Ухвала

від 27.04.2012 по справі 46/236

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 46/236 27.04.12

За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.Т.М." Про дії підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві За позовомЗаступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) До Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." Про стягнення заборгованості Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від стягувачане з'явився Від боржникаОСОБА_1- представник за довіреністю від 25.11.2011 р. Від ВДВСне з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 р. у справі № 46/236, яке було частково змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2011 року в частині стягнення державного мита, з відповідача на користь позивача було стягнуто 3 896 940,00 грн. боргу, 754 057,89 грн. інфляційних нарахувань, 506 474, 43 грн. пені.

На примусове виконання вказаного рішення було видано наказ від 30.11.2011 р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." 3 896 940,00 грн. боргу, 754 057,89 грн. інфляційних нарахувань, 506 474, 43 грн. пені.

У березні 2012 року боржник (відповідач у справі) звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 р. у справі № 46/236 строком на п'ять років рівними щомісячними платежами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2012 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.Т.М." № 228/03-10/в від 19.03.2012 р. про розстрочку виконання рішення суду було задоволено, розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2011 р. у справі № 46/236 шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) сплатити на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 24262621) належні за рішенням суду суми шістдесятьма рівними щомісячними платежами по 85957,90 грн., починаючи з дати набрання даною ухвалою законної сили.

13 квітня 2012 року від відповідача (боржника за наказом) надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, а також клопотання про поновлення строку на оскарження дій державної виконавчої служби.

Ухвалою суду від 20.04.2012 року розгляд скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та заяви про поновлення строку на оскарження дій державної виконавчої служби було призначено на 27.04.2012 року.

В судовому засіданні 27.04.2012 року скаржник (боржник за наказом) підтримав подану скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відповідно до якої просить суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Крайчинського С.С. з відкриття виконавчого провадження, винесення постанови від 30.12.2011 року та визнати недійсною постанову Підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження;

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Крайчинського С.С. по накладенню арешту на майно боржника -ТОВ «Фірма «Т.М.М.», винесенню постанови від 30.12.2011 року та визнати недійсною постанову Підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 30.12.2011 року про арешт майна боржника;

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Крайчинського С.С. по стягненню з ТОВ «Фірма «Т.М.М.»виконавчого збору, винесенню постанови від 13.02.2012 року та визнати недійсною постанову Підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 13.02.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору;

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Крайчинського С.С. по накладенню арешту на кошти ТОВ «Фірма «Т.М.М.», винесенню постанови від 27.02.2012 року та визнати недійсною постанову Підрозділу примусового виконання рішень Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 27.02.2012 року про арешт коштів боржника.

В обґрунтування поданої скарги заявник посилається на те, що оскільки постанову від 30.12.2011 року про відкриття провадження та постанову від 30.12.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було надіслано боржникові з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», це порушило його право на добровільне виконання рішення суду, що потягло за собою відкриття процедури примусового виконання та винесення постанови про стягнення виконавчого збору. За таких обставин, скаржник вважає, що дії державного виконавця є неправомірними та просить суд встановити неправомірність таких дій та визнати недійсними постанову від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження, постанову від 30.12.2011 року про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, постанову від 13.02.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову від 27.02.2012 року про арешт коштів боржника.

Подана заява про поновлення процесуального строку на подання скарги на дії органів Державної виконавчої служби України обґрунтована тим, що генеральний директор ТОВ «Фірми «Т.М.М.»з 30.01.2012 року по 17.02.2012 року знаходився у відрядженні, однак на вимогу суду скаржник (боржник за наказом) ніяких доказів на підтвердження вказаних обставин не подав.

При цьому, скаржником зазначається, що оскаржувані постанови від 13.02.2012 року та від 27.02.2012 року взагалі боржникові не надсилались та він дізнався про їх існування тільки при фактичному вчиненні дій щодо арешту коштів на рахунках боржника від банківської установи 04.04.2012 року, а отже строк подання скарги на дії органів виконавчої служби щодо прийняття двох зазначених постанов ним не порушено.

Представники стягувача та органів державної виконавчої служби в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином з повідомленням про вручення. Підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві ніяких документів, зокрема копії матеріалів виконавчого провадження, суду не надав.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що в ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби господарському суду слід зобов'язувати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення. Якщо боржник, стягувач, прокурор чи представник органу Державної виконавчої служби в судове засідання не з'явилися, це не перешкоджає розгляду скарги.

Враховуючи викладене, скарга розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, а отже подані пізніше матеріали не повинні прийматися до уваги судом в подальшому як такі, що вчасно не подані сторонами процесу.

Розглянувши подану заяву про поновлення строку на оскарження дій органів ВДВС, заслухавши пояснення представника скаржника (боржника за наказом), суд приходить до висновку, що заява про поновлення процесуального строку подання скарги на дії органів ВДВС не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Як вбачається з відмітки на постанові від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження та з відмітки на постанові від 30.12.2011 року про арешт майна боржника (копії яких наявні в матеріалах справи) вказані постанови отримані боржником -ТОВ «Фірма «Т.М.М.»30.01.2012 року.

Враховуючи норми ч. 1 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії державного виконавця щодо винесення вказаних постанов, датованих 30.12.2011 року, які отримані скаржником 30.01.2012 року, мали бути подані до суду до 11.02.2012 року.

За таких обставин, судом встановлено, що скаржник звернувся зі скаргою на дії підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо оскарження постанов, винесених 30.12.2011 року поза межами встановленого процесуального строку.

Разом з тим, скаржник звернувся до суду з відповідною скаргою на дії ВДВС тільки 13.04.2012 року. При цьому, скаржником через канцелярію суду подано заяву про поновлення процесуальних строків подання скарги, яка обґрунтована тим, що керівник заявника -ТОВ «Фірма «Т.М.М.» 30.01.2012 року по 17.02.2012 року знаходився у відрядженні, що перешкодило вчасно звернутися до суду зі скаргою в межах процесуальних строків.

Відповідно до статті 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

Отже, наведена норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд приходить до висновку, що скаржником, який заявляє про відновлення пропущених процесуальних строків подання скарги на дії ВДВС, якому стало відомо про вчинення оскаржуваних дій 30.01.2012 року, не надав жодних доказів, які підтверджують обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску процесуального строку, зокрема, не надано доказів перебування керівника ТОВ «Фірма «Т.М.М.» у відрядженні. Крім того, суд приходить до висновку, що навіть при доведеності заявником даної обставини, така причина пропуску процесуального строку подання скарги на дії органів виконавчої служби не є поважною, оскільки на час відсутності керівника він уповноважує на виконання своїх обов'язків іншу уповноважену особу. При цьому, з моменту виходу Гендиректора ТОВ «Фірма «Т.М.М.»на роботу 17.02.2012 року до моменту подання скарги на дії органів виконавчої служби -13.04.2012 року, скаржник своїм право на оскарження дій ВДВС також не скористався.

Виходячи з наведеного, з огляду на недоведеність поважності причини процесуального строку подання скарги, суд відмовляє у задоволенні клопотання про поновленні процесуального строку на подання скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження та винесення постанови від 30.12.2011 року про арешт майна боржника.

Разом з тим, суд погоджується з твердженням заявника, що процесуальний строк подання скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення постанов від 13.02.2012 року та від 27.02.2012 року скаржником не пропущено, оскільки доказів направлення боржникові вказаних постанов матеріали справи не містять, а отже процесуальний строк, встановлений ст. 121-2 ГПК України, обчислюється з дня, коли боржникові стало відомо про вчинення оскаржуваної дії, тобто з 04.04.2012 року.

Розглянувши подану скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, заслухавши пояснення представників стягувача, боржника та державної виконавчої служби, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Частина 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»встановлює, що сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена Головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським С.С. 30.12.2011 р., тобто у день надходження від стягувача заяви про відкриття виконавчого провадження; у вказаній постанові встановлено строк для добровільного виконання рішення -до семи днів з моменту винесення постанови, тобто до 05.01.2012 р., а пунктом 3 оскаржуваної постанови від 30.12.2011 року боржника попереджено про наслідки такого невиконання.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження , що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Як встановлено, статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Зі штампу на супровідному листі до вищевказаної постанови від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження вбачається, що боржник -ТОВ " Фірма «Т.М.М." отримав постанову про відкриття виконавчого провадження 31.01.2012 року.

При цьому, до матеріалів справи не надано передбаченого нормами ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження»обов'язкового повідомлення про вручення поштового відправлення на доказ направлення боржнику державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Відповідно до норм ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Виходячи з наведених норм, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійсненні ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до ст. 25 Закону.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Вказане підтверджується, зокрема, нормами п. 4.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N74/5 (із змінами та доповненнями, яка була чинна на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), відповідно до яких державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

При цьому до отримання відомостей про одержання боржником копії постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення виконання, передбачені частиною шостою статті 24 Закону.

Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 32 Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем у порядку, установленому статтею 24 Закону, накладено арешт на майно боржника, за погодженням з державним виконавцем боржник має право у строк, установлений для добровільного виконання рішення, реалізувати належне йому майно в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У цьому разі покупець майна боржника повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби в строк, установлений для добровільного виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Аналогічну правову позицію щодо обов'язку виконавця пересвідчитися в отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження боржником, викладено і в ухвалі Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2011 року, яку долучено до матеріалів справи.

Виходячи з наведеного, судом встановлено порушення органами виконавчої служби порядку та строків направлення постанови від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження та строків направлення постанови від 30.12.2011 року про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчудження, що порушило право боржника на добровільне виконання рішення суду у справі, оскільки позбавило його можливості виконати рішення суду добровільно та потягло за собою для боржника негативні наслідки в вигляді відкриття процедури з примусового виконання рішення суду та стягнення з боржника виконавчого збору.

Отже, такі дії виконавця призвели до порушення прав боржника на добровільне виконання рішення, а постанова від 13.02.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору винесена з порушенням наведених норм Закону України «Про виконавче провадження»та норм Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N74/5 (яка діяла на момент винесення оскаржуваної постанови)

За таких обставин, скарга в частині визнання недійсною постанови від 13.02.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає задоволенню.

Судом також задовольняється скарга в частині визнання недійсною постанови від 27.02.2012 року про накладення арешту на кошти боржника, яка є такою, що не відповідає вимогам законодавства в частині накладення арешту на грошові кошти у розмірі 5587595,48 грн. (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят сім тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 48 коп.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до п. 5.1.3 та 5.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N74/5 (із змінами та доповненнями, яка була чинна на момент винесення постанови про арешт коштів боржника), за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних установах, на них накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця.

У разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які потрібно звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача й не ускладнюють виконання рішення. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунку, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунку, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої

Відповідно до п. 3.4.3 Інструкція з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5 (яка дії на момент розгляду скарги), у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься у розмірі десяти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, виконавцеві слід врахувати надання розстрочки щодо виконання рішення суду у справі № 46/236, відповідно до якої станом на момент розгляду скарги настав строк сплати на суму 85 957,90 грн.

Судом встановлено, що державним виконавцем при накладенні арешту на грошові кошти боржника в межах суми 5673553,38 грн. на всіх рахунках боржника (які не були зазначені у виконавчому документі) не було враховано як положення Інструкції про вчинення виконавчих дій, так і не було враховано винесення судом ухвали про розстрочку виконання рішення суду по справі № 46/236, а також безпідставно враховано суму судового збору, постанову про стягнення якого з боржника суд вважає неправомірною.

За таких обставин, державний виконавець, накладаючи арешт на грошові кошти боржника в межах суми 5673553,38 грн., про що винесено постанову від 27.02.2012 року, безпідставно наклав арешт на грошові кошти боржника без врахування вимог вказаних норм, а отже постанова від 27.02.2012 року про накладення арешту на грошові кошти боржника підлягає визнанню недійсною.

У п. 7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначається, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною або визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що доводи скаржника про те, що Головним державним виконавцем Крайчинського С.С. було неправомірно не направлено постанову про відкриття виконавчого провадження у строки та в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», що порушило права боржника на добровільне виконання рішення суду, наслідком чого стало неправомірний початок процедури примусового виконання, зокрема, винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про арешт коштів боржника, з огляду на що останні підлягають визнанню недійсними.

Разом з тим, суд зазначає, що скаржником не наведено порушення жодних норм законодавства органом виконавчої служби при винесенні 30.12.2011 року постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а отже скарга в цій частині задоволенню не підлягає. При цьому, дії державного виконавця щодо вчинення таких дій повністю відповідають вимогам наведених вище норм ст. ст. 25, 27 Закону України «Про виконавче провадження», а отже скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи те, що оскарження вказаних дій органів виконавчої служби, вчинено скаржником поза межами встановленого нормами процесуального законодавства строку, у відновленні якого судом було відмовлено, це також є підставою для відмови у задоволенні скарги в частині вчинення дій головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським С.С. щодо винесення постанов від 30.11.2012 року про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на майно боржника.

З огляду на викладене, подана скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 121-1 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у поновленні процесуального строку на подання скарги на дії підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови від 30.12.2011 року про відкриття виконавчого провадження та винесення постанови від 30.12.2011 року про накладення арешту на майно боржника.

2. Скаргу на дії підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

3. Визнати недійсною постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 13.02.2012 року, винесену головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським С.С.

4. Визнати недійсною постанову №2002/9 від 27.02.2012 року про арешт коштів боржника, винесену головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським С.С.

5. В задоволенні інших вимог, викладених в скарзі, відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Л.В. Омельченко