Рішення

від 16.05.2013 по справі 2-17/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Антоненко М.В.

Доповідач - Околот Г.М.

Справа № 2-17/13

Провадження № 22ц/782/1463/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Околота Г. М.,

суддів: Гаврилюка В.К. , Коротенка Є.В.,

при секретарі - Дьяковській О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 21 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом та в обґрунтування своїх вимог вказав, що на виконанні у відповідача Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції знаходився виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 4867,5 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 03.08.2011 року визнано бездіяльність державного виконавця відповідача при виконанні виконавчого листа № 2-1832/08 виданого 10.03.2010 року Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ОСОБА_4 на його користь суму завдатку у розмірі 4800 грн. та судових витрат у сумі 67,50 грн. Посилаючись на те, що рішення суду про стягнення коштів на його користь тривалий час не виконувалося з вини відповідача , позивач ОСОБА_2 вважає, що бездіяльністю Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції йому спричинена моральна шкода, тому на підставі ст.. 56 Конституції України, ст.. 1173 ЦК України просить його вимоги задовольнити та стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на відшкодування моральної шкоди 5000 гривень. ( а.с. 2, 20)

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 21 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати і ухвалити нове, задовольнивши його вимоги. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції у порушення вимог ст.. 215 ЦПК України взагалі не розглянув його вимоги до відповідачів який він зазначив у позовній заяві, невірно у вступній та резолютивній частині зазначив відповідача до якого він заявляв свої вимоги та вказав відповідачем по справі ВДВС Луганського міського управління юстиції , який взагалі не існує. Крім того, суд не дав оцінки доказам, які були надані ним суду, та не взяв до уваги ухвалу суду від 03.08.2011 року, якою встановлені обставини, які мають значення для вирішення спору щодо неправомірної поведінки відповідача Ленінського ВДВС Луганського МУЮ.

Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про свідчать повідомлення , тому зважаючи на вимоги ч.2 ст.. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає апеляційному провадженню.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої і інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди , а ухвала суду про визнання дій відповідача неправомірними не є належним доказом, тому його вимоги задоволенню не підлягають.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався і ухвалив судове рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи (стаття 309 ЦПК України).

За таких обставин постановлене при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права судове рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення по суті справи.

При розгляді справи колегія суддів виходить з принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За положеннями ст. ст. 1166, 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода , завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів ( ст. 1173 ЦК України).

За положеннями ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст.86 Закону України «Про виконавче провадження» і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» , стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Отже з урахуванням викладеного шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи , що рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 21.09.2009 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму завдатку у розмірі 4800 грн. та судові витрати у сумі 67,5 грн. Дане рішення набрало законної сили 20.02.2010 року , було видано виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження. ( а.с. 58, 61)

Після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 звертався до ВДВС з заявами про повідомлення його про стан примусового виконання рішення суду , однак ніяких відповідей тривалий час він не отримував, у зв'язку з чим звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.

Ухвалою Ленінського районного суду Луганської області від 03.08.2011 року скарга ОСОБА_2 була задоволена частково, визнана бездіяльність державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції при виконанні виконавчого листа № 2-1832/08 виданого 10.03.2010 року Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму завдатку у розмірі 4800 грн. та судових витрат у сумі 67,50 грн. ( а.с. 3)

До теперішнього часу рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 21.09.2009 року не виконано. ( а.с.73)

Як вбачається з матеріалів справи виконавчий лист № 2-1832/08 виданий 10.03.2010 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму завдатку знаходився на виконанні у державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції. Внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції , ОСОБА_2 змушений був звертатися до суду з скаргами на дії держвиконавця.

Як зазначено вище, ухвалою Ленінського районного суду Луганської області від 03.08.2011 року встановлено факт бездіяльності державного виконавця при виконанні виконавчого листа № 2-1832/08 , а саме невиконання вимог ст. 24 Закону України « Про виконавче провадження» , а також направлення виконавчого листа до ДВС Перевальського РУЮ .

Така бездіяльність державного виконавця призвела до того, що з 2010 року рішення суду до теперішнього часу не виконане, місце проживання боржника не було встановлено, чим порушено права стягувача та завдано йому моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, висновок районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на вимогах закону.

Тому, враховуючи наведене, а також положення ч. 3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження", ст. 1173 ЦК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про стягнення моральної шкоди на користь позивача за рахунок держави шляхом списання вказаної суми з єдиного казначейського рахунку .

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить із характеру та обсягу страждань позивача, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення та засад розумності. Тому, суму морального відшкодування колегія суддів визначає в розмірі 1500 грн.

На обґрунтування зазначеного висновку колегія суддів вважає за можливе послатись на практику розгляду справ Європейським судом з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні.

Зокрема в рішенні по справі «Ромашов проти України»від 27 липня 2004 року суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина суду. А оскільки п.1 ст.6 §1 Конвенції про права людини і основоположних свобод гарантує кожному право на суд, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Крім того, колегія суддів вважає, що порушення прав позивача виникло у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення про стягнення коштів на його користь, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів , -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 21 лютого 2013 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1500 ( одна тисяча п'ятсот) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді