Ухвала

від 24.07.2012 по справі 25/470

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

25/470   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 УХВАЛА Справа №  25/470 24.07.12 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М., розглянувши без виклику сторін матеріали справи За позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»                    2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Віадукт» до   Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» про визнання договору розірваним та стягнення 2 522 817,83 грн. За розглядом скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, - Суддя Морозов С.М. Представники сторін: від позивача 1: Максименко І.В. (представник за довіреністю №21-12/11-21 від 21.12.2011р.); від позивача 2: не з'явились; від відповідача(скаржника): не з'явились; від Державної виконавчої служби: не з'явились; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(надалі –позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Віадукт»(надалі –позивач-2) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»(надалі –відповідач, скаржник, боржник) про визнання Договору №Р2997-09/08 від 17.09.2008р. розірваним та стягнення на користь позивача-1 2 522 817,83 грн., в тому числі 1 804 877,63 грн. –основного боргу, пені на суму –596 969,45 грн. та компенсації відсотків за фінансування в розмірі –120 970,75 грн. 09.02.2010р. у справі №25/470 було винесено рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнено на користь позивача-1 суму в розмірі  2 401 846,08 грн. та судові витрати в розмірі  24 243,13 грн., в іншій частині в позові було відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010р. було скасовано частково. Визнано розірваним Договір №Р2997-09/08 від 17.09.2008р.; стягнено на користь позивача-1 30 % передплату в розмірі 1 804 877,63 грн., пеню в розмірі 596 969,45 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 12 051,73 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 224,68 грн.; на користь позивача-2 стягнено 12 051,74 грн. витрат по сплаті державного мита. Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2010р. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р. залишено без змін. 17.01.2011р. було видано наказ про примусове виконання Постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р.           Відповідачем подано до суду скаргу на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві у якій заявник просить суд зобов'язати державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Мироненко Н.М. усунути порушення у виконавчому провадженні №28485686 та звільнити з-під арешту майно боржника.           Скарга обґрунтована тим, що на виконання умов Ухвали Господарського суду від 20.03.2012р. державним виконавцем була винесена постанова про звільнення майна боржника з-під арешту лише 05.04.2012р., тобто на думку скаржника з порушенням строків, оскільки повинна була бути винесена 29.03.2012р., а також зазначає, що з ЄДР виконавчих проваджень була безслідно видалена Постанова державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту від 05.04.2012р. у виконавчому провадженні №28485686. Позивачем-1 було подано до суду заперечення на скаргу відповідача, згідно яких позивач-1 просить суд відмовити відповідачу у задоволенні скарги. Позивач-1 посилався в своїх запереченнях на те, що Ухвала Господарського суду від 20.03.2012р. скасована Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2012р. Окрім того, позивачем-1 в своїх запереченнях зазначено, що господарським судом міста Києва було порушено права, надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»статтею 22 Господарського процесуального кодексу з огляду на те, що Ухвалою суду від 02.07.2012р. про призначення скарги відповідача до розгляду, останнього не було зобов'язано надіслати копії скарги іншим учасникам провадження. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, між Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. У відповідності до наявних в матеріалах справи доказах, судом встановлено, що при поданні відповідачем до суду скарги на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві №322/05/12 від 15.05.2012р., останнім було прикладено докази на підтвердження надіслана всім учасникам провадження копії скарги з доданими до неї додатками, що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення в цінні листи та фіскальними чеками від 15.05.2012р., згідно яких встановлюється, що копія скарги з додатками надсилалась позивачу-1, позивачу-2 та Відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві (оригінали фіскальних чеків та описів вкладення у цінні листи містяться в матеріалах справи). Отже, твердження позивача-1 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. З огляду на викладене, посилання позивача-1 на порушення його права, передбаченого статтею 22 Господарського процесуального кодексу, неправомірні. Позивачем-2 до суду подано відзив на скаргу відповідача, в якому він проти її задоволення заперечував, посилаючись при цьому на те, що Ухвала Господарського суду від 20.03.2012р. скасована Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2012р. і станом на 29.03.2012р. державним виконавцем не могла бути винесена Постанова про звільнення майна боржника з-під арешту на підставі Ухвали Господарського суду від 20.03.2012р. з огляду на те, що позивачем-1 було подано на неї апеляційну скаргу. Окрім того, позивач-2 посилався на пропущення відповідачем строку на подення скарги на дії державного виконавця. Ухвалою суду від 02.07.2012р. скарга відповідача була призначена до розгляду на 17.07.2012р. В судовому засіданні 17.07.2012р. у зв'язку з неявкою позивача-2 та представника державної виконавчої служби розгляд скарги був відкладений до 24.07.2012р. В судове засідання 24.07.2012р. представники позивача-2, відповідача та державної виконавчої служби не з'явились. Відповідно до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України неявка божника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та підстави подання відповідачем зазначеної вище скарги, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне: Як встановлено матеріалами справи 14.03.2012р. відповідачем було подано до суду скаргу на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Мироненко Н.М. у якій скаржник просив суд зобов'язати державного виконавця скасувати Постанову про арешт всього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.09.2011р. та зняти вищезазначені арешт та заборону відчуження рухомого майна боржника. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. скарга Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»була задоволена. Відділ ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві зобов'язано скасувати Постанову державного виконавця Мироненко Н.М. від 23.09.2011р. про арешт майна Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»та оголошення заборони на його відчуження, зобов'язано зняти арешт накладений на все майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»у межах суми звернення стягнення 2 414 123,49 грн. та зобов'язано зняти заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»в межах суми боргу. Постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 10.05.2012р. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. було залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2012р. скасовано Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 10.05.2012р. і прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»на дії Відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві. Відповідно до статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Як встановлено матеріалами справи апеляційна скарга на Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. була подана позивачем-2 26.03.2012р., тобто в межах строку подання апеляційної скарги на ухвали з урахуванням того, що останній день подачі такої апеляційної скарги був вихідний день. З огляду на викладене, Ухвала Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. не набрала законної сили у зв'язку з її оскарженням до суду апеляційної інстанції. Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Оскільки Ухвала Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. не набрала законної сили, обов'язку у державного виконавця щодо здійснення дій по виконанню зазначеної ухвали не виникло. Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2012р. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. скасовано. Відповідно до ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України постанови касаційної інстанції, прийняті за наслідками розгляду касаційної скарги набирають законної сили з дня їх прийняття. Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»(стаття 115 Господарського процесуального кодексу України). Отже, з огляду на викладені факти, у державного виконавця не виникло обов'язку на винесення постанови про звільнення майна боржника з-під арешту на підставі Ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2012р. Окрім того, стосовно посилання позивача-2 на пропущення відповідачем строку на подення скарги на дії державного виконавця суд вважає за необхідне зазначити наступне. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (стаття 121-2 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки сторонами до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження винесення державним виконавцем Постанови про звільнення майна боржника з-під арешту, тобто не надано Постанову про звільнення майна боржника з-під арешту, то не виявляється можливим встановлення дати з якої скаржнику могло стати відомо про вчинення державним виконавцем оскаржуваної дії, а тому і строк на оскарження дії державного виконавця не встановлений. Згідно з частиною 2 статті 43 ГПК України сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими до суду доказами. Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. З огляду на все вищевикладене скарга Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві в справі №25/470 не підлягає задоволенню з огляду на її необґрунтованість та недоведеність. Керуючись ст.ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - УХВАЛИВ: В задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві в справі №25/470 відмовити. Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст. 106 Господарського процесуального кодексу України. Суддя          С.М. Морозов