Ухвала

від 09.04.2013 по справі 5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

09 квітня 2013 року справа № 5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 За скаргою приватного підприємства «Сінектіка-Експерт-Сервіс»

(вул. Комуністична, буд. 38, кв. 47, м. Севастополь, 99003)

на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі

(вул. М. Музики, 88-А, м. Севастополь, 99029)

при примусовому виконанні рішення господарського суду міста Севастополя

від 06.03.2012 у справі № 5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 за позовом приватного підприємства «Сінектіка-Експерт-Сервіс»

до відділу державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції у місті Севастополі (проспект Жовтневої Революції, буд. 8, м. Севастополь, 99038)

про стягнення 20 961,61 грн.

Суддя Архипенко О.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від скаржника (стягувача) - не з'явився;

від органу ДВС - Новікова Н.В., довіреність від 07.01.2013 №11-13/289;

від боржника - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 06.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 стягнуто з відділу державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції у місті Севастополі (Боржник) на користь приватного підприємства «Сінектіка-Експерт-Сервіс» (Стягувач, Скаржник) основну заборгованість у розмірі 11000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1183,10 грн, 3% річних у розмірі 255,86 грн, витрати по сплаті державного мита у розмірі 124,39 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 140,04 грн.

21.03.2012 господарським судом міста Севастополя видані накази про примусове виконання вищевказаного судового рішення.

25.10.2012 приватне підприємство «Сінектіка-Експерт-Сервіс» звернулось до господарського суду зі скаргою на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі (орган ДВС), в якій просить визнати незаконною бездіяльність органу ДВС у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320 з примусового виконання наказів господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012, та зобов'язати орган ДВС виконати примусове стягнення грошових коштів з боржника на підставі вказаних виконавчих документів (далі - Скарга).

Скарга мотивована тим, що орган ДВС протягом встановленого законом строку для здійснення виконавчого провадження (шість місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) не виконав жодної виконавчої дії в порядку статей 27, 28, 31, 32, 33, 34, 41, 45, 52, 55, 57, 58, 62, 65, 66 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 29.10.2012 Скаргу прийнято до розгляду суддею Альошиною С.М.

Ухвалою суду від 26.11.2012 Скаргу прийнято до провадження суддею Юріною О.М.

Ухвалою суду від 10.01.2013 Скаргу прийнято до провадження суддею Сімоходською Д.О.

Ухвалою суду від 04.03.2013 справу №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 для розгляду Скарги прийнято до провадження суддею Архипенко О.М.

У відзиві на Скаргу від 01.02.2013 за вих.№135/1-13зв орган ДВС проти задоволення скарги заперечує, посилаючись на проведення ним всіх передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на реальне виконання рішення суду /т.4, а.с.12-13/.

Ухвалою суду від 21.03.2013, у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.04.2013, Цією ж ухвалою суду зобов'язано Скаржника надати суду письмово викладену позицію щодо заявленої вимоги про зобов'язання орган ДВС виконати примусове стягнення з боржника суми боргу з урахуванням винесення 01.02.2013 органом ДВС постанов про повернення відповідних виконавчих документів.

08.04.2013 Скаржник надав заяву, в якій просить визнати незаконною бездіяльність органу ДВС у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320 з примусового виконання рішення суду у даній справі, і скасувати всі процесуальні документи органу ДВС в цих виконавчих провадженнях.

Частиною другою пункту 9.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 №9 (далі - Постанова Пленуму №9) передбачено, що у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII1 ГПК тощо.

За приписами статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 (далі - Постанова Пленуму №18) визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

З урахуванням викладеного вище, суд розцінює подану Скаржником заяву від 08.04.2013 в частині скасування всіх процесуальних документів, винесених у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320, як подання нової скарги.

Судом встановлено, що серед доданих до заяви від 08.04.2013 документів відсутні описи вкладення поштового відправлення, або будь-які інші документи, які б підтверджували факт її відправлення органу ДВС та Боржнику, а відтак вказана заява в частині вимог про скасування всіх процесуальних документів, винесених у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320, підлягає поверненню Скаржнику без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 63, статті 121-2 ГПК України.

