Постанова

від 16.09.2008 по справі 9/298

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ

СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 16.09.2008

р.                                                         

                                           №

9/298 

12:11

За позовом

ОСОБА_1

До

Державної податкової інспекції у

Деснянському районі міста Києва

про

визнання неправомірними дії та

зобов'язання вчинити певні дії

Суддя:

Кротюк О.В.

Секретар

судового засідання: Таран Т.К.

Представники:

Від позивача:

ОСОБА_2(довіреність № 15 від

21.01.2008 р.)

Від відповідача:

Кунець О.В. (довіреність №

341/9/10-017 від 09.02.2008 р.)

Обставини

справи:

Позивач звернувся до Окружного

адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної

податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва з вимогами визнати

неправомірними дії відповідача та зобов'язати останнього перерахувати

позивачеві суму податкового кредиту.

14.05.2008 р. позивач подав заяву

про уточнення та доповнення позовних вимог, в зв'язку з чим просить суд визнати

неправомірною відмову Державної податкової інспекції у Деснянському районі

міста Києва щодо повернення надмірно сплаченої внаслідок застосування права на

податковий кредит суми податку з доходів фізичних осіб, стягнути з Державної

податкової інспекції у Деснянського районі міста Києва на користь ОСОБА_1 суму

коштів, яка підлягає поверненню внаслідок застосування права на податковий

кредит (надмірно сплачену суму податку з доходів фізичних осіб) у розмірі

534,06 грн. і штраф за несвоєчасне повернення суми надмірно сплаченого податку

у розмірі 100 відсотків від суми надміру сплаченого податку у розмірі 534,06

грн., тобто всього 1068,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва неправомірно

відмовлено позивачеві у поверненні суми податкового кредиту, чим порушено

положення пунктів 5.1.1. та 5.3.3. статті 5 Закону України «Про податок з

доходів фізичних осіб»(від 22 травня 2003 року N 889-IV).

Відповідач позовні вимоги не

визнає, просить відмовити в їх задоволенні повністю, посилаючись на те, що

рішення про відмову позивачеві у віднесенні суми, сплаченої за навчання доньки

позивача, прийнято правомірно, в межах повноважень, оскільки в заявленому

періоді донька позивача працювала та була платником податку з доходів фізичних

осіб, тому право на звернення за податковим кредитом належало саме доньці

позивача.

Розглянувши подані позивачем та

відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін,

всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

17.03.2007 р. позивач -ОСОБА_1

подала до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

податкову декларацію про доходи, одержані з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р., в

якій відображено суму 5255,40 грн., що сплачена за навчання доньки позивача,

ОСОБА_3 в вищому навчальному закладі -«Відкритий міжнародний університет

розвитку людини «Україна».

В зв'язку з тим, що у встановлений

законодавством України строк позивачеві не відшкодовано суму податкового

кредиту, 14.06.2007 р. ОСОБА_1 звернулась до Державної податкової інспекції у

Деснянському районі міста Києва із запитом про надання інформації про

результати розгляду її податкової декларації про доходи за 2006 рік.

Листом Державної податкової

інспекції у Деснянському районі міста Києва № 375/к/17-211 від 26.06.2007 р.

повідомлено позивачеві, що до складу податкового кредиту включаються фактично

понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме:

фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, які ідентифікують послугу та

визначають суму таких витрат. При цьому повідомлено, що у випадку позивача

заявлені витрати понесені саме позивачем -ОСОБА_1, хоча донька позивача

-ОСОБА_3 навчалася у вищому навчальному закладі «Відкритий міжнародний

університет розвитку людини «Україна»та з 01.07.2006 р. по 31.12.2006 р.

працювала в університеті Україна», отримувала заробітну плату, була платником

податку з доходу фізичних осіб, тому право на звернення за податковим кредитом

належить саме доньці позивача - ОСОБА_3, а не позивачеві.

З урахуванням викладених обставин,

заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази, суд

встановив, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають

частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1.16 статті 1 Закону

України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22 травня 2003 року N 889-IV)

визначено, що податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником

податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у

резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на

сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких

дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу,

одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим

Законом. 

Пунктом 5.1.1. статті 5 Закону

України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22 травня 2003 року N 889-IV)

визначено, що платник податку має право на податковий кредит за наслідками

звітного податкового року.

Пунктом 5.3.3. статті 5 Закону

України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22 травня 2003 року N 889-IV)

встановлено перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового

кредиту, зокрема, суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів

освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання

такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення,

але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього

Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом

звітного податкового року. Такі витрати включаються при навчанні платника

податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення - до

податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором.

З урахуванням вищевикладених

обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно, упереджено та помилково

трактуються положення пункту 5.3.3. статті 5 Закону України «Про податок з

доходів фізичних осіб»(від 22 травня 2003 року N 889-IV), якими встановлено, що

сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для

компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого

платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення включається

до складу податкового кредиту звітного року одного з таких членів за їх

вибором. Тобто, закон не ставить в залежність, та не містить інших умов

отримання права на податковий кредит наявністю чи відсутністю доходів платника

податку. Закон чітко визначив, що відповідне право за умови дотримання вимог

пункту 5.3.3. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб»реалізується одним з членів сім'ї за їх вибором.  

Крім того, пунктом 5.3.3. статті 5

Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено виключні

критерії, які обмежують віднесення витрат до податкового кредиту, це: 1)

навчальний заклад, який здійснює середню професійну або вищу форми навчання, 2)

розміром загальної суми компенсації вартості навчання такого платника податку,

іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, яка обмежена Законом, 3)

ступінь споріднення членів сім'ї. При цьому закон визначає, що ця сума

компенсації вартості навчання не може бути більше суми, визначеної у підпункті

6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Ці обмеження, встановлені Законом

України «Про податок з доходів фізичних осіб», є чіткими, зрозумілими та

виключними.

Відповідачем не спростовано жодних

фактів та обставин зазначених вище, з приводу навчання доньки ОСОБА_1 у вищому

навчальному закладі «Відкритий міжнародний університет розвитку людини

«Україна»та отримання і реалізацію права платника податків на відшкодування

податкового кредиту за її навчання у 2006 році у відповідності до вимог пункту

5.3.3. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Щодо позовної вимоги стягнути з

Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на користь

ОСОБА_1 суму коштів, яка підлягає поверненню внаслідок застосування права на

податковий кредит, у розмірі 534,06 грн. та штраф за несвоєчасне повернення

суми надмірно сплаченого податку у розмірі 100 відсотків від суми надміру

сплаченого податку у розмірі 534,06 грн., суд дійшов висновку, що вона

задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.

Закон України «Про державну

податкову службу в Україні»від  4 грудня

1990 року N 509-XII визначає статус державної податкової служби в Україні, її

функції та правові основи діяльності.

Відповідно до положень статті 10

Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові

інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні

та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема:

-          здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю,

повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів);

-          забезпечують облік платників

податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження

цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб -платників

податків та інших обов'язкових платежів;

-          контролюють своєчасність подання

платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій,

розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших

платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності

визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Пунктом 18.8. статті 18 Закону

України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що сума коштів, яка

підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський

рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим

переказом на адресу, визначену у декларації, протягом 60 календарних днів від

дня отримання такої декларації.

Положеннями статті 20 визначено

розмір штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм цього Закону та підстави

для їх застосування визначаються законом, що регулює такі питання, якщо інше не

встановлене нормами цього Закону.

Особою, яка несе відповідальність

за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому

числі внаслідок застосування права на податковий кредит, є:

а) податковий орган, який порушує

строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір;

б) орган Державного казначейства

України, що порушує строки такого повернення або занижує його розмір.

За неповне або несвоєчасне

повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування

права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються такі

штрафи, зокрема, якщо платник податку не отримує таку суму у строк, визначений

цим Законом, при затримці від 91 календарного дня, наступного за останнім днем

граничного строку її виплати, - у розмірі 100 відсотків від такої суми.

Нарахування таких штрафів

самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України.

Повернення суми надміру сплаченого

податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та

штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом

державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його

розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

У разі коли штрафні (фінансові)

санкції застосовуються внаслідок наявності причин, визначених підпунктом

"а" підпункту 20.4.1 цього пункту, така сума стягується у безспірному

порядку з бюджетного рахунку, призначеного для утримання відповідного

податкового органу.

У разі коли особи, що зобов'язані цим

пунктом нести відповідальність за неповне або несвоєчасне надання платнику

податку бюджетного відшкодування, не здійснюють або відмовляються здійснювати

зазначене відшкодування (його частини) всупереч нормам цього Закону, то платник

податку має право оскаржити їх дії (бездіяльність) у суді (господарському суді)

без попередньої сплати державного мита у зв'язку з поданням позовної заяви

(скарги).

