Ухвала

від 26.09.2012 по справі 5020-10/211-1/117-7/075

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

26 вересня 2012 р. № 5020-10/211-1/117-7/075

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Козир Т.П. суддів:Бакуліної С.В. Данилової Т.Б. Малетича М.М. Панової І.Ю. розглянувши заяву Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2012 у справі№ 5020-10/211-1/117-7/075 за позовом Заступника військового прокурора Військово-морських сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ай-я" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаСевастопольської квартирно-експлутаційної частини морської за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Приватного підприємства "Плазма"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" про витребування майна

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.12.2011 у справі

№ 5020-10/211-1/117-7/075, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.03.2012 у позові відмовлено: скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 05.08.2010 -зняти арешт з будинків, будівель та споруд військового містечка Б-34, до яких входять: казарма -літ. "А", н/підвал -під літ. "А", ганок, казанна -літ. "Д", ганок, склад ПСМ - літ. "Е", вбиральня -літ. "Ж", капонір - літ. "З", капонір - літ. "И", капонір -літ. "К", капонір -літ. "Л", інші споруди 1-9, загальною площею 376, 9 кв.м., що розташовані за адресою: м.Севастополь, Севастопольська зона південного берегу Крима, 41 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ай-Я".

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2012 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.03.2012 залишено без змін.

Генеральна прокуратура України звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2012 у справі № 5020-10/211-1/117-7/075, в якій просить скасувати зазначену постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 10.07.2012 у справі № 5020-3/001-646/2011-19/2012, від 21.06.2011 у справі № 6/27-77, від 19.01.2010 у справі 2-22/1827-2009, від 19.12.2011 у справі № 5002-8/5447-2010 мотивовано неоднаковим застосуванням судами одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши дану заяву та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити в допуску справи № 5020-10/211-1/117-7/075 до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до статті 111 16 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2012 у справі № 5020-10/211-1/117-7/075, про перегляд якої подано заяву, вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про витребування майна у добросовісного набувача, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що передача спірного майна відповідачу у справі № 5020-10/212-1/116 та прийняття позивачем у вказаній справі грошових коштів за договором купівлі-продажу від 07.03.2006, а також відсутність будь-яких дій позивача з їх повернення відповідачу свідчить про наступне схвалення цього правочину Міністерством оборони України, а також враховано, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.03.2006, довіреність, на підставі якої було підписано вказаний договір від імені Міністерства оборони України, була дійсною; договір купівлі-продажу, на підставі якого спірне майно було відчужене на користь відповідача, не визнаний недійсним та не є нікчемним. Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що спірне майно було включене до Переліку нерухомого військового майна Збройних сил України, яке може бути відчужене (розпорядження КМУ № 229-р від 26.07.2001, розпорядження КМУ № 518-р від 28.07.2004) та Додаткового переліку № 3 нерухомого військового майна Збройних сил України.

Водночас, у постанові 19.12.2011 у справі № 5002-8/5447-2010, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції задовольнив позовні вимоги в частині зобов'язання повернення спірного нерухомого майна, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи про те, що спірне нерухоме майно належить державі та на час порушення провадження у справі перебувало у володінні відповідача, а також встановлених обставин справи щодо переходу права власності на спірне нерухоме майно у попередників відповідача, починаючи з 22.10.2004, коли це майно за договором купівлі-продажу № 2210/07 від 22.10.2004 вибуло із володіння держави Україна. При цьому, судом касаційної інстанції враховано постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.06.2009, якою припинено провадження в справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна № 2210/07 від 22.10.2004, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Євроойл" з тих підстав, що зазначений договір є нікчемним та таким, що не породжує будь-яких прав та обов'язків. Що стосується решти позовних вимог про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно, то в цій частині вимог суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки встановлені обставини справи свідчать, що зазначене майно, яке тимчасово вибуло із володіння держави Україна, з її власності не вибувало.

У постанові від 21.06.2011 у справі № 6/27-77, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про витребування, на підставі статті 388 ЦК України, від відповідача-1 як добросовісного набувача спірного нерухомого майна, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, оскільки було відчужене неуповноваженою особою на підставі нікчемної довіреності без прийняття будь-якого рішення позивачем з цього приводу.

У постанові від 10.07.2011 у справі № 5020-3/001-646/2011-19/2012, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову про визнання права власності та витребування спірного нерухомого майна, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що власником спірного майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України і зазначене майно вибуло з володіння власника у спосіб, що не відповідає положенням чинного законодавства та поза його волею; визнано недійсними договори, які слугували підставою для першочергового відчуження спірного майна (рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2009 у справі № 16/487, залишеним без змін судами вищих інстанцій та рішенням господарського суду міста Києва від 12.01.2010 у справі № 16/488, яке також набрало чинності); Законом України "Про приватизацію державного майна" визначено, що причали можуть перебувати виключно у державній власності та не підлягають відчуженню, а тому відповідач-2 повинен був знати про обмеження оборотоздатності стосовно спірного майна.

У постанові від 19.01.2010 у справі № 2-22/1827-2009, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про витребування нерухомого майна з огляду на встановлені обставини справи, а саме: договір за яким першочергово було відчужене спірне нерухоме майно військового містечка, було укладено від імені Міністерства оборони України представником з перевищенням наданих йому повноважень; докази вчинення Міністерством оборони України дій, які б свідчили про схвалення названого договору відсутні, що свідчить про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України не з волі власника.

Отже, відповідні правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи.

З огляду на зазначене, відсутні передбачені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи № 5020-10/211-1/117-7/075 до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 -111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Генеральній прокуратурі України у допуску справи № 5020-10/211-1/117-7/075 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяТ.Козир СуддіС.Бакуліна Т.Данилова М.Малетич І.Панова

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)