Рішення

від 20.07.2011 по справі 51/148

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/148

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №  51/148

20.07.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЦМС»      

про розірвання договору та повернення грошових коштів в сумі 38 160,41 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Чорнодоля А.І.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЦМС»про розірвання договору № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. та стягнення 36 457,40 грн. боргу за вказаним договором та 1 703,01 грн. пені. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. в частині надання послуг, обумовлених ним, у зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення здійсненої оплати в сумі 36 457,40 грн. Оскільки така вимога залишена відповідачем без задоволення, позивачем нараховано пеню за користування чужими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 30.05.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

30.05.2011 р. позивач звернувся до суду з заявою, відповідно до якої ТОВ «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»відмовилось від стягнення з відповідача пені у сумі  1 703,01 грн., та просило з посиланням на положення ст. 651 ЦК України розірвати договір доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов спірного договору, та стягнути з відповідача 36 457,40 грн. в порядку ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2011 р. припинено провадження у даній справі в частині стягнення 1 703,01 грн. пені у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням представників сторін та невиконанням ними вимог ухвал суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням позивача.

Щодо заяви позивача про зміну підстав позову суд відзначає наступне.

Відповідно до  ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши подану позивачем заяву та предмет позову суд приймає до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»про зміну підстав позову у даній справі.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої заяви.  

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судові засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає».

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р.»у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 20.07.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2010 року між ТОВ «УЦМС»(далі –повірений) та ТОВ «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»(далі –довіритель) укладено договір доручення № 130-ВЗ (далі –договір доручення), за яким повірений (відповідач) зобов'язався від імені та за рахунок довірителя (позивача) виконати наступні юридичні дії: надати комплекс інформаційних та консультаційно-довідкових послуг пов'язаних зі спеціалізованою службовою (діловою) поїздкою представника довірителя: «Архітектура Японії. Досягнення. Практика»03-09 серпня 2010 р. та надати супутні послуги (далі –послуги) в Японії (далі –країна перебування) згідно цього договору (п. 1.1 договору доручення).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір  № 130-ВЗ від                 15.07.2010 р. є договором доручення.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст. 1000 ЦК України).

Відповідно до п. 2.1.3 договору доручення відповідач зобов'язався надати наступні послуги: трансферти: аеропорт –готель –аеропорт; 04-06.08.2010 р. перевезення по м. Токіо; 07.08.2010 р. перевезення м. Токіо –м. Осака; 07.08.2010 р. перевезення по м. Осака, 08.08.2010 р. перевезення Токіо – Кіото –Токіо, перевезення по м. Кіото (пп. 2.1.3.1 договору доручення); російськомовний супровід на час перевезень, ділових зустрічей (пп. 2.1.3.2 договору доручення); тематичний огляд архітектури міст Японії (пп. 2.1.3.3 договору доручення); харчування: 05-09.08.2010 р. –сніданок; 04-08.08.2010 р. –обід (пп. 2.1.3.4 договору доручення); забезпечення проживання в готелях 3* в двомісних номерах: в м. Токіо 04-07.08.2010 р., в м. Осака 07.08.2010 р., в м. Кіото 08.08.2010 р. (пп. 2.1.3.5 договору доручення); забезпечення медичного страхування на час перебування в країні перебування (п. 2.1.3.6 договору доручення).

Додатком № 1 до договору доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. сторонами погоджено калькуляцію вартості послуг.

Пунктом 2.1.5 договору доручення на відповідача покладено обов'язок щодо надання послуг відповідно до умов договору за умови оплати відповідачем вартості послуг, вартості авіаквитків, відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 4.3 договору довіритель зобов'язаний сплатити повіреному вартість послуг в сумі 26 690,40 грн., у тому числі ПДВ –150,00 грн. (вартість послуг становить 22 101,40 грн. без ПДВ, винагорода повіреного становить 900,00 грн., в тому числі ПДВ - 150,00 грн.) та вартість авіаперевезення, орієнтовна вартість авіаперевезення становить 9 767,00 без ПДВ.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов п. 2.3.4 договору доручення            № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. згідно з рахунками-фактурами № 68 від 19.07.2010 р. та № 69 від 19.07.2010 р. платіжними дорученнями № 612 від 20.07.2010 р. та № 613 від 20.07.2010 р. перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 26 690,20 грн. та 9 767,00 грн. як оплату за обслуговування у Японії разом з винагородою та за купівлю авіаквитків відповідно.

