Постанова

від 16.04.2013 по справі 44/226-б-50/368-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 44/226-б-50/368-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргуКолективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року у справі господарського суду№ 44/226-б-50/368-2012 міста Києва за заявоюВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Печерського відділення №3715 міста Києва доКолективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України про визнання банкрутом у судовому засіданні взяли участь представники:

Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України:Велідченко І.О. (генеральний директор), Велідченко В.І. (довіреність б/н від 18.11.2012 року), Жорова Н.В. (довіреність від 08.04.2013 року), від ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Печерського відділення № 3715 міста Києва: не з'явилися. ВСТАНОВИВ:

у провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України (далі - боржника) , порушена ухвалою господарського суду від 29.04.2005 року за заявою ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Печерського відділення № 3715 міста Києва (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою, регламентованою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Законом) (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі № 44/226-б-50/368-2012, а.с. 1 - 2).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2010 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2012 року, задоволено заяву арбітражного керуючого Єгоренкова С.В. щодо звільнення його від обов'язків розпорядника майна боржника, припинено повноваження розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Єгоренкова С.В., призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Кулініченка М.В., продовжено строк процедури розпорядження майном боржника на шість місяців .

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2012 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2012 року та ухвалу господарського суду Київської області від 13.12.2010 року скасовано, справу №44/226-б направлено на новий розгляд клопотання про призначення розпорядника майна боржника Куліченка М.В. до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

22.10.2012 року та 13.12.2012 року до господарського суду надійшли, відповідно, клопотання боржника про зупинення та припинення провадження у справі №44/226-б (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі № 44/226-б-50/368-2012, а.с. 8 - 11, 12 - 23).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року (суддя Омельченко Л.В.) відхилено клопотання Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України про припинення провадження у справі №44/226-б-50/368-2012, відхилено клопотання Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України про зупинення провадження у справі №44/226-б-50/368-2012, відкладено розгляд справи на 18.02.2013 року, викликано для участі у засіданні учасників провадження у справі, а також арбітражного керуючого Червону Г.О., явку якої визнано обов'язковою, зобов'язано арбітражного керуючого Червону Г.О. завчасно надати суду копію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого у випадку звернення до державного органу з питань банкрутства із заявою про заміну ліцензії, докази внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих, а також інформацію щодо рівня кваліфікації, спеціалізації, освіти, кількості справ, у яких бере участь арбітражний керуючий, наявності у неї організаційних та технічних можливостей для виконання обов'язків розпорядника майна у даній справі тощо (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі № 44/226-б-50/368-2012, а.с. 26 - 31).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, боржник звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 04.02.2013 року, припинити провадження у справі №44/226-б-50/368-2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Гарник Л.Л., суддів: Верховця А.А., Доманської М.Л.) апеляційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України з доданими до неї документами на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі №44/226-б-50/368-2012 повернено скаржнику без розгляду по суті, справу №44/226-б-50/368-2012 повернено до господарського суду міста Києва (том матеріалів оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі № 44/226-б-50/368-2012, а.с. 34 - 35).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 01.03.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 04.02.2013 року, припинити провадження у справі №44/226-б-50/368-2012, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України статей 1, 4 1 , 6 - 9, 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 19 Закону України "Про заставу", статті 7 Закону України "Про іпотеку", пункту 1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №254 від 18.06.2003 року, статей 4 2 , 4 3 , 32, 47, 80, 106 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.04.2013 року відмовлено Колективному підприємству науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України у прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року, прийнято касаційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України до провадження в частині оскарження ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року та призначено її в цій частині до розгляду у судовому засіданні на 16.04.2013 року о 12 год. 30 хв., зобов'язано Колективне підприємство науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України до початку судового засідання надати суду касаційної інстанції оригінал апеляційної скарги з додатками на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року.

12.04.2013 року, на виконання ухвали касаційного суду від 08.04.2013 року, через канцелярію Вищого господарського суду України надано оригінал апеляційної скарги з додатками на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року у справі №44/226-б-50/368-2012, яку скаржнику було повернено ухвалою апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції від 01.03.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вислухавши генерального директора Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України Велідченка І.О. та представників скаржника за довіреностями Велідченка В.І. та Жорову Н.В., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, серед яких, зокрема, згідно з пунктом 8 частини 3 зазначеної статті, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 4 2 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Приписами частин 1, 2 статті 22 ГПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами, а, зокрема, мають право брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Відповідно до часини 1 статті 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Отже, частиною 1 статті 106 ГПК України закріплено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду, зокрема, згідно з пунктами 6, 7 зазначеної статті, ухвали про зупинення провадження у справі та про припинення провадження у справі.

