Постанова

від 17.12.2008 по справі 21/196-48/72

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/196-48/72

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 грудня 2008 р.                                                                                    № 21/196-48/72  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                                                      Гончарука П.А. (головуючого),

                                                                      Вовка І.В.,

                                                                      Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника прокурора м. Києва та касаційну скаргу Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" на рішення господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року у справі № 21/196-48/72 за позовом закритого акціонерного товариства "Інтертранс" до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" про визнання недійсним додатків до договору та стягнення суми та за зустрічним позовом Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" до закритого акціонерного товариства "Інтертранс", за участю третьої особи –Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень", про визнання недійсними додатків до договору та стягнення суми, –

Встановив:

У березні 2007 року закрите акціонерне товариство "Інтертранс" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсними додатків № 1 та № 2 до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року, укладеного між позивачем та Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця", та стягнення з державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" боргу в сумі 37137158,75 грн.

Під час розгляду справи місцевим судом позивач неодноразово уточнював свої вимоги та збільшив їх в частині стягнення суми боргу до 129595735,88 грн., які просив зобов'язати державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" перерахувати на картку обліку позивача для оплати майбутніх перевезень, а також доповнив вимогами про перерахування на цю ж картку обліку збитків в сумі 2689701,06 грн., 651739,98 грн. упущеної вигоди та 122937,13 грн. 3 % річних.

У липні 2007 року Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця" подано зустрічну позовну заяву (з урахуванням подальших уточнень) про визнання недійсними додатків № 1 та № 2 до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16 липня 2007 року первісний позов задоволено частково, визнано недійсними додатки № 1 та № 2 до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року та зобов'язано державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" перерахувати на картку обліку позивача борг в сумі 106644772,58 грн. для оплати за майбутні перевезення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2007 року рішення місцевого суду змінено, первісний позов задоволено частково, визнано недійсними додатки № 1 та № 2 до договору, зобов'язано державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" перерахувати на картку обліку позивача борг в сумі 129595735,88 грн. для оплати за майбутні перевезення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 лютого 2008 року постановлені попередніми судовими інстанціями судові рішення у справі скасовані в частині вирішення спору про перерахування на картку обліку позивача боргу в сумі 22950963,30 грн., збитків та упущеної вигоди в розмірі, відповідно, 544349,41 грн. та 132824,92 грн., а також розподілу судових витрат і в цій частині справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. В решті постанову апеляційної інстанції залишено без змін.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції, у березні 2008 року, позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, що переглядаються, згідно якої останній просив стягнути з державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" борг в сумі 11941008,33 грн.

20 травня 2008 року позивачем подано заяву, якою уточнено розмір позовних вимог в частині стягнення боргу –11941008,33 грн., збитків –2689701,06 грн., упущеної вигоди –651739,98 грн., 3 % річних –122937,13 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" борг в сумі 11941008,33 грн. та судові витрати. Стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" судові витрати. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційному поданні заступник прокурора м. Києва просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року в частині стягнення з державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" боргу в розмірі 11941008,33 грн. та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального права.

У касаційній скарзі Державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на порушення та неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм чинного законодавства, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, суд вважає, що касаційне подання та касаційна скарга не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця" укладено договір № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року про організацію перевезень вантажів залізницями України.

Ціни (тарифи), за якими здійснюються розрахунки, були зазначені в додатках до вказаного договору №1 (загальний рівень коефіцієнтів до базових ставок) та №2 (особливі тарифи на транзитні перевезення). В додатках також зазначено, що тарифи на транзитні перевезення встановлені у відповідності з рішенням тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" від 1 грудня 2006 року та 20 грудня 2006 року.

Судами зазначено, що Державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця" є суб'єктом природних монополій в розумінні ст. 5 Закону України "Про природні монополії", тому позивач не мав змоги вільно обрати контрагента при укладенні договору № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 pоку, а також не міг відмовитися від укладення додатків № 1 та № 2 до договору з фактично встановленими, а не погодженими коефіцієнтами до базових ставок.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що повноваження з встановлення тарифів на транзитні перевезення транзитних вантажів залізницями України (здійснення тарифної політики) з 15 червня 2006 року належать Міністерству транспорту та зв'язку України.

Тарифи, зазначені в спірних додатках до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року, не є такими, що встановлені відповідно до законодавства повноважним органом, оскільки ці тарифи встановлені Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця" на тарифній комісії вказаного відповідача від 1 грудня 2006 року та 20 грудня 2006 року, тобто за відсутності повноважень.

Судами встановлено, що при виставленні рахунків відповідачі у справі повинні були користуватися тарифами, встановленими рішенням Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниця" від 1 грудня 2005 року щодо встановлення тарифної політики на транзитні перевезення вантажів (з врахуванням коефіцієнтів знижок та положень листа Державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниця" від 31 травня 2006 року № ЦЗМ-12/984). Державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" нараховувало оплату за транзитні перевезення, керуючись тарифами, встановленими рішенням тарифної комісії від 1 грудня 2006 року та 20 грудня 2006 року і підписаними на підставі цих протоколів додатком № 1 та додатком № 2 до Договору №/1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року, які визнані недійсними рішенням господарського суду м. Києва від 16 липня 2007 року у справі № 21/196.

Позивач сплачував на рахунок Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" завищені суми та неодноразово звертався з цього приводу до зазначеного відповідача з повідомленнями про незгоду з сумою провізних платежів та проханням провести звірення розрахунків, однак відповідач не здійснював ніяких дій щодо виявлення недоборів або переборів провізних платежів закритого акціонерного товариства "Інтертранс", тобто порушував свої зобов'язання.

Після проведення перерахування, різниця в розрахунках за договором № 1-349/06-ЦЮ від 27 листопада 2006 року за 1 півріччя 2007 року складала 129595735,88 грн.

Рішення господарського суду м. Києва від 16 липня 2007 року у справі № 21/196, змінене постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2007 року та постановою Вищого господарського суду України від 20 лютого 2008 року, в частині зобов'язання Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" перерахування боргу в сумі 106644722,58 грн. на картку позивача залишено без змін.

29 грудня 2007 року тарифною комісією Державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниця" прийнято рішення щодо врегулювання господарського спору між Державною адміністрацією залізничного транспорту "Укрзалізниця" та позивачем, внаслідок чого сторонами підписано акти розрахунків, за якими різниця в розрахунках склала 118585780,91 грн., та підписано акт звірки розрахунків за 1 півріччя 2007 року, згідно з яким різниця за червень 2007 року додатково склала 20882192,45 грн.

Рішення господарського суду м. Києва від 16 липня 2007 року в частині зобов'язання Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" перерахувати 106644722,58 грн. на картку обліку позивача залишено без змін, в зв'язку з чим попередні судові інстанції визнали вимоги позивача в сумі 11941008,33 грн. обґрунтованими.

При розгляді спору по суті заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з положень Закону України "Про ціни та ціноутворення", Господарського кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та дійшов висновку, з яким правомірно погодився і апеляційний господарський суд, про те, що спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідного відповідача перерахувати на картку обліку позивача суму боргу для оплати за майбутні перевезення не має механізму примусового виконання судового рішення на відміну від стягнення, а тому є неефективним для відновлення порушених прав останнього.

Позивач має право на такий ефективний засіб правового захисту, який унеможливлював би невиконання рішення суду з боку Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень", яке добровільно не виконало рішення у справі в частині перерахування на картку обліку позивача боргу в сумі 106644722,58 грн. для оплати за майбутні перевезення.

Задоволення позовних вимог шляхом стягнення з Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" на користь позивача боргу в сумі 11941008,33 грн. є забезпеченням дотримання принципу обґрунтованих сподівань позивача на право використовувати належні йому грошові кошти відповідно до власних інтересів, а отже, правомірним і ефективним способом захисту прав позивача є задоволення вимог останнього у вказаній частині.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 2689701,06 грн., упущеної вигоди в сумі 651739,98 грн. та 3 % річних в розмірі 122937,13 грн., господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність залишення їх без задоволення, посилаючись на те, що дані вимоги позивача не доведені належними та допустимими доказами наявності всіх складових, необхідних для стягнення з боржника збитків та упущеної вигоди, річних, зокрема, факту настання відповідних негативних наслідків через дії (бездіяльність) боржника, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) боржника та негативними наслідками, а також вини боржника. Вказаний висновок судом другої інстанції правомірно залишений без змін.

Постановлені у справі судові рішення є обґрунтованими, законними, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи касаційного подання та касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

                ПОСТАНОВИВ:     

Касаційне подання заступника прокурора м. Києва та касаційну скаргу Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року у справі № 21/196-48/72 залишити без змін.

Головуючий                                                                                  Гончарук П.А.

Судді                                                                                           Вовк І.В.        

                                                                                                    Стратієнко Л.В.