Постанова

від 30.01.2013 по справі 5011-32/6542-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2013 р. Справа№ 5011-32/6542-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від прокуратури: Усік В.П. посвідчення № 00265 від 05.09.2012 року

від позивача 1: Павлюк М.П. дов. № 9/1-9-265 від 21.11.2012 року

від позивача 2: Омельченко Д.Г. дов. № 10 від 15.01.2013 року

від відповідача 1: Пархацька Т.М. дов. № 395 від 13.12.2012 року

від відповідача 2: не з'явилися

від відповідача 3: Ярема І.В. дов. № б/н від 14.01.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду м. Києва

від 09.11.2012 року

у справі № 5011-32/6542-2012 (головуючий суддя Любченко М.О., судді -

Пригунова А.Б., Шкурдова Л.М.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі:

1.) Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

2.) Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

до 1.) Фонду державного майна України

2.) Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія

«Київреконструкція»

3.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест»

про визнання недійсними наказів, договору купівлі-продажу та

витребування майна

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, м. Київ (надалі - позивач 1), Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, м. Київ (надалі - позивач 2) до Фонду державного майна України, м. Київ (надалі - відповідач 1), Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція» (надалі - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест» (надалі - відповідач 3) про:

- визнання недійсним наказу №1644 від 21.10.2009р. Фонду державного майна України «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації»;

- визнання недійсним наказу №1707 від 30.10.2009р. Фонду державного майна України «Щодо прийняття рішення про приватизацію та визначення дати оцінки»;

- визнання недійсним договору від 04.02.2010р. купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між Фондом державного майна України та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція»;

- витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест »у державну власність нежилого будинку з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м на вул. Грушевського, 1-Б (літери А, А').

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані накази та договір укладено з порушенням законодавства у сфері приватизації, а саме за наявності прямої заборони на вилучення майна позашкільного навчального закладу всупереч положенням ст. 63 ЗУ «Про освіту», ст. 27 ЗУ «Про позашкільну освіту».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.11.2012 р. у справі № 5011-32/6542-2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стороною позивача та прокурором не було належним чином доведено факт використання спірного майна, як об'єкту освіти, придатності його для організації позашкільного виховного процесу, а також відповідного державного фінансування щоб унеможливлювало приватизацію цього об'єкту у відповідності до приписів ст. 7 ЗУ «Про приватизацію державного майна». Крім того зазначені обставини були предметом розгляду іншої господарської справи за результатами розгляду, якої судом було встановлено дотримання Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київреконструкція" процедури щодо приватизації спірного об'єкту нерухомого майна та правомірність віднесення спірного об'єкту нерухомого майна саме до групи «А», яка не містить передбаченим законодавством обмежень щодо приватизації.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2012 року у справі № 5011-32/6542-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-32/6542-2012 від 11.12.2012 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-32/6542-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-32/6542-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарг на 16.01.2013 року.

16.01.2013 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду прокурором було подало заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежилий будинок з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м., розташований по вул. Грушевського, 1-Б у м. Києві (літери А, А1), мотивована наявністю загрози подальшого відчуження майна, що унеможливить його витребування у державну власність та зробить неможливим.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 року у зв'язку з неявкою представників відповідача-2 розгляд справи було відкладено на 30.01.2013 року.

У судовому засіданні 30.01.2013 року прокурор просив суд задовольнити подану ним 16.01.2013 року через відділ документального забезпечення господарського суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року було відмовлено Заступнику прокурора м. Києва у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежилий будинок з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м., розташований по вул. Грушевського, 1-Б у м. Києві (літери А, А1).Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2012 р. у справі 5011-32/6542-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники позивачів підтримали вимоги прокурора та просили суд апеляційну скаргу задовольнити.

Представники відповідача 1 та відповідача-3 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2012 р. у справі 5011-32/6542-2012.

Представник відповідача-2 в судове засідання 30.01.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-2.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів та відповідача-1,3 перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з витягу з наказу №1269 від 19.05.1947р. Міністра освіти УРСР відповідно до постанови №1084 від 09.06.1946р. Ради Міністрів УРСР та штатного розпису, затвердженого 23.04.1947р. Державною штатною комісією при Раді Міністрів СРСР, з 15.05.1947р. поновлено діяльність Центральної дитячої екскурсійно-туристської станції.

Розпорядженням №370-р від 16.09.1946р. Заступника голови ради міністрів УРСР зобов'язано виконком Київської міської ради депутатів трудящих розмістити Центральну дитячу технічну станцію Міністерства освіти УРСР в м. Києві по вул. Кірова, буд.14.

Наказом №14 від 17.01.1962р. по Міністерству освіти УРСР будинок і складські приміщення по вул. Кірова передано безкоштовно Республіканській дитячій екскурсійно-туристській станції.

Наказом №231 від 25.12.1964р. Міністра освіти УРСР було визначено центральні установи республіканської підлеглості Міністерства освіти УРСР по позашкільній роботі з дітьми та методичній роботі іменувати - Центральною дитячою екскурсійно-туристською станцією Міністерства освіти УРСР.

За приписами наказу №5 від 07.01.1980р. Міністерства освіти Української РСР Центральну дитячу екскурсійно-туристичну станцію перейменовано у Республіканську станцію юних туристів.

У відповідності до наказу №209 від 12.12.1991р. Міністерства народної освіти Української РСР Республіканську станцію юних туристів перейменовано в Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді.

За змістом інвентаризаційної справи №21348 від 13.12.2006р. адресу спірного домоволодіння було змінено з вул. Кірова на Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

Згідно із свідоцтвом про право власності, виданим 29.03.2006р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), нежилий будинок з прибудовою, площею 601,5 кв.м, розташований в м. Києві по вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А'), належав Державі Україна.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2005р. між Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (учасник 1) та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» (учасник 2) було укладено договір про спільну діяльність (з урахуванням змін та доповнень), предметом якого визначено зобов'язання учасників на підставі об?єднання майна та грошових коштів спільними діями здійснити реконструкцію адміністративної будівлі за адресою: м. Києві по вул. Грушевського Михайла, 1-Б, що належить учаснику 1 на праві оперативного управління.

Відповідно до п.3.2.7 договору від 27.04.2005р. на період реконструкції об'єкта учасник 2 надає учаснику 1 у тимчасове безоплатне користування інше приміщення. Місцезнаходження приміщення та його площа погоджується сторонами додатково.

Додатковою угодою №1 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №3) сторони визначили, що на період реконструкції об'єкта та знаходження його у учасника 2 (але не менш ніж до 01.01.2014р.) учасник 2 надає учаснику 1 у тимчасове безоплатне користування нежитлове приміщення загальною площею 1401,9 кв.м, яке знаходиться у м.Києві по вул. Пестеля, 5-7.

У відповідності до акту приймання-передачі, затвердженого Міністерством освіти і науки України, учасник 2 передав, а учасник 1 прийняв у тимчасове безоплатне користування нежитлове приміщення, яке знаходиться у м. Києві по вул. Пестеля, 5-7.

Згідно із актом приймання-передачі, затвердженим Міністерством освіти і науки України, позивач 2 передав, а відповідач 2 прийняв нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського Михайла, 1-Б.

Одночасно, 29.12.2006р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція»(орендар) було підписано договір оренди №3816 (з урахуванням додаткової угоди від 28.01.2007р.), за змістом п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежилий будинок з прибудовою, площею 601,5 кв.м, розміщений за адресою: вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А'), що знаходиться на балансі - Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (балансоутримувач). Майно передається в оренду з наступною метою:

- підвал та приміщення технічного призначення (літера А) загальною площею 159,6 кв.м для використання в якості розміщення складських приміщень (76,2 кв.м) та офісів резидентів України (83,4 кв.м);

- група приміщень першого та другого поверхів (літера А) загальною площею 375,4 кв.м для розміщення офісів резидентів України;

- гараж (літера А') загальною площею 66,5 кв.м для розміщення транспортних засобів.

