Постанова

від 28.08.2012 по справі 17/085-11/4

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2012 р. Справа № 17/085-11/4 Доповідач: суддя Плюшко І.А.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. -головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2012 року

у справі № 17/085-11/4

господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона №1"

про стягнення 5413713,18 грн. та розірвання договору

за участю представників

позивача - Прудивус М.А., Бойко В.В.

відповідача - Чорненький О.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона №1" про стягнення 5413713,18 грн. заборгованості за договорами № 2 від 23.01.2007р. та № 27П від 27.04.2010р., а також розірвання договору про реструктуризацію заборгованості за договорами підряду №2/8 від 03.01.2008р., №27П від 27.04.2010р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2011р. провадження у справі було припинено на підставі п. 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2011р. ухвалу господарського суду Київської області в частині припинення провадження у справі про стягнення заборгованості в розмірі 2419761,20 грн., 385764,97 грн. пені, 205778,99 грн. 3% річних, 771667,51 грн. інфляційних нарахувань скасовано та передано на розгляд до господарського суду Київської області, в іншій частині залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2011р. постанову апеляційної інстанції в частині залишення ухвали господарського суду від 12.08.2011р. без змін (розірвання договору), скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 13 лютого 2012 року (суддя Щотків О.В.) у справі №17/085-11/4 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована пересувна механізована колона № 1" за договором підряду №2 від 23.01.2007 р. 2419761,20 грн. боргу, 248936,92 грн. - 3% річних, 698208,78 грн. - інфляційних втрат та 251198,80 грн. - пені; за договором підряду №27П від 27.04.2010 р.: 1320855,63 грн. боргу, 57477,36 грн. - 3% річних, 118748,47 грн. - інфляційних втрат, 144669,59 грн. -пені; розірвано договір про реструктуризацію заборгованості від 20.05.2011 року за договорами підряду від 03.01.2008 року № 2/8, від 27.04.2010 року № 27П а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2012 року (судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., Мальченко А.О.) рішення господарського суду Київської області від 13.02.2012р. скасовано. Провадження у справі №17/085-11/4 припинено та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012р. скасувати та залишити без змін рішення господарського суду Київської області від 13.02.2012 р.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 січня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт" (субпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона № 1" (генпідрядник) укладено договір підряду № 2 (Договір 1), відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язується виконати роботи по будівництву 300 кв.ж/б за адресою: вул. Юності у смт. Чабани Києво-Святошинського р-ну по завданню генпідрядника, а генпідрядник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи.

У пункті 2.1.7 зазначеного договору сторони погодили, що субпідрядник зобов'язаний пред'являти генпідряднику для підписання акти виконаних робіт до 25 числа поточного місяця, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити виконані згідно договору роботи.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 1 ст.837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно частини 1 ст.838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Положеннями ст.875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 4 ст.882 Цивільного кодексу передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору №2 від 23.01.2007р., протягом серпня 2008 року - березня 2010 року, позивачем було виконано та передано відповідачу будівельні роботи на загальну суму 3686261,20 грн.

Згідно п. 5.2 договору, остаточний розрахунок за виконані роботи з субпідрядником здійснюється через 5 днів після підписання акту прийому-здачі виконаних робіт. Генпідрядник має право затримати розрахунок до усунення недоробок і дефектів, виявлених під час приймання об'єкта.

Враховуючи, що останній акт прийому-передачі виконаних робіт був підписаний сторонами 31.03.2010р., обов'язок генпідрядника з оплати виконаних позивачем робіт настав 06.04.2010р. Проте, як встановлено судами, в порушення умов договору, відповідач у повному обсязі та у встановлений договором строк не розрахувався з позивачем за виконані підрядні роботи, здійснивши лише їх часткову оплату у сумі 1266500,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість за договором підряду №2 склала 2419761, 20 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що 27 квітня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт" (субпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона № 1" (генпідрядник) було укладено договір підряду № 27П (Договір №2), відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язався виконати роботи по будівництву 300 кв.ж/б по вул. Юності в смт. Чабани Києво-Святошинського р-ну за завданням генпідрядника, а генпідрядник зобов'язався прийняти і оплатити виконані роботи. Зазначений договір було укладено на тих самих умовах, що і договір підряду №2. При цьому, місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору № 27П, протягом травня - грудня 2010 року, позивачем було виконано та передано відповідачеві будівельні роботи на загальну суму 3695855, 63 грн., проте в порушення умов договору, відповідач оплатив роботи частково у сумі 2375000,00 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1320855,63 грн., яка підтверджується також договором про реструктуризацію заборгованості від 20.05.2011р.

У пункті 2.7. зазначеного договору від 20.05.2011р. сторони погодили, що всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають під час виконання цього договору чи у зв'язку з ним або випливають з нього підлягають остаточному вирішенню у Третейському суді при Асоціації „Всеукраїнське об'єднання торговців транспортними засобами" згідно з регламентом даного суду.

Припиняючи провадження у справі, апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки на момент прийняття рішення місцевим господарським судом існувала третейська угоду, яка була і залишається чинною та не визнавалася недійсною, то місцевий господарський суд мав припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується із зазначеним висновком суду попередньої інстанції та вважає його помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до частини 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають під час укладення, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 статті першої цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що норми діючого законодавства не містять обмеження юрисдикції господарського суду, у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди.

За приписами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Таким чином, припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись лише третейським судом, прямо порушує норми Конституції України та права особи на судовий захист встановленого процесуальним законом, оскільки звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейська угода (третейське застереження) є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зазначене питання вже розглядалась судом, що підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2011р. у справі №17/085-11. Натомість, суд попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови порушив норми процесуального права, зокрема, ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Обґрунтованим є також твердження заявника касаційної скарги про те, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договорами підряду №2 та №27П, які в свою чергу третейських застережень не містять. З урахуванням наведено вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими та такими, що зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновки апеляційного господарського суду з приводу припинення провадження у даній справі на підставі п.4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що оскільки претензій та заперечень щодо якості та кількості виконаних підрядних робіт відповідач не висував, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про повну оплату виконаних позивачем робіт, позовні вимоги про стягнення 2419761,92 грн. основної заборгованості за договором підряду №2 від 23.01.2007р. та 1320855,63 грн. - за договором підряду №27П від 27.04.2010р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Положеннями ст.612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, а також з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача 248936,92 грн. -3% річних, 698209,78 грн. інфляційних втрат за договором підряду №2 від 23.01.2007р., а також 118748,47 грн. -інфляційних втрат та 57477,36 грн. -3% річних за договором підряду №27П від 27.04.2010р.

Зі змісту п. 6.3. договорів підряду №2 та №27П вбачається, що якщо з вини генпідрядника виникає затримка оплати виконаних підрядних робіт, то генпідрядник виплачує субпідряднику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт за кожний день прострочки.

Згідно ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Натомість, згідно ч.3 цієї ж статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто ознаками пені, на відміну від штрафу, є її триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення, а також можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі змісту п.6.3. договорів підряду вбачається, що сторони передбачили відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у вигляді пені.

Перевіривши розрахунок суми пені, заявленої до стягнення позивачем та здійснений судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість висновків місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 251198,80 грн. пені за договором підряду №2 від 23.01.2007р. та 144669,59 грн. пені за договором підряду №27П від 27.04.2010р.

Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши та частково задовольнивши позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" повно та всебічно з'ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норм процесуального права.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Натомість судове рішення попередньої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2012 року у справі №17/085-11/4 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Київської області від 13 лютого 2012 року -залишенню без змін.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 53, 93, 106, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2012 року скасувати.

3. Рішення господарського суду Київської області від 13 лютого 2012 року зі справи №17/085-11/4 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. Г. Дунаєвська

С. С. Самусенко