Як встановлено п. 2.1.6 договору доручення, у випадку виникнення обставин, що роблять неможливим надання довірителю послуг, обумовлених договором, то повірений письмово інформує про це довірителя.

Відповідно до п. 2.2.3 договору доручення повірений залишає за собою право замінити перелік, черговість послуг, дати надання послуг з причин не залежних від його волі, зі збереженням пакету послуг. Суд враховує, що пунктом 2.2.5 договору доручення встановлено право повіреного змінити, припинити термін дії договору письмово сповістивши довірителя за умови: недотримання довірителем умов договору, зміни істотних умов послуг (вартості послуг, строків надання, якості послуг, кількості  (об'єму) послуг, чисельності споживачів послуг) зарубіжними або українськими партнерами повіреного.

Так, відповідач звернувся до позивача з листом № 1-28/07/10 від 28.07.2010 р., в якому повідомив, що ТОВ «УЦМС»у зв'язку з виникненням організаційних питань щодо влаштування спеціалізованою службою поїздки в Японію переносить дану поїздку з 03 серпня 2010 року на 10 вересня 2010 року. Підставою перенесення дати даної службової поїздки відповідач послався на прохання більшої частини представників української делегації перенести поїздку на більш пізніші дати, а саме –на першу половину місяця вересня поточного року. Виходячи з зазначеного, відповідач вказав, що японські представники не будуть проводити спеціалізовані зустрічі з одним представником української делегації, адже їх інтерес визначає ведення ділових перемовин з широким колом представників будівельно-архітектурного бізнесу України.

Натомість, відповідачем не надано позивачу та не доведено суду належними доказами підтвердження неможливості виконання зобов'язань за договором доручення з причин, незалежних від його волі, адже умови договору доручення не передбачали надання послуг з організації зустрічей з японськими представниками, на які посилався відповідач у лист № 1-28/07/10 від 28.07.2010 р., а отже суд приходить до висновку про відсутність об'єктивних причин невиконання відповідачем встановлених п. 2.1.3 договору доручення послуг.

В свою чергу, п. 3.4 договору доручення передбачає можливість для сторін за взаємною згодою змінювати строки, керуючись умовами договору.

Зміна та доповнення до договору здійснюється шляхом зміни або доповнення його умов за ініціативою будь-якої сторони на підставі додаткової угоди, про що в договір вноситься відповідне застереження. Додаткова угода є невід'ємною частиною договору  (п. 9.1 договору доручення).

В ході розгляду спору у даній справі судом встановлено, що відповідач з вимогами щодо внесення змін до договору доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. шляхом укладення відповідної додаткової угоди до позивача не звертався, досягнення згоди між сторонами з приводу перенесення дати спеціалізованої службової поїздки представника позивача на іншу дату відсутнє, доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Натомість, позивач листом за вих. № 207 від 16.08.2010 р. звернувся до відповідача в порядку п. 5.2.1 договору, яким передбачено, що у випадку неможливості виконання умов договору з вини повіреного, останній повертає довірителю отримані від нього всі грошові кошти в 100% розмірі, з претензією про повернення грошових коштів в сумі 36 457,40 грн. у зв'язку з неможливістю виконання відповідачем умов п. 2.1.3.1 договору. Про отримання відповідачем 25.08.2010 р. вказаного листа засвідчує повідомлення про вручення поштового відправлення поштової установи, копія якого долучена до матеріалів справи.

Таким чином, відповідачем зобов'язання за договором доручення у строки, передбачені останнім не виконані, докази погодження сторонами інших строків виконання таких відсутні.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання за договором поставки доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р..

Тож, враховуючи наявність істотних порушень умов договору з боку повіреного за договором доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р., а саме –прострочення виконання зобов'язань за договором у зв'язку з перенесенням дати поїздки на більш пізній строк, та неповернення позивачу грошових коштів у порядку п. 5.2.1 договору доручення, позивачем на розгляд суду заявлена вимога про розірвання договору.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Аналогічні положення закріплені у ч. 2 ст. 220 ГК України.

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється (ч.ч. 1, 3 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до п. 7.1 договору доручення підставою розірвання (дострокового припинення дії всіх положень) цього договору є взаємна згода сторін або рішення сторони згідно умов договору. Умовою розірвання цього договору в цьому випадку є складання відповідного документа у письмовій формі, підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (п. 7.2 договору).

