ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" червня 2012 р. Справа № 27/28-16/337
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Запорощенка М.- доповідач суддів:Акулової Н. Владимиренко С. розглянув касаційні скарги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" м.Миколаїв Заступника Генерального прокурора України, м.Київ на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.11р. на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. у справі№27/28-16/337 господарського суду міста Києва за позовомГенерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до 1. Фонду державного майна України 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" 3. Миколаївської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт", м.Миколаїв за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Алюміній України" Провизнання права власності на об'єкти незавершеного будівництва за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4, за довіреністю від відповідачів:ОСОБА_5, за довіреністю(ФДМУ) ОСОБА_6, за довіреністю (ТОВ "Миколаївський глиноземний завод") ОСОБА_7, за довіреністю(ТОВ "Миколаївський глиноземний завод") від третьої особи: ОСОБА_8, за довіреністю(ДП "Миколаївський морський торговельний порт") ОСОБА_9, за довіреністю(ТОВ "Компанія "Алюміній України" від прокуратури:Красножон О.М.
ВСТАНОВИВ:
Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»та Миколаївської міської ради про (з урахуванням уточнень та доповнень):
- визнання недійсними наказ Фонду державного майна України № 18-АТ від 06.08.1997 і додаток до наказу з переліком нерухомого майна, що вноситься до статутного фонду ВАТ «Миколаївський глиноземний завод», у частині переліку споруд Дніпро - Бузького морського порту (інвентарні номери 20000022, 20000023, 20000024, 20000029, 20000035, 20000036, 20000037) як таких, що не відповідають вимогам статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»;
- визнання права державної власності України на недобудовані причали Дніпро-Бузького морського порту № 6 (для переробки глинозему), 7 (для переробки червоного шламу), 31 (для переробки патоки та генеральних вантажів) та належність їх до сфери управління Мінтрансу України;
- визнання права державної власності України на споруди Дніпро-Бузького морського порту (автомобільні шляхи, підкранову колію, з'єднувач залізничного полотна, залізничні колії до першого розгалуження за межами території порту), які відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»не підлягають приватизації, але були внесені до статутного фонду ВАТ «Миколаївський глиноземний завод», та належність їх до сфери управління Міністерства транспорту України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 у справі № 27/28-16/337 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 у справі № 27/28-16/337 за позовом Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»та Миколаївської міської ради -без змін.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції від 15.12.11р. та постановою апеляційного суду від 29.03.12р., Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" та Заступник Генерального прокурора України звернулися з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати судові акти попередніх інстанцій . При цьому, ДП "Миколаївський морський торговельний порт" просить прийняти нове рішення про задоволення позову заступника Генерального прокурора України, а Заступник Генерального прокурора України просить справу №27/28-16/337 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування заявлених вимог, скаржники посилаються на те, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені всупереч нормам Закону України "Про приватизацію державного майна" та Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. № 57-93 "про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду". Посилаючись на приписи Закону України " Про господарські товариства" та Пленум Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", вважають невірними висновки судів про неправильно обраний спосіб захисту. Також, посилаються на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про приватизацію державного майна", якими встановлено заборону на приватизацію об'єктів, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому. Крім того, вважають, що приватизація відбулась незаконно, а спірні об'єкти могли приватизуватись лише відповідно до особливого порядку і не повинні були включатись до статутного фонду ВАТ "Миколаївський глиноземний завод".
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод", та третя особа на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Алюміній України", у відзивах на касаційні скарги проти вимог та доводів скаржників заперечують, вважають їх необґрунтованими, а рішення та постанову судів попередніх інстанції -законними.
В призначене судове засідання представник відповідача 3 не з'явився. Про час, дату та місце розгляду справи сторони були сповіщені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційні скарги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" та Заступника Генерального прокурора України не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, Державне підприємство «Миколаївський глиноземний завод», до складу якого як структурний підрозділ увійшов Дніпро-Бузький морський порт, було зареєстровано рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 03.10.1991.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 24.05.1994 у справі № 244/6 за позовом організації орендарів Миколаївського глиноземного заводу до Фонду державного майна України та Мінпрому України про спонукання укласти договір оренди, встановлено, що завод і порт складають разом єдиний цілісний майновий комплекс, порт побудований для обслуговування господарської діяльності заводу. Вказаним рішенням суд визнав укладеним з 24.05.1994 договір оренди майна з викупом цілісного майнового комплексу заводу, включаючи майно, яке використовується Дніпро-Бузьким морським портом, між організацією орендарів Миколаївського глиноземного заводу та Фондом державного майна України.
