Постанова

від 15.09.2009 по справі 21/196-48/72

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/196-48/72

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.09.2009                                                                                           № 21/196-48/72

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:            Попікової  О.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Зязіна Ю.О. – представник, дов. № 04-05/132 від 10.02.2009р.

 від відповідача -Онопрієнко О.П. – представник, дов. № 12 від 19.01.2009р.

 від відповідача - Сенько Р.М. – представник, дов. № РЦП 9/384-10 від 20.01.2009р.

 від Департаменту ДВС:Рекашова А.М. – представник, дов. № 25-22/1206 від 12.12.2008р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.06.2009

 у справі № 21/196-48/72 (суддя  

 за позовом                               ЗАТ "Інтертранс"

 до                                                   Державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця"

                                                  Державне підприємство "Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень"

 про                                                   визнання недійсними додатків до договору та стягнення сум

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 року у справі № 21/196-48/72 скаргу Державного підприємства «Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень» від 24.06.2008 № РЦП 9/4873Бух задоволено частково: визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Калевича В.А. щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 23.06.2008 № 7920163 протиправними. В задоволенні скарги Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” від 24.06.2008 № РЦП 9/4873Бух в частині скасування постанови про арешт коштів боржника від 23.06.2008 № 7920163 відмовлено повністю. Скаргу Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” від 04.07.2008 № РЦП 9/5096Бух задоволено повністю, скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.06.2008 № 7920163 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10664477,26 грн.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 р. у цій справі, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить дану ухвалу скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити Державному підприємству «Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень» в задоволенні скарг.

 Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- при винесенні ухвали судом І інстанції не враховано, що органом державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який і має бути зазначений в якості суб'єкта оскарження, а відділ примусового виконання рішень є структурним підрозділом Департаменту державної виконавчої служби.

- судом не було враховано наступні обставини: згідно вимог статей 3, 18, 20-1, 24 Закону України „Про виконавче провадження”, державним виконавцем Калевичем В.А. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 7920163, якою боржнику було надано 3-денний строк з моменту одержання постанови для добровільного виконання рішення суду.

- оскільки згадана постанова була вручена за адресою боржника 19.06.2008р., і ця дата вважається першим днем добровільного виконання рішення суду, то останнім днем добровільного виконання рішення суду є відповідно 21.06.2008р.

- при цьому, заявник наголошує на тому, що вимогами статті 24 Закону України „Про виконавче провадження” саме державному виконавцю надане право встановлювати строк для добровільного виконання рішення суду.

- оскільки рішення суду не було виконано боржником у добровільному порядку, державним виконавцем було винесено постанова про арешт коштів боржника від 23.06.2008р. № 7920163 на підставі статей 5, 50 Закону України „Про виконавче провадження” та статті 59 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

- судом не взято до уваги, що згідно заяви стягувача – ЗАТ „Інтертранс”  від 23.06.2008р., останній повідомив про те, що станом на 23.06.20008р. боржником рішення суду не виконано, і відповідно державним виконавцем було повністю дотримано вимоги статті 30 Закону України „Про виконавче провадження”.

- зважаючи на приписи статті 46 Закону України „Про виконавче провадження” та враховуючи, що рішення суду не виконано в добровільному порядку, державним виконавцем була винесена постанова від 25.06.2008р. № 7920163 про стягнення з боржника виконавчого збору.

- в оскаржуваній ухвалі судом зроблено помилковий висновок щодо ненадання доказів про повне фактичне виконання рішення суду станом на 25.06.2008р., однак в матеріалах справи містяться докази, надані органом державної виконавчої служби, відповідно до яких стягнення коштів за виконавчим документом проведено в примусовому порядку та стягнення проводилось не одноразово, а частками.

У відзиві від 27.07.2009р. Державного підприємства „Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”, останній просить відмовити у задоволенні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та залишити без змін оскаржувану ухвалу Господарського суду м. Києва від 1.06.2009р. з мотивів у ній викладених. При цьому, відповідач наголошує на тому, що в порушення вимог статті 23 Закону України „Про державну виконавчу службу” державний виконавець постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2008р. № 7920163 вручив після закінчення робочого дня (о 17-30) охоронцю підприємства, який не уповноважений отримувати і передавати документи, і відповідно згадана постанова було зареєстрована на підприємстві боржника лише 20.06.2008р.

Присутній у судовому засіданні представник Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити без змін оскаржувану ухвалу.

Представник Закритого акціонерного товариства «Інтертранс» усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 1.06.2009р. – скасувати.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду міста Києва 16.07.2007р. у справі № 21/196 первісний позов ЗАТ “Інтертранс” про визнання недійсними додатків №№ 1, 2 до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006 та стягнення боргу, задоволено частково, визнано недійсними додатки №№ 1 та 2 до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006, зобов'язано Державне підприємство “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” перерахувати на картку обліку ЗАТ “Інтертранс” борг у сумі 106644772,58 грн. для оплати майбутніх перевезень. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. В задоволені зустрічних вимог Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 рішення Господарського суду міста Києва у справі № 21/196 від 16.07.2007 змінено, первісний позов задоволено частково, визнано недійсними додатки №№ 1 та 2 до договору № 1-349/06-ЦЮ від 27.11.2006, зобов'язано ДП “РЦП” перерахувати на картку обліку ЗАТ “Інтертранс” борг у сумі 129595735,88 грн. для оплати майбутніх перевезень. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. В задоволені зустрічних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2008р. скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2007р. в частині вирішення спору про перерахування 22950963,30 грн., а також збитків та упущеної вигоди відповідно в розмірі 544349,41 грн. та 132824,92 грн., а також розподілу судових витрат. В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2007 залишено без змін.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2007р.  та постанови Вищого господарського суду України від 29.02.2008р.  Господарським судом міста Києва  було  видано  відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва  від 22.05.2008р. № 21/196-48/72 було  задоволено заяву ЗАТ “Інтертранс” про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2007р. у справі № 21/196,  наказ  Господарським судом міста Києва від 05.03.2008р. визнано, таким що  втратив чинність та видано новий наказ яким стягнуто з  Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”(03049, м. Київ, вул. Уманська, 5, код ЄДРПОУ 20078961, р/р 260330100534 в АБ “Експрес-банк”м. Києва МФО 322959) на користь Закритого акціонерного товариства “Інтертранс”(03049, м. Київ, вул. Фурманова, 1/7, код ЄДРПОУ 32461684  р/р: 26004064583 в АБ “Експрес-банк” м.Києва МФО 322959) борг в сумі 106644772,58 грн. (сто шість мільйонів шістсот сорок чотири сімсот сімдесят дві гривні 58 копійок).

04.07.2008р. справа №21/196-48/72 була повернута до Господарського суду міста Києва, яким видано наказ № 21/196-48/72 про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2008р.

Ухвалою від 16.07.2008р. в задоволенні заяви Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних  перевезень" від 20.06.2008 № РЦП 9/4807Бух про розстрочку виконання судового рішення відмовлено.

Ухвалою від 16.07.2008р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2008, скаргу Державного підприємства "Український державний розрахунковий центр міжнародних  перевезень" від 24.06.2008 № РПЦ 9/4873Бух задоволено частково. Визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Калевич В.А. щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 23.06.2008 № 7920163 протиправними. У задоволенні вказаної скарги в частині скасування постанови про арешт коштів боржника від 23.06.2008 № 7920163 відмовлено. Скаргу Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” від 04.07.2008 № РЦП 9/5096Бух задоволено у повному обсязі.  Скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.06.2008 № 7920163 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10664477,26 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2008р.  та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2008р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2009 року у справі № 21/196-48/72 скаргу Державного підприємства «Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень» від 24.06.2008 № РЦП 9/4873Бух задоволено частково: визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Калевича В.А. щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 23.06.2008р. № 7920163 протиправними. В задоволенні скарги Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” від 24.06.2008 № РЦП 9/4873Бух в частині скасування постанови про арешт коштів боржника від 23.06.2008 № 7920163 відмовлено повністю. Скаргу Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” від 04.07.2008 № РЦП 9/5096Бух задоволено повністю, скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.06.2008 № 7920163 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10664477,26 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2008р. Господарським судом міста Києва було видано наказ № 21/196-48/72 про примусове виконання ухвали Господарського суду міста Києва № 21/196-48/72 від 22.05.2008, про стягнення з Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” на користь Закритого акціонерного товариства “Інтертранс” боргу в сумі 106644772,58 грн.

19.06.2008р. Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби виніс постанову про відкриття виконавчого провадження  з виконання наказу суду № 21/196-48/72, виданого 22.05.2008р. Господарським судом міста Києва, у якій встановлено строк добровільного виконання –у триденний строк з моменту одержання постанови про відкриття виконавчого провадження. Також у постанові ВДВС повідомлено боржника –ДП “РЦП” про наслідки невиконання рішення у добровільному порядку у зазначений строк.

23.06.2008р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби винесено постанову про накладення арешту на кошти ДП “РЦП” у межах суми 106644772,58 грн., що належать боржнику та містяться на його рахунку.

25.06.2008р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби винесено постанову про стягнення з боржника –ДП “РЦП”, виконавчого збору у розмірі 10664477,26 грн. у зв'язку із невиконанням у добровільному порядку в зазначений строк рішення суду.

Наведені дії та винесені постанови виконавчої служби і було оскаржено боржником - ДП “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”.

Відповідно до вимог статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Суд першої інстанції, встановивши, що скаржником – боржником не було пропущено строку оскарження згаданих дій органів Державної виконавчої служби, правомірно прийнято до розгляду скарги ДП “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” від 24.06.2008 № РЦП 9/4873Бух на дії органу  державної  виконавчої  служби,  у якій скаржник просить визнати дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України В.А. Калевич неправомірними та скасувати постанову про арешт коштів боржника від  23.06.2008 №7920163, та скаргу від 04.07.2008 №РЦП9/5096Бух на дії органу державної виконавчої служби, у якій скаржник просить скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.06.2008р. №7920163 про стягнення  з боржника  виконавчого збору в сумі  10 664 477,26 грн.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України „Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Приписами статті 3 згаданого Закону визначено, що органами державної виконавчої служби є:  Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, гербову печатку.

Отже, доводи Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невірного визначення в якості суб'єкта оскарження відділу примусового виконання рішень, визнаються апеляційною інстанцією помилковими.

Стосовно висновків суду І інстанції про неправомірність дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Калевича В.А. щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 23.06.2008р. № 7920163 та наявності підстав для скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.06.2008 № 7920163 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 10664477,26 грн., апеляційна інстанція визнає їх правомірними та не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали від 1.06.2009р. з огляду на наступне:

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

В силу статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби згідно приписів статті 7 Закону України "Про виконавчу службу", зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на вимоги статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" - використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

В силу статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону

Приписами статті 24 згаданого Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Згідно вимог статті  27 Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведенні державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Державним виконавцем або іншою особою, уповноваженою державним виконавцем, документи виконавчого провадження можуть бути вручені особисто сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

В силу ч. 1 ст. 30 Закону, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

Таким чином, системний аналіз наведених статей свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу державний виконавець повинен пересвідчитись, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Між тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання державним виконавцем зазначених вимог Закону, що призвело до порушення прав боржника, визначених статтею 111 Закону України "Про виконавче провадження".

Як було встановлено під час судового розгляду в суді І інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.06.2008р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження  з виконання наказу суду № 21/196-48/72, виданого 22.05.2008р. Господарським судом міста Києва, у якій встановлено строк добровільного виконання –у триденний строк з моменту одержання постанови про відкриття виконавчого провадження. Також у постанові ВДВС повідомлено боржника –ДП “РЦП” про наслідки невиконання рішення у добровільному порядку у зазначений строк.

Згадана постанова була вручена охоронцю Бойко А.В. для передачі до канцелярії та юристу ДП “РЦП”, про що зазначено в акті державного виконавця  від 19.06.2008р.

З залученого до матеріалів справи листа від 19.06.2008р. за № 6101-0-33-08-25 начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (до якого була залучена постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2008р.) вбачається, що згадана постанова надійшла на адресу боржника - ДП “РЦП” 20.06.2008р. (про що свідчить вхідний штамп за № 6-2\499 від 20.06.2008р.)

Отже, зважаючи на викладені обставини, апеляційна інстанція встановила, що 23.06.2008 був останнім днем строку добровільного виконання, встановленого у постанові про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2008. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що постанова від 23.06.2008 про накладення арешту на кошти винесена з порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого були порушені права ДП “РЦП” як боржника у виконавчому провадженні № 7920163, а тому оскаржувана постанова є неправомірною.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника встановлений статтею  50 Закону України “Про виконавче провадження”: звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Арешт на майно боржника відповідно до статті 55 Закону України “Про виконавче провадження” може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах.

При цьому, згідно вимог статті 63 Закону України “Про виконавче провадження”  встановлено особливості звернення стягнення на грошові кошти боржника - юридичної особи. Так, державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника - юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших у фінансових установах немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

Отже, накладення арешту на кошти є діями державного виконавця з примусового виконання рішення, які він має право вчинювати лише після завершення строку добровільного виконання рішення, визначеного постановою про відкриття виконавчого провадження. Встановивши, що 23.06.2008р. був останнім днем строку добровільного виконання (два з яких припадало на вихідні дні), визначеного у постанові про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2008р., суд І інстанції дійшов вірного висновку про те, що постанова від 23.06.2008р. про накладення арешту на кошти винесена з порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого були порушені права ДП “РЦП” як боржника у виконавчому провадженні № 7920163, а тому оскаржувана постанова є неправомірною.

При цьому, як було встановлено судом І інстанції, 09.07.2008 Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 21/196-48/72 від 22.05.2008, виданого Господарським судом міста Києва, якою скасував арешт коштів Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”, накладений постановою про арешт коштів боржника від 23.06.2008 № 7920163; виділив  постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.06.2008 № 7920163 в окреме виконавче провадження. З огляду на закриття виконавчого провадження № 7920163 з примусового виконання наказу № 21/196-48/72 від 22.05.2008, виданого Господарським судом міста Києва, у зв'язку із його фактичним виконанням та скасуванням арешту коштів ДП “РЦП”, накладеного оскаржуваною постановою державного виконавця, Господарський суд м. Києва правомірно відмовив у задоволені скарги ДП “РЦП” від 24.06.2008 в частині скасування постанови про арешт коштів боржника від 23.06.2008р., та задовольнив скаргу Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень” в частині визнання дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої Калевича В.А. неправомірними.

Стосовно оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.06.2008р., апеляційна інстанція погоджується з висновками, викладеними в ухвалі Господарського суду м. Києва від 1.06.2009р., що остання винесена з порушенням вимог чинного законодавства України з огляду на наступне:

Як було встановлено судом, 09.07.2008р. Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 21/196-48/72 від 22.05.2008, виданого Господарським судом міста Києва, якою скасував арешт коштів Державного підприємства “Український державний розрахунковий центр міжнародних перевезень”, накладений постановою про арешт коштів боржника від 23.06.2008 № 7920163; виділив  постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.06.2008 № 7920163 в окреме виконавче провадження.

Згідно вимог статті 46 Закону України “Про виконавче провадження”  у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, встановлено, у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а за невиконання рішення немайнового характеру у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення у тому самому порядку стягується виконавчий збір - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Виходячи з викладеного, суд І інстанції підставно зазначив, що виконавчий збір стягується в разі, якщо рішення було виконано примусово, та вираховується від фактично стягненої державним виконавцем суми.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. N 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", яким встановлено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній по-перше, не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк, а по-друге, рішення було виконано примусово.

Зважаючи на те, що строк на добровільне виконання рішення суду, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження закінчувався 23.06.2008р., а в цей же день – 23.06.2008р. постановою державного виконавця на кошти підприємства був накладений арешт, що унеможливлювало для боржника виконати в добровільному порядку рішення суду, за відсутності доказів повного фактичного виконання на цей час – 25.06.2008р. рішення суду в примусовому порядку, апеляційна інстанція погоджується з висновками суду І інстанції, що на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 25.06.2008р., не настали всі обставини, з якими Закон пов'язує виникнення у державного виконавця права виносити постанову про стягнення з боржника –ДП “РЦП”, виконавчого збору, дії органу ДВС по стягненню з боржника виконавчого збору є неправомірними, і як наслідок постанова підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, апеляційна інстанція не вбачає правових підстав для скасування ухвали Господарського суду м. Києва від 1.06.2009р. у справі № 21/196-48/72.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу  України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.06.2009р. у справі № 21/196-48/72 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 21/196-48/72 скерувати до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Попікова  О.В.

 24.09.09 (відправлено)