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В зазначеній нормі міститься виключення з правила щодо форми домовленості про розірвання договору: таке виключення може бути встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Тобто, щодо договорів доручення статті 1008 ЦК України прямо передбачає припинення договору в тому числі в разі відмови від договору довірителя або повіреного. Відмова від договору є односторонньою дією особи, а тому укладення документа, підписаного і довірителем, і повіреним, в разі відмови будь-кого з них від договору для його припинення не потрібно.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено у постанові від 05.12.2006 р. у справі № 2-25/5642-2006. 

Однак, матеріали справи не містять доказів звернення позивача з відповідною вимогою до відповідача про розірвання договору доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту положень ст. 1008 ЦК України випливає, що підставами для припинення договору доручення є як загальні, які стосуються усіх договорів в цілому (ст. ст. 598 - 609, ст. 651 ЦК України), так і спеціальні, властиві лише даному виду договорів, які викладені у ст. 1008 ЦК України, що  випливають з особистого характеру договору.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством передбачено, зокрема, розірвання договору, яке може бути вчинено за згодою сторін, а також у разі односторонньої відмови від нього або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін шляхом подання позову до суду.

Звертаючись з позовом до суду, зокрема, із вимогою про розірвання договору доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р., позивач посилається на істотне порушення повіреним умов договору щодо строків виконання від імені довірителя обумовлених послуг.

Таким чином, враховуючи заявлення на розгляд суду вимоги про розірвання договору, суд враховує підстави зазначені позивачем –порушення повіреним умов договору щодо виконання від імені довірителя обумовлених послуг, та вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню виходячи з положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Для розірвання договору доручення в односторонньому порядку, як те передбачено п. 1. ч. ст. 1008 ЦК України, достатнім є направлення іншій стороні відповідного повідомлення. При реалізації позивачем зазначеного права додаткового звернення до суду із вимогами про розірвання договору не потребується.

Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України, частиною четвертою статті 188 ГК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору, про що зокрема відзначено у п. 4 Листа Вищого господарського суду від 15.01.2010 р. № 01-08/12 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 01.12.2009 р. № 50/101-08.

В силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки надання комплексу інформаційних та консультаційно-довідкових послуг пов'язаних зі спеціалізованою службовою (діловою) поїздкою представника довірителя, а також надання супутних послуг в Японії, погоджені сторонами у п. 1.1 договору, а саме: 03-09 серпня 2010 року, та деталізовані у п 2.1.3 договору доручення. Доказів погодження сторонами інших строків до суду не представлено. Такі строки відповідачем порушені, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем не виконані належним чином зобов'язання за укладеним договором доручення у встановлені останнім строки, суд задовольняє вимоги про його розірвання, оскільки наявним є істотне порушення умов договору з боку повіреного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

За таких обставин, внаслідок розірвання договору доручення № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р. відповідач зобов'язаний повернути суму отриманих в якості попередньої оплати коштів на яку не здійснено від імені та за рахунок довірителя (позивача)  виконання комплексу інформаційних та консультаційно-довідкових послуг пов'язаних зі спеціалізованою службовою (діловою) поїздкою представника довірителя: «Архітектура Японії. Досягнення. Практика»03-09 серпня 2010 р. та надання супутних послуг в Японії, оскілки правова підстава володіння такими коштами відпала внаслідок розірвання договору доручення.

Як вбачається із платіжних доручень сума здійсненої позивачем оплати на яку відповідачем не було надано відповідний комплекс інформаційних та консультаційно-довідкових послуг, а також сума за купівлю авіаквитків становить 36 457,40 грн.

Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити (повернути) на користь відповідача суму у розмірі 36 457,40 грн.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УЦМС» 36 457,40 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Тож, оскільки позивач відмовився від позову в частині стягнення з відповідача  1 703,01 грн. пені і така відмова прийнята судом, тому судові витрати в цій частині позивачу не відшкодовуються. Натомість, державне мито в сумі 449,57 грн. та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 225,47 грн. відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»задовольнити.

2.        Розірвати договір № 1130-ВЗ від 15.07.2010 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «УЦМС»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, б. 107, код 32154001) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»(83062, м. Донецьк, вул. Спортивна, б. 8, код 25103865).

3.     Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УЦМС»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, б. 107, код 32154001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНШАХТОСПЕЦСТРОЙ»(83062, м. Донецьк, вул. Спортивна, б. 8, код 25103865) 36 457 (тридцять шість тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 40 грн. заборгованості, 449 (чотириста сорок дев'ять) грн. 57 коп. державного мита та 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 47 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення:29.07.2011 р.