Наказом Фонду державного майна України від 16.07.1997 за № 5-ПП «Про затвердження плану приватизації ОП "Миколаївський глиноземний завод»згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.05.1997 № 279-р було затверджено план приватизації орендного підприємства «Миколаївський глиноземний завод», яким було визначено спосіб приватизації майна Орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод" шляхом його перетворення у відкрите акціонерне товариство та розміщення його акцій між засновниками товариства пропорційно розміру їх вкладів у статутний фонд цього товариства.
Фондом державного майна України було видано наказ від 06.08.1997 за № 18-АТ «Про створення на базі орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод»Відкритого акціонерного товариства», яким затверджено установчий договір про створення ВАТ "МГЗ", його статут та перелік нерухомого майна, що передане до статутного фонду ВАТ "МГЗ".
06.08.1997 року між засновниками відкритого акціонерного товариства - Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод", відповідно до вимог Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", був укладений Установчий договір про створення Відкритого акціонерного товариства "Миколаївський глиноземний завод", яким було визначено порядок здійснення засновниками спільної діяльності по створенню Відкритого акціонерного товариства "Миколаївський глиноземний завод", утворено його статутний фонд, визначено види та вартість майна, яке підлягає передачі учасниками договору в статутний фонд цього товариства.
Пунктом 11 Установчого договору передбачено, що для забезпечення діяльності товариства створюється статутний фонд згідно затвердженого акту оцінки. Статутний фонд товариства становить 378 263 360 гривень, поділений на 1 513 053 440 простих іменних акцій, номінальна вартість однієї акції становить 0,25 грн. Фонд державного майна України вносить у статутний фонд майно на суму 261 115 570 грн. (69,03 % від статутного фонду), що відповідає 1 044 462 280 простих іменних акцій, які реалізуються відповідно до плану приватизації орендного підприємства "МГЗ". Організація орендарів "МГЗ" вносить майно на суму 117 147 790 грн. (30,97 % від статутного фонду), що відповідає 468 591 160 простим іменним акціям.
Також, судами було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що частка державного майна у статутному фонді товариства відповідача-2 складалася з майна, вказаного в акті оцінки вартості майна ОП "МГЗ", затвердженого наказом ФДМ від 14.10.1996 № 42-ОМ, та включала об'єкти незавершеного будівництва, в тому числі спірні недобудовані причали, та інші спірні об'єкти.
Позовні вимоги про визнання недійсним наказу ФДМУ від 06.08.1997 за № 18-АТ та визнання права державної власності на недобудовані причали № 6, 7 та 31 та споруди Дніпро-Бузького морського порту (автомобільні шляхи, підкранову колію, з'єднувач залізничного полотна, залізничні колії до першого розгалуження за межами території порту) обґрунтовані порушенням вимог чинного законодавства при приватизації державного майна Миколаївського глиноземного заводу в частині роздержавлення та передачі у власність відповідачу-2 спірного майна, яка відбулась у 1997 році. При цьому, прокурор зазначає, що приватизація вказаного майна відбулась на підставі оспорюваного наказу ФДМУ № 18-АТ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 у справі № 27/28-16/337 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги задоволенню не підлягають відповідно до положень ст.6 ЦК УРСР, ст.16 ЦК України, виходячи з того, що, оскільки держава в особі Фонду державного майна України розпорядилась належним їй майном шляхом передачі спірного майна у власність ВАТ «Миколаївський глиноземний завод»на підставі правочину (установчого договору), то, якщо, на думку позивача, відчуження цього майна відбулось з порушенням вимог законодавства про приватизацію, він вправі ставити питання про визнання відповідного правочину недійсним та повернення спірного майна за правилами глави 3 ЦК УРСР, а не визнання права власності на нього.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2011 у справі № 27/28-16/337 за позовом Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»та Миколаївської міської ради -без змін.
Приймаючи означену постанову, суд апеляційної інстанції виходив з приписів Закону України «Про приватизацію державного майна», Декрету Кабінету Міністрів України № 57-93 від 20.05.1993 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду», постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 11.09.1996 "Про затвердження порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства", Закону України "Про господарські товариства " (в редакціях, чинних на час існування спірних правовідносин), якими на той час були врегульовані відносини щодо приватизації державного майна. Враховуючи означені норми, суд встановив, що однією з підстав набуття акціонерним товариством права власності на майно є передача у статутний фонд відповідного майна його засновниками. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки держава в особі Фонду державного майна України розпорядилась належним їй майном, передала спірне майно у власність відповідача-2 на підставі укладеної угоди (установчого договору), то якщо, на думку позивача, відчуження цього майна відбулося з порушенням вимог законодавства про приватизацію, він вправі ставити питання про визнання відповідної угоди недійсною і повернення йому спірного майна за правилами гл. 3 ЦК УРСР.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке. Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, засобів захисту.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.
Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як про це вірно було зазначено судом апеляційної інстанції, спірні правовідносини виникли в процесі приватизації, що відбувалась у 1997 році, а тому застосуванню підлягає чинне законодавство України, що діяло станом на момент вчинення оспорюваних дій та прийняття спірного акту. Відносини щодо приватизації державного майна на той час були врегульовані Законом України "Про приватизацію державного майна", Декретом Кабінету Міністрів України № 57-93 від 20.05.1993 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду", постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 11.09.1996 "Про затвердження порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства", Законом України "Про господарські товариства" (в редакціях, чинних на час існування спірних правовідносин).
З урахуванням норм ст.17 Закону України "Про приватизацію державного майна" однією із форм приватизації є перетворення орендних підприємств у відкриті акціонерні товариства шляхом продажу належних державі акцій згідно з законодавством про приватизацію.
Виходячи з приписів Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993, № 57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду», ст.4, ч. 1 ст. 12, ч.2 ст.26 Закону України "Про господарські товариства" однією з підстав набуття акціонерним товариством права власності на майно є передача у статутний фонд відповідного майна його засновниками.
Як це було встановлено судами попередніх інстанцій та про це вже було позначено вище, 06.08.1997 року між засновниками відкритого акціонерного товариства - Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод", відповідно до вимог Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", був укладений Установчий договір про створення Відкритого акціонерного товариства "Миколаївський глиноземний завод", яким було визначено порядок здійснення засновниками спільної діяльності по створенню Відкритого акціонерного товариства "Миколаївський глиноземний завод", утворено його статутний фонд, визначено види та вартість майна, яке підлягає передачі учасниками договору в статутний фонд цього товариства.
За своєю правовою природою установчий договір є цивільно-правовою угодою, укладеною між засновниками товариства, за яким останні відчужували належне їм майно на користь акціонерного товариства, а взамін придбавали акції цього товариства у визначених частках.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, та не спростовано під час касаційного провадження, означена угода, на час розгляду справи, в установленому законом порядку, не була визнана недійсною.
Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що правовстановлюючим документом, що визначив підстави переходу спірного державного майна у власність створеного у процесі приватизації цілісного майнового комплексу Миколаївського глиноземного заводу акціонерного товариства є саме установчий договір.
Наказом Фонду державного майна України від 06.08.97 за № 18-АТ "Про створення на базі орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод" відкритого акціонерного товариства" було перетворено Орендне підприємство «Миколаївський глиноземний завод»у відкрите акціонерне товариство (п.1 наказу) та було затверджено установчий договір про створення ВАТ "Миколаївський глиноземний завод" та його статут (п.2 наказу).
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документі, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогами чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Таким чином , предметом доказування в даній справі є відповідність Наказу Фонду державного майна України від 06.08.97 за № 18-АТ законодавству та наявність порушеного права держави в особі Міністерства інфраструктури України.
Як було встановлено під час позовного та апеляційного провадження, означений наказ був виданий Фондом державного майна України саме на виконання зобов'язань, прийнятих на підставі установчого договору. Від так, враховуючи приписи норм діючого на момент приватизації законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що за своїм змістом спірний наказ є похідним від установчого договору, він конкретизував індивідуально визначене нерухоме майно, передача якого відповідачу-2 була передбачена установчим договором, і не створював самостійних правових наслідків щодо передачі майна з державної у приватну власність ВАТ "Миколаївський глиноземний завод".
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що прокурором та позивачем не наведено та не доведено підстави для визнання недійсним спірного наказу.
Враховуючи встановлені під час позовного та апеляційного провадження обставини справи, що підтверджені наявними доказами, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що держава в особі Фонду державного майна України розпорядилась належним їй майном шляхом передачі спірного майно у власність ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" на підставі укладеної угоди (установчого договору) , який при наявності відповідних підстав, зокрема порушення вимог законодавства про приватизацію, може бути визнаний недійсним з відповідними наслідками за правилами гл. 3 ЦК УРСР.
Таким чином, твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження. Інші доводи скаржників, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів.
Зважаючи на викладене, колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, судові акти у справі відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстави для їх скасування відсутні .
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" та Заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.11р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. у справі №27/28-16/337 -залишити без змін.
Головуючий суддя: М. Запорощенко Судді: Н. Акулова С. Владимиренко
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 26.06.2012 |
Оприлюднено | 02.07.2012 |
Номер документу | 24926742 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Запорощенко M.Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні