Постанова

від 21.03.2012 по справі 3/331

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2012                                                                                           № 3/331

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рудченка  С.Г.

суддів:            Кропивної Л.В.

          Поляк О.І.

при секретарі судового засідання Помаз І.А.,

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 21.03.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Автобусного парку № 5 на рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 (дата підписання – 06.02.2012),

у справі            № 3/331 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом            Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії

                      Автобусного парку № 5

до                      Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2

про                        стягнення 47 238, 04 грн.,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство «Київпастранс» в особі філії Автобусного парку № 5 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про стягнення 47 238, 04 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою № 102/10р від 15.02.2012, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, заявник зазначає, що оскільки відповідач всупереч п. 7.5 договору не повернув об'єкт оренди за актом приймання-передачі та продовжує користуватися майном, то відповідно до ст. 764 ЦК України за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 21.03.2012 за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Комунальним підприємством «Київпасртанс» (орендодавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар/відповідач) було укладено договір № 12/06-08 від 01.02.2008 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 548/605 від 28.12.2006 передає, а орендар приймає в оренду нежилі приміщення, далі – об‘єкт оренди за адресою : м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 21, к. 1 для розміщення офісу (а.с. 23-26).

Згідно п. 2 договору об‘єктом оренди є нежилі приміщення загальною площею 34 кв. м. (на 2 поверсі).

Об‘єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київпастранс» (п. 2.3. договору).

Згідно п. 3.1. договору за користування об‘єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 № 34/91, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати на дату підписання договору становить 1 973, 95 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору).

Згідно п. 3.4. договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.7. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості наданих послуг оренди у період з січня 2010 року по липень 2011 року, в зв'язку з чим просить стягнути заборгованість в розмірі 46 166, 04 грн., 91, 69 грн. пені та 3% річних в сумі 980, 31 грн. за неналежне виконання зобов‘язань.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно якого, в силу ст. 759 Цивільного кодексу України та ст. 283 Господарського кодексу України орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди за правовою природою є реальним, двостороннім та оплатним. Як реальний договір він вважається укладеним з моменту передачі об'єкта оренди орендареві. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що орендодавцеві сплачується плата за користування наданим в оренду майном у грошовому вираженні.

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4), орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5).

Згідно з ч. 2 ст. 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об‘єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно п. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Згідно ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно ч. 2 ст. 41 вказаного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні у містах ради та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об‘єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно п. 9.1 договору сторонами погоджено строк дії договору з 01.02.2008 до 30.01.2009.

Відповідно до п. 9.3. договору сторони погодили, що після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що органом уповноваженим управляти майном комунальної власності територіальної громади міста Києва не приймалося рішення про надання дозволу позивачу переукласти або продовжити оренду приміщення загальною площею 34 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 21, к. 1, як це передбачено п. 9.3. договору.

Згідно п. 9.5. договору договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Стаття 291 Господарського кодексу України також визначає, що договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки відповідного рішення Київської міської ради не приймалося, строк дії договору оренди № 12/06-08 від 01.02.2008 припинився 30.01.2009.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Пункт 1 статті 631 Цивільного кодексу України визначає, що строком договору є час протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов‘язки відповідно до договору.

Отже, правовою підставою для нарахування орендної плати є відповідний діючий договір оренди.

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки договір оренди припинив свою дію, а відтак і правовідносини між сторонами, що ґрунтувались на даному договорі також припинились.

Між тим, колегія суддів звертає увагу позивача, що у разі невиконання орендарем обов'язку щодо повернення речі, орендар має право застосувати наслідки, передбачені ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Автобусного парку № 5 на рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі № 3/331 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -  

п о с т а н о в и в:

1.          Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» в особі філії Автобусного парку № 5 на рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 у справі № 3/331 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 3/331 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Рудченко  С.Г.

Судді                                                                                          Кропивна Л.В.

                                                                                          Поляк О.І.