Разом з тим, відсутність у частині 1 статті 106 ГПК України норми щодо права на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у припиненні провадження у справі не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги на таку ухвалу, якщо така відмова є порушенням конституційного права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Такі висновки ґрунтуються на правовій позиції Конституційного Суду України щодо права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвал місцевих господарських судів, що не передбачені у переліку частини 1 статті 106 ГПК України, викладеній у рішеннях Конституційного Суду України від 27.01.2010 року №3-рп/2010, від 02.11.2011 року №13-рп/2011 та від 25.04.2012 року №11-рп/2012.

Повертаючи апеляційну скаргу скаржника з доданими до неї документами на ухвалу суду першої інстанції від 04.02.2013 року, апеляційний суд зазначив про те, що реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, що передбачене статтею 129 Конституції України та конкретизоване у статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ставиться у залежність від положень процесуального закону, а тому право на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції обмежується їх вичерпним переліком, який визначено у статті 106 ГПК України.

Також апеляційний суд зазначив про те, що ГПК України не передбачає можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали господарського суду, якою відкладено розгляд справи, витребувано певні докази та залишено без задоволення клопотання про зупинення провадження у справі та про припинення провадження у справі, тому подання апеляційної скарги на такий судовий акт виключає можливість його перегляду в апеляційному порядку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками апеляційного суду та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу . Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується .

Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відмова суду у прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист, що гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обовязковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, що гарантує відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Така правова позиція висловлена Конституційним Судом України у рішенні від 11.12.2007 року №11-рп/2007 та від 27.01.2010 року №3-рп/2010.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду , крім випадків, встановлених законом, гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку , яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз'яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 року №11-рп/2012.

Розглядаючи конституційне звернення грмадянина Шаповалова О.Л. щодо офіційного тлумачення пункту 20 частини 1 статті 106 ГПК України, частини 1 статті 111 13 ГПК України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини 3 статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення, Конституційний Суд України зазначив про те, що статті 106, 111 13 ГПК України за своїм змістом не містять заборони щодо апеляційного та касаційного оскарження ухвал, постанов господарського суду. Відсутність у частині 1 статті 106 ГПК України норми щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови суду не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали, оскільки така відмова розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке відповідно до приписів саттті 64 Конституції України не може бути обмежене.

З огляду на зазначені вище правові позиції Конституційного Суду України, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про те, що відсутність у статті 106 ГПК України прямої вказівки на можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про відмову в припиненні провадження у справі про банкрутство в такому ж порядку, як і ухвали суду про припинення провадження у справі, може призвести до обмеження права на справедливий судовий розгляд справи про банкрутство, загрожує самій суті цього права та не узгоджується з принципом справедливості та основними засадами судочинства, визначеними у частині 3 статті 129 Конституції України, зокрема, рівністю всіх учасників судового процессу перед законом і судом, забезпеченням права апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів касаційного суду, зазначає про особливості провадження у справах про банкрутство, як окремої форми господарського процесу, які дозволяють господарському суду припинити провадження у справі про банкрутство відповідно до статті 40 Закону (в редакції ЗУ №2343-ХІІ від 14.05.1992 року, чинній щодо боржника на момент прийняття оскаржуваної ухвали апеляційного суду), на різних стадіях провадження банкрутства та не виключають можливості припинення необгрунтовано порушеної справи про банкрутство згідно з пунктом 1 1 частини 1 статті 80 ГПК України. Відтак, обмеження права на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у припиненні провадження у справі є обмеженням прав такого учасника в ході здійснюваного особливого провадження, яким передбачено спеціальні права учасників провадження у справі про банкрутство, які не можна ототожнювати з процесуальними правами сторін (третіх осіб) у позовному провадженні.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року необхідно скасувати, а апеляційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України від 11.02.2013 року на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року з матеріалами справи №44/226-б-50/368-2012 - передати для здійснення апеляційного перегляду до Київського апеляційного господарського суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2013 року у справі №44/226-б-50/368-2012 скасувати.

Апеляційну скаргу Колективного підприємства науково-виробничого комплексу "Україна" Фонду милосердя і здоров'я України на ухвалу господарського суду міста Києва від 04.02.2013 року з матеріалами справи №44/226-б-50/368-2012 передати для здійснення апеляційного перегляду до Київського апеляційного господарського суду.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко