Рішення

від 04.10.2013 по справі 2-17/13

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.10.2013 Справа № 2-17/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2013 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.

при секретарі Тлостюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з цим позовом, посилаючись на те, що вона є співвласником житлового будинку житловою з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідачка являється співвласником іншої частини будинку. Оскільки між сторонами виникають спори про порядок реалізації правомочностей кожного з них щодо земельної ділянки, на якій розташовано будинок, зокрема з питань встановлення розмірів тих частин земельної ділянки, що перебувають у фактичному володінні і користуванні кожного з них, а також меж відповідальності кожного із співкористувачів перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, участі у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки, просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою відповідно до часток будинку, які перебувають у власності сторін.

У процесі розгляду справи позивачка збільшила та уточнила позовні вимоги: просила суд виділити в користування сторонам частини садибного будинку відповідно до наданої нею схеми, що врахувати при винесенні рішення щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою також відповідно до схеми.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідачки проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення та доповнення до них.

Відповідачка до суду не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника та представника відповідачки, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.), зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій №2-4776 від 21.11.2003р. відповідачка отримала у власність 1/8 частину спадкового майна, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами.

За вказаним свідоцтвом 1/8 частину спадкового майна отримали у власність ОСОБА_4, ОСОБА_5 та позивачка, а ? частину - ОСОБА_6

24.12.2003р. між ОСОБА_6 та відповідачкою було укладено договір дарування, за умовами якого остання прийняла у дар ? частину зазначеного спадкового майна.

28.01.2009р. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подарували позивачці ? частину спадкового майна.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинку в АДРЕСА_1: по 3/8 та 5/8 частин відповідно.

Позивачка просила суд виділити їй та відповідачці в користування частини садибного (індивідуального) житлового будинку за вищевказаною адресою у користування згідно наданої нею схеми.

Згідно ч.3 ст.358 ЦК України кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Позивачкою ж не дотримано вимог ст.ст.58,60 ЦПК України, - не надано суду належних доказів щодо того, що кожна із сторін у спорі не зможе повноцінно користуватись своїми частинами житлового будинку з врахуванням державних будівельних та санітарних норм.

Що стосується встановлення порядку користування земельною ділянкою суд дійшов наступного.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Згідно ч.2 ст.5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, на момент смерті ОСОБА_3 був чинним Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963року, згідно ч.2 ст.548 якого прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Отже, сторони у справі, як і інші спадкоємці, набули права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 - з моменту відкриття спадщини.

Крім того, на час відкриття спадщини чинним був Земельний кодекс України від 18.12.1990року.

Так, частиною 2 статті 30 ЗК України (1990 року) було передбачено, що при переході права власності громадян на житловий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Право власності або право користування земельної ділянки у перелічених випадках посвідчувалось Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, - ч.4 ст.30 ЗК України (1990 року). Документом, що посвідчував право власності або право постійного користування земельної ділянки згідно ст.23 ЗК України (1990 року) був державний акт, який видавався та реєструвався сільськими, селищними міськими, районними Радами народних депутатів та мав відповідну форму, затверджену Верховною Радою України.

За вимогами ст.22 ЗК України (1990 року) право власності на земельну ділянку або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, зважаючи на те, що право власності або право постійного користування сторін не було посвідчене у встановленому чинним на той час законодавством порядку шляхом реєстрації та видачі відповідного правовстановлювального документу, суд приходить до висновку про те, що ні позивачка, ні відповідачка ні правом власності, ні правом постійного користування присадибною ділянкою на час розгляду даної справи в суді не володіють, а тому позов у частині встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволенню не підлягає.

Крім того, на час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та підписання договорів дарування чинним був Земельний Кодекс від 25.10.2001р. Згідно ст.125 цього Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, котрий посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникало після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Зважаючи на недоведеність обставин, на які посилається позивачка, звертаючись до суду з вимогою про виділення в користування сторонам частин садибного будинку відповідно до наданої нею схеми, а також те, що сторони фактично не володіють правом власності або правом постійного користування земельною ділянкою, з врахуванням ст.11 ЦПК України, суд у задоволенні позову відмовляє.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, удові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.22,23,30 ЗК України (1990р.), ст.125 ЗК (2001р.), ст.548 ЦК України (1963р.), ст.5 ЦК України (2005р.), України, ст.ст.10,11,58,60,88,157, 209-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

суддя О.Д.Рудюк