При цьому, суд роз'яснює Скаржникові, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню у загальному порядку до господарського суду зі скаргою з вимогами про скасування процесуальних документів органу ДВС, винесених у відповідних виконавчих провадженнях, після усунення допущеного порушення.

Стягувач явку представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у заяві від 08.04.2013 заявив клопотання про розгляд скарги за відсутності його представника.

Боржник явку представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Оскільки, відповідно до частини другої статті 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути Скаргу за відсутності сторін виконавчого провадження, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали Скарги, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника органу ДВС, суд вважає, що Скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (далі -Закон).

Відповідно до преамбули Закону, останній визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

В силу статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема наказів господарських судів (стаття 17 Закону).

За приписами статті 25 Закону, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби, - державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк (частина друга статті 30 Закону).

Згідно зі статтею 32 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника. При цьому, розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець (частина друга статті 40 Закону).

За приписами статті 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

При цьому, механізм виконання рішень суду про стягнення коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, а також підприємств, установ та організацій, рахунки яких відкриті в органах Казначейства (далі - боржники), встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. N 845 (в редакції, чинній до 30.01.2013; далі - Порядок).

Відповідно до пункту 25 Порядку державний виконавець виносить протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає, зокрема, про необхідність самостійного виконання боржником рішення про стягнення коштів з його рахунків і подання відповідних підтверджуючих документів або подання боржником повідомлення про коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) і економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з його рахунків, чи реквізитів рахунків, на яких наявні кошти для безспірного списання. Боржник для виконання рішення про стягнення коштів з його рахунків отримує належним чином завірені державним виконавцем копії матеріалів виконавчого провадження, які подаються до виконання відповідно до порядку казначейського обслуговування державного або місцевих бюджетів за видатками. На підставі зазначеного повідомлення боржника державний виконавець подає органові Казначейства платіжні вимоги для стягнення коштів з рахунків боржника (далі - платіжні вимоги) згідно з пунктом 33 цього Порядку.

Примусове виконання рішень про стягнення коштів з рахунків боржника здійснюється після закінчення строку, передбаченого для самостійного виконання таких рішень, у разі не подання боржником повідомлення, зазначеного у пункті 25 цього Порядку, або подання повідомлення, що містить недостовірну інформацію, або недостатнього обсягу коштів на рахунках боржника. У разі встановлення факту наявності у боржника необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з його рахунків бюджетних асигнувань або фактичних власних надходжень державний виконавець подає органові Казначейства платіжні вимоги згідно з пунктом 33 цього Порядку (пункт 26 Порядку).

За приписами пункту 27 Порядку державний виконавець накладає арешт на рахунки боржника, відкриті в органі Казначейства, які встановлюються у процесі проведення виконавчих дій. Орган Казначейства приймає до виконання постанову державного виконавця про арешт рахунків боржника, оформлену в установленому порядку, із зазначенням найменування боржника, номерів його рахунків, відкритих в органі Казначейства, та суми коштів, яка підлягає арешту та стягненню. Арешт накладається на реєстраційні і спеціальні реєстраційні рахунки боржника. У разі накладення арешту на окремий рахунок боржника або за окремим кодом економічної класифікації видатків бюджету рахунка боржника державний виконавець у постанові про арешт рахунків боржника може зазначити номер такого рахунка чи коду.

У разі відсутності відкритих асигнувань за відповідними кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) і економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з рахунків боржника, платіжні вимоги для стягнення коштів із зазначених рахунків повертаються разом з постановою про арешт рахунків боржника відповідно до абзацу другого пункту 28 цього Порядку (пункт 29 Порядку).

Абзацом першим пункту 40 Порядку встановлено, що у разі відсутності коштів на рахунках боржника, необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з таких рахунків, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, яке не використовується ним для провадження основної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2012 в.о. начальника органу ДВС винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання наказів господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі № 5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 про стягнення з відділу державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції у місті Севастополі на користь приватного підприємства «Сінектіка-Експерт-Сервіс»:

- витрат по сплаті державного мита у розмірі 124,39 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 140,04 грн (ВП №32281251) /т.4, а.с.23/ ;

- основної заборгованості у розмірі 11000,00 грн, інфляційного відшкодування в сумі 1183,10 грн та 3% річних у розмірі 255,86 грн (ВП №32281320) /т.4, а.с.16/.

Проте, судом встановлено, що вказані постанови органу ДВС в порушення вимог статті 25 Закону не містять строку, протягом якого боржник повинен самостійно виконати рішення суду.

Протягом шести місяців після відкриття вищезгаданих виконавчих проваджень, тобто протягом встановленого частиною другою статті 30 Закону строку для здійснення виконавчого провадження, органом ДВС лише 18.07.2012 (згідно повідомлень про вручення відправлення) надіслано до ДКП «БТІ та ДРОНМ», Управління земельних ресурсів та ВДАІ УМВС України вимогу про надання інформації у відношенні Боржника про наявність зареєстрованого за ним рухомого та нерухомого майна.

Докази вчинення органом ДВС у встановлений законом строк будь-яких інших заходів примусового виконання рішення суду, передбачених викладеними вище нормами Закону та Порядку (у тому числі виявлення рахунків Боржника та з'ясування наявності за цими рахунками відкритих асигнувань за відповідними кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету і економічної класифікації видатків бюджету), відсутні.

Стаття 19 Конституції України закріплює ї гарантує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, що кореспондується з основними засадами та принципами правової держави.

За приписами статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду (частина перша статті 82 Закону).

З урахуванням встановлених вище обставин, суд визнає правомірними доводи Скаржника щодо бездіяльності органу ДВС у вигляді невжиття у встановлений законом строк належних заходів з примусового виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 06.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320, а Скаргу в цій частині вимог - такою, що підлягає задоволенню.

Також, судом встановлено, що постановами органу ДВС від 01.02.2013, винесеними у виконавчих провадженнях №№32281251, 32281320, накази господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012, повернути Стягувачеві у порядку пункту 2 частини першої статті 47 Закону.

Вказані постанови органу ДВС у встановленому порядку не скасовані і є чинними. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на день розгляду Скарги накази господарського суду міста Севастополя у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012 пред'явлені Стягувачем до виконання до Головного управління державної казначейської служби України у м. Севастополі у порядку Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

За таких обставин, в частині вимог Скарги про зобов'язання орган ДВС здійснити примусове стягнення грошових коштів з боржника на підставі наказів суду в цій справі відсутній предмет спору, а відтак, з урахуванням положень пункту 9.9 Постанови Пленуму №9, провадження з розгляду цієї частини вимог підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 частини першої статті 80, статті 121-2 ГПК України.

Відповідно до частини третьої статті 121-2 ГПК України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Керуючись пунктом 6 частини першої статті 63, пунктом 1-1 частини першої статті 80, статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Скаргу приватного підприємства «Сінектіка-Експерт-Сервіс» (заява від 08.04.2013) про скасування всіх процесуальних документів, винесених відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320 з примусового виконання наказів господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012, - повернути без розгляду.

2. Скаргу приватного підприємства «Сінектіка-Експерт-Сервіс» на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320 з примусового виконання наказів господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012, та про зобов'язання здійснити примусове стягнення заборгованості на підставі цих виконавчих документів, - задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі у виконавчому провадженні від 12.04.2012 №32281251 з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012.

Визнати незаконною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі у виконавчому провадженні від 12.04.2012 №32281320 з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 21.03.2012 у справі №5020-12/227-9/181-352/2011-22/2012.

Провадження з розгляду частини вимог про зобов'язання відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі здійснити примусове стягнення заборгованості у виконавчих провадженнях від 12.04.2012 №№32281251, 32281320, - припинити.

Суддя О.М.Архипенко