Ухвала

від 31.07.2013 по справі 839-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

31.07.2013Справа №5002-11/ 839-2011 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТАФ»

(вул. Курчатова, 2а, м. Ялта, 98600)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1);

про стягнення 77 867,62 грн.

за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на дії Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції

(вул. Яна Булевського, 1 «а», м. Ялта, 98600)

за участю зацікавленої особи товариства з обмеженою відповідальністю «ТАФ»

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від зацікавленої особи: Лапченко - Врублевський Олександр Олександрович, довіреність б/н від 26.05.2013, представник, ТОВ «ТАФ»;

Від ВДС: Морозов Олександр Сергійович, представник, довіреність б/н від 15.01.2013р., ВДВС Ялтинського міського управління юстиції;

Від заявника: ОСОБА_4, представник, довіреність № 784535 від 04.04.2011, ФОП ОСОБА_1,;

Суть скарги: Рішенням господарського суду АР Крим від 05 травня 2011 року у справі № 5002-11/839-2011, залишеним без змін постановою Севастопольського господарського суду від 05 липня 2011 року, позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТАФ» задоволено, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 77 867.62 грн. заборгованості, 778.67 грн. державного мита, 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення господарського суду АР Крим 23 травня 2011 року був виданий наказ.

7 червня 2013 року через канцелярію суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла скарга на дії та бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського Головного управління Юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, в якій останній просить суд відновити строки оскарження результатів визначення вартості або оцінки майна та відмови ВДВС Ялтинського МУЮ у проведенні рецензування результатів визначення вартості або оцінки майна; визнати недійсними результати визначення вартості або оцінки майна; визнати недійсною відмову ВДВС Ялтинського МУЮ у проведенні рецензування результатів визначення вартості або оцінки майна; визнати протиправним незвернення державного виконавця з представленням до суду або органи прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питання про притягнення особи, що охороняє описане майно, до відповідальності.

Ухвалою суду від 18 червня 2013 року вищевказану скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник заявника скаргу підтримав та просив суд її задовольнити.

Представник Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував, вважає її безпідставною та необґрунтованою, про що зазначив у своїх запереченнях на скаргу (т. 4, а.с. 29-31).

Представник зацікавленої особи також проти задоволення скарги заперечував та просив суд у її задоволенні відмовити, про що зазначив у відзиві на скаргу (т. 4, а.с. 77-79).

Розглянувши скаргу, суд вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Свою скаргу фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вмотивовує порушенням державним виконавцем вимог статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», що виразилося у несвоєчасному повідомленні сторін виконавчого провадження про результати проведеного звіту, у відмові у проведенні рецензування цих результатів за наявності незгоди з ними боржника. Також скаржник посилається на бездіяльність державного виконавця, яка виразилася в його незверненні до відповідних органів з метою вирішення питання про притягнення особи, що охороняє описане майно, до відповідальності.

Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України встановлені підстави та порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 9.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язаних з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі, якщо визначити вартість майна складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.

Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі, якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

Так, в своїй скарзі заявник вказує, що повідомлення про результати визначення вартості або оцінки майна поштою ним отримано не було. Фактично, за його твердженням, із результатами такої оцінки він ознайомився лише 23 квітня 2013 року, про що ним було зроблено відмітку (т.4, а.с. 66). Одночасно, ОСОБА_1 було зроблено відмітку про незгоду з цими результатами, однак пізніше йому було відмовлено в рецензуванні звіту з посиланням на пропущення ним строків оскарження.

Судом з журналу 03-34 реєстрації загальної вхідної кореспонденції Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського МУЮ АР Крим за 2013 рік було встановлено, що звіт про оцінку майна державним виконавцем було отримано 01 квітня 2013 року, про що є відповідний запис (т. 4, а.с. 68).

Згідно з пунктом 4.4.3.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, у разі, якщо оцінку майна проводить суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, державний виконавець направляє сторонам повідомлення про оцінку майна не пізніше наступного робочого дня після отримання звіту про оцінку майна.

Судом з матеріалів справи також встановлено, що 05 квітня 2013 року державним виконавцем на адресу сторін виконавчого провадження надіслано повідомлення з висновком про вартість майна про незалежну експертну оцінку по визначенню ринкової вартості майна - товарно - матеріальних цінностей, які належать ОСОБА_1 замовленою кореспонденцією без повідомлення, що підтверджується реєстром відправлення документів (т. 4, а.с. 69).

Як вже зазначалося, статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що належним вважається повідомлення, надіслане рекомендованим листом.

Вказане, як вбачається з реєстру, дотримане державними виконавцем не було.

Крім того, зазначеною нормою також передбачено право сторони на подання заперечень щодо результатів звіту протягом десяти днів з дня надходження повідомлення .

Однак, доказів надходження такого повідомлення на адресу ОСОБА_1 суду надано також не було, у зв'язку з чим неможливо визначити початок перебігу строку, встановленого законом на подання заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд погодився із доводами скаржника про те, що фактичною датою ознайомлення боржника зі звітом, яка підтверджується належними та допустимими доказами, слід вважати 23 квітня 2013 року.

