Постанова

від 18.10.2012 по справі 7/4787

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2012 р. Справа № 7/4787

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В., Поляк О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиФізичної особи -підприємця ОСОБА_4 на постановувід 25.06.2012 року Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 7/4787 господарського суду Хмельницької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" доФізичної особи -підприємця ОСОБА_4 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІР"; 2. Фізична особа - підприємець ОСОБА_5; 3. Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 простягнення заборгованості у сумі 276619,34 грн. в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: Баклан О.В. (довіреність від 23.11.2011р.) від відповідача: від третіх осіб:ОСОБА_8 (довіреність № 1262 від 17.10.2012р.) не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області (суддя Крамар С.І.) від 06.03.2012 року у справі № 7/4787 в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Василишин А.Р., судді -Філіпова Т.Л., Юрчук М.І.) від 25.06.2012 року у справі № 7/4787 рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2012 року скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю; стягнуто з підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" реальні збитки в розмірі 276619,34 грн., державне мито в розмірі 2766,19 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. та 1383,01 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року у справі №7/4787, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2012 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, ч.1 ст.216, ч.ч.1, 2 ст.217, ч.1 ст.218, ч.1 ст.225, ст.314 ГК України, ст.924 ЦК України, ч.3 ст.35, ч.ч.1, 2 ст.43, п.6 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІР", Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, Фізична особа ОСОБА_6 про стягнення збитків в розмірі 276619,34 грн. Як на підставу позовних вимог посилається на невиконання відповідачем договору перевезення вантажів, порушення вимог Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів. Згідно з умовами договору, відповідач зобов'язався доставити вантаж (книжкову продукцію) з м. Відноє, Російська Федерація, до пункту призначення в м. Києві та вручити його одержувачу - позивачу. Вантаж до місця призначення не прибув, державний кордон України не перетинав.

Апеляційним судом встановлено наступне.

16 квітня 2007 року між ТОВ "Дип покет", Росія (Продавець) та позивачем було укладено договір №ВТ-14 (Договір 1, т.2, а.с.65-68) за умовами якого продавець зобов'язувався передати позивачу у власність друковану книжкову продукцію згідно замовлень позивача по ціні, в асортименті, кількості і в строки, встановлені Договором 1, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити встановлену Договором 1 і замовленням ціну.

10 січня 2008 року між третьою особою-1 та позивачем було укладено договір доручення №а7 (Договір 2; т.2, а.с.33-35) про транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню товарів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньо-українському сполученнях, згідно умов якого третя особа-1 зобов'язалася в інтересах, від імені, по дорученню і за рахунок засобів позивача здійснювати організацію доставки товарів в міжнародному, регіональному і міському автомобільному сполученні у відповідності з діючим законодавством України, вимогами міжнародних конвенцій і угод в сфері міжнародних перевезень.

Пунктом 2 Договору 2, третя особа-1 зобов'язана: представляти інтереси позивача в межах цього Договору; укладати в інтересах, від імені, за дорученням та за рахунок позивача угоду з перевізником, предметом якої є перевезення вантажів позивача автомобільними транспортом; організувати подачу рухомого складу під навантаження, відповідного вимогам згідно заявки позивача. Також, згідно даного пункту Договору 2 третя особа зобов'язана організувати перевезення за допомогою транспортних та інформаційних служб, з дотриманням правил перевезення вантажу згідно з Міжнародною конвенцією Автомобільних перевезень вантажу і згідно з вимогами виробника з моменту прийняття вантажу до перевезення до видачі вантажу, при чому перевізник залучений третьою особою-1 для здійснення перевезення вантажу несе відповідальність за збереження вантажу, з моменту отримання вантажу від вантажовідправника до видачі вантажоотримувачу та у зв'язку з чим третя особа-1 мала право: зобов'язати перевізника (шляхом укладення з ним договору на транспортування вантажу) відшкодувати шкоду, яка виникла з його вини у вигляді втрати; грошові кошти отримані від перевізника за спричинену ним шкоду перерахувати на рахунок позивача у день отримання коштів; організувати доставку вантажу в пункт призначення та видати його уповноваженій на його отримання особі.

Як вбачається з розділу ІІ Договору, третя особа-1 зобов'язалась укласти в інтересах, від імені, за дорученням і за рахунок позивача угоду з перевізником, предметом якої є перевезення товарів замовника автомобільним транспортом.

