звернення до суду являє собою зловживанням відповідним правом з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”.

Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через їх юридичну і доказову неспроможність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем  судові витрати підлягають віднесенню на  його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6,  33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія –

ВИРІШИЛА:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС Обжора”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33967456) до Приватного підприємства „Атакс”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31660715) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Спорт”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31365901)  про визнання угоди про зміну сторони в договорі від 01.03.2006р. недійсною.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 23.03.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 24.03.2011р.

Головуючий суддя                                                               Попков Д.О.           

Суддя                                                                  Курило Г.Є.     

Суддя                                                                  Любченко М.О.