За приписами п.10.1 вказаного правочину сторони погодили, що цей договір укладено строком на 7 років, що діє з 29.12.2006р. до 29.12.2013р.

За змістом акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 29.12.2006р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву передало, а Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київреконструкція» прийняло в користування нерухоме майно загальною площею 601,5 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

Наразі, у відповідності до листа №1/12-5286 від 14.12.2009р. позивач 1 надав згоду на передання в оренду будівлі з прибудовою по вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А') у м .Києві за умови надання позивачу 2 будівлі по вул. Пестеля, 5-7 у м. Києві, яка перебувала на балансі Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція».

Згідно із рішенням №37/1871 від 26.07.2007р. Київської міської ради до сфери управління Міністерства освіти і науки України передано терміном на 5 років інше приміщення - будинок комунальної власності територіальної громади м. Києва на вул. Пестеля, 5-7, загальною площею 1278 кв.м.

Листом №1/11-7503 від 09.10.2007р. Міністерство освіти і науки України повідомило відповідача 2 про згоду на включення житлового будинку з прибудовою, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А') загальною площею 601,5 кв. м, до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, при умові внесення змін в рішення №37/1871 від 26.07.2007р. Київської міської ради щодо строку, а саме зміни слів та цифр: «терміном на 5 років»на слова та цифри «терміном до 49 років».

Наразі, рішенням №1106/3939 від 01.11.2007р. Київської міської ради було внесено зміни в рішення №37/1871 від 26.07.2007р. та зазначено про передання будинку по вул. Пестеля, 5-7 позивачу 2 на 49 років.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2009р. по справі №6/387 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція» до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити певні дії, позов задоволено повністю: визнано за Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» право на приватизацію шляхом викупу державного майна, що знаходиться на балансі Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, а саме - нежилого будинку з прибудовою площею 601,50 кв.м, який розташовано за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А'); зобов'язано Фонд державного майна України включити до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежилий будинок з прибудовою площею 601,50 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

Постановою від 15.09.2009р. Київського апеляційного господарського суду по вказаній справі рішення суду першої інстанції залишено без змін.

14.10.2009р. Відділом примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу №6/387, виданого 01.10.2009р. господарським судом міста Києва, про зобов'язання Фонд державного майна України включити до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежилий будинок з прибудовою площею 601,5 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

На виконання вказаної постанови 21.10.2009р. Фондом державного майна України було видано наказ №1644 від 21.10.2009р., за змістом якого: включено до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежилий будинок з прибудовою площею 601,5 кв.м, що орендується Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція», за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А') (додаток); зобов'язано Департамент продажу об?єктів нерухомості, зокрема, здійснити приватизацію об'єкта згідно із чинним законодавством України про приватизацію.

У відповідності до наказу №1707 від 30.10.2009р. Фонду державного майна України прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу нежилого будинку з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м, що орендується Відкритим акціонерним товариством «Київреконструкція»та знаходиться на балансі Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

04.02.2010р. між Фондом державного майна України (продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» було укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м, що приватизується шляхом викупу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

За приписами п.1.1 договору від 04.02.2010р. продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежилий будинок з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 1341,71 кв.м, кадастровий номер 82:005:008, яка орендується Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» та знаходиться на балансі Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А'), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Пунктом 1.4 вказаного договору встановлено, що об'єкт приватизації є державною власністю на підставі свідоцтва ЯЯЯ №501713 від 29.03.2006р. про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно із наказом №457 від 29.03.2006р. Головного управління комунальної власності м. Києва.

Відповідно до п.2.2 договору від 04.02.2010р. покупець зобов'язаний внести 3932624,40 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 спірного договору було встановлено, що передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю у триденний строк після повної сплати покупцем суми, передбаченої п.2.2 цього договору. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття покупцем засвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами. Право власності на об'єкт приватизації виникає у покупця з моменту перерахування повної вартості за об'єкт приватизації, передбаченої п.2.2 цього договору.

Згідно із п.6.1 укладеного сторонами правочину передбачено, що продавець гарантує, що об'єкт приватизації не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, переданим, заставленим, не перебуває під арештом, судових справ щодо нього немає.

04.02.2010р. договір купівлі-продажу від 04.02.2010р. посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №114.

Одночасно, постановою від 10.02.2010р. Вищого господарського суду України по справі №6/387 касаційну скаргу Фонду державного майна України задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2009р. по справі № 6/387 змінено, викладено резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2009р. у наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Визнати за Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» право на приватизацію шляхом викупу державного майна, що знаходиться на балансі Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, а саме - нежилого будинку з прибудовою площею 601,50 кв.м, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (літери А, А'); зобов'язано Фонд державного майна України розглянути заяву про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежилий будинок з прибудовою площею 601,50 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А')».

23.11.2010р. Фондом державного майна України та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» складено акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу нежилого будинку з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м, що приватизується шляхом викупу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А').

Згідно із вказаним актом сторони дійшли висновку, що умови договору купівлі-продажу станом на 23.11.2010р. виконуються: покупцем перераховано 3932624,40 грн., прийнято об'єкт приватизації та здійснено реєстрацію нерухомого майна, яке входить до об'єкту приватизації, у бюро технічної інвентаризації.

За змістом довідки №12425 (И-2012) від 28.03.2012р. Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»первинна реєстрація права власності на нежилий будинок з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А') була проведена за Державою Україна на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29.03.2006р. Далі право власності на вказаний будинок перейшло до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція»на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04.02.2010р. Від Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція»право власності на вказаний будинок перейшло до Стрільчука Тараса Михайловича, Одинця Артура Вадимовича в рівних долях на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.07.2010р., додаткової угоди до договору купівлі-продажу, посвідченого 06.06.2010р. та акту прийому-пердачі від 15.11.2010р. Згідно із актом прийом-передачі нерухомого майна від 28.03.2011р. вказаний нежилий будинок передано до статутного фонду створюваного Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест». Станом на 26.03.2012р. вказаний будинок на праві власності зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест»на підставі свідоцтва про право власності, виданого 27.05.2011р.

Прокурор зазначає що, приймаючи до уваги зміну судових рішень, згідно яких Фонд державного майна України було зобов'язано провести приватизацію спірного майна, перехід права власності на відповідне майно від Держави Україна до відповідача 2 відбувся з порушенням процедури приватизації, встановленої законодавством, внаслідок чого наступний перехід права власності є незаконним, накази №1644 від 21.10.2009р., №1707 від 30.10.2009р. Фонду державного майна України, договір купівлі-продажу від 04.02.2010р. мають бути визнані недійсними, а нежилий будинок з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м за адресою м. Київ, вул. Грушевського Михайла, 1-Б (літери А, А') витребуваний від Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест»у державну власність.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно заявлених прокурором позовних вимог, предметом розгляду даного господарського спору являється визнання недійсними наказів № 1644 від 21.10.2009 року Фонду державного майна України «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації» та № 1707 від 30.10.2009 року Фонду державного майна України «Щодо прийняття рішення про приватизацію та визначення дати оцінки» з підстав суперечення цих нормативно-правових актів інтересам держави у зв'язку з численними порушеннями вимог приватизаційного законодавства при їх прийнятті.

Під час виникнення спірних правовідносин, приватизація спірного майна здійснювалась, у тому числі, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про Державну програму приватизації», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про освіту», Закону України «Про позашкільну освіту».

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" Приватизація державного майна (далі -приватизація) -це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

При цьому, в силу ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" одним з принципів приватизації є застосування переважно конкурентних способів приватизації.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлює Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі Закон).

До обєктів малої приватизації також відноситься окреме індивідуально визначене майно (ч. 1 ст. 2 Закону). При цьому, порядок визначення переліку обєктів, що підлягають приватизації, регламентовано ст. 7 Закону.

Крім того п. 2. ч. 2 ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» встановлено , що відмова у приватизації можлива у випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію цього підприємства.

За твердженням прокурора, спірне майно призначено для здобуття позашкільної освіти, що виключає можливість його використання з іншою метою.

За приписами ч.1 ст.38, ст.39 Закону України «Про освіту»позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст.63 Закону України «Про освіту», ст.27 Закону України «Про позашкільну освіту» основні фонди, земельні ділянки та інше майно державного і комунального позашкільного навчального закладу не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених законами України. Державні і комунальні позашкільні навчальні заклади, які належать підприємствам, міністерствам та іншим органам виконавчої влади, можуть приватизуватися лише за умов збереження освітнього призначення позашкільного навчального закладу; згоди колективу позашкільного навчального закладу; наявності коштів. Майно державного і комунального позашкільного навчального закладу може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток позашкільної освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до положень ст.27 Закону України «Про позашкільну освіту» вимоги до матеріально-технічної бази позашкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами і стандартами облаштування та утримання позашкільного навчального закладу, навчальними планами та програмами. До матеріально-технічної бази позашкільного навчального закладу належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв'язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власності або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником). Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються в користування або в оренду спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безоплатно або на пільгових умовах.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, станом на 01.11.2007 року нежилий будинок з прибудовою (загальною площею 601,5 кв.м) за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1-Б (літери А, А') знаходився на балансі Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та орендувався Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція».

Балансова вартість майна становила: будинок 2-х поверховий -71436,74 грн., сарай дерев'яний (склад) загальною площею 19,4 кв.м - 778,55 грн., гараж - 23052 грн. Знос нерухомості станом на 01.11.2007р. був наступним: будинок 2-х поверховий -100%, сарай дерев'яний (склад) загальною площею 19,4 кв.м -100%, гараж -15%. (лист позивача-2 від 16.11.2007 № 234).

Наразі, у відповідності до змісту листа №234 від 16.11.2007р., інвентаризаційної справи №21348 від 13.12.2006р. спірного домоволодіння будинок 2-х поверховий збудований у 1936р., сарай дерев'яний (склад) -у 1962р., гараж -у 2004р.

З огляду на вищенаведену інформацію колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність об'єктивних підстав вважати спірне майно придатним для використання у позашкільному виховному процесі.

Зазначені висновки стороною позивача та прокурором не спростовано, зокрема, не надано доказів відповідності нежилого будинку з прибудовою по вул. Михайла Грушевського, 1-Б у м. Києві на момент приватизації діючим будівельним нормам, санітарним та пожежним правилам, які ставляться до майна позашкільного навчального закладу.

Крім того сам по собі договір оренди №3816 від 29.12.2006р. (з урахуванням додаткової угоди від 28.01.2007р.), відповідно до п.1.1 якого майно передавалось в оренду відповідачу 2 для використання в якості складських приміщень та офісів, а також для розміщення транспортних засобів, свідчить про наявність обставин тривалого використання зазначеного приміщення за цільовим призначенням відмінним від позашкільного навчального закладу.

Слід зазначити, що договір оренди №3816 від 29.12.2006р. не визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку, тобто, відповідачем 1 та відповідачем 2 правомірно визначено передання майна в оренду з метою розміщення складських приміщень та офісів, а також для розміщення транспортних засобів.

Крім того, у ст.27 Закону України «Про позашкільну освіту» мова йде про приватизацію самого закладу, а не індивідуально визначеного майна навчального закладу, яке було приватизовано Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція». Тобто, спірне нерухоме майно не має будь-якого освітнього призначення, внаслідок чого не потребує збереження такого призначення, а також не вимагає згоди колективу позашкільного навчального закладу на його приватизацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України. Законом України від 18.05.2000 р. затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. З норм Закону України "Про приватизацію державного майна" та Закону України "Про Державну програму приватизації" вбачається, що всі об'єкти приватизації поділяються на групи, що передбачає різні способи та порядок приватизації для об'єктів різних груп.

За приписами п.5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до цієї програми здійснюється класифікація об'єктів приватизації за групами А, В, Г, Д, Е, Ж.

Зокрема, група А - це цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства, у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних капіталів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних капіталів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

До групи Ж віднесено незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх невключення до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується, крім об'єктів, які не підлягають приватизації відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Частиною 5 ст.63 Закону України «Про освіту» встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи прокурора та позивачів щодо віднесення спірного об'єкт нерухомості до групи Ж як об'єкту освіти і науки, не знаходять свого підтвердження належними доказами наявними у матеріалах справи. Навпаки, як було зазначено вище, технічний стан нежитлової будівлі з прибудовою по м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1-Б (літери А, А') станом на 01.11.2007р. був незадовільним, а зазначене майно передавалося в оренду з метою використання як складських приміщень та офісів, а також для розташування транспортних засобів. До того ж суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту фінансування спірної будівлі за рахунок бюджетних коштів, що додатково свідчить про відсутність ознак приналежності зазначеного об'єкту до визна відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону включення обєктів малої приватизації до переліків, обєктів, що підлягають приватизації, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств» ініціатива покупців реалізується шляхом подачі до відповідного органу приватизації заяви про включення підприємства до одного із переліків об'єктів, що підлягають приватизації. Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, обєктів, що підлягають приватизації. Відмова у приватизації, згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 7 Закону, можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що офіційне тлумачення ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 7 Закону дано рішенням Конституційного Суду України від 13.12.00 у справі № 1-16/2000.

Зокрема, роз'яснено, що положення ч.ч. 1, 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема шляхом викупу.

Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та іншими законами.

Також, в Рішенні Конституційного Суду зазначено про те, що положення ч. 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та, у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації. Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець, переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у приватизації.

Таким чином, як зазначено у вказаному рішенні Конституційного Суду України, положення ст. 7 Закону зобов'язують органи приватизації та органи, за поданням яких затверджуються переліки об'єктів малої приватизації, розглянути заяву покупця, проте не зобов'язують задовольнити її щодо конкретного способу приватизації об'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Отже з урахуванням встановлених обставин справи та проаналізувавши положення законодавства, які їх регулюють, колегія суддів дійшла висновку, що законодавством не встановлено обмеження щодо приватизації спірного майна, а наявності підстав для застосування інших положень ст.7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» щодо відмови у приватизації будівлі з прибудовою по вул.. Михайла Грушевського, 1-Б у м. Києві прокурором та позивачами не наведено, а судом не встановлено.

Окрім того правомірність приватизації нежитлового приміщення за адресою м. Київ

вул. Михайла Грушевського, 1-Б саме у порядку передбаченому для об'єктів перелічених у групі А Державної програми приватизації 2000-2002 років була предметом дослідження іншого господарського процесу по справі №6/387 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція»до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Усі судові рішення викладаються у письмовій формі

Згідно п. 2-4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Частини 2 - 4 цієї статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі „Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу „Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Рішенням від 20.07.2009р. господарського суду міста Києва по справі №6/387 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція» до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання права на приватизацію та зобов?язання вчинити певні дії, позов задоволено повністю: визнано за Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» право на приватизацію шляхом викупу державного майна, що знаходиться на балансі Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, а саме - нежилого будинку з прибудовою площею 601,50 кв.м, який розташовано за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1-Б (літери А, А'); зобов'язано Фонд державного майна України включити до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежилий будинок з прибудовою площею 601,50 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1-Б (літери А, А').

Постановою від 15.09.2009р. Київського апеляційного господарського суду по вказаній справі рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, постановою від 10.02.2010р. Вищого господарського суду України по справі №6/387 суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо часткового задоволення позову та визнав за Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» право на приватизацію шляхом викупу державного майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1-Б (літери А, А'). Крім того, зобов'язав Фонд державного майна України розглянути заяву про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежилий будинок з прибудовою площею 601,50 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 1-Б (літери А, А').

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій колегія касаційної інстанції виходила з того що попередні судові інстанції обґрунтовано дійшли висновку щодо визнання за ВАТ «Акціонерна компанія «Київреконструкція» права на приватизацію орендованого майна та зобов'язання Фонду державного майна України розглянути заяву про включення орендованого майна до переліків об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, проте суди не можуть зобов'язувати орган приватизації включити майно до переліку об'єктів приватизації, оскільки обов'язок прийняття рішень про затвердження переліків об'єктів відповідно до вимог діючого законодавства, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс, викуп) належить державним органам приватизації (Фонду державно майна України) або місцевими радами.

Тобто, Вищим господарським судом України у постанові від 10.02.2010р. була встановлена можливість приватизації будівлі з прибудовою, що розташована у м. Києві по вул. Михайла Грушевського, 1-Б, чим також спростовуються твердження прокурора та позивачів щодо неможливості відчуження спірного майна з державної власності. Одночасно, судом касаційної інстанції хоча і зазначено про неможливість в судовому порядку зобов'язати орган приватизації включити майно до переліку об'єктів приватизації, оскільки відповідно до вимог діючого законодавства обов'язок прийняття рішень про затвердження переліків об'єктів, які підлягають приватизації певним способом (аукціон, конкурс, викуп), належить державним органам приватизації (Фонду державно майна України) або місцевим радам, проте, не визначено, що приватизація у даному випадку не є можливою взагалі.

Також слід відзначити, що прийняття Фондом державного майна України наказів №1644 від 21.10.2009р., №1707 від 30.10.2009р., а також підписання між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі-продажу від 04.02.2010р. було здійснено в порядку виконання судового рішення від 20.07.2009р. господарського суду міста Києва по справі №6/387.

Посилання прокурора на порушення наказу №519 від 09.04.2009р. Фонду державного майна України «Про встановлення процедури визначення способів приватизації орендованого державного майна», п.3 якого встановлено, що договори купівлі-продажу об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді, укладати за умови відсутності заборгованості по орендній платі на дату укладання цих договорів, судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного:

Відповідно до п.п.1, 2, 3 Указу №493/92 від 03.10.1992р. Президента України передбачено, що з 01.01.1993р. нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України. Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

За приписами п.1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постаново №731 від 28.12.1992р. Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Пунктами 2, 3 вказаного Положення встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Враховуючи ту обставину, що наказ №519 від 09.04.2009р. Фонду державного майна України не зареєстрований у визначеному вище порядку, таким чином він не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Отже враховуючи вище наведе колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про відсутність законодавчих підстав для визнання спірних наказів недійсними у судовому порядку.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

З огляду на відсутність порушення зі сторони відповідачів законодавства про приватизацію колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про не доведеність прокурором та позивачами наявності підстав за якими договір купівлі-продажу від 04.02.2010р., укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, підлягає визнанню недійсним.

Щодо позовних вимог про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест» у державну власність нежилого будинку з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м за адресою м. Київ, вул. Грушевського, 1-Б (літери А, А'), колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст.12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Одночасно, відповідно до ч.2 ст.330 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Тобто, ця норма фактично спрямована на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув у такому порядку майно, а відтак не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо відсутності підстав для визнання недійсними наказів №1644 від 21.10.2009р., №1707 від 30.10.2009р. Фонду державного майна України, договору купівлі-продажу від 04.02.2010р., укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, враховуючи недоведеність прокурором та позивачами неправомірності набуття відповідачем 2 права власності на нежитлову будівлю з прибудовою, спірне майно не підлягає витребуванню від Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркпроектінвест» до державної власності.

З огляду на вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора міста Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2012 року по справі № 5011-32/6542-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-32/6542-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.