Ухвала

від 08.08.2012 по справі 27/28-16/337

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08 серпня 2012 р. № 27/28-16/337 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Демидової А.М., Мирошниченка С.В., Панової І.Ю., Селіваненка В.П., розглянувши заяву Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт", про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 26.06.2012 у справі№ 27/28-16/337 за позовомГенерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до 1) Фонду державного майна України; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"; 3) Миколаївської міської ради; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Алюміній України" провизнання права власності на об'єкти незавершеного будівництва

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" та Миколаївської міської ради про (з урахуванням уточнень та доповнень):

- визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 06.08.1997 № 18 АТ і додатку до наказу з переліком нерухомого майна, що вноситься до статутного фонду ВАТ "Миколаївський глиноземний завод", у частині переліку споруд Дніпро-Бузького морського порту (інвентарні номери 20000022, 20000023, 20000024, 20000029, 20000035, 20000036, 20000037) як таких, що не відповідають вимогам статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна";

- визнання права державної власності України на недобудовані причали Дніпро-Бузького морського порту № 6 (для переробки глинозему), 7 (для переробки червоного шламу), 31 (для переробки патоки та генеральних вантажів) та належність їх до сфери управління Міністерства транспорту України;

- визнання права державної власності України на споруди Дніпро-Бузького морського порту (автомобільні шляхи, підкранову колію, з'єднувач залізничного полотна, залізничні колії до першого розгалуження за межами території порту), які відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не підлягають приватизації, але були внесені до статутного фонду ВАТ "Миколаївський глиноземний завод", та належність їх до сфери управління Міністерства транспорту України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2011 у справі № 27/28-16/337, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2012, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2012 у справі

№ 27/28-16/337 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2011 залишено без змін.

Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26.06.2012 у справі № 27/28-16/337, в якій заявник просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 15.12.2011, рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2011, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 26.06.2012 у справі № 27/28-16/337, прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заява з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 08.04.2010 у справі № 13/472-пд-08 та на рішення Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.11.2011 у справі №6-1986св11, від 13.04.2011 у справі №6-3174св10 мотивована різним застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску справи № 27/28-16/337 до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Встановлений статтею 111 16 ГПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зі змісту постанови суду касаційної інстанції від 26.06.2012 у справі № 27/28-16/337, про перегляд якої просить заявник, постанови Вищого господарського суду України від 08.04.2010 у справі № 13/472-пд-08 та рішень Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.11.2011, від 13.04.2011, на які він посилається, вбачається, що судові рішення в цих справах прийнято і застосовано відповідні норми матеріального права в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справ, зумовлених відмінністю підстав позову.

Зокрема, у постанові від 26.06.2012 у справі № 27/28-16/337, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України (яким створено відкрите акціонерне товариство на базі орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод" у процесі приватизації) та визнання права власності на державне майно, що передане до статутного фонду цього акціонерного товариства. При цьому на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи суд касаційної інстанції виходив з того, що правовстановлюючим документом, на підставі якого спірне державне майно перейшло у власність створеного ВАТ "Миколаївський глиноземний завод, є установчий договір, а спірний наказ за своїм змістом є похідним від установчого договору та лише конкретизує індивідуально визначене нерухоме майно, передача якого була передбачена установчим договором, і не створює самостійних правових наслідків щодо передачі майна з державної у приватну власність ВАТ "Миколаївський глиноземний завод". Разом з тим суд касаційної інстанції зазначив про те, що за наявності відповідних підстав, зокрема порушення вимог законодавства про приватизацію, позивач може захистити порушене право шляхом визнання недійсним установчого договору з відповідними правовими наслідками за правилами глави 3 ЦК УРСР.

Водночас у постанові від 08.04.2010 у справі № 13/472-пд-08, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу (укладеного позивачем і відповідачем, відповідно до якого відчужено спірний майновий комплекс), оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність волевиявлення позивача та необхідного обсягу цивільної дієздатності директора позивача на укладення правочину, що є підставою для визнання цього договору недійсним на підставі частин 2, 3 статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України. Разом з тим суд касаційної інстанції визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених в подальшому на підставі недійсного правочину, та визнання права власності позивача на спірне майно, оскільки: вимоги позивача як законного власника не можуть бути задоволені шляхом визнання недійсними правочинів, в яких позивач не є стороною (у такому випадку порушене право позивача підлягає захисту в порядку статті 387 Цивільного кодексу України шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод в користуванні майном, що позивачем не заявлялось); за приписами статті 216 Цивільного кодексу України право власності на спірне майно залишилось за позивачем, а тому відсутні підстави для його повторного визнання відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України.

Разом з тим у рішеннях Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.04.2011 у справі №6-3174св10 та від 30.11.2011 у справі №6-1986св11 суд касаційної інстанції визнав відсутніми підстави для задоволення позову (первісного позову в справі №6-1986св11) в частині визнання права власності за позивачем на спірне майно, мотивуючи тим, що права позивача підлягають захисту шляхом заявлення віндикаційного позову про витребування майна у добросовісного набувача на підставах, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України, а не шляхом заявлення даного позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Крім того, у справі №6-1986св11 суд касаційної інстанції зазначив про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову щодо визнання права власності за позивачем за зустрічним позовом на частину спірного майна, оскільки судами встановлено, що держава офіційно визнала за ним це право шляхом здійснення державної реєстрації на це майно органом БТІ, що виключає потребу визнавати таке право власності у судовому порядку.

Наведене свідчить про те, що суд касаційної інстанції, приймаючи відповідні рішення, виходив з різних встановлених фактичних обставин справ, зумовлених відмінністю підстав позову, що виключає подібність правовідносин у цих справах в розумінні статті 111 16 ГПК України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої, підпунктів першого, другого та сьомого пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору, яка підлягає до сплати за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у даній справі, складає 32 941,10 грн., в той час як заявником надано платіжне доручення про сплату 131 101,84 грн. Таким чином, з огляду на положення пункту 1 частини першої статті 7 зазначеного Закону сума надміру сплаченого судового збору, перерахована платіжним дорученням від 05.07.2012 № 1955, підлягає поверненню заявнику.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Державному підприємству "Миколаївський глиноземний завод" у допуску справи № 27/28-16/337 до провадження Верховного Суду України.

2. Повернути Державному підприємству "Миколаївський глиноземний завод" з Державного бюджету України суму надміру сплаченого судового збору в розмірі 98 160 (дев'яносто вісім тисяч сто шістдесят) грн. 74 коп., перераховану згідно з платіжним дорученням від 05.07.2012 № 1955.

Головуючий суддя С.Шевчук Судді: А.Демидова С.Мирошниченко І.Панова В.Селіваненко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)