Постанова

від 25.06.2012 по справі 7/4787

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2012 року Справа № 7/4787

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 23 листопада 2011 року)

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б\н від 19 січня 2012 року)

третьої особи 1 на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІР": не з'явився

третьої особи 2 на стороні відповідача: Фізичної особи- підприємця ОСОБА_4 не з'явився

третьої особи 3 на стороні відповідача: ОСОБА_5 не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" на рішення господарського суду Хмельницької області від 06 березня 2012 року р. у справі №7/4787 (суддя Крамар С.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІР"

Третя особа: Фізична особа- підприємець ОСОБА_4

Третя особа: Фізична особа-ОСОБА_5

про стягнення в сумі 276 619 грн. 34 коп..

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "РДЦ "Ексмо-Україна" (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом (т. 1, а. с. 2-3) до приватного підприємця ОСОБА_6 (надалі - Відповідач) про стягнення коштів в розмірі 276 619 грн. 34 коп.. У даній справі брали участь треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Товариствао з обмеженою відповідальністю "ТІР (надалі -Третя особа 1), фізична особа - підприємць ОСОБА_4 (надалі -Третя особа 2), фізична особа ОСОБА_5 (надалі -Третя особа 3).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 6 березня 2012 року (т. 2, а. с. 75-78) з підстав, вказаних у цьому рішенні, у позові відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач, звернувся з апеляційною скаргою (т. 2, а. с. 108-111) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 6 березня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а. с.127-129) , в якому з підстав, вказаних в цій апеляційній скарзі, просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача.

Представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.

Представники Третьої особи 1, Третьої особи 2 та Третьої особи 3 в судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Третя особа 1, Третя особа 2 та Третя особа 3 були повідомлені належним чином, про що свідчить реєстр поштових відправлень (т. 2, а. с. 138 ).

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд не має можливості відкласти розгляд справи, оскільки 25 червня 2012 року закінчується двомісячний строк розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи вищеописане та приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Третьої особи 1, Третьої особи 2 та Третьої особи 3, за наявними у справі № 7/4787 матеріалами.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скарги слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 16 квітня 2007 року між ТОВ "Дип покет", Росія (надалі - Продавець) та Позивачем було укладено договір № ВТ-14 (надалі -Договір 1, т. 2, а. с. 65-68) за умовами якого Продавець зобов'язувався передати Позивачу у власність друковану книжкову продукцію згідно замовлень Позивача по ціні, в асортименті, кількості і в строки, встановлені Договором 1, а Покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити встановлену Договором 1 і замовленням ціну.

10 січня 2008 року між Третьою особою 1 та Позивачем було укладено договір доручення № а7 (надалі -Договір 2; т. 2, а. с. 33-35) про транспортно - експедиційне обслуговування по перевезенню товарів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньоукраїнському сполученнях, згідно умов якого Третя особа 1 зобов'язалася в інтересах, від імені, по дорученню і за рахунок засобів Позивача здійснювати організацію доставки товарів в міжнародному, регіональному і міському автомобільному сполученні у відповідності з діючим законодавством України, вимогами міжнародних конвенцій і угод в сфері міжнародних перевезень.

Пунктом 2 Договору 2, Третя особа 1 зобов'язана: представляти інтереси Позивача в межах цього Договору; укладати в інтересах, від імені, за дорученням та за рахунок Позивачем угоду з перевізником, предметом якої є перевезення вантажів Позивача автомобільними транспортом; організувати подачу рухомого состава під навантаження, відповідного вимогам згідно заявки Позивача. Також, згідно даного пункту Договору 2 Третя особа зобов'язана організувати перевезення за допомогою транспортних та інформаційних служб, з дотриманням правил перевезення вантажу згідно з Міжнародною конвенцією Автомобільних перевезень вантажу і згідно з вимогами виробника з моменту прийняття вантажу до перевезення до видачі вантажу, при чому перевізник залучений Третьою особою 1 для здійснення перевезення вантажу несе відповідальність за збереження вантажу, з моменту отримання вантажу від вантажовідправника до видачі вантажоотримувачу та у зв'язку з чим Третя особа 1 мала право: зобов'язати перевізника (шляхом укладення з ним договору на транспортування вантажу) відшкодувати шкоду, яка виникла з його вини у вигляді втрати; грошові кошти отримані від перевізника за спричинену ним шкоду перерахувати на рахунок Позивача у день отримання коштів; організувати доставку вантажу в пункт призначення та видати його уповноваженій на його отримання особі.

Як вбачається з розділу ІІ Договору, Третя особа 1 зобов'язалась укласти в інтересах, від імені, по дорученню і за рахунок Позивача угоду з перевізником, предметом якої є перевезення товарів замовника автомобільним транспортом.

При цьому, Третя особа 1 зобов'язувалась: організувати перевезення за допомогою транспортних та інформаційних служб, з дотриманням правил перевезення товарів у відповідності з міжнародною Конвенцією автомобільних перевезень товарів і у відповідності з вимогами виробника з моменту прийняття товару до перевезення від товаровідправника до видачі товароотримувачу, при чому перевізник, який залучений Третьою особою 1 для здійснення транспортування товару несе відповідальність за збереження вантажу з моменту отримання його від товаровідправника до видачі товароотримувачу і тому Третя особа 1 має право зобов'язати перевізника (шляхом укладання з ним угоди на транспортування товару) відшкодовувати збитки, що виникли по його вині у вигляді втрати, недостачі і пошкодженні товару, довіреного йому для перевезення; зобов'язати перевізника (шляхом укладання з ним угоди на транспортування товару) відшкодовувати збитки, що виникли при перевезенні товару, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, за виключенням тих випадків, коли його невинність підтверджується документально.

Колегія суду зауважує, що 28 січня 2008 року Третя особа 1 уклала договір № а41 (надалі Договір 3, т. 2, а. с. 22-24) із Третьою особою 2 про перевезення товарів автомобільним транспортом, умовами розділу 1 якого передбачено, що даний договір регламентує взаємовідносини сторін в сфері організації і виконання перевезень товарів автомобільним транспортом в міському, міжміському та міжнародному напрямках. Конкретні умови здійснення перевезень і доставки товарів обумовлюються в письмових заявках, що являються невід'ємною частиною Договору 3.

Водночас за змістом пункту 2.4 Договору 2 перевізник (Відповідач), залучений експедитором для транспортування вантажу несе відповідальність за збереження вантажу з моменту отримання від вантажовідправника до видачі вантажоодержувачу.

Згідно до пункту 2.2 Договору 3 перевізник був зобов'язаний здійснити страхування відповідальності "Перевізника" за доставку вантажу (страхування СМR).

Відповідно до пункту 3 додаткових умов заявки № а328 від 22 травня 2008 року перевізник (т. 2, а. с. 25) несе матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи його пошкодження, які стались в проміжок часу від прийняття вантажу до перевезення та передачею вантажоодержувачу в розмірі вартості втраченого вантажу.

Водночас, 22 травня 2008 року був укладений договір перевезення № 43/05 (т. 2, а. с. 26) згідно до якого Відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу. Відповідно до умов договору № 43/05 Відповідач несе повну матеріальну відповідальність за вантаж.

Згідно заявки № а328 від 22 травня 2008 року (т. 2, а. с. 25) до Договору 3 Третьою особою 1 та Третьою особою 2 було визначений маршрут: (м. Москва (Росія) - м. Київ (Україна)), найменування товару (друкована продукція; вага:- 20 тонн; об'єм: - 82 м., кількість машин (одна), тип транспортного засобу (цельномент або водонепроникний тент), дату завантаження (26 травня 2008 року о 08:00 год.), термін поставки товару (29 травня 2008 року автомобіль повинен бути в м. Києві, (адреса завантаження: м. Відноє, Білокам'яне шосе, б.1, ТОВ "Іфсервіс"), (адреса розмитнення: м. Київ, адреса відвантаження: м. Київ)), порядок та форму оплати (згідно виставленого рахунку). У вказаній заявці зазначено, що перевезення буде здійснюватись Третьою особою 3 (автомобілем "RENAULT", державний номер НОМЕР_2/п/пр.НОМЕР_3).

22 травня 2008 року Відповідачем від Третьої особи 2 отримано договір - заявку №43/05 від 22 травня 2008 року (т. 2, а. с. 27; надалі -Договір 4) на виконання перевезень товарів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, згідно умов якого Третя особа 2 просила Відповідача, виділити автомобіль ("RENAULT", державний номер НОМЕР_2/п/пр.НОМЕР_3 ) для виконання автотранспортного перевезення за маршрутом Росія - Україна. Вказаний Договір 4 був підписаний Третьою особою 2 та Відповідачем.

Судом при цьому встановлено, правовідносини між Відповідачем та Третьою особою 3 оформлені 15 березня 2005 року, що підтверджується трудовим договором між працівником та фізичною особою № 1097 (т. 2, а. с. 37) згідно якого цей договір є безстроковим, і працівник (Третя особа 3), зобов'язана була виконувати роботу водія.

Колегія апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи констатує, що у відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної А № 0416418 від 27 травня 2008 року Відповідач, отримав товар (книжкову продукцію) від ТОВ "Дип покет", згідно інвойсів № 122, № 123 від 26 травня 2008 року на суму 1 338 135 рос. руб. 33 коп.. З інвойсів слідує, що відправником є ТОВ "Дип покет", (Росія), одержувачем є Позивач, місце завантаження вантажу - м. Відноє (Росія), місце розвантаження - м. Київ (Україна). Документи які додаються: інвойси №№ 122, 123 від 26 травня 2008 року, вантажно - митна декларація № 10124020/270508/0005813, (що підтверджує отримання товару та його декларування Відповідачем).

Крім того судом встановлено, що власником автомобіля марки "RENAULT Рremium 385", (реєстраційний номер НОМЕР_2) та напівпричіпа бортового моделі "KRONE SDP 24", (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) є Відповідач.

Колегія суду зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що згідно заяви Третьої особи 3 про викрадення автомобіля "RENAULT Рremium 385" (реєстраційний номер НОМЕР_2) та напівпричіпа бортового моделі "KRONE SDP 24" (реєстраційний номер НОМЕР_3) 28 травня 2008 року слідчим м. Жиздра Калузької області було винесено постанову про порушення кримінальної справи № 14561 за ознаками злочину передбаченого пункту "б" частини 4 статті 162 Кримінального кодексу Російської Федерації.

З показів та заяви Третьої особи 3 слідує, що 27 травня 2008 року біля 23 год. 30 хв. група невстановлених осіб під виглядом працівників ДАІ зупинила автомобіль "RENAULT Рremium 385", реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричіп моделі "KRONE SDP 24", реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням Третьої особи 3, з метою крадіжки чужого майна, з погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я, здійснила напад на Третю особу 3, в ході якого незаконно заволоділа вказаним автомобілем з напівпричіпом, що належав Відповідачу, а також вантажем (художня література), що належала московському видавництву "Ексмо", на суму більше 1 000 000 рублів, після чого разом з викраденим зникла з місця злочину.

Дане, на основі заяви та показів Третьої особи 3 , відображено і у постанові слідчого про порушення кримінальної справи.

28 травня 2008 року начальником слідчої групи ВВС по Жиздрінському району Калузької області винесено постанову про визнання потерпілим Третьої особи 3 по кримінальній справі № 14561.

30 травня 2008 року начальником слідчого відділу Жиздрінського району Калузької області було винесено постанову про визнання потерпілим Відповідача по кримінальній справі № 14561.

Водночас, колегією апеляційного господарського суду при дослідженні матеріалів справи встановлено, що 16 лютого 2009 року Жиздрінський районний суд Калузької області Російської Федерації виніс вирок (т. 1, а. с. 79-89) по обвинуваченню ОСОБА_8, яким виправдав ОСОБА_8 по факту розбійного нападу на Третю особу 3 у зв'язку з відсутністю доказів його винни у здійсненні злочину передбаченого статтею 162 частини 4 Кримінального кодексу Російської Федерації.

При цьому Жиздрінським районним судом Калузької області, встановлено, що доказів, котрі свідчать про те, що 27 травня 2008 року ОСОБА_8, за попереднім зговором з іншими особами, організованою групою, здійснив розбійний напад на ОСОБА_5 слідством представлено не було, не було представлено і не було здобуто стороною обвинувачення таких доказів і в ході судового розгляду.

Водночас, Жиздрінський районний суд Калузької області Російської Федерації визнав за цивільними позивачами (Позивачем та Відповідачем) право на задоволення їх цивільних позовів і передав питання про розмір відшкодування цивільних позовів для розгляду в порядку цивільного судочинства.

15 травня 2009 року Калужським обласним судом винесено касаційну постанову (т. 2, а. с. 12-16) в якій судова колегія вирішила, що вирок підлягає зміні в частині задоволення цивільних позовів, а саме вирішено відмовити в задоволені цивільних позовів Позивача та Відповідача.

В силу дії частини 2 статті 306 Кримінального процесуального кодексу Російської Федерації, у випадку виправдання особи на підставі пункту 1 частини статті 27 Кримінально процесуального кодексу Російської Федерації, суд відмовляє в задоволені цивільного позову.

В силу дії статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19 травня 1956 року (далі - Конвенція) ця конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає за дії і недогляди свої агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Відповідно до статей 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Водночас, згідно статті 17 Конвенції: перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

В силу дії статті 18 Конвенції: тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно статті 313 Господарського кодексу України: перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами; якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі; перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Статтею 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

При цьому, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Колегія суду констатує, згідно міжнародної товарно-транспортної накладної СМR А № 0416418, перевізником є Відповідач. Аналізуючи подані сторонами докази по справі, судом встановлено, що Відповідач не заперечує проти того, що вантаж Позивачу не було поставлено. Водночас, колегія суду зауважує, що Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що втрата вантажу відбулась внаслідок насильницьких протиправних дій сторонніх осіб.

Зокрема суд констатує, той факт, що з огляду на встановлені факти в вищеописаній кримінальній справі, факт розбійного нападу на третю особу 3 фактично стверджується лише заявою та показаннями Третьої особи 3.

При цьому, з огляду на те, що один з підозрюваних на момент винесення рішення по справі № 7/4787 вже є виправданим, колегія суду приходить до висновку про неможливість констатації реальності обстави, висвітлених у заяві Третьої особи 3. Реальність же цієї події (і відповідно факт наявності обставин (в розумінні статті 17 Конвенції), уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути) з огляду на рішення в кримінальній справі (яке вже частково спростувало висновки слідства щодо скоєння нападу на Третю особу 3 ОСОБА_8 та ОСОБА_9), на переконання колегії суду, на разі можна буде довести і встановити лише у випадку підтвердження участі ОСОБА_9. у скоєнні такого злочину відповідним судовим рішенням у кримінальній справі. Також, колегія суду бере до уваги дії Відповідача, вчиненні після винесення оскаржуваного судового рішення, а саме припинення Відповідачем своєї підприємницької діяльності (по суті, такими діями Відповідач ухиляється від можливості стягнення з нього суми збитків).

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певним засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу дії частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу визначено, що лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали певні дії та ким вони вчинені.

Водночас, як зазначалося вище у даній судовій постанові у вироку суду від 16 лютого 2009 року та касаційній постанові від 15 травня 2009 року було встановлено, що достатніх доказів (крім свідчень Третьої особи 3), що підтверджували б скоєння розбійного нападу на Третю особу 3 ні слідством, ні стороною обвинувачення не було представлено.

Таким чином, місцевий господарський суд приймаючи дане рішення (щодо стягнення реальних збитків) не дослідив всіх обставин справи та не звернув увагу на те, що при міжнародному перевезенні (у відповідності до Конвенції) обов'язок доказування в таких справах лежить не на Позивачу, а на перевізнику (Відповідачу).

З огляду на усе вищевказане у даній судовій постанові, колегія апеляційного господарського суду констатує невідповідність висновків, висвітлених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, що в силу дії статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування такого рішення..

Враховуючи усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суду задовольняє апеляційну скаргу Позивача, скасовує рішення місцевого господарського суду та приймає нове рішення, яким позов Позивача задовольняє повністю.

Судові витрати по справі Рівненський апеляційний господарський суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ "Ексмо-Україна" -задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 06.03.12 р. у справі №7/4787 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

4. Стягнути з підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ "Ексмо-Україна" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9; код 34809566) реальні збитки в розмірі 276 619 грн. 34 коп., державне мито в розмірі 2 766 грн. 19 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. 00 коп. та 1 383 грн. 01 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6.Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 7/4787 повернути на адресу господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.