Рішення

від 14.08.2012 по справі 2-379

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-379 Головуючий у суді у 1 інстанції - Кущенко Номер провадження 22-ц/1890/1706/12 Суддя-доповідач - Білецький Категорія - 41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Білецького О. М.,

суддів - Кононенко О. Ю., Сибільової Л. О.,

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_4,

про витребування квартири від добросовісних набувачів,

в с т а н о в и л а :

22 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Вказувала, що рішенням Конотопського міськрайонного суду від 02 листопада 2011 року визнано недійсним нотаріально посвідчений договір від 17 листопада 2010 року, відповідно до якого вона належну їй квартиру АДРЕСА_1 подарувала ОСОБА_5 Однак, ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року встигла продати це житло відповідачам.

Визнаючи відповідачів добросовісними набувачам, доводила, що як власник, вона має право витребувати від них це житло, як таке, що вибуло з її володіння поза її волею.

Просила витребувати від відповідачів належну їй квартиру АДРЕСА_1 Сумської області.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вважає доведеним той факт, що спірна квартира вибула у неї з володіння поза її волею, що в силу п.3 ч.1 ст.388 ЦК України є безумовною підставою для витребування у її власність цього нерухомого майна від добросовісних набувачів.

Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог заявлених у суді першої інстанції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у жовтні 2006 року разом зі своїм чоловіком переїхала з РФ для постійного проживання в Україну.

У вересні 2007 року її чоловік помер та похований у м.Конотопі Сумської області.

За договором купівлі-продажу в липні 2008 року ОСОБА_1 придбала у приватну власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 Сумської області.

17 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та її знайомою ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений (за реєстровим №1197) договір дарування, згідно з яким ОСОБА_1 подарувала останній цю належну їй квартиру.

Обдарована ОСОБА_5, у свою чергу, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року продала вказану квартиру у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 2/3 частки та ОСОБА_3 - 1/3 частку.

06 січня 2011 року відповідачі зареєстрували в КП «Конотопське МБТІ» за собою право власності на це придбане нерухоме майно.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2011 року (№2-255/11), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 10 травня 2012 року (№22-ц/1890/960/12), визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договір дарування квартири від 17 листопада 2010 року, та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсним укладеного 29 грудня 2010 року між цими відповідачами договору купівлі-продажу зазначеної квартири.

Відповідно до цих судових рішень, підставою для визнання договору дарування спірної квартири недійсним відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, стало встановлення судами того факту, що являючись особою похилого віку, при укладенні договору дарування ОСОБА_1 бажала одержувати взамін від ОСОБА_5 утримання та догляд, та вважала, що до її смерті ОСОБА_5 не вправі буде відчужувати це житло. Тобто, що дарувальник помилялась щодо наслідків вчиненого правочину, які мають істотне значення.

Вказані факти правильно і з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином досліджених і оцінених доказів.

За таких обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку (і його не оспорює позивач) про те, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири від 29 грудня 2010 року відповідачі діяли добросовісно, оскільки не знали, що купують її у особи, яка не має права на таке відчуження.

У той же час, не відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права висновки місцевого суду про відсутність передбачених цивільним законодавством підстав для витребування вказаного нерухомого майна у цих добросовісних набувачів, з посиланням на наявність у діях власника ОСОБА_1 волі на передачу квартири іншій особі.

Так, будь-який правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб'єкта правочину внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного юридичного результату. За таких обставин дії особи не можуть об'єктивно відображати внутрішню волю суб'єкта цивільних правовідносин досягти бажаного юридичного результату.

Тому в ч.3 ст.203 ЦК законодавець прямо передбачив, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені, зокрема у ст.229 ЦК України.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Вищезгаданим рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2011 року, в якому брали участь сторони по даній справі, встановлені обставини, які в силу ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню, а саме: невідповідність волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні договору дарування її внутрішній волі, внаслідок чого зазначений правочин було визнано недійсним саме з підстав передбачених у ч.1 ст.229 ЦК України.

При укладенні цього договору воля позивача була спрямована не на безоплатне відчуження належного їй нерухомого майна, а на отримання внаслідок укладення такого правочину від іншої сторони догляду за нею. Тому, помиляючись у юридичних наслідках укладеного договору дарування, ОСОБА_1 вчинила волевиявлення, яке не відповідало її внутрішній волі.

Таким чином, вона відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України вправі витребувати належне їй нерухоме майно у відповідачів, які є добросовісними набувачами.

За таких порушень рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування в її власність від відповідачів, придбаної ними у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_1, як інвалід другої групи звільнена від сплати судового збору, тому при задоволенні її позову та апеляційної скарги ці судові витрати відповідно до ст.ст.88, 316 ЦПК України слід у повному обсязі покласти на відповідачів пропорційно до розміру придбаної кожним частки квартири, повна вартість якої за договором складає 63034 грн.

Так, за розгляд справи у суді першої інстанції потрібно стягнути: з ОСОБА_2 - 420 грн. 23 коп. (63034 грн. х 1% х 2/3 частки), а з ОСОБА_3 - 210 грн. 11 коп. (63034 грн. х 1% х 1/3 частки), а за апеляційний перегляд, відповідно: 210 грн. 11 коп. ( 420 грн. 23 коп. х 50%) і 105 гр. 05 коп. (210 грн. 11 коп. х 50%).

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 липня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Витребувати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 Сумської області, придбану у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 2/3 частки і ОСОБА_3 - 1/3 частки, за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3326.

Стягнути на користь держави з ОСОБА_2 420 грн. 23 коп., а з ОСОБА_3 - 210 грн. 11 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути на користь держави з ОСОБА_2 210 грн. 11 коп., а з ОСОБА_3 - 105 грн. 05 коп. судового збору за розгляд справи в апеляційному суді Сумської області за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001, рахунок 31211206780002, отримувач УДКС у м.Суми (м.Суми) 22030001, банк одержувача ГУДКУ у Сумській області, ЄДРПОУ 37970593, МФО 837013, код ЄДРПОУ суду - 02893444, пункт 1.8».

Рішення набрало законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -