Постанова

від 29.11.2006 по справі 17/283

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/283

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

29 листопада 2006 р.                                                                            Справа  № 17/283

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді  Ушак І.Г.  у відкритому судовому засіданні за участю представників:

позивача – Шибаєв А.М., представник за довіреністю;

відповідача – Дроздецький М.М., представник  за довіреністю

розглянув справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород  до приватного підприємства „Мастер Сервіс”,                   м. Мукачево про стягнення 4135 грн. адміністративно–господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та пені на суму 218 грн.

          Позивачем заявлені вказані вимоги, оскільки відповідач всупереч вимогам ст.ст. 19, 20 Закону України  „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі–Закон) не виконав встановлений на 2005 рік норматив створення робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та не сплатив позивачеві у зв'язку з цим адміністративно-господарські санкції у розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за одне нестворене робоче місце для працевлаштування  інваліда,  що становить предмет позовних вимог.  Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні заявлених вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач письмовим відзивом  від 15.11.06р. та його представник у ході судового розгляду заперечує проти позовних вимог, вважаючи, що обов'язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає за наявності відповідної пропозиції  органів працевлаштування або у разі звернення інваліда безпосередньо на підприємство. Оскільки зазначені органи, зокрема, позивач (якому відповідачем було надіслано 26.01.05 листа про можливість працевлаштувати одного інваліда) не направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, інваліди безпосередньо на підприємство на протязі  2005 року з питань працевлаштування також не зверталися, норматив працевлаштування інвалідів відповідачем не міг бути виконаний.

Крім того,  підставою звільнення від сплати санкцій, що є предметом позову, відповідач  вважає відсутність прибутку підприємства за 2005 рік та те, що підприємство є платником єдиного податку.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог,  виходячи з наступного.

Відповідачеві за змістом  ст. 19 Закону встановлено на 2005 рік норматив створення робочих місць для  працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця, оскільки, згідно статистичного звіту відповідача за формою № 10-ПІ „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”, загальна чисельність працюючих на підприємстві становить 13 осіб.

За змістом ст. 20 Закону підприємства (об”єднання),  установи та організації, незалежно від форм власності і господарювання (далі - підприємства), де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається  розміром середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві  за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Для підприємств, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір зазначених санкцій визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Матеріалами справи доведено, що встановлений Законом норматив працевлаштування інвалідів  відповідачем у 2005 році не виконано та не сплачено самостійно у строк до 15.04.06 у встановленому порядку  санкції за 1 нестворене робоче місця у розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві -  4135  грн., тому вимоги позивача про стягнення з відповідача цієї суми та пені у сумі 218 грн. правомірні і  згідно ст.ст. 19, 20 Закону  підлягають задоволенню судом.

При цьому, суд не приймає заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що недотримання ним нормативу спричинено  невиконанням обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами,   які за змістом ст. 18 Закону  зобов'язані здійснювати підбір та працевлаштування інвалідів на створені робочі місця та відсутністю звернень інвалідів з цих питань безпосередньо на підприємство, з огляду на наступне.

Ст. 18 Закону обов'язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Відповідно до ст.ст. 18, 19 Закону України „Про зайнятість населення”  для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян створюється державна служба зайнятості у складі, зокрема, системи державних центрів зайнятості, до обов'язків яких віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян,  що звертаються з питань працевлаштування; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій у підборі необхідних працівників; направлення громадян, які звертаються до служби зайнятості для працевлаштування на підприємства, установи, організації  всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад).    

За змістом  Закону та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3.05.1995 р. з наступними змінами та доповненнями за № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”  на підприємства покладено обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів,  зазначення їх в  колективному договорі, інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а органи працевлаштування –підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

 Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать,  зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних місць для інвалідів.

За змістом ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин  відповідає за невиконання або неналежне виконання  господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідачем не доведено належним чином, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом нормативу, а саме, створено робоче місце для працевлаштування інвалідів та інформовано у встановленому порядку органи уповноважені безпосередньо здійснювати працевлаштування інвалідів. Долучений до матеріалів справи в копії  лист відповідача на адресу позивача за № 7 від 26.01.05 не може бути доказом  вжиття відповідачем покладених на нього обов'язків, оскільки відсутні докази надіслання даного листа адресату, зі змісту листа  не вбачається, яке робоче місце створено відповідачем, якої нозології інвалід може бути працевлаштований на цьому місці.

Інші заперечення відповідача, наведені в описовій частині даного рішення,  не можуть бути підставою звільнення його від сплати адміністративно-господарських санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 20 Закону сплата санкцій здійснюється підприємствами за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства в порядку передбаченому законом. Таким чином, Закон не ставить в залежність обов'язок сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати, виходячи з того, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду  санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги. Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21.06.05 № 05/343.

Перебування суб'єкта підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування не є підставою звільнення його від сплати адміністративно-господарських санкцій, що є предметом даного спору за змістом Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3.07.98 № 727/98.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст. 19, 20  Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 18, 19 Закону України „Про зайнятість населення”,  ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94,  150, 158-163  Кодексу адміністративного судочинства України,   

суд постановив:

1.  Позов  задоволити повністю.

Стягнути з приватного підприємства „Мастер Сервіс”                                                             (м. Мукачево, вул. Гойди,4/46 код 32119763)  на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   (м. Ужгород,  пл. Ш. Петефі, 14) адміністративно-господарські санкції на суму 4135 грн. (чотири тисячі  сто тридцять п'ять  грн.)та пеню на суму  218 грн. (двісті вісімнадцять грн.).

Дана постанова (вступна та резолютивна частина) оголошена в судовому засіданні 29.11.06 та набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 цього ж кодексу до Львівського апеляційного господарського суду шляхом подання відповідної заяви протягом  10-ти днів з дня складення постанови у повному обсязі та апеляційної скарги протягом 20-ти днів  після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова у повному обсязі виготовлена  13.12.06.

Суддя                                                                                                    Ушак І.Г.