ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 лютого 2013 року м. Київ К/9991/2271/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі -ДПІ)
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2009
та ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2010
у справі № 14/444
за позовом ОСОБА_1
до ДПІ
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність ДПІ щодо невключення до податкового кредиту суми процентів по іпотечному кредиту в іноземній валюті за договором від 15.03.2006 № 1.06030247 в розмірі 2830,88 грн.; зобов'язати відповідача зарахувати зазначену суму до податкового кредиту позивача; стягнути на користь ОСОБА_1 2830,88 грн. надміру сплаченого податку, 2830,88 грн. штрафу за несвоєчасне повернення надміру сплаченого податку та 5000 грн. моральної шкоди.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2009, залишеною без змін ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2010, в частині позовних вимог щодо стягнення на користь позивача 5000 грн. моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю; решту позовних вимог задоволено.
На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на невідповідність висновків судів підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за договором про іпотечний кредит від 15.03.2006 № 1.06030247 позивач отримала у кредит 80 000 доларів США для придбання у власність нерухомості з умовою сплати процентів у розмірі 12 % річних за користування кредитом.
На підставі декларації про доходи, одержані у 2007 році, ОСОБА_1 було подано до ДПІ розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику, із зазначенням суми надміру сплаченого податку в розмірі 2830,88 грн.
Відмова ДПІ повернути позивачеві оспорювану суму податку мотивована тим, що витрати платника на сплату процентів за іпотечним кредитом в іноземній валюті не підлягають включенню до складу податкового кредиту в порядку підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Втім, задовольняючи позов з даної справи, суди цілком обґрунтовано відхилили вказані доводи податкового органу як неспроможні з урахуванням такого.
За змістом підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року, зокрема, частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.
При цьому наведена норма не містить будь-яких обмежень щодо валюти кредитування як обов'язкової умови для застосування наведених правил оподаткування.
А відтак підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит з причин одержання іпотечного кредиту в іноземній валюті відсутні.
Не спростовує цього висновку і стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за змістом якої банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, отримання відсотків від позичальників за такими кредитами на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Нацбанку України на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Адже податкове законодавство не вимагає наявність ліцензії як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної операції як іпотеки. Надання банківських послуг за відсутності необхідних дозвільних документів є порушенням законодавства у сфері банківської діяльності, що саме по собі не впливає оцінку виду операції з точки зору податкового законодавства та не змінює правила оподаткування певної господарської операції.
Таким чином, підпункт 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»надає право платникові включити до складу свого податкового кредиту за 2007 рік частину суми процентів, сплачених за іпотечними житловими кредитами, виданими та повернутими у тому числі і в іноземній валюті.
Правильність зазначеної правової позиції підтверджує і чинна з 24.11.2009 редакція пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з якою платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит передбачає сплату на користь платника штрафу у розмірі 100 відсотків від такої суми при затримці від 91 календарного дня (підпункт 20.4.2 пункту 20.4 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).
Наведене обумовлює законність оскаржуваних судових актів про задоволення позовних вимог у відповідній частині.
Твердження ДПІ, викладені у касаційній скарзі, не спростовують покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень висновків судів; інше тлумачення скаржником закону не є свідченням судової помилки.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.
Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва відхилити.
2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2009 та ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2010 у справі № 14/444 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 13.02.2013 |
Оприлюднено | 15.02.2013 |
Номер документу | 29333067 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Костенко М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні