Ухвала

від 29.11.2013 по справі 5011-32/6542-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

29 листопада 2013 року Справа № 5011-32/6542-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Бакуліної С.В., Козир Т.П., Кота О.В., Панової І.Ю., розглянувши заяву Заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 20.05.2013 у справі№ 5011-32/6542-2012 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; 2.Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України до 1.Фонду державного майна України; 2.Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція"; 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркпроектінвест" провизнання недійсними наказів, договору купівлі-продажу та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України, Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київреконструкція", Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркпроектінвест", про визнання недійсними наказів Фонду державного майна України від 21.10.2009 №1644 "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації" та від 30.10.2009 №1707 "Щодо прийняття рішення про приватизацію та визначення дати оцінки"; визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 04.02.2010 між Фондом державного майна України та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київреконструкція"; витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркпроектінвест" у державну власність в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України нежитлового будинку з прибудовою загальною площею 601,5 кв.м. на вул. Грушевського, 1-Б (літ. А, А').

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2012 у справі №5011-32/6542-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2013 у даній справі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Заступником Генерального прокурора України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 20.05.2013 у справі №5011-32/6542-2012, в якій заявник просить скасувати вказану постанову, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, постановити рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 24.09.2009 у справі №46/26-08 (47/525-06), від 21.10.2010 у справі №30/194-40/265, від 02.07.2013 у справі №5/5005/8371/2012, від 26.02.2009 у справі №2-22/7841-2008, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень пункту "б" частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 63 Закону України "Про освіту" та положень частини п'ятої статті 124 Конституції України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові від 20.05.2013 у справі №5011-32/6542-2012, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову прокурора про визнання недійсними наказів Фонду державного майна України щодо переліку об'єктів, які підлягають приватизації, а також договору купівлі-продажу, згідно з яким передано відповідачу-2 об'єкт приватизації, та про витребування цього об'єкту у державну власність. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на відсутність порушення норм чинного законодавства під час прийняття наказів та укладення оспорюваного правочину, зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що прийняття Фондом державного майна України оскаржуваних наказів та укладення відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу було здійснено в порядку виконання судового рішення в іншій господарській справі (зокрема, рішенням суду визнано право на приватизацію спірного об'єкта шляхом викупу, зобов'язано Фонд державного майна України розглянути заяву про включення цього об'єкту до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації). Крім того, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив із встановлених обставин справи про те, що спірне майно не є придатним для використання у позашкільному виховному процесі.

Водночас у постанові від 24.09.2009 у справі №46/26-08 (47/525-06), на яку посилається заявник, виходячи із встановлених обставин справи, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння (в частині, що стосується доводів заявника) з огляду на те, що при відчуженні спірного майна порушено встановлений законом порядок приватизації об'єкта державної власності, а саме, його відчуження здійснено без погодження з відповідними державними органами приватизації; крім того, при укладенні спірних договорів, не враховано встановлену законодавством заборону на відчуження об'єктів закладів освіти та їх основних фондів, до яких відноситься спірне нежитлове приміщення.

У постанові від 21.10.2010 у справі №30/194-40/265 суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову товариства про визнання укладеним договору купівлі-продажу, згідно з яким нежитлове приміщення передано у власність товариства у порядку приватизації, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що дошкільний заклад освіти, якому належить спірне приміщення, не є ліквідованим та не вилучений з мережі дошкільних закладів міста Києва, а відтак, на спірний об'єкт нерухомості поширюється встановлене законодавством обмеження на приватизацію об'єктів освіти, що фінансуються з відповідного бюджету.

У постанові від 02.07.2013 у справі №5/5005/8371/2012 суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо:

- задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет застави за договором застави автомобільного транспорту, виходячи при цьому із встановлених місцевим судом обставин справи про те, що право позивача задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет застави передбачено законами України "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Цивільним кодексом України та положеннями договору застави; крім того, умовами договору застави (пункт 8.3) передбачено, що внесення змін до забезпеченого ним кредитного договору не тягнуть за собою обов'язковість внесення змін до самого договору застави;

- відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним пункту договору застави, оскільки судом першої інстанції встановлено, що спірні договори застави, кредиту та додаткові угоди до договору кредиту підписані особою, яка одночасно є позичальником за кредитним договором (третьою особою у справі) та керівником позивача за зустрічним позовом - заставодавцем, що свідчить про обізнаність останнього з наявністю додаткових угод до кредитного договору та змістом їх умов;

- припинення провадження у справі за зустрічними вимогами в частині визнання зобов'язання позивача за договором застави припиненими та зобов'язання відповідача примусово надати необхідні документи для зняття обтяжень на рухоме майно, у зв'язку із наявністю рішення господарського суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Змістом наведених постанов суду касаційної інстанції спростовуються доводи заявника стосовно неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки судові рішення у цих справах прийнято і застосовано норми матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанову Вищого господарського суду України від 26.02.2009 у справі №2-22/7841-2008, на яку посилається заявник, оскільки судом касаційної інстанції скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідну постанову не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 38 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та розділу ХІІ 2 Господарського процесуального кодексу України основною метою діяльності Верховного Суду України є створення однакової судової практики застосування норм матеріального права та усунення порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Таким чином, в порядку, встановленому розділом ХІІ 2 Господарського процесуального кодексу України, правова оцінка повноти дослідження обставин справи попередніми судовими інстанціями під час перегляду справи не здійснюється.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити Заступнику Генерального прокурора України у допуску справи №5011-32/6542-2012 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя М. Малетич Судді: С. Бакуліна Т. Козир О. Кот І. Панова