Бюджетним кодексом України від 21

червня 2001 року N 2542-III визначаються засади бюджетної системи України, її

структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і

міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного

законодавства.

Відповідно до положень статті 50

Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський

облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням

органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно

зараховані до бюджету.

Порядок повернення коштів,

помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів,

затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 р. N

226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 р. N

181), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 р. за N

1000/7288, розроблено на виконання статей 48, 50 та 78 Бюджетного кодексу

України та відповідно до Положення про Державне казначейство України,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 N 1232 та

визначає процедури повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до

державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових

платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних

позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому

числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі).

Відповідно до Порядку № 226

повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету платежів у

національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з

відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України

згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та

місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від

28.11.2000 N 119, зі змінами (далі - План рахунків), шляхом оформлення

розрахункових документів.

Повернення помилково або надмірно

зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших

доходів бюджетів здійснюється за заявою платника та поданням органів, які

повинні забезпечувати надходження платежів до бюджету та за якими згідно із

законом закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету.

Подання надається до органу Державного казначейства України за формою,

передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного

казначейства України з питань повернення помилково або надмірно зарахованих до

бюджету коштів, або в довільній формі з обов'язковим зазначенням такої

інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету,

найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або

ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності), суми платежу, що підлягає

поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує

перерахування коштів до відповідного бюджету.

Відповідно до Положення про

Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 21 грудня 2005 р. N 1232, 

Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом

державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується.

Відповідно норм Положення

казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

-          повертає кошти, помилково або

надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до

законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов'язкових

платежів) та інших надходжень;

-          нараховує штрафи за неповне або

несвоєчасне повернення суми надмірно сплачених податків відповідно до

законодавства.

У відповідності до частини другої

статті 19 Конституції України (№ 254 к/96-ВР від 28.06.1996 р.) органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Отже, аналізуючи викладені вище

обставини, позовна вимога щодо стягнення сумb коштів, яка підлягає поверненню

внаслідок застосування права на податковий кредит, у розмірі 534,06 грн. та

штрафу за несвоєчасне повернення суми надмірно сплаченого податку у розмірі 100

відсотків від суми надміру сплаченого податку у розмірі 534,06 грн. з

відповідача за несвоєчасне повернення суми податкового кредиту задоволенню не

підлягає, оскільки до компетенції Державної податкової інспекції у Деснянському

районі міста Києва не належать функції з повернення-виплати податкового кредиту

та нарахуванню штрафу за несвоєчасне повернення такої суми податкового кредиту.

До повноважень органу податкової служби належить лише своєчасне надання

достовірних відомостей до органів Державного казначейства України про

необхідність повернення коштів платнику податків, які, в свою чергу, за

наслідками розгляду відповідного подання здійснюють повернення коштів та

нарахування і виплату відповідних штрафних санкцій за несвоєчасне таке

повернення.

Частиною 1 статті 9 Кодексу

адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи

керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади,

органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані

діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно

з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах

щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень

та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з

метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з

урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення

дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності

перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з

дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для

прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це

рішення (дія);

9) 

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) 

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що рішення відповідача

про відмову в поверненні коштів прийнято з порушенням вищезазначених принципів,

зокрема: рішення прийнято не на підставі Конституції та законів України, не

обґрунтовано, недобросовісно, без дотримання принципу рівності перед законом,

запобігаючи несправедливій дискримінації.

Відповідно до ч.  2 ст. 71 

Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім

випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували

доводи позивача відповідачі суду не надали.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта   владних  

повноважень обов'язок   щодо доказування

правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам

відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним

рішення.

Враховуючи всі наведені обставини в

їх сукупності, матеріали справи, норми діючого законодавства України, пояснення

та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача

підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись

ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

                    Задовольнити

адміністративний позов частково.

                    Визнати протиправною

відмову Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (№

375/к/17-211 від 26.06.2007 р.) повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний

НОМЕР_1) надмірно сплачену суму податку з доходів фізичних осіб внаслідок

застосування права на податковий кредит у 2006 році.

                    В іншій частині позовних

вимог відмовити.

                    Стягнути з Державного

бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1) витрати

зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст. 

ст.  185-187 Кодексу

адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої

інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти

днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього

подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,

встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                            

           О.В. Кротюк