При цьому, третя особа-1 зобов'язувалась: організувати перевезення за допомогою транспортних та інформаційних служб, з дотриманням правил перевезення товарів у відповідності з міжнародною Конвенцією автомобільних перевезень товарів і у відповідності з вимогами виробника з моменту прийняття товару до перевезення від товаровідправника до видачі товароотримувачу, при чому перевізник, який залучений третьою особою-1 для здійснення транспортування товару несе відповідальність за збереження вантажу з моменту отримання його від товаровідправника до видачі товароотримувачу і тому третя особа-1 має право зобов'язати перевізника (шляхом укладання з ним угоди на транспортування товару) відшкодовувати збитки, що виникли по його вині у вигляді втрати, недостачі і пошкодженні товару, довіреного йому для перевезення; зобов'язати перевізника (шляхом укладання з ним угоди на транспортування товару) відшкодовувати збитки, що виникли при перевезенні товару, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, за виключенням тих випадків, коли його невинуватість підтверджується документально.

28 січня 2008 року третя особа-1 уклала договір №а41 (Договір 3, т.2, а.с.22-24) із третьою особою-2 про перевезення товарів автомобільним транспортом, умовами розділу 1 якого передбачено, що даний договір регламентує взаємовідносини сторін в сфері організації і виконання перевезень товарів автомобільним транспортом в міському, міжміському та міжнародному напрямках. Конкретні умови здійснення перевезень і доставки товарів обумовлюються в письмових заявках, що являються невід'ємною частиною Договору 3.

Водночас за змістом пункту 2.4 Договору 2 перевізник (відповідач), залучений експедитором для транспортування вантажу, несе відповідальність за збереження вантажу з моменту отримання від вантажовідправника до видачі вантажоодержувачу.

Згідно до пункту 2.2 Договору 3 перевізник був зобов'язаний здійснити страхування відповідальності "Перевізника" за доставку вантажу (страхування СМR).

Відповідно до пункту 3 додаткових умов заявки №а328 від 22 травня 2008 року перевізник (т.2, а.с.25) несе матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу чи його пошкодження, які стались в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його передаванням вантажоодержувачу в розмірі вартості втраченого вантажу.

22 травня 2008 року був укладений договір перевезення №43/05 (т.2, а.с.26), згідно якого відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу. Відповідно до умов договору № 43/05 відповідач несе повну матеріальну відповідальність за вантаж.

Згідно заявки №а328 від 22 травня 2008 року (т.2, а.с.25) до Договору 3 третьою особою-1 та третьою особою-2 було визначено: маршрут - м. Москва (Росія) - м. Київ (Україна); найменування товару - друкована продукція; вагу - 20 тонн; об'єм: - 82 м; кількість машин - (одна); тип транспортного засобу - цільномет або водонепроникний тент; дату завантаження - 26 травня 2008 року о 08:00 год.; термін поставки товару - 29 травня 2008 року автомобіль повинен бути в м. Києві; адресу завантаження - м. Відноє, Білокам'яне шосе, б.1, ТОВ "Іфсервіс"; адресу розмитнення - м. Київ; адресу вивантаження - м. Київ; порядок та форму оплати - згідно виставленого рахунку. У вказаній заявці зазначено, що перевезення буде здійснюватись третьою особою-3 (автомобілем "RENAULT", державний номер НОМЕР_1/п/пр.НОМЕР_3).

22 травня 2008 року відповідачем від третьої особи-2 отримано договір - заявку №43/05 від 22 травня 2008 року (Договір 4 т.2, а.с.27) на виконання перевезень товарів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, згідно умов якого третя особа-2 просила відповідача виділити автомобіль "RENAULT", державний номер НОМЕР_2/п/пр.НОМЕР_3 для виконання автотранспортного перевезення за маршрутом Росія - Україна. Вказаний Договір 4 був підписаний третьою особою-2 та відповідачем.

Правовідносини між відповідачем та третьою особою-3 оформлені 15 березня 2005 року, що підтверджується трудовим договором між працівником та фізичною особою № 1097 (т.2, а.с.37) згідно якого цей договір є безстроковим, і працівник (третя особа-3), зобов'язана була виконувати роботу водія.

У відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної А № 0416418 від 27 травня 2008 року відповідач отримав товар (книжкову продукцію) від ТОВ "Дип покет", згідно інвойсів №122, №123 від 26 травня 2008 року на суму 1338135,33 рос. руб. З інвойсів слідує, що відправником є ТОВ "Дип покет", (Росія), одержувачем є позивач, місце завантаження вантажу - м. Відноє (Росія), місце розвантаження - м. Київ (Україна). Документи які додаються: інвойси №№122, 123 від 26 травня 2008 року, вантажно-митна декларація №10124020/270508/0005813, що підтверджує отримання товару та його декларування відповідачем.

Власником автомобіля марки "RENAULT Рremium 385", (реєстраційний номер НОМЕР_2) та напівпричепа бортового моделі "KRONE SDP 24", (реєстраційний номер НОМЕР_3) є відповідач.

Згідно заяви третьої особи-3 про викрадення автомобіля "RENAULT Рremium 385" (реєстраційний номер НОМЕР_2) та напівпричепа бортового моделі "KRONE SDP 24" (реєстраційний номер НОМЕР_3) 28 травня 2008 року слідчим м. Жиздра Калузької області було винесено постанову про порушення кримінальної справи №14561 за ознаками злочину, передбаченого пунктом "б" частини 4 статті 162 Кримінального кодексу Російської Федерації.

З показів та заяви третьої особи-3 слідує, що 27 травня 2008 року біля 23 год. 30 хв. група невстановлених осіб під виглядом працівників ДАІ зупинила автомобіль "RENAULT Рremium 385", реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричіп моделі "KRONE SDP 24", реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням третьої особи-3, з метою крадіжки чужого майна, з погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я, здійснила напад на третю особу-3, в ході якого незаконно заволоділа вказаним автомобілем з напівпричепом, що належав відповідачу, а також вантажем (художня література), що належала московському видавництву "Ексмо", на суму більше 1000000 рублів, після чого разом з викраденим зникла з місця злочину (т.1 а.с.57-61).

Дане, на основі заяви та показів третьої особи-3, відображено і у постанові слідчого про порушення кримінальної справи (т.1 а.с.48).

28 травня 2008 року начальником слідчої групи ВВС по Жиздрінському району Калузької області винесено постанову про визнання потерпілим третьої особи-3 по кримінальній справі №14561 (т.1 а.с.56).

30 травня 2008 року начальником слідчого відділу Жиздрінського району Калузької області було винесено постанову про визнання потерпілим відповідача по кримінальній справі №14561 (т.1 а.с.49).

16 лютого 2009 року Жиздрінський районний суд Калузької області Російської Федерації виніс вирок (т.1, а.с.79-89) про обвинувачення ОСОБА_9, яким виправдав останнього по п.п. "а,б" ч.4 ст.162 Кримінального кодексу Російської Федерації (епізод №2 - по факту розбійного нападу на третю особу-3 27.05.2008 року).

Жиздрінський районний суд Калузької області Російської Федерації виходив із того, що доказів, які свідчать про те, що 27 травня 2008 року ОСОБА_9, за попереднім зговором з іншими особами, організованою групою, здійснив розбійний напад на ОСОБА_6 слідством представлено не було, не було представлено і не було здобуто стороною обвинувачення таких доказів і в ході судового розгляду.

Водночас Жиздрінський районний суд Калузької області Російської Федерації визнав за цивільними позивачами (позивачем та відповідачем) право на задоволення їх цивільних позовів і передав питання про розмір відшкодування цивільних позовів для розгляду в порядку цивільного судочинства.

15 травня 2009 року Калужським обласним судом Російської Федерації винесено касаційну постанову (т.2, а.с.12-16) в якій судова колегія вирішила, що вирок підлягає зміні в частині задоволення цивільних позовів, а саме вирішено відмовити в задоволені цивільних позовів позивача та відповідача, оскільки в силу дії частини 2 статті 306 Кримінального процесуального кодексу Російської Федерації у випадку виправдання особи на підставі пункту 1 частини 1 статті 27 Кримінально процесуального кодексу Російської Федерації, суд відмовляє в задоволені цивільного позову.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд правомірно виходив із такого.

В силу дії статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19 травня 1956 року (далі - Конвенція), ця конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає за дії і недогляди свої агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Відповідно до статей 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення (стаття 13 Конвенції).

Згідно статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

В силу дії статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно статті 313 Господарського кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами; якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі; перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Статтею 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

При цьому, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Судом встановлено, що: - згідно міжнародної товарно-транспортної накладної СМR А № 0416418, перевізником є відповідач; - відповідач не заперечує проти того, що вантаж позивачу не було поставлено; - обставину розбійного нападу на третю особу-3, як таку, якій перевізник не міг запобігти та усунення якої від нього не залежало, фактично підтверджено лише заявою та показами третьої особи-3.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певним засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу дії частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу визначено, що лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали певні дії та ким вони вчинені.

Оскільки, як зазначалося вище у даній судовій постанові, у вироку суду від 16 лютого 2009 року та касаційній постанові від 15 травня 2009 року було встановлено, що достатніх доказів (крім свідчень третьої особи-3), що підтверджували б скоєння розбійного нападу на третю особу-3, ні слідством, ні стороною обвинувачення не було представлено, апеляційний суд дійшов цілком правомірного висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що втрата вантажу відбулась внаслідок насильницьких протиправних дій сторонніх осіб.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.ст.111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року у справі № 7/4787 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц С у д д і С.Бакуліна О.Поляк