З огляду на це, а також з урахуванням того, що статтею 58 Закону не встановлено будь-яких вимог до форми викладення своїх заперечень щодо результатів звіту, слід також погодитися із обґрунтованістю тверджень заявника скарги про те, що він належним чином та вчасно виразив таки заперечення (т.4, а.с. 66).

Так, зі змісту вказаної правової норми Закону вбачається, що висунення заперечень щодо звіту є підставою для призначення цього рецензування державним виконавцем, що ним дотримано не було.

Неспроможними, на думку суду, є твердження представника ДВС про те, що датою подання боржником заперечень слід вважати 29 травня 2013 року згідно заяви, що міститься в матеріалах справи (т.4, а.с. 76), оскільки, як вже зазначалося судом, будь-яких вимог до оформлення заперечень стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» не містить, а зміст зауважень, зроблених боржником 23 квітня 2013 року, та заяви від 29 травня 2013 року є аналогічним, а отже судом зроблений висновок, що ОСОБА_1 таки заперечення подані в строки, передбачені чинним законодавством.

Згідно з поясненнями, наданими представником ОСОБА_1, заява від 29 травня 2013 року про незгоду з результатами оцінки ним була повторно подана з огляду на бездіяльність державного виконавця Ханаєва Е.Ш., яка виразилася у непроведенні рецензування звіту, незважаючи на незгоду, викладену боржником письмово 23 квітня 2013 року. Суд вважає таки доводи обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Правильність висновків суду також підтверджується й тим, що до оцінювального звіту, проведеного 25 січня 2013 року, були внесені зміни, зокрема, до розміру оцінки арештованого майна, які повторно 26 червня 2013 року під час розгляду скарги в суді були надіслані сторонам державним виконавцем (т.4, а.с. 71-74).

Вказані обставини не заперечувалися представником ДВС та були викладені ним у своїх запереченнях, поданих до скарги (т.4, а.с. 31).

Отже, з огляду на те, що державний виконавець на виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень повторно 26 червня 2013 року надіслав на адресу сторін повідомлення з висновком, слід вважати поновленими ї строки, встановленні статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження», передбачені для надання заперечень на результати оцінки.

Хибними, на думку суду, є твердження державного виконавця про те, що такими змінами було лише враховано податок на додану вартість, не врахований при первісному складанні звіту, оскільки метою складання висновку є визначення прикінцевої суми вартості майна, на яке накладено арешт, тоді як внесення змін саме до цього розміру вартості є суттєвим та також може викликати заперечення з боку сторін виконавчого провадження, у зв'язку з чим потребує ознайомлення з такими змінами та передбачає право на подання заперечень, у разі їх наявності.

Вказане свідчить про порушення, допущені державним виконавцем Ханаєвим Є.Ш. під час проведення виконавчих дій, а також про те, що строки, встановлені статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» щодо надання заперечень, боржником були дотримані, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність відмови виконавця у проведенні рецензування.

Таким чином, вимоги скаржника про відновлення строків оскарження результатів визначення вартості або оцінки майна та відмови ВДВС Ялтинського МУЮ у проведенні рецензування результатів визначення вартості або оцінки майна, а також про визнання недійсною відмови ВДВС Ялтинського МУЮ у проведенні рецензування результатів визначення вартості або оцінки майна, - підлягають задоволенню.

Щодо вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів визначення вартості або оцінки майна, проведеного 25 січня 2013 року, суд не знайшов підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

В обґрунтування таких вимог представник заявника скарги посилався на невідповідність даних, викладених в звіті про оцінку майна, фактичним обставинам. Так, зокрема, він зазначав, що неможливо ідентифікувати об'єкти (майно), яке було включене до звіту, оскільки як вбачається з актів державного виконавця, складених протягом 2011 - 2012 років, назви та кількість цього майна мають суперечливі відомості. Також, скаржник посилався на підміну, пошкодження та крадіжку майна, допущену відповідальним за зберігання ОСОБА_5. Так, ОСОБА_1 вважає , що у зв'язку з тим, що ідентифікувати зазначене в актах майно не вбачається за можливе, відомості, викладені у звіті про оцінку цього майна, не відповідають дійсності, а отже результати звіту повинні бути визнані недійсними.

Однак, суд не погоджується із такими висновками скаржника та не вважає наведені ним підстави достатніми для визнання звіту недійсним, з огляду на наступне.

Дійсно, протягом 2011-2012 років під час виконавчого провадження державним виконавцем здійснювався опис арештованого майна, яке належить боржнику. Вказане підтверджується матеріалами справи (т.4, а.с. 33-38, 40-54, 59, 60 об., 62).

Також, судом встановлено, що, згідно з актом опису та арешту майна від 01 липня 2011 року державним виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 та залишено його на відповідальне зберігання ОСОБА_5 (т. 4, а.с. 33-38).

Актом від 06 червня 2012 року державним виконавцем встановлено відсутність деякого майна, перелік якого вказаний в акті (т. 4, а.с. 40-42).

Згідно з актом державного виконавця від 27 липня 2013 року, від 30 липня 2013 року та від 01 серпня 2012 року описане та арештоване майно згідно акту опису та арешту майна від 01 липня 2011 року передано на відповідальне зберігання ОСОБА_1. Також у акті державного виконавця від 01 серпня 2012 року встановлена кількісна невідповідність майна після передачі від ОСОБА_5 на відповідальне зберігання ОСОБА_1 (т. 4, а.с. 43-55).

ОСОБА_1 при отриманні майна на відповідальне зберігання в акті від 27 липня 2013 року був попереджений про кримінальну та матеріальну відповідальність (т. 4, а.с. 46).

Згідно з актом державного виконавця від 30 липня 2012 року місцем зберігання описаного та арештованого майна є адреса: АДРЕСА_2.

Також, згідно з актами державного виконавця від 10 грудня 2012 року та від 17 грудня 2012 року державним виконавцем із залученням експерта проведено огляд описаного та арештованого майна, яке залишено на відповідальне зберігання ОСОБА_1. Згідно вищевказаних актів було встановлено та вказано перелік того майна, яке було виявлено при огляді приміщення, де зберігалося описане та арештоване майно. Інше майно за адресою : АДРЕСА_2, яке знаходиться на відповідальному зберіганні не знайдено. Відповідальним зберігачем, ОСОБА_1 на вимоги державного виконавця майно для огляду надано не було, у зв'язку з чим оцінка проводилася лише того майна, яке було знайдене за адресою : АДРЕСА_2, та вказано у вищезазначених актах державного виконавця.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до частин 1, 6 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Згідно з частинами 5, 6 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Таким чином, звіт був проведений щодо майна, виявленого на час його проведення, а також яке знаходилося на відповідальному зберіганні у ОСОБА_1.

Зауваження щодо різниці у найменуванні об'єктів, на які накладений арешт, допущеної державним виконавцем під час оформлення інших актів суд, вважає несуттєвими та такими, що не мають відношення до результатів звіту, з огляду на відсутність у виконавця спеціальних знань у будівельній галузі.

Крім того, представником стягувача, товариства з обмеженою відповідальністю «ТАФ», були надані суду пояснення, згідно з якими кількості майна, що було виявлено на час проведення звіту, достатньо для покриття заборгованості боржника та інших судових витрат, у зв'язку з чим відсутня необхідність для вжиття заходів щодо виявлення іншого майна боржника, що спричинить затягування процесу примусового виконання рішення суду про стягнення.

Отже, враховуючи те, що у якості підстави для визнання звіту про оцінку майна недійсним заявник скарги вказує суперечливість відомостей, викладених в інших актах, складених державним виконавцем, суд вважає таку підставу недостатньою для задоволення цих вимог.

Доказів того, що звіт про оцінку майна від 25 січня 2013 року містить суперечливі або неправдиві відомості суду надано не було, як і не було надано іншого, зокрема, правового обґрунтування вимог про визнання цього звіту недійсним, що виключає можливість задоволення вимог скарги в цій частині.

Більш того, суд зауважує, що чинним законодавством не встановлено порядку оскарження результатів звіту про оцінку майна, поряд з чим частиною 4 статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена можливість оскарження в судовому порядку сторонами результатів рецензування. Тобто, законом встановлена певна черговість у процедурах проведення оцінки майна та оскарженні її результатів, якої учасники виконавчого провадження повинні дотримуватися.

Враховуючи викладене, вимоги ФОП ОСОБА_1 щодо визнання недійсними результатів визначення вартості та оцінки майна задоволенню не підлягають.

Також, заявник послався на порушення державним виконавцем пункту 5.8.7 Інструкції про проведення виконавчий дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 щодо незвернення ним до суду або органів прокуратури за місцем виконання рішення для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності за розтрату, підміну переданого йому на зберігання майна.

Однак, такі твердження заявника суд визнає неспроможними, оскільки матеріали справи містять докази, що їх спростовують, а саме - подання державного виконавця, скероване до Прокуратури м. Ялта про притягнення до кримінальної відповідальності відповідального зберігача ОСОБА_5 (т.4, а.с. 55-56).

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо визнання протиправним незвернення державного виконавця з поданням до суду або органи прокуратури для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності.

З огляду на вищенаведене суд вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на дії Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції.

Керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції задовольнити частково .

2. Відновити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 строки оскарження результатів визначення вартості або оцінки майна та відмови Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в проведенні рецензування результатів визначення вартості або оцінки майна.

3. Визнати недійсною відмову Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції в проведенні рецензування результатів визначення вартості або оцінки майна.

4. У визнанні протиправним незвернення державного виконавця з поданням до суду або органи прокуратури для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності та визнанні недійсними результатів визначення вартості або оцінки майна - у задоволенні скарги відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська